Рішення

від 13.05.2020 по справі 640/13177/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2020 року м. Київ №640/13177/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інжбудмонтаж

про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 25 810, 00 грн.

В С Т А Н О В И В:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інжбудмонтаж (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, код ЄДРПОУ 41178672) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 25 810, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно звіту Товариства з обмеженою відповідальністю Інжбудмонтаж , середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 10 осіб відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, але відповідачем не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю та не виконано нормативу. Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю, і не зайняте ними, відповідач до 15.04.2019 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарській санкції у розмірі 25 810, 00 грн. На дату подання даного позову адміністративно-господарській санкції не сплачено, у зв`язку з чим нараховано пеню в розмірі 1 409, 59 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику учасників справи, надано відповідачам час для подання відзивів на позовну заяву.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до вимог законодавства України, як тільки середньооблікова чисельність штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю Інжбудмонтаж перевищила 8 осіб, Товариство з 01.08.2018 самостійно здійснило працевлаштування особи з інвалідністю - ОСОБА_1 , після його безпосереднього звернення до Товариства, шляхом прийняття його на основне місце роботи на посаду економіста, що підтверджується документами, доданими до матеріалів справи. Таким чином, Товариством було виконано норматив робочих місць у 2018 році, визначений ч. 1 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що протягом строку, визначеного законодавством для надання звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, а саме з 01 січня по 01 березня включно відповідач не подавав жодних уточнених звітів та не повідомляв Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів про допущену помилку. Після 01 березня прийом звітів, в том числі, з працевлаштуваннями та уточненнями не здійснюється, оскільки це не передбачено чинним законодавством України.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, в яких наголосив, що відповідачем жодним чином не спростовано факт працевлаштування з 01.08.2018 ОСОБА_1 на основне місце роботи, що підтверджується доказами, наданими разом з відзивом на позовну заяву. Враховуючи наведені обставини, відсутні підстави для стягнення з відповідача суми адміністративно-господарських санкцій в розмірі 25 810, 00 грн.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Інжбудмонтаж (код ЄДРПОУ 41178672) є юридичною особою та перебуває на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем, 25.02.2019 подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік по формі 10-ПІ (річна поштова), затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42.

Згідно вказаного звіту відповідачем зазначено, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 10 осіб, відтак, на переконання позивача, відповідно до нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, однак відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 25 810, 00 грн.

Також на відповідача накладено пеню за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1 409, 59 грн.

Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені зумовила позивача на звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ).

Згідно зі статтею 4 Закону №875-ХІІ соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Стаття 17 Закону №875-ХІІ встановлює, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до статті 19 Закону №875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до норм статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч.4 ст.20 Закону №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18-1 Закону №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до поданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 8 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа.

Частиною третьою статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 №5067-VI передбачено, що роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про:

попит на робочу силу (вакансії);

заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Порядок подачі інформації про попит на робочу силу (вакансії) затверджено наказом Міністерства соціальної політики України Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання від 31.05.2013.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Порядку, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Пунктом 1.3 Порядку передбачено, що роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті незалежно від місцезнаходження.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 25.02.2019 ТОВ Інжбудмонтаж до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік по формі 10-ПІ (річна поштова), затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42.

У вказаному звіті відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства за 2018 рік становить 10 осіб, відповідно 4% нормативу на підприємстві повинна бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю.

Разом з тим, надаючи суду відзив на позовну заяву, Товариством наголошено, що у період з 01.01.2018 по 31.07.2018 середньооблікова кількість штатних працівників TOB Інжбудмонтаж складала від 4 до 6 осіб, тобто менше 8 осіб, що виключало обов`язок відповідача у зазначений період працевлаштовувати осіб з інвалідністю.

На підтвердження вказаних доводів, відповідачем надано суду копії звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, поданими Товариством у зазначений період до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, з яких дійсно вбачається, що в січні, лютому та березні 2018 року кількість працюючих осіб на підприємстві складала 4 особи, в квітні, травні, червні та липні - 6 осіб, у період 01.08.2018 по 31.12.2018 середньооблікова кількість штатних працівників TOB Інжбудмонтаж складала від 9 до 24 осіб.

При цьому, матеріали справи свідчать, що з 01.08.2018 Товариство здійснило працевлаштування особи з інвалідністю - ОСОБА_1 після його безпосереднього звернення до Товариства, шляхом прийняття його на основне місце роботи на посаду економіста. ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи.

Вказані обставини підтверджуються Довідкою до Акта огляду МСЕК серії № КА-1 №011628; наказом № 24 від 31.07.2018; трудовою книжкою ОСОБА_1 ; копією звіту про нарахування заробітної плати за грудень 2018 року, копією наказу №24 від 31.07.2018 про прийняття ОСОБА_2 на основну роботу та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, наведені обставини свідчать, що Товариством у 2018 році було виконано норматив робочих місць у кількості, визначеній частиною першою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", шляхом самостійного працевлаштування особи з інвалідністю - ОСОБА_1 , на посаду економіста, для якого таке місце роботи є основним.

У суду відсутні підстави ставити під сумнів виконання відповідачем приписів статті 19 зазначеного вище Закону, оскільки матеріалами справи підтверджуються доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо працевлаштування особи з інвалідністю, до того ж, у відповіді на відзив, позивач не заперечує факт працевлаштування ОСОБА_1 на основну роботу на підприємстві відповідача, а зазначає лише, про неповідомлення його про такі зміни у штаті відповідача.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема відповідачем працевлаштовано особу з інвалідністю на основну роботу, а тому відсутні підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098) - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа