Постанова

від 12.05.2020 по справі 916/93/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/93/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Колоколова С.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020

у справі №916/93/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ТАІС-ДІСТРИБЬЮШН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ"

про стягнення 201 946,56 грн.

(суддя першої інстанції: Лічман Л.В. , дата та місце ухвалення рішення: 16.03.2020, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, вул. проспект Шевченка, 29)

В січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю ,,ТАІС-ДІСТРИБЬЮШН" (далі - ТОВ ,,ТАІС-ДІСТРИБЬЮШН") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ" (далі - ТОВ ,,РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ") про стягнення заборгованості у розмірі 201 946,56 грн., з яких 131 280,96 грн. основного боргу, 6 690,54 грн. інфляційних нарахувань, 46 744,47 грн. пені, 4 102,49 грн. 3% річних, 13 128,10 грн. штрафу, вказуючи на невиконання відповідачем умов договору поставки від 01.05.2018 № 04881 в частині оплати вартості поставленого позивачем товару.

В обґрунтування позовних вимог, ТОВ ,,ТАІС-ДІСТРИБЬЮШН" посилається на приписи ст.ст. 20, 193, 216-218, 230-232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 536, 610-612, 625, 712 Цивільного кодексу України, умови названого вище договору та додатку від 01.05.2018 №1 до нього, видаткові накладні від 15.11.2018 №1098308, від 23.11.2018 №1101090, від 28.11.2018 №1107527 тощо.

Позивач зазначив, що у визначений договором строк відповідач не здійснив оплату за товар, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 131280,96 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 46744,47 грн., інфляційні нарахування в розмірі 6690,54 грн., 3% річних в сумі 4102,49 грн. а також 13128,10 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 позовні вимоги ТОВ ,,ТАІС-ДІСТРИБЬЮШН" задоволено частково, а саме: стягнуто з ТОВ ,,РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ" на користь ТОВ ,,ТАІС-ДІСТРИБЬЮШН" 131 280,96 грн. основного боргу, 6 690,54 грн. інфляційних нарахувань, 23 393,68 грн. пені, 4 102, 49 грн. 3% річних, 13 128,10грн. штрафу, 2 678,94 грн. судового збору, у решті позову відмовлено.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що ТОВ РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ , як покупцем, в порушення приписів Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та умов договору вартість отриманого товару в сумі 131280,96 грн. не оплачено, не дивлячись на те, що з урахуванням ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України та п.6.6 Договору строк виконання зобов`язання настав. Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги про стягнення пені, у зв`язку з допущеними методологічними помилками в її розрахунку.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ ,,РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ ,,ТАІС-ДІСТРИБЬЮШН" до ТОВ ,,РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ" про стягнення заборгованості у сумі 201 946,56 грн.

Відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, ухвалене на підставі вимог, які не підтверджені належними доказами.

На думку апелянта, судом першої інстанції не враховано, що надані позивачем копії видаткових накладних не є належними та допустимими доказами одержання товару, оскільки оформлені без дотримання вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Отже, як вважає апелянт, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту поставки відповідачу товару згідно Договору та видаткових накладних, копії яких додані ним до позовної заяви, а тому у відповідача не виникло обов`язку по оплаті його вартості, вимога про стягнення якої є предметом розгляду.

Апелянт зазначає, що згідно копій видаткових накладних №1098308 від 15.11.2018, №1101090 від 23.11.2018, №1107527 від 28.112018 у графі Отримав містяться підписи різних осіб, проте, відсутні посади таких осіб та печатка підприємства, що посвідчує факт отримання товару ТОВ Російський чай . Щодо видаткової накладної №1107527 від 28.11.2018, то вказаний документ взагалі не містить даних: яким підприємством, на виконання якого договору видана така накладна, якою особою відвантажено товар, відсутня сума ПДВ, вказівка щодо сплати акцизного збору, номер сертифікату на алкогольну продукцію.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2020 відкрито апеляційне провадження по справі №916/93/20 за апеляційною скаргою ТОВ ,,РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ" на рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020, вирішено розглядати апеляційну скаргу ТОВ ,,РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ" на рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 у справі №916/93/20 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2018 між ТОВ ,,ТАІС-ДІСТРИБЬЮШН" (Постачальник) та ТОВ ,,РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ" (Покупець) укладено договір №04881 (Договір), згідно умов якого Постачальник зобов`язується поставляти та передати у власність Покупця лікеро-горілчану продукцію та інші продукти харчування, визначені у п.2.1 цього Договору (надалі іменується ,,Продукція"), а Покупець прийняти та оплатити Продукцію (п.1.1 Договору).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що фактична кількість, асортимент, ціна партії Продукції, що підлягає поставці Покупцеві, вважаються узгодженими сторонами в момент підписання відповідної видаткової накладної.

Датою поставки є дата видаткової накладної, яка видається Постачальником на відповідну партію Продукції. Підписана обома сторонами видаткова накладна свідчить про фактичну поставку Постачальником Продукції Покупцеві (п.5.2 Договору).

Згідно з умовами п.5.3 Договору приймання-передача Продукції здійснюється представниками обох сторін у пункті доставки (або погрузки для подальшого само вивозу) шляхом підписання відповідних накладних.

Відповідно до приписів п.5.5 Договору сторони домовились, що уповноваженими представником (ками) Покупця (в даному Договорі іменується - Покупець) в договірних відносинах, уповноваженими за даним Договором отримувати товарно-матеріальні цінності, окрім особи, що підписує Договір, є особи, вказані в додатку №1 до даного Договору.

Ціна на Продукцію встановлюється в національній валюті України - гривнях, визначається по кожній партії окремо і вказується в видаткових накладних. Вартість тари, упакування та маркування продукції внесене в її ціну. (п.6.1 Договору).

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію Продукції здійснюються Покупцем у безготівковому порядку шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Усі витрати, пов`язані з переказом коштів, несе покупець.

Оплата за партію Продукції, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого Постачальником до виконання замовлення Покупця, здійснюється шляхом сплати Покупцем 100% вартості партії Продукції протягом 14 календарних днів з дати отримання Покупцем відповідної партії Продукції (п.6.6 Договору).

Додатком від 01.05.2018 №1 до Договору визначено перелік осіб, уповноважених на отримання товарно-матеріальних цінностей.

На виконання Договору Постачальником поставлено, а Покупцем прийнято товар (лікеро-горілчані вироби) на загальну суму 131 280,96 грн. На підтвердження здійсненою поставки позивачем надано видаткові накладні від 15.11.2018 №1098308 на суму 7 743,96 грн., від 23.11.2018 №1101090 на суму 37 737,00 грн., від 28.11.2018 №1107527 на суму 85 800,00 грн.

Договір, додаток №1 до нього, видаткові накладні підписано представниками сторін скріплено печатками контрагентів (видаткові накладні скріплені тільки печаткою Постачальника).

Несплата вартості прийнятого товару стала підставою для звернення ТОВ ,,ТАІС-ДІСТРИБЬЮШН" до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося раніше та вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 131 280,96 грн., що підтверджуються видатковими накладними, а саме:

-№1098308 від 15.11.2018 на суму 7743,96 грн.;

-№1101090 від 23.11.2018 на суму 37737,00 грн.;

-№1107527 від 28.11.2018 на суму 85800,00 грн.

Судовою колегією не приймаються до уваги доводи апелянта стосовно того, що надані позивачем видаткові накладні не є належними та допустимими доказами одержання товару, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В абз.9 ч.2 ст.9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вказано про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що з огляду на те, що видаткові накладні дозволяють ідентифікувати як учасників господарської операції, так і її зміст, в даному випадку відсутні передумови для неприйняття їх як належних доказів по справі, а відтак доводи апелянта в цій частині не приймаються судом.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що додаток №1, в якому узгоджено перелік уповноважених на отримання товару осіб, не містить посилання на номер основної угоди, проте містить дату ,,01.05.2018 р.", яка співпадає з Договором. Будь-яких підтверджень того, що сторонами укладались 01.05.2018 інші угоди, матеріали справи не містять.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що всупереч умов Договору укладеного між сторонами, відповідач вартість отриманого товару на суму 131280,96 грн. не сплатив, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 131280,96 грн.

Враховуючи приписи чинного законодавства, перевіривши розрахунок, здійснений судом першої інстанції в частині стянення пені, штрафу та 3 % річних за прострочення оплати за Договором від 11.02.2019 за період з 17.06.2019 по 29.10.2019, судова колегія вважає розрахунок правильним, а висновок про часткове задоволення позовних вимог в цій частині обгрунтованим та правомірним.

Стосовно вимоги позивача про стягнення пені, штрафу, інфляційних та 3% річних, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

В ст. 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 укладеного між сторонами договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати Продукції згідно умов Договору Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

Незалежно від застосування Постачальником п.7.2 Договору, у випадку несвоєчасної оплати Продукції згідно умов Договору протягом більше ніж 15 (п`ятнадцять) календарних днів Покупець додатково сплачує на користь Постачальника штраф в розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченої партії Продукції (п.7.3 Договору).

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи чинного законодавства, перевіривши розрахунок, здійснений судом першої інстанції в частині стянення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення оплати за Договором, укладеним між сторонами по справі, судова колегія вважає розрахунок правильним, а висновок про часткове задоволення позовних вимог в цій частині обгрунтованим та правомірним.

З огляду на зазначене, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення 131280,96 грн. - суми основного боргу, 4102,49 грн. - 3 % річних, 13128,10 грн. - штрафу, 6690,54 грн. - інфляційних, 23393,68 грн. - пені є обгрунтованим та таким, що відповідає приписам чинного законодавства України.

Судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом у ході розгляду справи було досліджено усі обставини справи, перевірено їх наявними у ній доказами, та надано їм відповідну правову оцінку, а доводи апелянта не спростовуються вірних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ,,РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ" на рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 у справі №916/93/20 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 у справі №916/93/20 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,РОСІЙСЬКИЙ ЧАЙ" на рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 у справі №916/93/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2020 у справі №916/93/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: С.І. Колоколов

А.І. Ярош