Постанова

від 17.04.2020 по справі 487/2008/20

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 487/2008/20

Провадження № 1-кс/487/2394/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2020 року Слідчий суддя Заводського районного суду м. Миколаєва - ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві клопотання Слідчого Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_3 у кримінальному провадженню №42016160000000186 від 16.03.2016 за ознаками кримінального провпоушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України про тимчасовий доступ до речей і документів, -

ВСТАНОВИВ:

Слідчий Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_3 у кримінальному провадженню №42016160000000186 від 16.03.2016 за ознаками кримінального провпоушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України звернувся із клопотанням, погодженим прокурором відділу прокуратури Одеської області, про тимчасовий доступ с до речей і документів, які с знаходяться у Вищої ради правосуддя за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вилучення належним чином завірених копій документів, а саме: дисциплінарної справи за результатом розгляду якої прийнято рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 правосуддя від 07.12.2017 за № 3943/1дп/15-17 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 » та матеріалів справи за результатом розгляду якої прийнято рішення Вищої ради правосуддя від 27.12.2018 за № 4052/0/15-18 «Про залишення без змін рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 правосуддя від 07.12.2017 за № 3943/дп/15-17 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .

Клопотання мотивоване тим, що під час досудового розслідування виникла необхідність у дослідженні документів, а саме матеріалів : дисциплінарних справ про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , які знаходяться у Вищої ради правосуддя, з підстав, що зазначена інформація та документи мають суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

В судове засідання слідчий не з`явився, надав заяву, в якій просив про розгляд клопотання за його відсутності, клопотання підтримав, просив про його задоволенні.

Представник Вищої ради правосуддя надав до слідчого судді заперечення на клопотання, в задоволенні якого просив відмовити посилаючись на те, що слідчий не надав доказів в обґрунтування доводів клопотання, жодних фактів та обставин, які би мали значення для кримінального провадження ВРП не встановлює у своїх рішеннях, та зауважили, що рішення ВРП та її Дисциплінарних органів розміщуються на офіційному веб-сайті ВРП.

Дослідивши клопотання та докази, якими воно обґрунтовується, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.

Слідчим управлінням Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016160000000186 від 16.03.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що до Приморського районного суду м. Одеси, 28.12.2015 року звернувся позивач ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » із позовом до ОСОБА_5 та ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » про стягнення боргу. В подальшому позивач ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » надав до суду заяву про забезпечення позову, згідно якої просив суд забезпечити позов, шляхом накладення арешту на майно, що належить ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а саме на насіння соняшника в кількості 3800 тон, зерно кукурудзи в кількості 1800 тон та насіння сої в кількості 1000 тон, які знаходяться на складі за адресою: АДРЕСА_2 та передати на зберігання ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з правом завантаження та перевезення. Після чого суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_4 29 грудня 2015 року під час розгляду цивільної справи № 522/26178/15-ц постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою задоволено вищевказану заяву ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та в резолютивній частині якою вказано про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), а саме на насіння соняшника в кількості 3800 тон, зерно кукурудзи в кількості 1800 тон, насіння сої в кількості 1000 тон, які знаходяться на складі за адресою: АДРЕСА_2 та передати на зберігання ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з правом завантаження та перевезення на склад, що буде визначений державним виконавцем в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Крім того, 29 грудня 2015 року м. Одеса суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_4 , розглянувши питання щодо відстрочення сплати судового збору по цивільній справі за позовом ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » до ОСОБА_5 та ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » про стягнення боргу постановлено ухвалу у резолютивній частині якої вказано, що надати ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » відстрочку до «15» березня 2016 року у сплаті судового збору в розмірі 326949 гривень по цивільній справі за позовом ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » до ОСОБА_5 , ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » про стягнення боргу.

В подальшому під час проведення допиту в якості свідка представника ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ОСОБА_6 повідомив, що 04.01.2016 на територію виробничої бази товариства за адресою: АДРЕСА_2 , прибула державний виконавець ОСОБА_7 . ВДВС ІНФОРМАЦІЯ_5 у супроводі невстановлених осіб на легкових та вантажних транспортних засобах. Посилаючись на ухвалу судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_4 від 29 грудня 2015 року,справа№ 522/26178/15-ц, а також постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.01.2016 ( ВП № 49751897). Під час виконання дій державним виконавцем було складено акт опису та арешту майна, а саме: насіння соняшника в кількості 3800 тон, зерна кукурудзи в кількості 1800 тон та насіння сої в кількості 1000 тон. У подальшому зазначене передане на відповідальне зберігання представнику ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », після чого продукція вивезена вантажним транспортом у невідомому напрямку. Також, 04.01.2016 державним виконавцем встановлено місце зберігання товару за адресою: АДРЕСА_5 . Після чого 14.01.2016 ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » складений акт обстеження складського приміщення за вищевказаною адресою та встановлено, що він знаходиться у незадовільному стані. У подальшому повідомив, що у ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » з ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ніяких договірних відносин не було, заборгованість відсутня, що підтверджується даними бухгалтерського обліку товариства та довідкою ІНФОРМАЦІЯ_6 про відсутність фактів реєстрації податкових накладних за операціями ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та повідомив, що подані ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » до ІНФОРМАЦІЯ_2 в якості доказів наявності боргу є фіктивними. Крім того вказав, що Апеляційним судом Одеської області 16 березня 2016 року скасовано вказану ухвалу судді Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_4 та передано на новий розгляд до суду першої інстанції питання про забезпечення позову, за результатами розгляду якого у задоволенні відповідної заяви було відмовлено. У своєму рішенні суд апеляційної інстанції зазначив, що, вирішуючи питання про забезпечення заявлених позивачем вимог та накладаючи арешт на майно, суд першої інстанції не визначив вартість майна, на яке наклав арешт, чим порушив порядок, встановлений для вирішення цього питання, та в цій частині постановив ухвалу на припущеннях. Також суд апеляційної інстанції встановив, що, визначаючи порядок виконання ухвали про забезпечення позову, суд першої інстанції фактично вирішив між сторонами спір по суті, передавши майно позивачу, незважаючи на те, що накладений на вказане майно арешт забезпечив би в достатньому обсязі застосовані судом заходи забезпечення позову і уможливив би виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Судом апеляційної інстанції було встановлено і те, що порядок виконання ухвали суду про забезпечення позову суперечить матеріалам справи та нормам процесуального права. Крім того, відповідно до рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 правосуддя від 07.12.2017 за № 3943/1дп/15-17 встановлено, що зі змісту заяви про забезпечення позову від 24 грудня 2015 року, поданої ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », копія якої знаходиться в матеріалах дисциплінарної справи, вбачається, що вона не містила будь-якого обґрунтування необхідності забезпечення позову, про вжиття якого звертався до суду позивач. Водночас суддя ОСОБА_4 на порушення вимог статті 153 ЦПК України не дослідив, чи відповідає вимогам статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову від 24 грудня 2015 року, та всупереч положенням процесуального законодавства задовольнив її і вжив заходи забезпечення позову без будь-яких правових підстав. Як було встановлено під час розгляду дисциплінарної справи, ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (позивач) звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з вимогою про стягнення солідарно (заборгованості) з ОСОБА_5 та ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » заборгованості у розмірі 21 877 806,60 гривні, тобто предметом позову було стягнення грошових коштів, натомість ухвалою судді ОСОБА_4 від 29 грудня 2015 року арешт було накладено не на спірне майно (грошові кошти), а на інше майно (насіння соняшнику, кукурудзи тощо), належне відповідачу ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 ». Також вказаною ухвалою належне ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » майно передано на зберігання позивачу ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з правом завантаження та перевезення на склад, що буде визначений державним виконавцем в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Таким чином, суддя ОСОБА_4 , постановивши ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову від 29 грудня 2015 року у справі № 522/26178/15-ц у спосіб, не передбачений законом, допустив порушення вимог статті 152 ЦПК України.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 роз`яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя ОСОБА_4 не взяв до уваги вказаних роз`яснень Пленуму Верховного Суду України (постанова від 22 грудня 2006 року № 9), не вчинив жодної дії з метою дослідження доказів та не витребував їх у позивача, хоча таке право надано суду частиною третьою статті 153 ЦПК України, а також не взяв до уваги інтересів та прав відповідача ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » щодо арештованого майна і не обґрунтував відхилення від існуючої практики. Суддею ОСОБА_4 не дотримано приписів статей 151153 ЦПК України під час вирішення цього питання. Відповідно до статті 210 ЦПК України у редакції, яка діяла на момент винесення суддею ОСОБА_4 ухвали від 29 грудня 2015 року про вжиття заходів забезпечення позову, ухвала суду, що постановляється як окремий документ складається, в тому числі, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу, однак суддя не виконав приписів вказаної норми процесуального закону. З огляду на зазначене ІНФОРМАЦІЯ_8 правосуддя дійшла висновку, що, вирішуючи 29 грудня 2015 року питання про забезпечення позову за заявою ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », суддя ОСОБА_4 порушив вимоги статей 151153 та 210 ЦПК України, внаслідок чого допустив забезпечення позову у спосіб, не передбачений законом, яким de-facto передав позивачу ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » майно, щодо якого не було задоволено позовних вимог у порядку, передбаченому законом. Розглянувши дисциплінарну справу, ІНФОРМАЦІЯ_8 правосуддя дійшла висновку, що суддя ОСОБА_4 допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, а саме: імперативних вимог статті 8 Закону № 3674-VІ, статей 82, 210 ЦПК України під час вирішення питання про відстрочення сплати судового збору; статей 15, 16 ЦПК України, прийнявши до розгляду вимоги, які не підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції; приписів статей 151153 та 210 ЦПК України, внаслідок чого вжив заходи забезпечення позову безпідставно та у спосіб, не передбачений законом, вийшовши за межі наданих суду повноважень. Істотне порушення норм процесуального права суддею ОСОБА_4 , було допущено умисно, що підтверджується таким. Суддею ОСОБА_4 протягом одного дня 29 грудня 2015 року у справі № 522/26178/15-ц постановлено із грубим порушенням норм процесуального права три ухвали, а саме: про відстрочення сплати судового збору, про відкриття провадження у справі та про забезпечення позову. В ухвалі про відкриття провадження у справі суддя ОСОБА_4 зазначив, що ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15 жовтня 2015 року позов було залишено без руху для усунення недоліків, 21 жовтня 2015 року представником позивача усунуто вказані недоліки, позовна заява відповідає вимогам щодо форми та змісту, встановленим статтями 119, 120 ЦПК України. Однак жодних заяв про усунення недоліків позову до суду не надходило. Матеріали справи не містять відомостей про вчинення суддею будь-яких процесуальних дій у справі № 522/26178/15-ц у вказаний проміжок часу. Позов до суду надійшов лише 28 грудня 2015 року.

Суддею ОСОБА_4 на порушення вимог статті 127 ЦПК України відповідачу не було невідкладно надіслано ухвалу від 29 грудня 2015 року про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими матеріалами. Ці документи були вручені представнику відповідача лише 13 січня 2016 року. Також суддею ОСОБА_4 не було проведено підготовчого засідання, проведення якого хоча і не є обов`язковим, однак необхідність проведення вказаного засідання суддя мав визначити відповідно до вимог статті 130 ЦПК України. Послідовність дій судді ОСОБА_4 , а саме: одночасне постановляння трьох процесуальних ухвал 29 грудня 2015 року; надання відстрочення сплати судового збору на строки, що перевищують законодавчо встановлені строки розгляду справи у суді; несвоєчасне повідомлення відповідача та не надіслання йому копії позовної заяви з доданими матеріалами з одночасним призначенням першого судового засідання на 18 лютого 2015 року, тобто відкладення першого засідання на більш як 53 дні (більшу частину строку, протягом якого справа мала бути вирішена по суті), залишає поза будь-яким розумним сумнівом те, що ці дії суддею ОСОБА_4 вчинені умисно та з метою надання позивачу ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » можливості виконати ухвалу про забезпечення позову з позбавленням можливості відповідача її оскаржити або подати заяву про скасування заходів забезпечення позову, що було зроблено відповідачем на 5-й день після отримання представником відповідача ухвали про забезпечення позову.

За результатами розгляду дисциплінарної справи ІНФОРМАЦІЯ_8 правосуддя дійшла висновку, що суддя ОСОБА_4 всупереч вимогам статті 129 Конституції України та покладеним на суд завданням щодо здійснення судочинства на принципах верховенства права, на порушення вимог статей 48, 56 Закону № 1402-VIII, діючи в не в цілях, визначених статтями 1, 4 ЦПК України, грубо порушив обов`язки судді та допустив істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду, а саме допустив порушення вимог: статті 8 Закону № 3674-VІ, статей 82, 210 ЦПК України під час вирішення питання про відстрочення сплати судового збору; статей 15, 16 ЦПК України, прийнявши до розгляду вимоги, які не підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства, що призвело до порушення правил щодо юрисдикції; приписів статей 151153 та 210 ЦПК України, внаслідок чого вжив заходи забезпечення позову безпідставно та у спосіб, не передбачений законом, вийшовши за межі наданих суду повноважень; статті 19 Конституції України, оскільки діяв не в межах та не у спосіб, передбачений законодавством.

21 січня 2016 року суддя ОСОБА_4 постановив ухвалу у справі № 522/26178/15-ц про скасування заходів забезпечення позову, вжитих відповідно до ухвали судді ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29 грудня 2015 року, обґрунтувавши її технічною неможливістю зберігання майна позивача. Цього самого дня суддя ОСОБА_4 постановив окрему ухвалу у вказаній справі, якою встановив факт викрадення арештованого майна, яке належало відповідачу ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 », та вчинення представниками ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » дій, що мають ознаки кримінальних злочинів, передбачених розділами VII, XVII КК України, при виконанні ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 29 грудня 2015 року. Перша ІНФОРМАЦІЯ_9 правосуддя дійшла висновку, що забезпечення позову суддею ОСОБА_4 у справі № 522/26178/15-ц у спосіб, не передбачений законом, перебуває у прямому зв`язку зі зникненням майна, належного ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 ». Таким чином, внаслідок дій судді ОСОБА_4 щодо вжиття заходів забезпечення позову у справі № 522/26178/15-ц всупереч вимогам законодавства та у спосіб, не передбачений чинним законодавством, які ІНФОРМАЦІЯ_10 правосуддя кваліфіковано як умисне істотне порушення норм процесуального права, було порушено право власності ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 », гарантоване статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 правосуддя від 07.12.2017 за № 3943/1дп/15-17 прийнято рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддю ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади. В подальшому рішенням Вищої ради правосуддя від 27.12.2018 за № 4052/0/15-18 залишено без змін вищевказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 правосуддя. Крім того, рішенням Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.10.2019, справа № 9901/80/19, адміністративне провадження № П/9901/80/19, відмовлено у задоволені адміністративного позову ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя щодо протиправного рішення про звільнення ОСОБА_4 від 10.01.2019 за № 59/0/15-19.

Згідно ч. 1 ст. 159 КПК України, тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

Так, відповідно до ст. 160 КПК України сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком зазначених у статті 161 цього Кодексу. Слідчий має право звернутися із зазначеним клопотанням за погодженням з прокурором.

У клопотанні зазначаються: 1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв`язку з яким подається клопотання; 2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) речі і документи, тимчасовий доступ до яких планується отримати; 4) підстави вважати, що речі і документи перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; 5) значення речей і документів для встановлення обставин у кримінальному провадженні; 6) можливість використання як доказів відомостей, що містяться в речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів, у випадку подання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю; 7) обґрунтування необхідності вилучення речей і оригіналів або копій документів, якщо відповідне питання порушується стороною кримінального провадження.

При розгляді клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів слід ретельно вивчати всі надані матеріали і у кожному конкретному випадку встановлювати наявність або відсутність всіх умов, на які посилається слідчий як на підставу надання такого дозволу, а також перевіряти відповідність змісту клопотання вимогам ч. 2 ст. 160 КПК.

Згідно ч.ч.5,6 ст. 163 КПК України, слідчий суддя постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи: перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв`язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні; можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Так, за загальними принципами кримінального процесуального законодавства, ухвала слідчого судді має відповідати вимогам законності та обґрунтованості. Законною є ухвала слідчого судді, що ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, на підставі кримінального процесуального закону. Обґрунтованою є ухвала слідчого судді, яка обґрунтована на тих доказах, які були розглянуті під час розгляду клопотання.

Слідчим суддею встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_10 правосуддя від 07.12.2017 за № 3943/1дп/15-17 прийнято рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддю ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади. В подальшому рішенням Вищої ради правосуддя від 27.12.2018 за № 4052/0/15-18 залишено без змін вищевказане рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 правосуддя. Крім того, рішенням Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.10.2019, справа № 9901/80/19, адміністративне провадження № П/9901/80/19, відмовлено у задоволені адміністративного позову ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя щодо протиправного рішення про звільнення ОСОБА_4 від 10.01.2019 за № 59/0/15-19.

Верховим Судом у складі судідв Касаційного адміністративного суду від 07.10.2019 року за результатами розгляду справи №9901/80/19 за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання нечинним та протиправним рішення, було відмовлено у задоволенні адмінтсративного позову.

17.12.2019 року Великою ІНФОРМАЦІЯ_11 було відкрите провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 про перегляд рішення Верхового Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 07.10.2019 року. На теперішній час справа №9901/80/19 перебуває у провадженні ІНФОРМАЦІЯ_11 та судовий розгляд призначено на 28 травня 2020 року.

Згідно ст. 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Вища рада правосуддя, у зв`язку з реалізацією наданих законодавством повноважень, зокрема забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді; утворює органи для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів; розглядає скарги на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; ухвалює рішення про звільнення судді з посади; надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою чи арештом; ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; вживає заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя та незалежності суддів та інше (стаття 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Здійснюючи дисциплінарне провадження щодо суддів, Вища рада правосуддя надає оцінку діям судді під час здійснення ними правосуддя та встановлює наявність чи відсутність підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до судді дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За таких обставин, під час розгляду клопотання встановлено, що воно обґрунтовано лише формально, до нього не додано жодного доказу на обґрунтування викладених слідчим доводів необхідності отримання тимчасового доступу до запитаних документів, оскільки не було надано правового обґрунтування мети витребування визначених ним документів; не доведено, що буде виконано завдання, для виконання якого слідчий звертається з клопотанням; що вбачається наявність достатніх підстав вважати, що запитані документи мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні та можуть бути доказами у кримінальному провадженні, а тому необхідно отримати тимчасовий доступ до документів, з можливістю вилучення їх копій і не визначено, яке вони будуть мати доказове значення саме у даному кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 375 КК України та без яких неможливо іншим способом довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих документів.

Крім того, рішення, які ухвалюються Вищою радою правосуддя та її Дисциплінарними органами в межах здійснення ними повноважень, розміщуються на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя в розділі «Акти ВРП» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_12

Таким чином, оскільки така процесуальна дія як тимчасовий доступ до речей і документів, зачіпає законні права та інтереси невизначеного кола інших осіб, законодавець визначає підстави та умови, за яких проведення даної слідчої дії вважається можливим, допустимим і правомірним, то вважаю, що всупереч вимогам ст.160 ч.2 КПК України вмотивованих правових підстав для тимчасового доступу до документів та його мети, які мають бути покладені в основу проведення слідчих дій, клопотання не містить, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 93, 131-132, 159-166 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Слідчого Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_3 у кримінальному провадженню №42016160000000186 від 16.03.2016 за ознаками кримінального провпоушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України про тимчасовий доступ до речей і документів - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Слідчий суддя: ОСОБА_1