Рішення

від 04.05.2020 по справі 916/3426/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3426/19

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Кравець В.М.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: Широкобород С.М. на підставі ордеру;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом акціонерного товариства „Українська залізниця" в особі структурного підрозділу „Одеська клінічна лікарня на залізничному транспорті" філії „Центр охорони здоров`я" до державного підприємства „Український науково-дослідний інститут медицини транспорту України" про виселення та стягнення 399 732,87 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство „Українська залізниця" в особі структурного підрозділу „Одеська клінічна лікарня на залізничному транспорті" філії „Центр охорони здоров`я" (далі по тексту - АТ „Українська залізниця") звернулось до господарського суду із позовною заявою до державного підприємства „Український науково-дослідний інститут медицини транспорту України" (далі по тексту - Інститут) про виселення відповідача з кабінету №530, загальною площею 63,21 кв. м., що знаходиться у приміщенні поліклініки Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті" філії „Центр охорони здоров`я", та стягнення збитків у загальному розмірі 399 732,87 грн., які складаються із неотриманого прибутку у розмірі 296 589,20 грн., витрат на утримання будинку у розмірі 55 179,90 грн., вартості спожитої електричної енергії у розмірі 18 146,98 грн., вартості теплопостачання у розмірі 29 816,79 грн.

Позовні вимоги АТ „Українська залізниця" обґрунтовані фактом неправомірного використання приміщенні поліклініки після закінчення строку дії договору №50 про спільну роботу органів охорони здоров`я та вищих медичних закладів освіти III, IV рівнів акредитації, науково-дослідних інститутів від 12.05.2009р. Крім того, АТ „Українська залізниця" під час вирішення судом даного спору було наголошено про ненадання відповідачем доказів на підтвердження звільнення приміщення та повернення ключів, а також не підписання сторонами акту повернення приміщення. За твердженням позивача, лише акт повернення приміщення може свідчити про виселення відповідача та повернення приміщення. Перебування відповідача у вказаному приміщенні без правових підстав створює позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні власним майном, а також має наслідком завдання позивачу збитків у вигляді не отриманих доходів від передання майна в оренду.

Інститут повністю заперечував проти задоволення заявлених АТ „Українська залізниця" позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Так, відповідачем було наголошено, що згідно укладеного між сторонами по справі договору про спільну роботу №50 від 12.05.2009р. відповідачу було надано право розмістити власний структурний підрозділ у приміщенні позивача, а, отже, права останнього на володіння, користування та розпорядження приміщенням не обмежувались. Відповідачем також було наголошено, що на виконання судового рішення, постановленого у межах справи №916/1789/13, Інститутом 28.02.2019р. було звільнено займане приміщення. Наведене, за переконанням відповідача, свідчить про недоведеність позивачем як факту використанням Інститутом спірного приміщення, так і факту порушення відповідачем будь-яких прав позивача. Крім того, Інститутом було вказано про відсутність правових підстав для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди та витрат на утримання майна.

Ухвалою суду від 24.02.2020р. підготовче засідання про даній справі було закрито із призначенням справи до судового розгляду по суті на 16.03.2020р. о 15:00 год. Проте, з огляду на неможливість вирішення справи у судовому засіданні 16.03.2020р., у зв`язку з неявкою відповідача, судом було оголошено перерву до 06.04.2020р. о 14:30 год.

Ухвалою суду від 06.04.2020р. з огляду на неявку сторін судове засідання було відкладено на 04.05.2020р. о 16:00 год.

Враховуючи відсутність передбачених ст. ст. 202, 216 ГПК України правових підстав для відкладення судового засідання або оголошення перерви, а також приймаючи до уваги ненадходження до господарського суду повідомлення від АТ „Українська залізниця" щодо неможливості прибуття у судове засідання, призначене для розгляду справи по суті на 04.05.2020р. о 16:00 год., керуючись завданням господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для вирішення даного спору за відсутності представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника відповідача, господарський суд встановив наступне.

12.05.2009р. між державним закладом „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця" (Лікарня) та державним підприємством „Український науково-дослідний інститут медицини транспорту" (Інститут) було укладено договір №50 про спільну роботу органів охорони здоров`я та вищих медичних закладів освіти III, IV рівнів акредитації, науково-дослідних інститутів (далі по тексту - договір №50 від 12.05.2009р.), відповідно до п. 1 якого з метою підвищення організації та якості спільної роботи органів охорони здоров`я, вищих медичних закладів III. IV рівнів акредитації закладів післядипломної освіти та лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я у сфері підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців, підвищення ефективності науково-дослідної роботи і впровадження її результатів у практику охорони здоров`я. Лікарня, яка є клінічним лікувально-профілактичним закладом охорони здоров`я згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України від 14.09.1998р. №273, та Інститут, який є державним медичним науково-дослідним закладом, домовилися про спільну роботу в частині розміщення на базі Лікарні структурного клінічного підрозділу Інституту (центру профпатології) для підвищення рівня надання медичної допомоги пацієнтам Лікарні з використанням науково-дохідної роботи Інституту та з використанням наукових працівників Інституту у лікувальному процесі Лікарні.

Відповідно до п. 2 договору №50 від 12.05.2009р. основними завданнями спільної праці Лікарні та Інституту є проведення наукових досліджень і розробка наукових ефективних методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації хворих; апробація медичних інструментів, апаратури, лікарських засобів; надання кваліфікованої медичної допомоги хворим; обстеження та лікування хворих, госпіталізованих у Лікарню; консультації хворих у інших підрозділах Лікарні; участь в організації і проведенні семінарів, клінічних, патологоанатомічних, науково-практичних конференцій, експертних комісій, консиліумів, медичних рад тощо та заходів по контролю за якістю лікувально-діагностичного процесу; працівники лікарні можуть розробляти науково обґрунтовані методи діагностики, лікування, реабілітації хворих, забезпечувати контроль за впровадженням наукових розробок Інституту в практику роботи Лікарні.

Згідно з п. 4 договору №50 від 12.05.2009р. Інститут має право розмістити на базі Лікарні на 5-му поверсі поліклінічного відділення у приміщеннях загальною площею 63,21 кв. м. (кабінет №530) структурний клінічний підрозділ Інституту - Центр профпатологій. Інститут зобов`язаний забезпечити повний цикл лікувально-діагностичного процесу у Лікарні, згідно посадового навантаження; вести щоденний обсяг проведеної лікувальної роботи в індивідуальному обліковому журналі співробітника клініки; укласти договори з Лікарнею та іншими підприємствами про компенсацію витрат Лікарні на утримання будинку та прибудинкової території, про сплату (компенсацію) комунальних послуг та податків, у тому числі за землю; забезпечувати виконання норм протипожежної безпеки, охорони праці, лікувально-охоронного режиму, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку Лікарні і вживати заходів щодо усунення недоліків; утримувати виділені приміщення у належному санітарно-гігієнічному стані, забезпечувати бережне відношення співробітників Інституту до майна Лікарні.

Положеннями п. 5 договору №50 від 12.05.2009р. визначено, що витрати на забезпечення навчально-виховного та науково-дослідного процесів здійснюється за рахунок коштів на утримання Інституту. Витрати, які пов`язані з утриманням приміщень для розміщення структурного підрозділу Інституту здійснюються за рахунок коштів на утримання Лікарні. Інститут зобов`язаний компенсувати Лікарні витрати, пов`язані з утриманням будинку та прибудинкової території. Консультативна робота професорів, доцентів, наукових співробітників Інституту понад їх місячної норми робочого часу оплачується в межах фінансування згідно з чинним законодавством щодо доплат до посадового окладу за лікувально-діагностичну роботу за рахунок коштів Інституту.

Згідно з п. 7 договору №50 від 12.05.2009р. договір діє з дня його підписання сторонами до 31.12.2009р. Якщо жодна із сторін не пізніше як за один місяць до закінчення терміну дії договору не заявила письмово про його розірвання, термін дії договору продовжується кожного разу на один рік.

12.05.2009р. між державним закладом „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця" (Балансоутримувач) та державним підприємством „Український науково-дослідний інститут медицини транспорту" (Інститут) було укладено договір №51 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території (далі по тексту - договір №51 від 12.05.2009р.), згідно п. 1 якого предметом договору є надання Балансоутримувачем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території (далі - послуги) згідно з додатком №1, а також комунальних послуг згідно виставлених рахунків у будинку №4 по вул. Шклярука, у м. Одеса; в свою чергу, Інститутом були прийняті на себе зобов`язання щодо оплати послуг у строки та на умовах, передбачених договором. Розмір щомісячної плати за надані послуги на момент укладення цього договору становить 805,27 грн., та оплата за фактично спожиті комунальні послуги.

Крім того, додатком №1 до договору №51 від 12.05.2009р., яким визначено перелік послуг з утримання будинків та споруд, прибудинкової території, також передбачено, що вартість послуг, які надаються Балансоутримувачем Інституту, складає 805,27 грн.

Відповідно до п. п. 2.1.2, 2.1.4 п. 2 договору №51 від 12.05.2009р. Балансоутримувач зобов`язується забезпечити своєчасне вживання заходів щодо уникнення та ліквідації аварійних ситуацій, пов`язаних із технічним станом приміщень та його інженерним обладнанням; забезпечити Інститут комунальними послугами, які Балансоутримувач отримує від сторонніх осіб, згідно виставлених рахунків.

Умовами п. п. 2.2.2, 2.2.3 п. 2 договору №51 від 12.05.2009р. Інститут зобов`язується своєчасно інформувати Балансоутримувача стосовно виявлених поломок та технічних несправностей елементів приміщення; не пізніше, ніж до 10 числа місяця наступного за розрахунковим сплачувати вартість послуг згідно з додатком №1 до цього договору за обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень, пропорційно до загальної площі орендованого приміщення, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщення, а також за комунальні та інші послуги.

Згідно з п. 4 договору №51 від 12.05.2009р. договір діє з дня його підписання сторонами до 31.12.2009р. Якщо за місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із Сторін не повідомила іншу про наміри його розірвати або внести до нього зміни, він продовжується на наступний рік.

30.04.2013р. державний заклад „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця" звернувся до Інституту із претензією №03/355 про сплату заборгованості за договором №51 від 12.05.2009р. у загальному розмірі 35 924,37 грн. Крім того, Лікарнею із посиланням на п. 7.3 договору №50 від 12.05.2009р. було повідомлено відповідача про розірвання договору з 01.01.2014р. та про наявність у відповідача обов`язку звільнити займані приміщення після закінчення строку дії договору.

Листом №272/15 від 07.05.2013р. Інститутом у відповідь на претензію державного закладу „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця" було повідомлено про відсутність правових підстав для сплати заборгованості за договором №51 від 12.05.2009р.

26.12.2013р. державний заклад „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця" звернувся до Інституту із вимогою №03/939, відповідно до якої відповідача повторно було повідомлено про необхідність звільнення приміщення з 01.01.2014р., у зв`язку із закінченням строку дії договору та повернення приміщення державному закладу за актом приймання-передачі.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.03.2015р. працівник відповідача Панов Б. В. звернувся до директора Інституту із рапортом, відповідно до якого повідомив, що згідно розпорядження головного лікаря дорожньої лікарні приміщення центру у кабінеті №530 повністю знеструмлено, постачання води також припинено.

Постановою Кабінету Міністрів України „Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 25 червня 2014 р. № 200 було утворено публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

З додатку до №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200, яким визначено перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", вбачається, що публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" було утворено, в тому числі, на базі державного закладу „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця".

Зі зведеного переліку майна державного закладу „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця", що вноситься до статутного капіталу ПАТ „Українська залізниця", затвердженого Міністром інфраструктури України від 18.08.2015р., вбачається, що до статутного капіталу ПАТ „Українська залізниця були внесені, в тому числі, будівлі, які розташовані м. Одеса, по вул. Шклярука, 4 А.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.07.2018р. по справі №916/1789/13 було частково задоволено позов Одеського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області в інтересах держави в особі державної адміністрації залізничного транспорту України в особі державного закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця" до державного підприємства "Український науково - дослідний інститут медицини транспорту" Міністерства охорони здоров`я України шляхом присудження до стягнення на користь позивача заборгованості за фактично спожиті комунальні послуги з теплопостачання в сумі 22 474,67 грн., з електропостачання в сумі 3 896,18 грн., в решті вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову державного підприємства "Український науково - дослідний інститут медицини транспорту" Міністерства охорони здоров`я України до державного закладу "Дорожня лікарня ДП "Одеська залізниця" про визнання недійсними окремих положень договору №50 від 12.05.2009р. та визнання недійсним договору № 51 від 12.05.2009р. відмовлено.

Проте, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018р. було змінено рішення суду від 17.07.2018р. по справі №916/1789/13, первісний позов задоволено частково шляхом присудження до стягнення із відповідача заборгованість за фактично спожиті комунальні послуги з теплопостачання в сумі 22 474,67 грн., з електропостачання в сумі 8 543,01 грн., та виселення відповідача з кабінету №530, загальною площею 63,21 кв. м., що знаходиться у приміщенні поліклініки державного закладу Дорожня лікарня ДП Одеська залізниця , на користь позивача; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

08.02.2019р. державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 14.01.2019р., виданого на примусове виконання постанови по справі №916/1789/13 про виселення Інституту із кабінету №530, що знаходиться у приміщенні поліклініки державного закладу „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця", на користь останнього.

Наказом Інституту №1-1-ї від 15.02.2019р. „Про розміщення підрозділу Інституту - Центру професійного здоров`я" було вирішено організувати розміщення і роботу Центру з 01.03.2019р. за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 92, в будівлі Інституту; а також звільнити протягом періоду з 15.02.2019р. по 28.02.2019р. кабінет №530 у приміщенні дорожньої лікарні.

21.02.2019р. Інститут звернувся до Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявою про продовження строку на добровільне виконання судового рішення, постановленого у межах справи № 916/1789/13 , на строк до 28.02.2019р. включно, оскільки встановлений відповідачу строк для добровільного виселення із займаного приміщення є недостатнім для переміщення та збереження архіву у відповідності до вимог чинного законодавства.

05.03.2019р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення державного закладу „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця" та визначено, що правонаступником державного закладу виступає АТ "Українська залізниця".

05.03.2019р. Інститут звернувся до ПАТ „Укртелеком" із листом про перенесення телефонного номеру, встановленого за адресою: м. Одеса, вул. Шклярука, 4, в приміщення Інституту за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 92.

13.03.2019р. державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області було винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу від 14.01.2019р. на виконання ухвали Верховного Суду від 22.02.2019р. по справі 916/1789/13 та згідно вимог Закону України „Про виконавче провадження".

Постановою Верховного Суду від 25.04.2019р. касаційна скарга державного підприємства "Український науково-дослідний інститут медицини транспорту" Міністерства охорони здоров`я України була задоволена частково; постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018р. в частині задоволення вимог про виселення відповідача - скасована із залишенням в цій частині рішення суду від 17.07.2018р. по справі № 916/1789/13, в іншій частині постанова від 04.12.2018р. була залишено без змін.

03.10.2019р. державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу від 14.01.2019р. по справі №916/1789/13 згідно п. 5 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України „Про виконавче провадження", а саме: з огляду на скасування постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2018р. по справі №916/1789/13 в частині задоволення позовних вимог про виселення Інституту.

24.02.2020р. працівниками АТ „Українська залізниця" було складено акт про неможливість доступу до приміщення №530 у будівлі поліклініки. Крім того, у даному акті зафіксовано факт закриття вхідних дверей до приміщення та відсутності у позивача ключа, з огляду на неповернення останнього з боку Інституту.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до Інституту позивачем було наголошено про наявність правових підстав для виселення відповідача із приміщення поліклініки, яке використовується останнім за відсутності будь-якої правової підстави після закінчення строку дії договору №50 від 12.05.2009р. При цьому, з огляду на використання відповідачем приміщення поліклініки у відповідача також наявний обов`язок відшкодувати вартість наданих позивачем комунальних послуг та збитків у вигляді упущеного доходу.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положеннями ст. 1130 ЦК України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Як зазначалось вище по тексту рішення, договір №50 від 12.05.2009р. та договір №51 від 12.05.2009р. був укладений між державним закладом „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця" та Інститутом. Проте, в результаті реорганізації державний заклад „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця" був ліквідований, правонаступником прав та обов`язків якого було визначено АТ „Українська залізниця", а отже, позивач є правонаступником права та обов`язків державного закладу „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця" за вказаними договорами. При цьому, згідно Положення про структурний підрозділ „Одеська клінічна лікарня на залізничному транспорті" філії „Центр охорони здоров`я" АТ „Українська залізниця", затвердженого наказом філії „Центр охорони здоров`я" АТ „Українська залізниця" №46 від 28.03.2019р., структурний підрозділ філії „Центр охорони здоров`я" розташований у будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Шклярука, 4А.

За результатами надання правової оцінки умовам договору №50 від 12.05.2009р. господарський суд дійшов висновку, що укладений між сторонами по справі договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

Так, положеннями п. 4 договору №50 від 12.05.2009р. сторонами було передбачено право Інституту розмістити на базі Лікарні на 5-му поверсі поліклінічного відділення у приміщеннях загальною площею 63,21 кв. м. (кабінет №530) структурний клінічний підрозділ Інституту - Центр профпатологій.

При цьому, положеннями п. 7 договору №50 від 12.05.2009р. передбачено, що договір діє з дня його підписання сторонами до 31.12.2009р. Якщо жодна із сторін не пізніше як за один місяць до закінчення терміну дії договору не заявила письмово про його розірвання, термін дії договору продовжується кожного разу на один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

Положеннями ч. 3 ст. 651, ч. 2 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що 30.04.2013р. державний заклад „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця" звернувся до Інституту із претензією №03/355, по тексту якої відповідача було повідомлено про розірвання договору з 01.01.2014р. на підставі п. 7 договору №50 від 12.05.2009р.

З огляду на викладене вище, враховуючи надане сторонами договору №50 від 12.05.2009р. право на розірвання договору, яке було реалізовано державним закладом „Дорожня лікарня ДП „Одеська залізниця", правонаступником якого виступає позивач, шляхом направлення відповідного повідомлення відповідачеві, господарський суд доходить висновку, що договір №50 від 12.05.2009р. є розірваним з 01.01.2014р.

Необхідно зауважити, що сторонами не було врегульовано порядок повернення Інститутом приміщення після закінчення строку дії договору №50 від 12.05.2009р. За таких обставин господарський суд відхиляє доводи позивача, яким під час вирішення даного спору було наголошено, що лише підписаний сторонами акт повернення приміщення може свідчити про звільнення відповідачем займаного приміщення. Слід також зазначити, що укладений між сторонами договір №50 від 12.05.2009р. за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, у зв`язку з чим, правові підстави для застосування до спірних правовідносини законодавства, яким врегульовано порядок повернення майна з оренди, відсутні. Крім того, судом критично оцінюються доводи позивача щодо наявності у відповідача обов`язку повернути ключі від приміщення та зафіксувати даний факт у відповідному акті.

Підсумовуючи вищенаведене, господарський суд доходить висновку, що позивач, який у поданій до суду позовній заяві посилається на створення відповідачем перешкод у користуванні приміщенням кабінету №530, повинен довести належними та допустимими доказами існування вказаних обставин, оскільки згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що АТ „Українська залізниця" на підтвердження викладених у позовній заяві обставин щодо створення відповідачем перешкод у користуванні приміщенням кабінету №530 було надано суду акт від 24.02.2020р. , з якого вбачається, що у АТ „Українська залізниця" відсутній доступ до приміщення, а також ключі від дверей. Слід зауважити, що наданий позивачем акт був складений останнім в односторонньому порядку, про намір провести обстеження кабінету відповідач повідомлений не був. Крім того, господарський суд зауважує, що даний акт був складений позивачем в процесі розгляду судом даного спору, оскільки із позовними вимогами до Інституту позивач звернувся у листопаді 2019р., будь-яких інших доказів на підтвердження створення відповідачем перешкод у користуванні спірним приміщенням позивачем суду надано не було.

При наданні оцінки доводам позивача, яким під час вирішення спору було наголошено, що доказом на підтвердження звільнення відповідачем приміщення, може бути акт державного виконавця, господарський суд зазначає наступне.

08.02.2019р. державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 14.01.2019р., виданого на виконання постанови по справі №916/1789/13 про виселення Інституту із кабінету №530. Проте, вказане виконавче провадження було зупинено державним виконавцем згідно постанови від 13.03.2019р., яка була прийнята на виконання ухвали Верховного Суду від 22.02.2019р. по справі №916/1789/13 про зупинення виконання постанови суду апеляційної інстанції до закінчення перегляду постанови в касаційному порядку.

Наведене дозволяє суду дійти висновку про відсутність у державного виконавця з 22.02.2019р. правових підстав для примусового виселення відповідача із займаного приміщення. В подальшому, як було встановлено судом, виконавче провадження з примусового виконання наказу від 14.01.2019р., виданого на виконання постанови по справі №916/1789/13, було закінчено на підставі постанови державного виконавця 03.10.2019р., яка була винесена в результаті скасування судового рішення про виселення відповідача.

З огляду на викладене, судом відхиляються доводи позивача про недоведеність відповідачем факту звільнення приміщення у зв`язку з відсутністю акту державного виконавця, скільки у останнього були відсутні підстави для виселення відповідача із кабінету №530, а, отже, і для складення відповідного акту.

Варто також зазначити, що відповідачем разом із поданням до суду відзиву на позов було надано заяву свідка - ОСОБА_2 , яким, зокрема, було повідомлено про звільнення кабінету 28.02.2019р. При цьому, позивачем до відповіді на відзив також було долучено заяву свідка - ОСОБА_3 , яким повідомлено про відсутність у позивача доступу до приміщення, яке знаходилось у користуванні відповідача.

Ухвалою суду від 27.01.2020р. клопотання Інституту про виклик свідків було задоволено, викликано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , заяви яких були подані сторонами по справі на підтвердження власних позицій, у підготовче засідання для допиту.

При цьому, у підготовчому засіданні, яке відбулось 12.02.2020р., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було підтверджено викладені у заявах обставини, у зв`язку з чим, суд вважає за доцільне зазначити наступне: наявність лише показань свідка ОСОБА_3 , про те, що він неодноразово бачив ОСОБА_2 не території лікарні, а також бачив ввімкнене світло у кабінеті №530, за відсутності будь-яких інших належних та допустимих доказів не є достатнім доказом на підтвердження використання відповідачем спірного приміщення.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про відсутність в матеріалах справи належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження як використання відповідачем спірного приміщення, так і створення позивачу будь-яких перешкод у користуванні таким майном. Доводи позивача про відсутність у нього доступу до приміщення не можуть визнаватись судом достатніми для задоволення заявлених АТ „Українська залізниця" до Інституту позовних вимог про виселення.

Поряд з цим, господарський суд, враховуючи наявний в матеріалах справи наказ Інституту за №1-1-ї від 15.02.2019р. „Про розміщення підрозділу Інституту - Центру професійного здоров`я", а також лист від 05.03.2019р. про перенесення телефонного номеру, дійшов висновку про доведеність відповідачем факту звільнення 28.02.2019р. кабінету №530, загальною площею 63,21 кв. м., що знаходиться у приміщенні позивача.

З огляду на викладене вище, враховуючи ненадання позивачем доказів на підтвердження як використання відповідачем спірного приміщення, так і створення позивачу будь-яких перешкод у користуванні кабінетом №530, враховуючи наявні в матеріалах справи докази на підтвердження звільнення Інститутом даного приміщення 28.02.2019р., господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених АТ „Українська залізниця" до Інституту позовних вимог про виселення відповідача з кабінету №530, загальною площею 63,21 кв. м., що знаходиться у приміщенні поліклініки Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті" філії „Центр охорони здоров`я".

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення заявлених АТ „Українська залізниця" позовних вимог про стягнення витрат на утримання будинку у розмірі 55 179,90 грн., вартості спожитої електричної енергії у розмірі 18 146,98 грн., вартості теплопостачання у розмірі 29 816,79 грн., господарський суд враховує наступне.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Варто зауважити, що строк дії договору №51 про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території від 12.05.2009р., який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, не ставиться в залежність від розірвання або припинення сторонами договірних відносин згідно з договором №50 від 12.05.2009р., а, отже, припинення дії договору №50 від 12.05.2009р. з 01.01.2014р. не має наслідком припинення дії договору №51 від 12.05.2009р. Наведене дозволяє господарському суду діти висновку про наявність у Інституту обов`язку сплачувати комунальні послуги за період фактичного використання приміщення.

Положеннями п. 1 договору №51 від 12.05.2009р. передбачено обов`язок Інституту сплачувати витрати позивача на утримання будинку та прибудинкової території, а також комунальних послуг згідно виставлених рахунків. Господарський суд зауважує, що вартість послуг на утримання будинку та прибудинкової території визначена як положеннями договору №51 від 12.05.2009р., так і додатком №1 до цього договору та складає 805,27 грн. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження внесення сторонами змін до договору у названій частині.

З огляду на вищевикладене, господарський суд доходить висновку про наявність у Інституту обов`язку відшкодувати позивачеві вартість послуг на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 23 352,83 грн., яка була розрахована судом протягом періоду з жовтня 2016р. по лютий 2019р., тобто до моменту фактичного звільнення приміщення (805,27 грн. *29 місяців = 23 352,83 грн.). При цьому, правові підстави для здійснення розрахунку вартості послуг з урахуванням ціни таких послуг, самостійно встановленої позивачем, відсутні, як і відсутні підстави для нарахування вартості послуг протягом періоду з березня 2019р. по вересень 2019р., тобто після звільнення відповідачем приміщення.

Наведене має наслідком необхідність часткового задоволення заявлених АТ „Українська залізниця" у названій частині позовних вимог до Інституту шляхом присудження до стягнення на користь позивача витрат на утримання будинку у розмірі 23 352,83 грн.

Положеннями п. 2 договору №51 від 12.05.2009р. передбачено, що Балансоутримувач зобов`язується забезпечити своєчасне вживання заходів щодо уникнення та ліквідації аварійних ситуацій, пов`язаних із технічним станом приміщень та його інженерним обладнанням; а також забезпечити Інститут комунальними послугами, які Балансоутримувач отримує від сторонній осіб, згідно виставлених рахунків.

Слід зауважити, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виставлення позивачем рахунків для відшкодування відповідачем вартості спожитих комунальних послуг. При цьому, господарський суд враховуючи висновки судів по справі №916/1789/13 щодо наявності правових підстав для стягнення із відповідача вартості спожитих послуг теплопостачання та електропостачання пропорційно займаній Інститутом площі кабінету до загальної площі лікарні, виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , який був допитаний судом у якості свідка, 25.03.2015р. було повідомлено директора Інституту про припинення до кабінету №530 електро- та водопостачання. Доказів, спростовуючи наведене позивачем суду надано не було. При цьому, будь-які інші належні та допустимі докази на підтвердження надання позивачем відповідачеві послуг із електропостачання кабінету після 25.03.2015р. в матеріалах справи відсутні. З огляду на викладене, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених АТ „Українська залізниця" позовних вимог про стягнення вартості спожитої електричної енергії у розмірі 18 146,98 грн., нарахованої протягом періоду з жовтня 2016р. по вересень 2019р.

Враховуючи надані позивачем рахунки-фактури на оплату вартості наданих лікарні послуг теплопостачання, перевіривши здійснений позивачем розрахунок витрат на теплопостачання, а також приймаючи до уваги висновки суду про відсутність правових підстав для нарахуванням витрат на утримання приміщення з березня 2019р. по вересень 2019р. у зв`язку із звільненням відповідачем приміщення, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених АТ „Українська залізниця" до Інституту позовних вимог шляхом присудження до стягнення із відповідача вартість спожитої теплової енергії у розмірі 28 067,61 грн., нарахованої позивачем протягом періоду з жовтня 2016р. по лютий 2019р.

За результатами надання правової оцінки заявленим АТ „Українська залізниця" позовним вимогам про стягнення збитків, завданих відповідачем внаслідок самовільного використання майна без правових підстав у розмірі 296 589,20 грн., розрахованих позивачем протягом періоду з жовтня 2016р. по вересень 2019р., господарський суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 Господарського кодексу України, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно із статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

У поданій до суду позовній заяві АТ „Українська залізниця" було наголошено, що в результаті самовільного використання відповідачем майна позивач був позбавлений можливості передати майно в оренду, а, отже, останньому було завдано збитків у вигляді упущеної вигоди. Враховуючи, що заявлені АТ „Українська залізниця" до стягнення збитки за своєю правовою природою є упущеною вигодою, суду слід встановити причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Господарський суд зауважує, що в порушення вищенаведених приписів чинного законодавства АТ „Українська залізниця" не було надано суду жодного доказу на підтвердження вжиття заходів для реального отримання прибутку. Наведене дозволяє суду дійти висновку про недоведеність позивачем причинного-наслідкового зв`язку між заявленими до стягнення збитками та діями відповідача.

Враховуючи висновки суду щодо відсутності у діях відповідача такого із елементів складу цивільного правопорушення як причинно-наслідковий зв?язок між заявленими збитками та поведінкою відповідача, а також приймаючи до уваги недоведеність позивачем існування реальної можливості отримання доходу у розмірі 296 589,20 грн., господарський суд доходить висновку про відсутність у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення. Наведене має наслідком необхідність відмови у задоволенні заявлених АТ „Українська залізниця" позовних вимог в частині стягнення із Інституту збитків у розмірі 296 589,20 грн.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу в обґрунтування власних правових позицій.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявленого акціонерним товариством „Українська залізниця" в особі структурного підрозділу „Одеська клінічна лікарня на залізничному транспорті" філії „Центр охорони здоров`я" до державного підприємства „Український науково-дослідний інститут медицини транспорту України" позову шляхом присудження до стягнення на користь позивача витрат на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 23 352,83 грн., вартості спожитої теплової енергії у розмірі 28067,61 грн. В решті позову необхідно відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору розподіляються судом відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства „Український науково-дослідний інститут медицини транспорту України" /65039, м. Одеса, вул. Канатна, 92, ідентифікаційний код 01898233/ на користь акціонерного товариства „Українська залізниця" /03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815/ в особі структурного підрозділу „Одеська клінічна лікарня на залізничному транспорті" філії „Центр охорони здоров`я" /65059, м. Одеса, вул. Шклярука, 4-А/ витрати на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 23 352,83 грн. /двадцять три тисячі триста п`ятдесят дві грн. 83 коп./, вартість спожитої теплової енергії у розмірі 28 067,61 грн. /двадцять вісім тисяч шістдесят сім грн. 61 коп./, судовий збір у розмірі 771,31 грн. /сімсот сімдесят одна грн. 31 коп./.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 14 травня 2020 р.

Суддя С.П. Желєзна