Рішення

від 12.05.2020 по справі 140/2450/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/2450/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вілена-М до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Вілена-М (далі - ТзОВ Вілена-М , позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.11.2019 №000245507.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДПС у Волинській області за наслідками проведеної документальної позапланової перевірки був складений акт. Напідставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №000245507 від 13.11.2019, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 42343,65 грн.

Позивач не погоджується із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, вважає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки з врахуванням видів діяльності позивача, згідно з Національним класифікатором України ДК 009:2010, промислові об`єкти нерухомості товариства, зокрема, будівля гаража для сільськогосподарської техніки, будівля гаража для комбайнів, будівля авто гаража та будівля майстерні не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальних підставах.

Зазначає, що в даному випадку наявні дві обов`язкові умови, необхідні для застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 ПК України щодо оподаткування об`єктів нерухомості, відмінних від земельної ділянки ТзОВ Вілена-М , а саме: наявність будівель промисловості та перебування їх у власності промислового підприємства.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає будівлі промисловості, що належать товариству, не є об`єктом оподаткування в силу приписів підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 ПК України і податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на них не повинен нараховуватись.

З наведених підстав позивач просить скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення засідання та виклику сторін відповідно до приписів статей 12, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)

Представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти заявлених позовних вимог (а.с.24-28). Зокрема, вказав, що об`єкти нерухомості, які на праві власності належить позивачу, не підпадають під дію пп. є пп.266.2.2 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України, оскільки даним пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується ТзОВ Вілена-М у власній господарській діяльності.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене та керуючись нормами підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України контролюючим органом було встановлено, що ТзОВ Вітена-М занижено базу оподаткування податку на нерухоме майно.

Відповідач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення правомірним та винесеним з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.

Відповідно до частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці в період з 28.04.2020 по 08.05.2020, справа вирішується у перший робочий день судді 12.05.2020.

Відтак, справу розглянуто по суті відповідно до вимог частини першою статті 258 та частини другої статті 262 КАС України.

Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ТзОВ Вілена-М зареєстроване як юридична особа 13.04.2011, є платником податків та відповідно до Відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України здійснює види діяльності за КВЕД 01.29 Вирощування інших багаторічних культур; КВЕД 02.10 Лісівництво та інша діяльність у лісовому господарстві; КВЕД 02.20 Лісозаготівлі; КВЕД 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво; КВЕД 16.21 Виробництво фанери, дерев`яних плит і панелей, шпону;; КВЕД 20.14 Виробництво інших основних органічних хімічних речовин; КВЕД 20.59 Виробництво іншої хімічної продукції, н. в. і. у.; КВЕД 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; КВЕД 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів. н. в. і. у.; КВЕД 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; КВЕД 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; КВЕД 52.10 Складське господарство; КВЕД 52.24 Транспортне оброблення вантажів; КВЕД 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; КВЕД 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів. Основний вид діяльності згідно КВЕД 16.24 Виробництво дерев`яної тари.

ТзОВ Вілена-М подано податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік та за 2018 рік в розділі 5 зазначених Декларацій код виду економічної діяльності (КВЕД) товариством зазначено КВЕД 16.24 Виробництво дерев`яної тари, відповідно до яких задекларовано нерухоме майно, площею 380.2 м.кв., за кожен рік відповідно.

Судом також встановлено, що на підставі наказу №623 від 19.10.2019 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки працівниками ГУ ДПС у Волинській області проведена документальна позапланова виїзна документальна перевірка ТзОВ Вілена-М з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 2017-2019 років.

За наслідками проведення вищезазначеної перевірки був складений акт №3374/05-07/37669252 від 24.10.2019 (а.с.3-6), яким встановлено порушення підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.2.1. пункту 266.2, підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в періоді що перевірявся, на загальну суму 33874,92 грн. у тому числі за 2017 рік на суму 11572,80 грн., за 2018 рік на суму 13467,85 грн., за 2019 рік на суму 8834,27грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №000245507 від 13.11.2019 (а.с.10), яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в загальному розмірі 42343,65 грн. (у тому числі: 33874,92 грн. - основний платіж; 8468,73 грн. - штрафні санкції);

Як встановлено судом позивач скористався можливістю оскарження податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку подавши скаргу до ДПС України.

Однак, рішенням ДПС України №4716/6/99-00-08-05-05-06 від 06.02.2020 за результатами розгляду скарги ТзОВ Вілена-М від 02.12.2019 б/н на податкове повідомлення-рішення №000245507 віл 13.11.2019 податкове повідомлення-рішення залишено без змін а скаргу без задоволення (а.с.12-14).

