Постанова

від 13.05.2020 по справі 813/2949/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 813/2949/16 пров. № А/857/3220/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іщук Л. П.,

суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,

за участю секретаря судового засідання - Цар М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року (постановлену головуючим суддею Кузаном Р. І. у м. Львові о 15:30 год) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці (правонаступником якого є Головне управління Національної поліції у Львівській області) про визнання протиправними та скасування відмови і наказу, поновлення на роботі, зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у справі за її позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці про визнання протиправними та скасування відмови і наказу, поновлення на роботі, зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій просить суд стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці на її користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, допущеного до негайного виконання в частині поновлення на роботі, за період з 17 грудня 2016 року по день поновлення на роботі, а в разі невиконання судового рішення в цій частині - по день прийняття судового рішення за результатами розгляду даної заяви, виходячи з середньомісячного заробітку в розмірі 227,28 грн.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року заяву задоволено, стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді в розмірі 28410 грн.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці подало апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким в задоволенні заяви відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що правові підстави для стягненню середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникають за наявності вини в невиконанні рішення, у тому числі в добровільному порядку. Натомість, суд першої інстанції не врахував того, що вини Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці в затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді немає з огляду на відсутність в його штаті посад, а для вступу на службу в поліцію позивачу необхідно прийняти участь у конкурсі, відтак, немає підстав для задоволення позовних вимог.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому її заперечує, покликається на законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції. Зазначає, що постанова суду про її поновлення на посаді фактично виконана 31 травня 2018 року, а тому за період затримки виконання судового рішення з 16 грудня 2016 року по 31 травня 2018 року підлягає виплаті середній заробіток.

Протокольною ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року замінено відповідача Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці у зв`язку з його припиненням правонаступником - Головним управлінням Національної поліції у Львівській області, що відповідає висновку Верховного Суду, висловленому у постанові від 21 січня 2020 року у справі № 813/4426/16.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, покликаючись на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника позивача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року, зокрема, поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці з 07 листопада 2015 року та в цій частині постанову суду допущено до негайного виконання.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2017 року зазначену вище постанову суду першої інстанції в частині поновлення позивача на посаді залишено без змін.

16 грудня 2016 року Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 813/2949/16 про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці з 07 листопада 2015 року.

З огляду на затримку у виконанні судового рішення, позивач звернулася до суду з заявою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення її на посаді.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 16 грудня 2016 року по 21 червня 2017 року, тобто день постановлення ухвали суду, оскільки судове рішення в частині поновлення позивача на посаді залишається не виконаним.

Апеляційний суд частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції і вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Пунктом 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року) передбачено, що негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно з частиною сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Аналіз зазначених правових норм, дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року).

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Виплата суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України щодо обов`язковості виконання судових рішень.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Враховуючи те, що постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді на момент постановлення оскаржуваної ухвали фактично не виконано, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права при визначенні періоду затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі, так як суд вийшов за межі вимог заяви, а також неправильно визначено розмір, виходячи з середнього заробітку, обчисленого в робочих днях, оскільки позивач проходила службу в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці, а відтак, її заробіток підлягає обчисленню в календарних днях.

Так, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді за період з 17 грудня 2016 року по 21 червня 2017 року (186 календарних днів), який згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати обчислюється шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці про нарахування і виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2013 рік середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи становила 137,863 грн (8409,20 грн : (31 календарний день травня + 30 календарних днів червня), а відтак, розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу становить 25641,96 грн (137,86 грн х 186 дні).

Відповідно до частини першої, другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відтак, викладене свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення заяви.

Що ж стосується заяви ОСОБА_1 від 25 березня 2020 року про стягнення в її користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період до 30 травня 2018 року (фактичне поновлення її на роботі), така не може розглядатися судом апеляційної інстанції на підставі частини п`ятої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідні вимоги не були заявлені в суді першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328 та пунктом 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Львівській залізниці задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у справі № 813/2949 - скасувати, заяву ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді за період з 17 грудня 2016 року по 21 червня 2017 року в розмірі 25641 (двадцять п`ять тисяч шістсот сорок одна) грн 96 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 13.05.2020