Постанова

від 12.05.2020 по справі 522/3759/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5955/20

Номер справи місцевого суду: 522/3759/19

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Комлевої О.С.,

Цюри Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунальної установи Одеський художній музей на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи Одеський художній музей про стягнення середньої заробітної плати та моральної шкоди,

встановив:

06 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної установи Одеський художній музей (далі - КУ ОХМ ) про стягнення середньої заробітної плати та моральної шкоди.

З метою об`єктивного розгляду справи, позивач просив витребувати від КУ ОХМ довідки щодо розрахунку його середньої заробітної плати, у тому числі при його звільненні.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що з березня 2014 року він працював в КУ ОХМ на посаді заступника директора з наукової роботи. 18.10.2018 року позивач отримав від директора КУ ОХМ повідомлення про скорочення посади заступника директора з наукової роботи та з пропозицією переведення на посаду Завідувач архіву з заробітною платою у розмірі 2713 грн., в той час як мінімальною була 3723 грн.

Позивач відмовився від запропонованої посади, у зв`язку з чим його було звільнено. Всупереч ст. 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності розгляд подання про розірвання трудового договору був проведений за його відсутності на засіданні Профкому КУ ОХМ вже після того, як позивача ознайомлено з Наказом про звільнення №104-К.

Разом з тим, у день звільнення 18.10.2018 року позивач не отримав розрахунку та належним чином оформленої трудової книжки. Позивач двічі звертався до директора КУ ОХМ ОСОБА_2 з листами щодо повернення трудової книжки, втім відповідей не отримував. Листом КУ ОХМ 14.11.2018 року його було повідомлено, що трудова книжка підготовлена для видачі, втім затримка виникла, у зв`язку з неможливістю підписання обхідного листа. З боку відповідача було висунуто вимогу про повернення фотокопій архіву музею, а також Каталогів для того, щоб видати трудову книжку. Позивач вказав, що відповідач шантажує його, не видаючи трудову книжку. Ще двічі позивач звертався з листами про отримання трудової книжки і лише 11.01.2019 року позивач ОСОБА_1 отримав трудову книжку.

У зв`язку з невидачею трудової книжки позивач не міг працевлаштуватися та навіть зареєструватися як безробітній, вимушений був обмежувати себе в харчах, одязі та не мав змоги забезпечувати свою родину, що дуже вплинуло на його стан здоров`я. Коштів не було навіть щоб оплатити житлово-комунальні послуги. Розмір понесених моральних страждань позивач оцінив у розмірі 30 000 грн.

12.07.2019 року до суду надійшов відзив КУ ОХМ , відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні позову, зважаючи на наступне.

Довідки про заробітну плату при звільненні позивач отримував неодноразово, протоколу засідання профспілки необхідно отримати саме в Профспілці, а спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 протиправними діями відповідача не доведено, адже дії КУ ОХМ були законними (а.с. 57-62).

Представник позивача ОСОБА_3 05.08.2019 року подала до суду відповідь на відзив, де відзначила, що керівництво відповідача перешкоджало в отриманні трудової книжки, також моральна шкода виникла саме з неотримання трудової книжки протягом 3-х місяців (а.с. 75-77).

КУ ОХМ 22.08.2019 року подали заперечення на відповідь на відзив (а.с. 83-85)

У додатковому відзиву представник відповідача ОСОБА_4 вказав, що трудова книжка не була видана ОСОБА_1 в день звільнення, оскільки позивач відмовився зустрітися з повноважними особами для отримання трудової книжки та покинув територію КУ ОХМ . Посадові особи КУ ОХМ в період з 22.10.2018 року по 31.12.2019 року неодноразово зверталися до ОСОБА_1 з проханням забрати трудову книжку, втім позивач спеціально її не отримував. Тому, затримка видачі трудової книжки здійснена, у зв`язку з ухиленням позивача від вчинення таких дій, а не з вини відповідача (а.с. 111-115).

Представник відповідача також звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав 18.10.2018 року, а звернувся до суду в квітні 2019 року (а.с. 146-148).

Із додаткової відповіді на відзив вбачається, що позивач вказав, що відвідування позивачем бібліотеки, яка знаходиться поруч з музеєм, є конфіденційною інформацією, тому не може прийматися до уваги. Щодо строку позовної давності, то він переривався, оскільки лише 11.12.2018 року позивач отримав лист відповідача про затримку видачі трудової книжки у зв`язку з неможливістю підписати обхідний лист (а.с. 170-174).

31.01.2020 року ОСОБА_4 подав до суду заперечення на відповідь представника позивача на відзив, де вказав, що довідка Одеської національної наукової бібліотеки є належним, допустимим доказом, оскільки отримана при здійснені адвокатської діяльності без порушення конфіденційних даних, адже позивач при зверненні до бібліотеки надав згоду на обробку його персональних даних. ОСОБА_1 з власної волі не отримував трудову книжку, вини КУ ОХМ у затримці видачі трудової книжки немає, а судова практика додана для окреслення загальносудової практики. Представник відповідача також вказав, що строк позовної давності сплив, адже позивач знав про те, що повинен отримати трудову книжку в день звільнення, тому строк обчисляється з 19.10.2019 року (а.с. 181-187).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 до КУ ОХМ про стягнення моральної шкоди було задоволено частково.

Стягнуто з КУ ОХМ на користь позивача середню заробітну плату за період вимушеного прогулу з 19.10.2018 року по 11.01.2019 року у розмірі 18 974,16 грн.

Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі КУ ОХМ ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2020 року, та постановлення нового, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, крім того просив стягнути судові витрати у розмірі 1261,20 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 12.05.2020 року, тобто в перший робочий день після святкових, в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 12.05.2020 року.

При цьому колегією суддів враховано, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, останні отримали належним чином (а.с.231-232, 233-238).

При цьому, не дивлячись на те, що КУ ОХМ була належним чином повідомлена про відкриття апеляційного провадження у справі та про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, її представник адвокат Щукін О.С. також був належним чином повідомленим, оскільки за зазначеною адресою в його ордері, серії НОМЕР_1 504931 від 02.03.2020 року: АДРЕСА_1 , він відсутній (а.с.226, 237-238)

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 18.03.2014 року по 18.10.2018 року працював у КУ ОХМ на посаді заступника директора з наукової роботи, про що свідчить записи в трудовій книжці (а.с.11).

18.10.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора з наукової роботи, про що свідчить Наказ КУ ОХМ №104-К від 18.10.2018 року (а.с.8).

24.10.2018 року ОСОБА_1 направив на адресу знаходження КУ ОХМ лист з проханням видати йому належним чином оформлену трудову книжку, яку він не отримав у день звільнення (а.с.12), що підтверджується накладною та описом цінного листа (а.с.13).

Тотожну заяву було направлено позивачем на адресу реєстрації КУ ОХМ 26.11.2018 року (а.с.15-16).

Листом №220 від 14.11.2018 року КУ ОХМ повідомив ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.18) про причини невидачі трудової книжки, згідно якого трудова книжка підготовлена, видадуть її якнайшвидше, проте затримка у її видачі виникла у зв`язку із неможливістю підписання обхідного листа, так як позивачем ОСОБА_1 не було вчасно повернуто фотокопії архіву музею в повному обсязі та Каталог б/н ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

У зв`язку з вищевказаними обставинами КУ ОХМ просило позивача ОСОБА_1 для підписання обхідного листа повернути наступні матеріали: каталог б/н ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (а.с.17).

Листом №221 від 15.11.2018 року КУ ОХМ повідомив ОСОБА_1 про необхідність з`явитися за трудовою книжкою або надати згоду на відправку останньої поштовим зв`язком (а.с.116). Лист відправлений за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.117).

Тотожний лист направлено КУ ОХМ за №225 06.12.2018 року (а.с.118) Лист відправлений за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.119).

На лист №235 ОСОБА_1 відправив лист, яким просив видати йому трудову книжку, надіславши її засобами поштового зв`язку на адресу: АДРЕСА_4 (а.с.20-21).

Лише після цього, на адресу, зазначену позивачем, відповідачем була направлена трудова книжка ОСОБА_1 (а.с.126), яку він отримав 11.01.2019 року.

Зазначені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що в період з 18.10.2018 року по 11.01.2019 року позивач ОСОБА_1 не отримував від КУ ОХМ трудову книжку, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення середнього заробітку з відповідача на користь позивача за вказаний період часу.

При цьому суд правильно виходив із того, що за змістом ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Суд також обгрунтовано виходив із того, що із довідки №3 від 10.01.2019 року вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 отримав нарахування за відпрацьовані дні, компенсацію за використані дні відпустки та вихідну допомогу, а трудову книжку не отримав (а.с.53).

Та обставина, що трудова книжка мала бути видана позивачу лише після того, як буде підписаний відповідний обхідний лист та повернення каталогу б/н ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не лише підтверджується матеріалами справи (а.с.17), про що вказано вище, а і спростовує доводи заявника апеляційної скарги про відсутність вини відповідача у невидачі позивачу трудової книжки в день звільнення.

При цьому суд правильно виходив із того, що обов`язок видати трудову книжку покладається на роботодавця, тобто в даному випадку на КУ ОХМ . Листи, що направлялися на ім`я ОСОБА_1 про необхідність отримання ним трудової книжки, направлялися за іншою адресою, а лист відправлений за адресою: АДРЕСА_4 , з оригіналом трудової книжки, був отриманий позивачем 11.01.2019 року, про що також зазначено вище.

З цих підстав, твердження відповідача про ухилення ОСОБА_1 від отримання трудової книжки належними та допустимими доказами не підтверджується. А можливість отримати трудову книжку під час перебування позивача поблизу колишнього місця роботи, є припущенням відповідача, що за змістом ч.1 ст. 81 ЦПК України не може бути доказом у справі.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що порядок ведення трудових книжок затверджено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.

Пунктом 4.1 та пункту 4.2 вказаної Інструкції № 58 визначено, що Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Якщо письмової згоди на пересилання трудової книжки поштою роботодавець не отримав, то слід керуватися п. 6.2 Інструкції № 58, відповідно до яких трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримки у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Всі вищевикладені обставини свідчать про те, що у суду першої інстанції були всі правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що спричинений затримкою видачі трудової книжки.

Вирішуючи питання про суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходив із того, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням склала 332,88 грн.

За період з 19.10.2018 року (наступний день після звільнення) до 11.01.2019 року (день отримання трудової книжки) 57 робочих днів. З цих підстав, суд дійшов висновку про те, що середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки становить 18974,16 грн. (332,88 грн. помножено на 57 робочих днів).

Що стосується строку звернення до суду з даним позовом, який на думку представника відповідача і заявника апеляційної скарги є пропущеним, то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду 06 березня 2020 року, однак до поштового відділення відправлення з позовною заявою було здано 11.02.2019 року (а.с.24). Таким чином, відповідно до постанови Верховного суду України (справа № 6-1509цс17 від 21.09.2017) строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення документи здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв`язку.

З цих підстав слід дійти висновку про те, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом 11.02.2019 року, тобто в місячний строк з моменту отримання трудової книжки, а тому місячний строк звернення до суду з позовом ним не пропущений.

Та обставина, що позивач ОСОБА_1 безсумнівно знав про його звільнення 18.10.2018 року, та про те, що трудова книжка видана йому 11.01.2019 року, є визнаною учасниками справи і підтверджується її матеріалами, а тому у відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України зазначена обставина вважається встановленою і додатковому доказуванню не підлягає.

Тобто, в даному випадку не має значення момент, коли позивач ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, на що посилається заявник апеляційної скарги, а має значення момент отримання позивачем ОСОБА_1 трудової книжки - 11.01.2019 року, а тому він мав право звернутись до суду з позовом про захист своїх трудових прав, в частині виплати на його користь середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки і моральної шкоди до 11.02.2019 року, що ним і було здійснено, про що вказано вище.

Що стосується доводів представника відповідача і заявника апеляційної скарги про те, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач не ставив питання про стягнення на його користь середнього заробітку на час затримки видачі йому трудової книжки, а поставив це питання значно пізніше, у зв`язку з цим пропустив місячний строк звернення до суду, то вони є безпідставними, виходячи з наступного.

Як вбачається із тексту первісної позовної заяви, то позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом, ставив питання саме про визначення середнього заробітку позивача, з метою його стягнення за час затримки видачі трудової книжки. Та обставина, що в прохальній частині позовної заяви даних вимог не заначено, не спростовують цього висновку суду першої та апеляційної інстанції, так як спростовуються текстом позовної заяви.

З підстав викладеного, слід дійти висновку про те, що місячний строк звернення до суду з позовом з дня видачі трудової книжки, що передбачено ст. 233 КЗпП України, позивачем ОСОБА_1 не пропущений.

Численна практика Верховного Суду, копії постанов якого маються в матеріалах справи (а.с.134-145, 156-167), зазначеного висновку суду першої та апеляційної інстанції жодним чином не спростовують.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, яка полягала у тому, що позивач був змушений прикладати додаткових зусиль на захист своїх трудових прав. Так, враховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов правильного висновку про те, що факт порушення законних прав позивача підтверджено матеріалами справи. Це порушення полягало в незаконному утриманні трудової книжки позивача, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, суд, з посиланням на постанову №4 Пленуму ВСУ Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.95р. правильно вказав, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції обгрунтовано врахував, що затримка видачі трудової книжки сталася з вини відповідача як роботодавця, тривала неможливість влаштуватися на роботу та прогодувати сім`ю привело до моральних страждань позивача, розмір яких суд оцінив у розмірі 3000 грн., з цим погоджується колегія суддів.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність розподілення між сторонами судових витрат, пропорційно до задоволених позовних вимог, як того вимагає ст. 141 ЦПК України

Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 137, 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Комунальної установи Одеський художній музей залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

О.С. Комлева

Т.В. Цюра