Рішення

від 13.05.2020 по справі 916/80/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/80/20

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

при секретарі судового засідання Граматик Г.С.

за участю представників:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства «Вінницька лісова науково-дослідна станція» до Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Калинка» про стягнення заборгованості в загальній сумі 230196,19 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Вінницька лісова науково-дослідна станція» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Калинка» про стягнення заборгованості в загальній сумі 230196,19 грн., у т.ч. основного боргу - 218905,93 грн., 3% річних - 5344,00 грн., інфляції - 5946,26 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки лісопродукції № 11 від 21.01.2019 р. щодо оплати поставленої позивачем лісопродукції.

Зокрема, позивач вказує, що у зв`язку з господарськими відносинами 21 січня 2019 року між ДП «Вінницька лісова науково-дослідна станція» та Малим підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Калинка» укладено договір № 11 поставки лісопродукції, згідно якого позивач зобов`язався поставити протягом 1-2 кварталу відповідачеві лісопродукцію на суму 551706,00 грн.

Відповідно п. 7.1. договору платіж здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 5-ти банківських днів з дня відвантаження товару та підписання товарно-транспортних накладних.

Так, позивач зазначає, що відповідно до специфікації № 1 до договору № 11 від 21.01.2019 р. позивач по договору зобов`язався поставити відповідачеві лісоматеріали в-круглі - Сосна PINS на суму 551706,00 грн.

За ствердженнями позивача, він свої зобов`язання по поставці лісопродукції виконав в повному обсязі згідно умов договору. Так, в період з 06 лютого 2019 року по 14 березня 2019 року відповідачеві відвантажено лісопрокдуцію згідно умов договору поставки та специфікації № 1 до договору, що підтверджується товарно-транспортними накладними: серія УНА № 023414 від 22.02.2019 р. на суму 48429,13 грн., серія УНА № 023427 від 25.02.2019 р. на суму 48829,85 грн., серія УНА № 672217 від 06.02.2019 р. на суму 53935,58 грн., серія УНА № 672236 від 08.02.2019 р. на суму 58999,84 грн., серія УНА № 672338 від 20.02.2019 р. на суму 50301,64 грн., серія УНА № 672321 від 18.02.2019 р. на суму 48771,74 грн., серія УНА № 672307 від 15.02.2019 р. на суму 39374,49 грн., серія УНА № 672255 від 11.02.2019 р. на суму 52915,54 грн., серія УНА № 672274 від 13.02.2019 р. на суму 49473,25 грн., податковими накладними та квитанціями про реєстрацію податкових накладних.

Однак, як стверджує позивач, зі сторони відповідача умови договору поставки лісопродукції № 11 від 21 січня 2019 року щодо оплати продукції виконані не належним чином, а саме розрахунок за поставлену продукцію проведено частково в сумі 240000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками за 06.02.2019 р., 07.02.2019 р., 11.02.2019 р., 12.02.2019 р. та 14.03.2019 р., а також актом звірки взаєморозрахунків між ДП «Вінницька ЛНДС» та контрагентом МП у формі ТОВ «Калинка» станом на 30.09.2019 р. Водночас, як зазначає позивач, відповідно до вказаного акту звірки взаєморозрахунків борг МП у Формі ТОВ «Калинка» становить 218905,93 грн.

Також оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо своєчасної оплати отриманого товару, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми в розмірі 5344,00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5946,26 грн., що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.01.2020 р. позовну заяву Державного підприємства «Вінницька лісова науково-дослідна станція» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/80/20 за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання з викликом учасників справи призначено на 13.02.2020 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.04.2020 р. у справі № 916/80/20 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 13 травня 2020 р.

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою» .

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В засідання суду, призначене на 13.05.2020 р., представники сторін не з`явились.

При цьому 12.05.2020 р. від представника позивача до господарського суду надійшло клопотання про проведення судового засідання у справі у відсутності позивача та його представника.

Разом з тим, з урахуванням положень ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

21 січня 2019 р. між Державним підприємством «Вінницька лісова науково-дослідна станція» (продавець) та Малим підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Калинка» (покупець) укладено договір поставки лісопродукції № 11, відповідно до п. 1.1 якого позивач як продавець зобов`язується продати, а відповідач як покупець купити на умовах склад продавця лісопродукцію, в подальшому «товар» .

Відповідно до п. 2.1 договору кількість, якість та ціна товару наведені в специфікації № 1 до договору.

За умовами п. 2.2 договору об`єм товару визначається згідно ДСТУ ENV 1927-1 2005, 1927-2:2005, 1927-3:2005 національні стандарти.

В п. 3.1 договору сторони погодили, що загальна сума договору складає 551706 грн. (в тому числі 91951 грн. ПДВ).

Згідно п. 4.1 договору поставка товару по даному договору здійснюється на умовах склад продавця.

В п. 4.2 договору сторони погодили термін поставки - 1-2 квартал 2019 року. Місячна партія становить пропорційну частину загальної кількості товару, що забезпечує рівномірну поставку протягом терміну визначеного даним договором, та додатково погоджується сторонами графіком поставки, який є невід`ємною частиною даного договору (п. 4.3 договору).

Згідно п. 4.4 договору продавець повідомляє покупця про готовність товару для приймання.

Відповідно до п. 5.3 договору комплект товаросупровідних документів: товаротранспортна (залізнична) накладна; податкова накладна (у визначенні законодавством терміни); специфікація.

За умовами п. 6.1 договору приймання товару представник покупця повинен здійснювати в термін до 5-ти днів після отримання повідомлення від продавця про наявність підготовленої транспортної партії товару.

В п. 6.3 договору сторони погодили, що право власності на товар переходить від продавця до покупця після завантаження товару на транспорт покупця та підписання товарно-транспортної накладної.

За положеннями п. 7.1 договору платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 5-ти банківських днів з дня відвантаження товару та підписання товарно-транспортних накладних.

Пунктом 8.1 договору сторони погодили, що покупець купує товар для безпосередньої переробки і не має права здійснювати подальшу реалізацію товару, що є предметом цього договору, в необробленому вигляді.

Згідно п. 8.2 договору відхилення обсягів поставки в межах ±5% не рахується перепоставкою або недопоставкою.

Відповідно до п. 8.3 договору у разі перевищення поставки більше 5%, ніж передбачено пунктом 2.1, сторонами підписується додаткова угода.

За умовами п. 10.1 договору усі суперечності та розбіжності, які можуть виникати між сторонами цієї угоди, сторони повинні врегулювати за взаємною згодою. У випадку, коли це неможливо, розбіжності вирішуються у відповідності до законодавства України.

В п. 10.2 договору сторони погодили, що у випадках, що не передбачені даним договором, сторони керуються чинним законодавством.

За положеннями п. 5.3 договору останній вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2019 р.

Згідно п. 11.3 договору всі зміни та доповнення до даного договору діють тільки у тому випадку, коли вони оформлені у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Як вбачається із матеріалів справи, між Державним підприємством «Вінницька лісова науково-дослідна станція» (продавець) та Малим підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Калинка» укладено специфікацію № 1 до договору № 11 від 21.01.2019 р., якою визначено назву, характеристику асортименту товару та його ціна. Зокрема, вказаною специфікацією передбачено, що вартість товару складає 551706,00 грн.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір, який за своєю правовою природою відноситься до договору поставки, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, на виконання умов договору поставки лісопродукції № 11 від 21.01.2019 р. позивачем - ДП «Вінницька лісова науково-дослідна станція» було здійснено поставку обумовленого товару на адресу відповідача на загальну суму 458905,93 грн. згідно товарно-транспортних накладних від 06.02.2019 р. серія УНА № 672217 на суму 53935,58 грн., від 08.02.2019 р. серія УНА № 672236 на суму 58999,84 грн., від 11.02.2019 р. серія УНА № 672255 на суму 52915,54 грн., від 13.02.2019 р. серія УНА № 672274 на суму 49473,25 грн., від 15.02.2019 р. серія УНА № 672307 на суму 47249,39 грн., від 18.02.2019 р. серія УНА № 672321 на суму 48771,74 грн., від 20.02.2019 р. серія УНА № 672338 на суму 50301,64 грн., від 22.02.2019 р. серія УНА № 023414 на суму 48429,13 грн., від 25.02.2019 р. серія УНА № 023427 на суму 48829,85 грн. При цьому, як вбачається з вказаних копій товарно-транспортних накладних, наявних в матеріалах справи, на них відсутній підпис відповідача - Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Калинка» про отримання передбаченого спірним договором товару.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Разом з тим за фактом поставки обумовленого договором поставки лісопродукції № 11 від 21.01.2019 р. товару позивачем було виписано та зареєстрованого наступні податкові накладні: від 06.02.2019 р. № 13 на суму 53935,58 грн., від 07.02.2019 р. № 16 на суму 46064,42 грн., від 08.02.2019 р. № 17 на суму 12935,42 грн., від 11.02.2019 р. № 21 на суму 52915,54 грн., від 11.02.2019 р. № 26 на суму 34149,05 грн., від 13.02.2019 р. № 27 на суму 15324,19 грн., від 15.02.2019 р. № 38 на суму 47249,39 грн., від 18.02.2019 р. № 45 на суму 48771,74 грн., від 20.02.2019 р. № 50 на суму 50301,64 грн., від 22.02.2019 р. № 56 на суму 48429,13 грн., від 25.02.2019 р. № 59 на суму 48829,85 грн. на загальну суму 458905,93 грн.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки лісопродукції № 11 від 21.01.2019 р. та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, в п. 7.1 договору встановлено, що платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 5-ти банківських днів з дня відвантаження товару та підписання товарно-транспортних накладних.

Таким чином, з огляду на вказане положення договору, оплата товару мала бути здійснена відповідачем шляхом здійснення оплати протягом 5-ти банківських днів з дня відвантаження товару та підписання товарно-транспортних накладних.

Наразі, як свідчать матеріали справи, відповідачем було здійснено часткову оплату за поставлені згідно договору поставки лісопродукції № 11 від 21.01.2019 р. товари, а саме наступні оплати з призначенням платежу: «за лісопродукцію зг. дог. № 11 від 21/01/19 р.» : 06.02.2019 р. - 50000,00 грн.; 07.02.2019 р. - 50000,00 грн.; 11.02.2019 р. - 50000,00 грн.; 12.02.2019 р. - 50000,00 грн., 14.03.2019 р. - 40000,00 грн. Відтак, відповідачем була здійснена часткова оплата за поставлені згідно спірного договору поставки товари на загальну суму 240000,00 грн., що свідчить про часткове виконання відповідачем умов спірного договору № 11 від 21.01.2019 р., оскільки здійснення часткової оплати та самостійне зазначення відповідачем в призначеннях платежу про здійснення оплати саме за спірним договором поставки № 11 від 21.01.2019 р. вказує про отримання відповідачем обумовленого договором товару та погодження останнім наявності заборгованості за ним.

Чинне законодавство не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою боргу, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. ч. 1 ст. 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.11.2018р. по справі № 911/3685/17.

Таким чином, з огляду на вчинення Малим підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Калинка» дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, на думку суду, непідписання відповідачем товарно-транспортних накладних не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку щодо сплати поставленого товару.

При цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем поставленого позивачем товару за вказаним договором поставки лісопродукції № 11 від 21.01.2019 р. в матеріалах справи відсутні.

Між тим в матеріалах справи наявний підписаний та скріплений печатками сторін акт звірки взаєморозрахунків між ДП «Вінницька лісова науково-дослідна станція» та контрагентом - МПП у формі ТОВ «Калинка» станом на 30.09.2019 р., відповідно до якого відповідач визнав заборгованість перед позивачем в розмірі 218905,93 грн. Так, на думку суду, вказаний акт звірки взаєморозрахунків є доказом, який підтверджує факт визнання відповідачем свого боргу за договором поставки лісопродукції № 11 від 21.01.2019 р. в розмірі 218905,93 грн. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.07.2019 р. по справі № 903/849/17 та від 08.05.2018 р. по справі № 910/16725/17.

Відтак, суд погоджується з доводами позивача про існування у відповідача заборгованості за поставку товару в сумі 218905,93 грн. (458905,93 грн. - 240000,00 грн.). Адже наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, доказів протилежного або неможливості виконання цього зобов`язання з поважних причин не надав. Частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати поставленого позивачем товару, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача спірної суми заборгованості в розмірі 218905,93 грн.

Разом з тим з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати поставленого товару не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Адже за ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір 3% річних також визначений сторонами в спірному договорі.

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов`язання за договором поставки лісопродукції № 11 від 21.01.2019 р. щодо здійснення оплати за поставлений товар, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 5344,00 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем невірно та за розрахунком суду розмір 3% річних за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару за обраний позивачем період становить 5361,70 грн. (218905,93 грн./100%х3%/365 дн. х 298 дн.), виходячи з існуючої суми боргу в розмірі 218905,93 грн. В свою чергу оскільки заявлена позивачем до стягнення сума 3% річних є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума 3% річних, яка заявлена позивачем в розмірі 5344,00 грн. При цьому здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару відповідачем не оспорено.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару та встановлено, що розрахунок інфляційних втрат було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 5494,26 грн. При цьому здійснений позивачем розрахунок суми інфляційних втрат за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару відповідачем не оспорено.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства «Вінницька лісова науково-дослідна станція» обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3452,94 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного підприємства «Вінницька лісова науково-дослідна станція» до Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Калинка» про стягнення заборгованості в загальній сумі 230196,19 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Малого підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Калинка» (65091, м. Одеса, вул. Колонтаївська, буд. 59, кв. 10; код ЄДРПОУ 13901325) на користь Державного підприємства «Вінницька лісова науково-дослідна станція» (21036, м. Вінниця, вул. Максимовича, буд. 39; код ЄДРПОУ 00994101) заборгованість в сумі 218905/двісті вісімнадцять тисяч дев`ятсот п`ять/грн. 93 коп., 3% річних в сумі 5344/п`ять тисяч триста сорок чотири/грн. 00 коп., інфляційні втрати в сумі 5946/п`ять тисяч дев`ятсот сорок шість/грн. 26 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3452/три тисячі чотириста п`ятдесят дві/грн. 94 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 14 травня 2020 р.

Суддя В.С. Петров