Постанова

від 13.05.2020 по справі 905/46/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2020 р. Справа № 905/46/20

Колегія суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м.Київ (вх. №947Д /1-18)

на рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2020 року у справі №905/46/20, ухвалене в приміщенні господарського суду Донецької області (суддя Курило Г.Є.), повний текст якого складено 25.02.2020 року.

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Никифорівський комбінат комунального господарства» , с. Никифорівка

про стягнення 3746,89грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.02.2020 року у справі №905/46/20 у задоволені позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Никифорівський комбінат комунального господарства» про стягнення 3746,89грн., з яких: пеня у сумі 3535,93грн. та 3% річних у сумі 210,96грн., відмовлено.

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2020 року у справі №905/46/20 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Никифорівський комбінат комунального господарства» 3746,89грн, з яких: пеня у сумі 3535,93грн та 3% річних у сумі 210,96грн.

Апелянт в обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує про таке.

Відповідач не є суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії, а тому дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016 року №1730-VIII не поширюється на спірні правовідносини сторін.

Докази укладення відповідачем відповідних договорів на постачання теплової енергії зі споживачами, які відносяться до категорії населення, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про теплопостачання» , господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.

Матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому застосування ч.3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є неправомірним.

Посилається на правові висновки, викладені у постановах Вищого господарського суду України у справах №910/15010/16, №910/16766/13, №914/2851/16, №922/1110/15, №908/3125/16, №922/4355/14, №908/2114/16, №910/17076/16, №914/1111/16, №912/3303/16, №927/1442/15, №910/15873/13, №917/348/16, №911/3951/16, №911/3951/16.

Господарським судом першої інстанції не було зазначено на підставі яких доказів відповідач набув статусу учасника процедури врегулювання, а саме є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, а тому застосування ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є неправомірним.

Посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі №908/3211/16.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2020 року, суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І.., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 року клопотання Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2020 року у справі; відповідачу встановлено строк до 01.05.2020 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на "13" травня 2020 року; до розгляду апеляційної скарги дію рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2020 року у справі №905/46/20 зупинено.

Згідно з актом Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 року №12-33/86, складеним керівником апарату, начальником статистично-інформаційного відділу та заступником начальника статистично-інформаційного відділу суду, 06.04.2020 року з 09:00 год. була відсутня технічна можливість підписання процесуальних документів електронним цифровим підписом, їх надсилання до Єдиного державного реєстру судових рішень, отримання процесуальних документів за допомогою підсистеми "Електроний суд", здійснення перевірки посилених сертифікатів учасників процесу в підсистемі "Електроний суд" - через відсутність інтернет з`єднання з серверами Державного підприємства "Інформаційні судові системи" (а.с.103).

У судове засідання 13.05.2020 року представник позивача не з`явився, на підтвердження направлення копії ухвали суду від 06.04.2020 року позивачу у справі додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення "Укрпошта" від 21.04.2020 року: №6102231864180, згідно з яким останній отримав копію ухвали від 06.04.2020 року - 13.04.2020 року.

Представник відповідача в судове засідання 13.05.2020 року не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали суду від 06.04.2020 року про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Телефонограмою від 24.04.2020 року повідомлено відповідача про час та місце розгляду справи (а.с.105).

Процесуальні документи у справі направлялись на адресу позивача та відповідача в порядку приписів ст. 242 ГПК України та із дотриманням вимог ч. 4 ст. 120 ГПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України , виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції, Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" ).

Ухвалу суду від 06.04.2020 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039 .

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291 та від 11.05.2020 року №349 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 22.05. 2020 року.

Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами.

Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 за № 04-а встановлено особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, на період дії карантину Східний апеляційний господарський суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" від 30.03.2020 року № 540-IX (який набрав чинності з 02.04.2020 року) розділ Х ГПК України "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, та з урахуванням доповнень розділу Х ГПК України "Прикінцеві положення" пунктом 4 щодо продовження на час карантину (з 12.03.2020 року, який триває), строків судового розгляду справи відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

08.12.2014 року між позивачем - Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (назва позивача змінена на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , продавець) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Никифорівський комбінат комунального господарства» (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №1144/15-БО-6, згідно з п.1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору.

Згідно з п.1.2 договору газ, що продається за договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними організаціями (далі-споживачам покупця).

У відповідності до п.2.1. договору, продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 91,0 тис.куб.м, у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м), зокрема: січень - 17,0 тис. куб. м, лютий - 17,0 тис. куб. м, березень - 15,0 тис. куб. м, квітень - вересень - тис. куб. м, жовтень - 6,0 тис. куб. м, листопад - 18,0 тис. куб. м, грудень - 18,0 тис. куб. м.

Відповідно до п.5.2. договору в редакції додаткових угод №1 від 10.02.2015 року, №2 від 18.03.2015 року, №3 від 15.04.2015 року, №4 від 22.05.2015 року, №5 від 30.06.2015 року, №6 від 29.07.2015 року, №8 від 15.10.2015 року, №9 від 22.10.2015 року, №11 від 25.11.2015 року ціна за 1000куб.м. природного газу змінювалась.

Згідно з п. 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 3.4 договору (в редакції Додаткової угоди №9 від 22.10.2015 року), не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженими представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 6.1. договору в редакції Додаткової угоди №9 від 22.10.2015 року до договору, оплата за природний газ з урахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами відповідно дот цін і на умовах, зазначених в пункті 5.2. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок продавця. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У п.6.3. договору сторони погодили, що при перерахуванні коштів в призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим.

Відповідно до розділу 11 договору, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На підставі договору №1144/15-БО-6 від 08.12.2014 року, позивачем та відповідачем було підписано акти приймання-передачі природного газу (з урахуванням послуги на транспортування): 31.01.2015 року у січні 2015 року на суму 107102,06грн (13,979 тис. куб. м), 28.02.2015 року у лютому 2015 року на суму 87889,56грн (11,850 тис. куб. м), 31.03.2015 у березні 2015 року на суму 67129,14грн (5,923 тис. куб. м), 30.11.2015 року у листопаді 2015 року на суму 76551,49грн (8,753 тис. куб. м), 31.12.2015 року у грудні 2015 року на суму 108496,09грн (12,398 тис. куб. м).

Позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ у 2015 році на загальну суму 447 168,34 грн.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Донецької області, в якому останній просив стягнути з відповідача 3746,89грн, з яких: пеня у сумі 3535,93грн та 3% річних у сумі 210,96грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору постачання природного газу №1144/15-БО-6 від 08.12.2014 року в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати товару, що стало підставою для нарахування пені та 3% річних.

25.02.2020 року господарським судом Донецької області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України, зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст.525, 615 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач посилається на те, що відповідач встановлений договором обов`язок по оплаті отриманого товару виконав у повному обсязі, але з порушенням передбаченого договором строку виконання, внаслідок чого позивачем заявлено вимоги, зокрема, про стягнення з відповідача пені у сумі 3535,93грн та 3% річних у сумі 210,96грн.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст.549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

За частинами 2, 3 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, у відповідності до п.7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору, він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, в силу вимог ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

30.11.2016 року набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.

Згідно з ст. 2 Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Статтею 3 Закону встановлено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

У ч. 3 ст. 7 Закону визначено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

При цьому, частиною 3 статті 7 Закону не ставиться право не нарахування (списання) з боржника неустойки, інфляційних втрат та відсотків річних у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом і виконання цієї норми не потребує включення підприємства до Реєстру.

А отже, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що приписами частини 3 ст. 7 Закону передбачено можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суму заборгованості, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Норма частини 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, оскільки застосування приписів ч. 3 ст. 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом, зокрема , застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої ст.ст. 1, 2, 3 Закону .

За таких обставин, аргументи апелянта щодо того, що матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, не приймаються.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29.01.2018 року у справі № 904/10745/16, де Верховний Суд, відхиляючи аргумент сторони про те, що не включення боржника до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості унеможливлює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, вказав, що у статті 2 Закону законодавець визначив, що дія Закону поширюється саме на відносини із врегулювання заборгованості.

Також, господарським судом першої інстанції вірно враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у постановах від 07.02.2018 року у справі №927/1152/16, від 15.03.2018 року у справі № 904/10736/16, від 22.05.2018 року у справі №905/3266/16.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки за переданий позивачем відповідачу природний газ, який використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними організаціями, заборгованість була сплачена до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", то відповідно до положень вказаного Закону на таку заборгованість не підлягали нарахуванню інфляційні втрати, 3% річних, неустойка, а нараховані суми підлягали списанню та правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 25.02.2020 року у справі №905/46/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.05.2020 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін

Суддя М.М. Слободін