Ухвала

від 14.05.2020 по справі 910/8102/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/8102/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді покладено на помічника судді Александренко К.І.,

представників учасників справи:

акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України - Литвин П.В. - адвокат (договір про надання правової допомоги, довіреність від 26.04.2019, свідоцтво №4197/10),

товариства з обмеженою відповідальністю Вертон Технолоджі -не з`явився,

розглянувши матеріали касаційної скарги акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

на рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2019 (суддя Алєєва І.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 (головуючий суддя: Чорногуз М.Г., судді: Кравчук Г.А., Євсіков О.О.)

у справі № 910/8102/19

за позовом акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - АТ НАК Нафтогаз України )

до товариства з обмеженою відповідальністю Вертон Технолоджі (далі - ТОВ Вертон Технолоджі )

про стягнення 1 090 698,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

АТ НАК Нафтогаз України звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ Вертон Технолоджі про стягнення 1 090 698,88 грн. (з них: 818 967,51 грн. - основний борг, 122 705,67 грн. - пеня, 42 014,95 грн. - 3% річних та 107 010,75 грн. - інфляційні втрати), посилаючись на порушення ТОВ Вертон Технолоджі умов договору від 29.09.2017 № 2214/1718-ТЕ-41 постачання природного газу в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу за період з жовтня 2017 року по лютий 2018 року включно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.10.2019 у справі № 910/8102/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020, позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ Вертон Технолоджі на користь АТ НАК Нафтогаз України 818 967,51 грн. основного боргу, 65 000 грн. пені, 107 010,75 грн. інфляційних втрат та 15 495,01 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду переглядалося в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 57 705,67 грн. пені. В іншій частині рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Ухвалені місцевим та апеляційним господарськими судами судові рішення зі справи в частині вимоги про стягнення пені мотивовані з посиланням на обґрунтованість заявлених позовних вимог у зазначеній частині. Водночас суди, врахувавши те, що: відповідач здійснює господарську діяльність з виробництва і постачання теплової енергії виключно адміністративно-житловому комплексу Лазурний блюз , тобто виконує соціальну функцію щодо забезпечення тепла в оселях понад 600 київських родин; іншої господарської діяльності не здійснює, відповідно єдиним джерелом надходження є кошти від споживачів послуг централізованого опалення, які сплачуються відповідно до встановлених тарифів; структура тарифу на послуги централізованого опалення, які надає відповідач, не передбачає витрат на виплату штрафних санкцій та інших втрат постачальника природного газу; відповідач на підтвердження збитковості підприємства надав завірені копії фінансових звітів за 2015 - 2018 роки та квитанції про їх подання, відповідно до яких відповідач має збитки за вказані роки; беручи до уваги інтереси обох сторін; відсутність доказів на підтвердження понесення позивачем збитків або можливості їх понесення в результаті порушення відповідачем строків виконання зобов`язання за Договором, - дійшли висновку про можливість зменшення належної до стягнення суми пені до 65 000,00 грн. (на 50%).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції і постановою суду апеляційної інстанції, 10.02.2020 АТ НАК Нафтогаз України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило зазначені судові рішення скасувати в частині відмови у стягненні пені у сумі 57 705,67 грн. , ухвалити нове рішення про задоволення позову у зазначеній частині.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 . Крім того, судові рішення попередніх інстанцій оскаржуються також з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2020 касаційну скаргу АТ НАК Нафтогаз України залишено без руху; надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 09.04.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі, розгляд касаційної скарги призначено на 14.05.2020 о 12:30.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Представник АТ НАК Нафтогаз України приймав участь у судовому засіданні 14.05.2020 в режимі відеоконференції поза межами суду згідно з ухвалою Суду від 13.05.2020.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу .

Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу ; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/8102/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке передбачене частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності , на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (відповідна правова позиція послідовно викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19).

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому , судами повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 910/8102/19 ухвалено судами без урахування висновків щодо застосування норм права (частини статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, оскільки висновки в зазначених справах і у справі № 910/8102/19, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними, у кожній з зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів , що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, на відміну від справи № 910/8102/19, у справах № 908/1453/14 та № 922/1010/16 судами досліджувались конкретні обставини, виходячи з наданих сторонами доказів та їхньої оцінки , тому суди у розгляді зазначених справ на власний розсуд вирішували питання про наявність або відсутність підстав, за яких можливе зменшення неустойки, виходячи з встановлених ними фактичних обставин (доказової бази) у кожній справі.

Зокрема, у справі № 908/1453/14 у вирішенні питання щодо зменшення розміру пені, суди взяли до уваги надані позивачем докази на підтвердження його скрутного фінансового становища, відмовивши у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 90% та стягнувши пеню за контррозрахунком відповідача.

Разом з тим, у справі № 922/1010/16 судами у вирішенні питання щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій враховано наявність спільних протокольних рішень, підписавши які сторони спору погодили іншій порядок розрахунків ніж той, що був врегульований договором. При цьому жодною із сторін спору у справі № 922/1010/16 клопотання про зменшення розміру пені не заявлялося та відповідно судами не розглядалося.

Натомість у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, надавши оцінку наданим сторонами доказам, виходили з того, що відповідачем доведено наявність обставин, які в силу положень частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є підставою для зменшення розміру неустойки за рішенням суду. При цьому суди взяли до уваги відсутність доказів на підтвердження перебування позивача у скрутному фінансовому становищі або доказів понесення ним збитків (чи можливість їх понесення), у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Водночас суд касаційної інстанції в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, Касаційний господарський суд у розгляді касаційної скарги зі справи № 910/8102/19 встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, та на які посилався скаржник у касаційній скарзі стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/8102/19.

Що ж стосується посилання скаржника на те, що підставою для скасування судового рішення у справі № 910/8102/19 та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України), то Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України є необґрунтованими.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п.24, Series A № 32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ НАК Нафтогаз України на рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 у справі № 910/8102/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду міста Києва від 07.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 у справі № 910/8102/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова