Постанова

від 14.05.2020 по справі 904/6004/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2020 року м.Дніпро Справа № 904/6004/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),

Суддів: Кузнецова В.О., Чередко А.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 (суддя Новікова Р.Г.)

у справі № 904/6004/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова", м. Дніпро

про стягнення суми боргу в розмірі 0грн.29коп., пені в розмірі 7796грн.15коп., 3% річних в розмірі 1328грн.78коп., інфляційної складової в розмірі 1921грн.62коп.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова" з позовом про стягнення суми боргу в розмірі 0,29 грн., пені в розмірі 7796,15 грн., 3% річних в розмірі 1328,78 грн., інфляційної складової в розмірі 1921,62 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати природного газу відповідно до договору постачання природного газу №4573/1617-ТЕ-4 від 05.09.2016.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова" про стягнення суми боргу в розмірі 0,29 грн., пені в розмірі 7796,15грн., 3% річних в розмірі 1328,78 грн, інфляційної складової в розмірі 1921,62 грн. задоволено частково.

Закрито провадження в частині вимог про стягнення суми боргу в розмірі 0,29 грн. у зв`язку відсутністю предмету спору.

Відмовлено у задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 173,50 грн.

Зменшено розмір пені на 30% з 7622,65 грн. до 5335,86 грн.

Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Суворова" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню в розмірі 5335,86 грн., 3% річних в розмірі 1328,78 грн., інфляційну складову в розмірі 1921,62 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1890,83 грн.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу №4573/1617-ТЕ-4 від 05.09.2016, з урахуванням змін, внесених додатковими угодами до нього №1 від 23.01.2017 та №2 від 31.03.2017, позивач передав відповідачу газ, що підтверджується: актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 на суму 71283,41 грн., від 30.11.2016 на суму 140443,73 грн., від 31.12.2016 на суму 207801,22 грн., від 31.01.2017 на суму 214532,22 грн., від 28.02.2017 на суму 190887,72 грн., від 31.03.2017 на суму 115619,08 грн., від 30.04.2017 на суму 41079,88 грн., від 31.05.2017 на суму 25405,84 грн., від 30.06.2017 на суму 18485,05 грн., від 31.07.2017 на суму 11819,29 грн., від 30.09.2017 на суму 13172,20 грн. Разом з тим за отриманий від позивача товар відповідач розраховувався з порушенням обумовлених сторонами в Договорі строків, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором, що виразилося у простроченні оплати отриманого товару, через що, позивач нарахував відповідачу до стягнення пеню у розмірі 7796,15 грн., 3% річних у розмірі 1328,78 грн., інфляційних втрат у розмірі 1921,62 грн.

Враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених позивачем штрафних санкцій та фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийняв рішення про зменшення розміру неустойки на 30%, одночасно повністю задовольнивши позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду звернулося Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 у справі № 904/6004/19 в частині зменшення розміру пені з 7 622,65 грн. до 5 335,86 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог та стягнення пені в повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права (ст. 233 Господарського кодексу України), зокрема не враховано особливості діяльності Позивача як підприємства великої соціальної важливості.

За твердженнями апелянта, несвоєчасність оплати контрагентами прямо перешкоджає виконанню покладених на Позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, закачування природного газу у підземні сховища для забезпечення опалювального періоду 2019-2020.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 у справі № 904/6004/19 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме надання до апеляційного суду належних доказів сплати судового збору у сумі 2 881,50 грн.

Апелянтом усунено обставини, що обумовили залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку Суворова подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останнє зазначає, що відповідач не є підприємницьким товариством, всі розрахунки відповідача за договорами, які є необхідними до укладання для обслуговування багатоквартирного будинку проводяться виключно за рахунок внесків власників квартир та інших приміщень, розташованих у будинку. В свою чергу, дійсне правове призначення неустойки це засіб розумного стимулювання боржника (відповідача) виконувати основне грошове зобов`язання. Позивачем не надано доказів виникнення та обсягу збитків, які спричинили співпраця між скаржником та відповідачем за укладеним договором. При цьому позивач провів нарахування заявлених до стягнення сум неустойки (пені) більш ніж за три роки до дати звернення до суду, тому є очевидним, що неустойка у даному випадку із засобу розумного стимулювання перетворилася на несправедливо непомірний тягар для відповідача та саме джерело отримання додаткових прибутків позивача.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Публічним акціонерним товариством "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (далі - позивач, постачальник) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Суворова" (далі - відповідач, споживач) укладено договір №4573/1617-ТЕ-4 від 05.09.2016 постачання природного газу (з урахуванням додаткових угод №1 від 23.01.2017 та №2 від 31.03.2017, далі - договір).

За умовами зазначеного договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з пунктом 3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

За умовами пункту 3.5 договору споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:

- завірену копію акту про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією акту споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);

- підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акту приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акту приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого не підписання акту (п. 3.6 договору).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п. 5.4 договору).

Відповідно до пункту 12.1 договору цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016р. до 31 березня 2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

В подальшому сторонами було укладено додаткові угоди до договору №1 від 23.01.2017 та №2 від 31.03.2017, якими внесено зміни до договору №4573/1617-ТЕ-4 від 05.09.2016 постачання природного газу.

Згідно з пунктом 1 додаткової угоди №2 від 31.03.2017 пункт 2.1 договору доповнено абзацом у наступній редакції:

"Постачальник передає споживачу з 01.04.2017 по 30.09.2017 (включно) природний газ обсягом до 34 тис. куб.м, у тому числі за місяцями: у квітні - 6 тис. куб.м, у травні - 6 тис. куб.м, у червні - 6 тис. куб.м., що разом за ІІ квартал 2017 року - 18 тис. куб.м.; у липні - 5 тис. куб.м, у серпні - 5 тис. куб.м , у вересні - 6 тис. куб.м, що разом за ІІІ квартал 2017 року - 16 тис. куб.м. ".

Також додатковою угодою №2 від 31.03.2017 змінено пункти 5.2, 12 договору шляхом їх викладення в наступній редакції:

"5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором з 01.04.2017 року становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

12.1. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016р. до 30 вересня 2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення".

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач у період з жовтня 2016 по вересень 2017 передав відповідачу газ, на загальну суму 1 053 529,64 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними сторонами у справі, зокрема:

- від 31.10.2016 на суму 71283,41 грн.;

- від 30.11.2016 на суму 140443,73 грн.;

- від 31.12.2016 на суму 207801,22 грн.;

- від 31.01.2017 на суму 214532,22 грн.;

- від 28.02.2017 на суму 190887,72 грн.;

- від 31.03.2017 на суму 115619,08 грн.;

- від 30.04.2017 на суму 41079,88 грн.;

- від 31.05.2017 на суму 25405,84 грн.;

- від 30.06.2017 на суму 18485,05 грн.;

- від 31.07.2017 на суму 11819,29 грн.;

- від 30.09.2017 на суму 16172,20 грн.

Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання в строк, чим порушив умови договору.

Станом на час звернення з позовною заявою сума залишку заборгованості складала 0,29 грн., яку відповідачем сплачено після відкриття провадження у справі, про що в матеріали справи надано копію платіжного доручення №1595 від 25.12.2019.

Господарським судом закрито провадження у справі в цій частині за відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, з чим погоджується колегія суддів.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань позивач нарахував відповідачу пеню, 3% річних, інфляційні втрати.

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає, що предметом спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій: пені за прострочення оплати поставленого товару, а також інфляційних втрат та 3% річних.

Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 року лише в частині зменшення розміру пені з 7 622,65 грн. до 5 335,86 грн.

Зі змісту статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно із ч. ч. 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормами статті 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач передав відповідачу у власність природний газ на загальну суму 1 053 529,64 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до пункту 6.1 договору сторони узгодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу; остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місцем поставки газу.

Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання в строк, чим порушив умови п. 6.1 договору.

Оскільки відповідач погасив заборгованість перед позивачем за природний газ, проте з порушенням встановлених договором строків, це стало підставою для звернення позивача з даним позовом про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Пунктом 8.1 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством та цим договором.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пені, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Додатковою угодою №2 від 31.03.2017 сторони змінили розмір пені зазначений у пункті 8.2 розділу 8 Договору та встановили пеню у розмірі 16,4%.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Крім того, за приписами статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналізуючи наведені положення законодавства, колегія суддів зазначає, що обов`язковим елементом для притягнення боржника до господарсько-правової відповідальності та застосування до нього штрафних санкцій є факт порушення ним свого зобов`язання та наявність його вини (у формі умислу або необережності).

Відповідачем не надано доказів відсутності його вини у несвоєчасній оплаті вартості отриманих товарів, а тому колегія суддів доходить висновку, що мало місце прострочення позивача, за яке до нього може бути застосовано господарсько-правову відповідальність у вигляді сплати пені, що також відповідає умовам, погодженим сторонами в пунктах 8.1, 8.2. Договору.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У частині 6 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивач нарахував пеню у розмірі 7 796,15 грн. за загальний період прострочення з 26.01.2017 по 19.10.2017.

Господарським судом було відмовлено у задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 173,50 грн., оскільки позивачем під час здійснення розрахунку не було враховано умови додаткової угоди №2 до Договору якою було внесено зміни до п.8.2 Договору та встановлено пеню у розмірі 16,4% річних.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для відмови в задоволенні пені у розмірі 173,50 грн. нарахованої за період прострочення з 28.03.2017 по 13.04.2017 та вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

"Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом про стягнення неустойки, позивач повинен довести наявність правових підстав для притягнення боржника до такого виду цивільно-правової відповідальності" (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.05.2019 року у справі № 908/1473/18).

Враховуючи, що позивачем доведено прострочення покупцем оплати товарів у зазначені періоди, перевіривши правильність розрахунків та межі граничного строку нарахування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення штрафних санкцій та наявності підстав для їх задоволення в межах сум, визначених судом першої інстанції, а саме: пені в розмірі 5 335,86 грн., виходячи з наступного.

Відповідач у клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій зазначав, що він не є організацією, створеною з метою отримання прибутку; джерелом надходження коштів є платежі мешканців будинку за наданні їм послуги з опалення квартир.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частин 2-4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

За приписами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки, суд першої інстанції взяв до уваги те, відповідач є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками, а лише акумулює кошти мешканців будинку для подальшої оплати житлово-комунальних послуг за цінами (тарифами), встановленими для населення, а отже можливість отримання ним у майбутніх періодах прибутку для покриття сум нарахованих штрафних санкцій виключається. Відповідно стягнення штрафних санкцій за рахунок коштів членів об`єднання призведе до зниження платоспроможності відповідача перед постачальниками комунальних та інших послуг. Відтак, накопичення відповідачем заборгованості за рахунок штрафних санкцій лише уповільнить погашення наявної заборгованості за житлово-комунальні послуги, в тому числі й перед позивачем, та сприятиме порушенню ним поточних зобов`язань. Тому покладення на відповідача великих розмірів штрафних санкцій не матиме позитивного економічного ефекту.

Наведене свідчить про те, що місцевим господарським судом при вирішенні питання про зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій враховано майновий стан сторін, а також інтереси боржника.

Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду та окрім того, зазначає, що станом на час розгляду справи відповідачем погашена заборгованість за Договором постачання природного газу №4573/1617-ТЕ-4 від 05.09.2016 у розмірі 1053529,64 грн., що свідчить про відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних). Відтак колегія суддів вважає, що в даному випадку судом не було порушено приписи ст. 233 Господарського кодексу України.

Стосовно доводів апелянта про те, що несвоєчасність оплати контрагентами прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача пені, а також інфляційних втрат та 3% річних, а не стягнення заборгованості.

Як підтверджується матеріалами справи та не спростовується сторонами, на даний час, у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем у даному спірному правовідношенні за відповідний період.

Скаржник не наводить, яким саме чином та в якій конкретно мірі неналежне виконання грошових зобов`язань відповідачем погіршило фінансове становище позивача та вплинуло на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

При цьому колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції було стягнуто з відповідача пеню за відповідне прострочення оплати поставленого товару, 3% річних, як компенсацію (плату) за користування відповідачем коштами, належними до сплати позивачу, а також інфляційні збитки, як відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Окрім того колегія зазначає про безпідставність тверджень апелянта про наявність у нього збитків внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем за договором, що підтверджується консолідованим звіт про фінансовий стан Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" станом на 30.09.2019, оскільки зазначений звіт не подавався в матеріали справи, а тому зазначена інформація не підтверджена належними та допустимими доказами, в розумінні статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Необхідно акцентувати увагу на п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, в якому зазначено: за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.?

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A в„– 140 , с. 29, п. 46).

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 в частині зменшення розміру пені до 5 335,86 грн. відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.

В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 1328,78 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1921,62 грн. сторонами не оскаржується, апеляційний господарський суд не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги та вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 у справі № 904/6004/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 у справі № 904/6004/19 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя В.О. Кузнецов

Суддя А.Є.Чередко