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 08.05.2019 № 0039325212 позивач оскаржив його в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI.

Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

З матеріалів справи слідує, що у власності ТзОВ Вілена-М за адресою: Ковельський район, с. Доротище, вул. Лесі Українки, 49 є об`єкти нежитлової нерухомості, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: будівля гаража для сільськогосподарської техніки (літера Г-1) об`єкт житлової нерухомості (Ні) загальна площа 423,3 кв.м.; будівля гаража для комбайнів об`єкт житлової нерухомості (Ні), загальною площею 634,7 кв.м.; будівля автогаража (літера Б-1), загальною площею 1005,0 кв.м.; будівля майстерні (літера Д-1) загальною площею 596,4 кв.м.. Також у позивача є власності житловий будинок загальною площею 380,2 кв.м. що підтверджується свідоцтвом на нерухоме майно №39850257 від 30.06.2015. Дані фактичні обставини також підтверджуються витягами з Дердавного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності , свідоцтвами про право власності, актами прийому-передачі майна у статутний капітал товариства (а.с.49-60,).

Як встановлено актом перевірки відповідача, згідно наказу ТзОВ Вітена-М №02-5/19 від 04.01.2017 Про переобладнання наступних нежитлових будівель позивачем переобладнано будівлю гаража для сільськогосподарської техніки Г-1 загальною площею 423,3 м.кв. в цех переробки деревини; переобладнано будівлю гаража для комбайнів загальною площею 634,7 м.кв. в цех збивки піддонів; переобладнано будівлю авто гаража загальною площею 1005 м.кв. в склад готових матеріалів. Відтак, загальна площа приміщень, що переобладнанні становить 2063,00 кв.м.

В податкових деклараціях з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017-2018 роки зазначена площа нерухомого майна відображена 380,2 кв.м., а саме житловий будинок.

Як вбачається з акту перевірки, перевіркою податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017-2018 роки встановлено, що позивачем у податкових деклараціях за вказаний період задекларовано площу нерухомого майна 380,2 кв.м. Однак, згідно даних бухгалтерського обліку та відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за товариством в період за який проводилась перевірка рахуються такі об`єкти нерухомого майна: будівля гаража для сільськогосподарської техніки загальна площа 423,3 кв.м.; будівля гаража для комбайнів загальною площею 634,7 кв.м.; будівля автогаража загальною площею 1005,0 кв.м.; будівля майстерні загальною площею 596,4 кв.м.. та житловий будинок загальною площею 380,2 кв.м.

Відтак, контролюючим органом зроблено висновок про те, що ТзОВ Вілена-М в порушення підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України занижено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки внаслідок не включення до об`єкту оподаткування прощі об`єктів нежитлової нерухомості, наданих платником в оренду на загальну суму 33874,92 грн. в тому числі за 2017 рік на суму 11572,80 грн., за 2018 рік на суму 13467,85, за 2019 рік на суму 8834,27 грн..

Отже спірним питанням у межах даних правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки, у зв`язку з цим, суд вважає за необхідне зазначає наступне.

Відповідно до підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України умовою для застосування пільги з оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є наявність будівель промисловості, зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень у промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від а до л ) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами е та і , на відміну від пункту є . Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ( д ), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ( е ), сільськогосподарський товаровиробник ( ж ), громадські організації інвалідів та їх підприємства ( з ), релігійні організації ( и )), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ( ґ ), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ( і ), будівлі промисловості ( є ) тощо).

За положеннями підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ ).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості .

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості , який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості , 1251.2 - Будівлі підприємств чорної металургії , 1251.3 - Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості , 1251.4 - Будівлі підприємств легкої промисловості , 1251.5 - Будівлі підприємств харчової промисловості , 1251.6 - Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості , 1251.7 - Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості , 1251.8 - Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості , 1251.9 - Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне .

Натомість, на думку відповідача, в межах спірних правовідносин твердження про те, що нерухомість позивача є будівлею промисловості, не є достатньою умовою для застосування положень пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки застосування цього пункту можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств а також використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва

Суд зауважує, що підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує саме об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості , лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник зокрема вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета будівлі промисловості , оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття промисловість , у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки будівлі промислові , які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт ґ підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівель промисловості , зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій будівлі промислові , законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Вказаний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 17.02.2020 по справі № 820/3556/17, відступивши від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту є підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як уже було зазначено вище, у власності ТзОВ Вілена-М є об`єкти нежитлової нерухомості, а саме: будівля гаража для сільськогосподарської техніки (літера Г-1) об`єкт житлової нерухомості (Ні) загальна площа 423,3 кв.м.; будівля гаража для комбайнів об`єкт житлової нерухомості (Ні), загальною площею 634,7 кв.м.; будівля автогаража (літера Б-1), загальною площею 1005,0 кв.м.; будівля майстерні (літера Д-1) загальною площею 596,4 кв.м. та житловий будинок загальною площею 380,2 кв.м.

Також, як встановлено актом перевірки позивачем переобладнано будівлю гаража для сільськогосподарської техніки Г-1 загальною площею 423,3м.кв. в цех переробки деревини; переобладнано будівлю гаража для комбайнів загальною площею 634,7 м.кв. в цех збивки піддонів; переобладнано будівлю авто гаража загальною площею 1005 м.кв. в склад готових матеріалів.

Згідно витягу з ЄДРПОУ, наданого позивачем, ТзОВ Вілена-М основним видом діяльності товариства є виробництво дерев`яної тари, КВЕД 16.24.

Відтак, на думку суду, є достатні підстави стверджувати, що вказані об`єкти нерухомого майна використовується за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Враховуючи наведені положення, суд вважає, що податковий орган при визначенні позивачу податкового зобов`язання діяв всупереч законодавству України, оскільки відсутні підстави для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017-2018 роки за спірні об`єкти нерухомості.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2102,00 грн. згідно платіжного доручення від 27.02.2020 №98 (а.с.2а), який зараховано до спеціального фонду державного бюджету України.

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинської області судові витрати при сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн.

Щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 7044,00 грн., то суд приходить до таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.

Так, з матеріалів справи слідує, що 17.02.2020 між ТзОВ Вілена-М (клієнт) та Адвокатським об`єднанням Преміум сервіс був укладений договір №17/02/20-01 про надання правничої допомоги. Вказаним договором передбачено, що за надання правничої допомоги клієнт сплачує адвокатському об`єднанню суму в розмірі 2000,00 грн. за представництво інтересів клієнта у суді. За правову допомогу, крім допомоги за представництво інтересів клієнта в суді, клієнт оплачує винагороду в розмірі вказаному в актах виконаних робіт (а.с.15 зворот).

Актом приймання-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги від 17.02.2020 №17/02/20-01, що підписаний обома сторонами Адвокатським об`єднанням Преміум сервіс виконано а клієнтом ТзОВ Вілена-М прийняв наступні роботи/послуги. (а.с.17).

При цьому в даному акті вказано, що розмір витрат складає 5 044,00 грн. за 6 год. роботи, пов`язаної з наданням наступних послуг:

- вивчення матеріалів документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ Вілена-М , яка проводилась ГУ ДПС у Волинській області з 10.10.2019 по 17.10.2019 - 1681,60 грн. за 2 год.;

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з питань правомірності винесення ГУ ДПС у Волинській області податкового повідомлення-рішення №000245507 від 13.11.2019 - 840,80 грн. за 1 год.;

- складання позовної заяви про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення №000245507 від 13.11.2019 - 2522,40 грн. за 3 год.

Водночас згідно платіжного доручення №106 від 02.03.2020 встановлено факт оплати позивачем 7044,80 грн. за послуги правничої допомоги (а.с.18).

У пункті 269 Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні), та приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення судових витрат, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 7044,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки послуги щодо вивчення матеріалів документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ Вілена-М , яка проводилась ГУ ДПС у Волинській області з 10.10.2019 по 17.10.2019 та надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з питань правомірності винесення ГУ ДПС у Волинській області податкового повідомлення-рішення №000245507 від 13.11.2019 охоплюються загальною діяльністю адвоката та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду. При цьому суд звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності, по даній категорії справ склалася усталена судова практика та позов задоволено.

Проте, виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи обсяг наданих стороні адвокатським об`єднанням послуг, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 2522,40 грн.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати в загальній сумі 4624,40 грн., що складаються із суми судового збору та витрат на правничу допомогу, а решту витрат повинен понести позивач.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243 ч.3, 245, 246, 295, 297, підпункту 15.5 пункту І розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 13.11.2019 № 000245507.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь Товариства з обмеженою відповідальність Вілена-М судові витрати у сумі 4624,40 грн. (чотири тисячі шістсот двадцять чотири гривні сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Вілена-М (45022, Волинська область, Ковельський район, село Доротище, вулиця Лесі Українки, 49, код ЄДРПОУ 37669252).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143483).

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський