Постанова

від 13.05.2020 по справі 916/3804/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3804/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн"

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.02.2020, прийняте суддею Щавинською Ю.М., м. Одеса,

у справі №916/3804/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіком Україна"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн"

про стягнення 71 826,08 грн

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2019 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубіком Україна" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн", в якому просило стягнути з відповідача борг у загальній сумі 71826,08 грн, з яких: 65777,81 грн основної заборгованості, 4872,95 грн пені, 710,38 грн інфляційних втрат та 464,94 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №0319-28 від 27.03.2019.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 26.12.2019 відкрито провадження у справі №916/3804/19.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 у справі №916/3804/19 (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіком Україна" заборгованість у сумі 65777,81 грн, пеню у сумі 4813,50 грн, 3% річних у сумі 459,54 грн, інфляційні втрати у сумі 526,68 грн, а також судовий збір у сумі 1914,35 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №0319-28 від 27.03.2019, проте врахував, що при здійсненні розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат позивачем неправильно визначено період відповідних нарахувань.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 у справі №916/3804/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги, а саме: стягнути з відповідача борг у сумі 65777,81 грн, пеню у сумі 738,6 грн та 3% річних у сумі 75,69 грн, а у задоволенні решти позову відмовити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що останній належним чином не повідомлявся місцевим господарським судом про судовий розгляд даної справи, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення у зв`язку з порушенням норм процесуального права. Крім того, апелянт зазначає про неправильне визначення місцевим господарським судом дати початку прострочення відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки №0319-28 від 27.03.2019, оскільки термін виконання останнім обов`язку щодо оплати вартості поставленого товару вказаним договором не встановлений, а тому повинен визначатися з урахуванням приписів частини третьої статті 530 Цивільного кодексу України, за умовами якої боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором відповідної вимоги.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 2102 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (71826,08 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2020 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубіком Україна" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 27.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рубіком Україна" ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" ("Покупець") укладено договір поставки №0319-28 (далі - договір №0319-28 від 27.03.2019), відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - Покупцеві товар, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з пунктом 1.2 договору №0319-28 від 27.03.2019 предметом поставки є будівельно-оздоблювальні матеріали.

В силу пункту 1.3 договору №0319-28 від 27.03.2019 підписана сторонами видаткова накладна є погодженням асортименту товару, його кількості та ціни.

Товар, що є предметом даного договору, передається партіями. Кількість та ціна товару кожної партії, а також його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікаціями та/або видатковими накладними Постачальника, які є невід`ємними частинами договору (пункт 2.1 договору №0319-28 від 27.03.2019).

У пункту 4.1 договору №0319-28 від 27.03.2019 сторони узгодили, що ціна товару, який передається за даним договором, встановлюється у національній валюті України згідно з прейскурантами Постачальника.

За умовами пункту 4.2 договору №0319-28 від 27.03.2019 загальна сума договору сторонами не обмежується і визначається відповідно до кількості фактично поставленого протягом строку дії договору товару та узгодженої на нього ціни згідно з видатковими накладними.

Пунктами 4.3, 4.4 договору №0319-28 від 27.03.2019 передбачено, що оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на рахунок Постачальника у розмірі 100% від вартості товару згідно з рахунками, виставленими Постачальником. Спосіб оплати - безготівковий переказ.

Відповідно до підпункту 5.1.1 пункту 5.1 договору №0319-28 від 27.03.2019 Постачальник зобов`язаний передати Покупцю товар в асортименті, за визначеною сторонами ціною, відповідної якості, в кількості та строки, обумовлені положеннями даного договору, специфікацією, рахунками-фактурами, видатковими накладними за умови виконання 100% оплати товару.

Згідно з підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 договору №0319-28 від 27.03.2019 Покупець зобов`язаний оплатити товар у розмірі та терміни, встановлені цим договором.

Пунктами 6.1, 6.2 договору №0319-28 від 27.03.2019 визначено, що поставка (передача) товару здійснюється на умовах DDP за адресою, що вказана у заявці Покупця відповідно до Правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (редакція 2010 року) в термін та на умовах, зазначених в специфікації. Датою поставки і переходу права власності та всіх ризиків є дата накладної на відпуск товару Покупцю, яка видається Постачальником.

В силу пункту 8.1 договору №0319-28 від 27.03.2019 у випадку порушення своїх зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність, визначену даним договором та чинним в Україні законодавством.

У пункті 8.2 договору №0319-28 від 27.03.2019 сторони узгодили, що за порушення строку оплати, визначеного пунктом 4.3 даного договору, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019, а в частині виконання грошових зобов`язань - до повного їх виконання. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, та від належного виконання зобов`язань за договором (пункти 10.1, 10.3 договору №0319-28 від 27.03.2019).

16.09.2019 позивачем було сформовано рахунок №531 на оплату поставки товару за договором №0319-28 від 27.03.2019, а саме: плитки для підлоги ГРЕС 600х1200 Toledo W сорт S площею 90,72 кв.м та плитки для підлоги ГРЕС 600х1200 Brianna GR сорт S площею 90,72 кв.м, на загальну суму 65777,81 грн.

Листом №1809 від 18.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" гарантувало позивачу оплату рахунку №531 від 16.09.2019 в строк до 30.09.2019.

Відповідно до видаткової накладної №460 від 24.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" на виконання договору №0319-28 від 27.03.2019 отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіком Україна" плитку для підлоги ГРЕС 600х1200 Toledo W сорт S площею 90,72 кв.м та плитку для підлоги ГРЕС 600х1200 Brianna GR сорт S площею 90,72 кв.м загальною вартістю 65777,81 грн. Дана видаткова накладна підписана сторонами без зауважень та скріплена печатками останніх.

Згідно з підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків заборгованість відповідача перед позивачем за договором №0319-28 від 27.03.2019 станом на 10.10.2019 становить 65777,81 грн.

В адресованій відповідачу претензії №151119/1 від 15.11.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубіком Україна" вимагало не пізніше семи календарних днів з моменту отримання даної претензії погасити заборгованість за договором №0319-28 від 27.03.2019 у сумі 65777,81 грн.

Вказана претензія була надіслана Товариству з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" засобами поштового зв`язку 15.11.2019, про що свідчить копія опису вкладення у цінний лист №0319004221989 від 15.11.2019, та отримана останнім 27.11.2019, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0319004221989.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 71826,08 грн, з яких: 65777,81 грн основної заборгованості, 4872,95 грн пені, 710,38 грн інфляційних втрат та 464,94 грн 3% річних, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" прийнятих на себе зобов`язань за договором №0319-28 від 27.03.2019.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №0319-28 від 27.03.2019 в частині оплати за поставлений товар, при цьому суд першої інстанції врахував помилковість проведеного позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з неправильним визначенням останнім періоду відповідних нарахувань.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №0319-28 від 27.03.2019 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №0319-28 від 27.03.2019 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

За умовами підпункту 5.1.1 пункту 5.1 договору №0319-28 від 27.03.2019 Постачальник зобов`язаний передати Покупцю товар в асортименті, за визначеною сторонами ціною, відповідної якості, в кількості та строки, обумовлені положеннями даного договору, специфікацією, рахунками-фактурами, видатковими накладними за умови виконання 100% оплати товару.

Підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 договору №0319-28 від 27.03.2019 передбачено, що Покупець зобов`язаний оплатити товар у розмірі та терміни, встановлені цим договором.

Згідно з пунктом 4.3 договору №0319-28 від 27.03.2019 оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на рахунок Постачальника у розмірі 100% від вартості товару згідно з рахунками, виставленими Постачальником.

16.09.2019 позивачем було сформовано рахунок №531 на оплату поставки товару за договором №0319-28 від 27.03.2019, а саме: плитки для підлоги ГРЕС 600х1200 Toledo W сорт S площею 90,72 кв.м та плитки для підлоги ГРЕС 600х1200 Brianna GR сорт S площею 90,72 кв.м, на загальну суму 65777,81 грн, у той час як Товариство з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" у своєму листі №1809 від 18.09.2019 гарантувало позивачу оплату вказаного рахунку в строк до 30.09.2019.

Відповідно до видаткової накладної №460 від 24.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" на виконання договору №0319-28 від 27.03.2019 отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіком Україна" плитку для підлоги ГРЕС 600х1200 Toledo W сорт S площею 90,72 кв.м та плитку для підлоги ГРЕС 600х1200 Brianna GR сорт S площею 90,72 кв.м загальною вартістю 65777,81 грн.

Колегія суддів зауважує, що вказана видаткова накладна підписана сторонами без жодних заперечень чи зауважень та скріплена печатками підприємств, а тому остання є належним підтвердженням факту поставки позивачем відповідачу товару за договором №0319-28 від 27.03.2019 на загальну суму 65777,81 грн.

Враховуючи наведені норми права, узгоджені сторонами умови договору №0319-28 від 27.03.2019, а також відсутність у матеріалах справи доказів проведення відповідачем оплати рахунку №531 від 16.09.2019, що зумовлює наявність у останнього заборгованості за вищезазначеним договором, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіком Україна" 65777,81 грн основної заборгованості.

Крім того, позивачем було заявлено вимоги про стягнення з відповідача 4872,95 грн пені, 710,38 грн інфляційних втрат та 464,94 грн 3% річних, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням умов договору №0319-28 від 27.03.2019.

Колегія суддів зауважує, що під час розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи господарський суд повинен перевірити здійснений позивачем розрахунок заявлених до стягнення грошових коштів, при цьому обґрунтованість проведеного позивачем розрахунку безпосередньо залежить від правильності визначення ним періоду відповідних нарахувань.

Дослідивши та перевіривши поданий Товариством з обмеженою відповідальністю "Рубіком Україна" до суду першої інстанції розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про неправильність останнього, оскільки позивачем невірно визначено початкову дату прострочення виконання грошового зобов`язання з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, за умовами пункту 4.3 договору №0319-28 від 27.03.2019 оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на рахунок Постачальника у розмірі 100% від вартості товару згідно з рахунками, виставленими Постачальником, при цьому у підпункті 5.1.1 пункту 5.1 договору №0319-28 від 27.03.2019 сторонами узгоджено, що Постачальник зобов`язаний передати Покупцю товар за умови виконання 100% оплати товару.

Сторони відійшли від виконання цієї умови і товар був переданий від позивача відповідачеві без отримання попередньої оплати, а лише під гарантійні зобов`язання останнього, викладені ним у гарантійному листі №1809 від 18.09.2019.

Судом апеляційної інстанції враховується, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, слід виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару , якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (пункт 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013).

Зі здійсненого позивачем розрахунку вбачається, що початковою датою прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати рахунку №531 від 16.09.2019 останнім визначено 24.09.2019 , тобто день поставки товару за видатковою накладною №460 від 24.09.2019.

Між тим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що початковою датою прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати рахунку №531 від 16.09.2019 є день, наступний за днем прийняття товару, а тому прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати вказаного рахунку у відповідача виникло з 25.09.2019 .

У випадку порушення своїх зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність, визначену даним договором та чинним в Україні законодавством (пункт 8.1 договору №0319-28 від 27.03.2019).

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 . У листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що початковою датою прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати за товар, поставлений за видатковою накладною №460 від 24.09.2019, є 25.09.2019, колегія суддів зауважує, що позивачем помилково проведено нарахування інфляційних втрат за вересень 2019 року.

З урахуванням зазначеного місцевим господарським судом проведено власний розрахунок в межах заявленого позивачем періоду та обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіком Україна" 526,68 грн інфляційних втрат за жовтень-листопад місяці 2019 року та 459,54 грн 3% річних за період з 25.09.2019 по 18.12.2019.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2 договору №0319-28 від 27.03.2019 визначено, що за порушення строку оплати, визначеного пунктом 4.3 даного договору, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Таким чином, з огляду на неправильне визначення позивачем початкової дати прострочення виконання грошового зобов`язання, судом першої інстанції проведено власний розрахунок та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" на користь позивача 4813,50 грн пені за період з 25.09.2019 по 18.12.2019.

За результатами перевірки розрахунку пені, здійсненого місцевим господарським судом, суд апеляційної інстанції зазначає про його обґрунтованість.

Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд критично оцінює доводи апеляційної скарги стосовно неправильного визначення місцевим господарським судом періоду нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №0319-28 від 27.03.2019.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що апелянт належним чином не повідомлявся місцевим господарським судом про судовий розгляд справи №916/3804/19, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

За умовами частин другої-четвертої, шостої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо). Суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Частинами п`ятою, шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.

З метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (частина перша статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань").

В силу пунктів 7, 9 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань" державна реєстрація базується, зокрема, на принципах об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі, а також відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань" відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.

Відповідно до приписів частин першої-третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

В Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи (пункт 10 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань").

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.12.2019 відкрито провадження у справі №916/3804/19, прийнято вказану справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено здійснювати розгляд останньої без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження. Крім того, даною ухвалою запропоновано сторонам надати заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені частиною сьомою статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що копію вищезазначеної ухвали місцевим господарським судом було направлено відповідачу в межах визначеного процесуальним законом строку за належною адресою, а саме за адресою: 65009, м. Одеса, Гагарінське плато, буд. 5/3, приміщення 501, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Між тим, ані адресоване відповідачу поштове відправлення з відміткою "Судова повістка", ані рекомендоване повідомлення, що підтверджує вручення ухвали про відкриття провадження у справі, поштовою установою станом на час ухвалення оскаржуваного рішення до суду першої інстанції повернуто не було, у зв`язку з чим останнім було оформлено роздруківку інформації з офіційного Інтернет-сайту "Укрпошта" про відстеження вказаного поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором №6511911863100, відповідно до якої дане поштове відправлення було доставлене до точки видачі, але залишилось неврученим адресату.

Колегія суддів зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, апеляційний господарський суд дійшов висновок про те, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд першої інстанції за належною адресою з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу про відкриття провадження у даній справі, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 13.01.2020 у справі №910/22873/17.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що електронна копія ухвали Господарського суду Одеської області від 26.12.2019 про відкриття провадження у справі №916/3804/19 також була надіслана відповідачу місцевим господарським судом на адресу електронної пошти - info@fes.odesa.ua, що вказана у позовній заяві, а також значиться у гарантійному листі Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" №1809 від 18.09.2019, який роздрукований на фірмовому бланку вказаного підприємства (а.с.42).

Вказане свідчить про дотримання судом першої інстанції правил повідомлення учасників справи, встановлених частиною шостою статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що Господарський суд Одеської області вжив усіх належних та необхідних заходів для повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи, направляючи рекомендованою кореспонденцією ухвалу суду від 26.12.2019 про відкриття провадження за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також засобами електронного зв`язку на адресу електронної пошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн", яка вказана на фірмовому бланку зазначеного підприємства, що цілком відповідає приписам статті 120 Господарського процесуального кодексу України та свідчить про дотримання судом норм процесуального законодавства.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.02.2020 у справі №916/3804/19 - без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фасад інженірінг солюшн".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.05.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук