Рішення

від 13.05.2020 по справі 0870/8011/12

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 травня 2020 року (12 год. 25 хв.)Справа № 0870/8011/12 СН/280/47/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Лузан К.Ю.,

представника відповідача Гаврика С.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Авто Граніт (вул. Соборна, 13, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70002, код ЄДРПОУ 30567739) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 393961465) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю Авто Граніт (далі - позивач, ТОВ Авто Граніт ) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Вільнянської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, Вільнянська ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому просило суд: визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.08.2012 №0000461504 та № 0000471504.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено.

Постановою Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року скаргу Вільнянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області задоволено частково. Скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2015 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.07.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.05.2019, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 08.07.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 у справі № 0870/8011/12 (СН/808/22/16) скасовано, справу направлено на новий розгляду до суду першої інстанції.

20.08.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду з Верховного суду надійшла адміністративна справа № 0870/8011/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Авто Граніт до Вільнянської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.08.2012 №0000461504 та №0000471504.

В обґрунтування позову зазначено, що підставою для здійснення податкової перевірки стала постанова слідчого в рамках кримінального провадження. В той же час положення пункту 58.4 статті 58 та 86.9 статті 86 Податкового кодексу України в редакції на час виникнення спірних правовідносин містили імперативну заборону прийняття податкового повідомлення-рішення до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесенням постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. Крім того, позивач посилається на позицію Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберга таксі Актіеболаг та Вуліч проти Швеції та Федорченко та Лозенко проти України , Інтерсплав проти України відповідно до якої платник податків не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентами. Також позивач вказував, що постановою про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32012080060000003 від 10.12.2012, закрито кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діяннях службових осіб ТОВ Авто Граніт складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України. Також позивач зазначав про наявність постанови відносно ОСОБА_1 - засновника будівельно-виробничого підприємства Строитель плюс , про закриття кримінальної справи.

Ухвалою від 21.08.2019 адміністративну справу № 0870/8011/12 (СН/280/47/19) прийняти до провадження суддею Калашник Ю.В. та призначено підготовче засідання на 23 вересня 2019 року.

Ухвалою суду від 23.09.2019 провадження у справі зупинено до 04.11.2019.

Ухвалою суду від 04.11.2019 провадження у справі поновлено.

Протокольною ухвалою суду від 04.11.2019 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити. Додатково зазначила, що наявність вироку суду на підставі угоди від 10.04.2013 щодо ОСОБА_2 не є беззаперечним доказом фіктивності господарських операцій, оскільки у вироку не досліджувались чи були господарські операції реальні. Також представник позивача вказувала, що на теперішній час відсутні вироки щодо посадових осіб контрагента ТОВ Бренд Строй , а показанні свідка ОСОБА_3 не є належним доказом, оскільки надані на стадії досудового розслідування.

Представник відповідача проти позову заперечив та надав пояснення відповідно до відзиву (вх. №37565 від 10.09.2019). Зокрема зазначив, що позапланова перевірка TOB Авто Граніт за результатом якої складений акт №316/22/30567739 від 02.08.2012 та прийнято оскаржувані рішення проведена у зв`язку з поданням позивачем 19.07.2012 заперечення №2689/10 на акт перевірки № 245/22/30567739 від 20.06.2012. Правовими підставами проведення перевірки були пп. 78.1.5 п. 78.1, п. 78.4 ст. 78 ПК України, а саме платником податків подану в установленому порядку заперечення до акта перевірки, що й відображено в Наказі № 287 від 23.07.2012. Щодо складання та надсилання платнику податкових повідомлень-рішень до набрання законної сили рішенням суду у справі до винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, зазначив, що оскільки підставою перевірки, за якими прийнято оскаржувані рішення були заперечення позивача на акт перевірки № 245/22/30567739 від 20.06.2012, відповідно підставою прийняття оскаржуваних рішень є пп.54.3.2 п.54.3 ст. 54 ПК України. Також представник відповідача зазначив, що актом перевірки від 02.08.2012 №316/22/30567739 встановлено порушення вимог податкового законодавства в частині заниження суми податку на додану вартість та податку на прибуток, яка підлягає перерахуванню до бюджету по взаємовідносинам з TOB Бренд Строй та БВП Строитель-плюс . Посилався на наявний у матеріалах справи вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013, згідно з яким ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 КК України, а саме - у реєстрації (придбанні) ряду СПД (у т.ч. БВП Строитель -Плюс ) без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб - учасників злочинного угрупування, вчиняючи посібництво службовим особам інших СПД в ухиленні від сплати податків. Крім того, відповідно до протоколу допиту свідка від 29.03.2012, складеного старшим слідчим о/у ДПС в АР Крим капітаном податкової міліції Дорофєєвим О.Ю, засновником та директором TOB Бренд Строй є допитана громадянка ОСОБА_3 , яка вказала, що від імені ТОВ Бренд Строй не здійснювала жодної діяльності, не укладала договори, печатки підприємства не мала. Представник відповідача вважає, що БВП Строитель плюс та TOB Бренд Строй не могли здійснювати фінансово-господарську діяльність через своїх посадових осіб, а також виконувати дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та виконувати фактичні дії спрямовані на виконання взятих на себе зобов`язань. У даному випадку уповноважені посадові особи БВП Строитель плюс та TOB Бренд Строй первинні документи бухгалтерського обліку по взаємовідносинах із позивачем не підписували. Таким чином, складені TOB Бренд Строй та БВП Строитель- плюс первинні документи не відповідають вимогам п.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-ХГУ від 16.07.1999 (із змінами та доповненнями) та не можуть підтверджувати здійснення реальної господарської операції. Також представник відповідача зазначав, що позивач тривалий час мав постійні господарські відносини із ТОВ Мокрянський кам`яний кар`єр , проте позивач змінив постачальника гранітної продукції на БВП Строитель плюс та TOB Бренд Строй . Вказує, що вартість гранітної продукції у ТОВ Мокрянський кам`яний кар`єр суттєво відрізняється від вартості аналогічної продукції, які позивач почав придбавати у БВП Строитель плюс та TOB Бренд Строй . Так, ціна продукції, яку позивач придбавав у БВП Строитель плюс та TOB Бренд Строй була значно вищою. Отже, враховуючи вищевикладене, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом правомірно, відповідно до вимог податкового законодавства, а відтак відсутні підстави для їх скасування.

Розгляду справи відкладався до 14.04.2020 та до 13.05.2020.

Представник позивача у судове засідання не прибув, надав суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 КАС України, у судовому засіданні 13.05.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Вільнянською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області, на підставі наказу від 23 липня 2012 року № 287 та відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Авто Граніт щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з будівельно-виробничим підприємством Строитель-плюс , товариством з обмеженою відповідальністю Бренд Строй за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року, за результатами якої складено Акт від 02 серпня 2012 року № 316/22/30567739.

Перевіркою встановлено порушення частини 1 статті 203, статей 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, а саме: вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, здійснених по ланцюгу постачання від будівельно-виробничого підприємства Строитель плюс та товариства з обмеженою відповідальністю Бренд Строй ; підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість та пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200, пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету за перевіряємий період на суму 2 471 855,63 грн; підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а саме занижено податок на прибуток за перевіряємий період на суму 2 188 441,81 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 17 серпня 2012 року №0000461504, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 3 543 949,00 грн., в тому числі 2 471 857,00 грн. за основним платежем та 1 072 092,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0000471504, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 3 126 002,51 грн., в тому числі 2 188 442,00 грн. за основним платежем та 937 560,51 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як слідує з акту перевірки від 02 серпня 2012 року № 316/22/30567739, підставами для визначення позивачу зазначених податкових зобов`язань слугували висновки перевіряючого про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам із БВП Строитель-Плюс та ТОВ Бренд Строй . На переконання податкового органу, господарські операції із зазначеними контрагентами не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів.

Вважаючи прийняті податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся до суду із цим позовом.

Здійснюючи новий розгляд справи, суд керується висновками, які викладені у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.05.2019 у справі №0870/8011/12 та зазначає наступне.

Документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні (підпункт 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України в редакції на дату виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Відповідно до пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі якщо грошове зобов`язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Отже перегляд деяких питань, встановлених перевіркою, згідно із нормою підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України не виключає вказані питання із загального обсягу перевірки, призначеної за постановою слідчого.

Враховуючи, що у цьому випадку проведення перевірки ініційовано в рамках кримінального провадження, не зазначення підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України серед підстав повторної перевірки не виправдовує порушення порядку прийняття податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладених вище норм, у Постанові Верховного суду від 30.05.2019 у справі №0870/8011/12 з цього питання зроблений правовий висновок, що матеріали документальної позапланової перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого, можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Відтак, з урахуванням викладеного, приймаючи до уваги висновки Постанови Верховного суду від 30.05.2019 у справі №0870/8011/12, суд вважає, що податковим органом порушено приписи ПК України в цій частині, оскільки податкові повідомлення-рішення прийняті до винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Також, направляючи адміністративну справу №0870/80114/12 на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що: … ОСОБА_3 - засновник і директор ТОВ Бренд Строй , заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів. Судами не встановлено наявність вироків за фактом фіктивного підприємництва щодо ТОВ Бренд Строй , що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб`єктів. Крім того, засновника та директора будівельно-виробничого підприємства Строитель плюс ОСОБА_2 , вироком Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2013 року визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), оскільки вона використовувала реквізити, банківські рахунки та печатки створених та придбаних підприємств, у тому числі будівельно-виробничого підприємства Строитель плюс , з метою прикриття незаконної діяльності та пособництва посадовим особам ряду підприємств. При цьому, реальність господарських операцій позивача з вказаними контрагентами не досліджувалися судами попередніх інстанцій… .

На виконання Постанови Верховного суду від 30.05.2019 у справі №0870/8011/12, суд зазначає наступне.

Щодо заперечень ОСОБА_3 своєї участі у створенні та діяльності ТОВ Бренд Строй , зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, суд зазначає наступне.

Відповідно до протоколу допиту свідка від 29.03.2012, складеного старшим слідчим о/у ДПС в АР Крим капітаном податкової міліції ОСОБА_4 О.Ю, було допитано засновника та директора TOB Бренд Строй ОСОБА_3 , яка вказала, що від імені ТОВ Бренд Строй не здійснювала жодної діяльності, не укладала договори, печатки підприємства не мала, первинні документи не підписувала.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Показання свідка ОСОБА_3 здобуті на стадії досудового розслідування, в той же час, вироку щодо ОСОБА_3 матеріали справи не містять. Також матеріали справи не містять вироків за фактом фіктивного підприємництва щодо ТОВ Бренд Строй . Представник відповідача підтвердив у судовому засіданні відсутність будь-яких вироків стосовно посадових осіб ТОВ Бренд Строй . Отже, такі показання свідка не перевірені судом у відповідній кримінальній справі, оцінки їм не надано, а тому, відповідно, суд не вважає протокол допиту свідка ОСОБА_3 належним та допустимим доказом у цій справі.

Інформація, отримана органами досудового слідства в ході розслідування кримінальних справ є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. Сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача. Аналогічний висновок висловлено в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 809/1139/17.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій. Така позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №816/809/17.

Щодо БВП Строитель плюс суд зазначає наступне.

Вироком Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2013 року засновника та директора будівельно-виробничого підприємства Строитель плюс ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), оскільки вона використовувала реквізити, банківські рахунки та печатки створених та придбаних підприємств, у тому числі будівельно-виробничого підприємства Строитель плюс , з метою прикриття незаконної діяльності та пособництва посадовим особам ряду підприємств.

В той же час, вирок постановлений у підготовчому засіданні, на якому затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між Генеральною прокуратурою та ОСОБА_2 . Судовий розгляд справи не відбувався, а відтак докази не досліджувались.

Суд зазначає, що у вироці не досліджені господарські відносини між БВП Строитель плюс та позивачем.

Наявність вироку не надає підстав для висновку про порушення позивачем правил податкового обліку і не є підставою для застосування до позивача заходів відповідальності.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Разом з тим, як вбачається зі змісту вироку, судом жодних ознак узгоджених кримінально-караних дій позивача та директора БВП Строитель плюс , неправомірності відносин між ними не встановлено. Крім того, в ході перевірки відповідачем не встановлено наявності наміру у позивача отримати за господарськими операціями з БВП Строитель плюс , іншого результату, ніж отримання товару та прибутку, з урахуванням подальшої реалізації вже виготовленої продукції з такого товару.

Сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах, зокрема, від 27 лютого 2018 року у справі № 802/1853/16-а, від 27 лютого 2018 року у справі №813/1766/17, від 08 серпня 2018 року у справі № 820/4428/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 808/2459/17 та інші.

Відтак, вирок стосовно ОСОБА_2 не є доказом фіктивності господарських операцій, які мали місце між позивачем та ТОВ Бренд Строй .

Також суд зазначає, що постановою про закриття кримінального провадження від 09.07.2013 закрито кримінальне провадження №32012080060000003 у зв`язку із відсутністю в діяннях службових осіб ТОВ Авто Граніт складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Аналогічні положення закріплені і в пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи

В свою чергу, згідно з п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Аналіз норм Закону №996 свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

При цьому, окремі несуттєві недоліки заповнення первинної документації по оформленню господарських операцій не можуть свідчити про недійсність таких документів та не впливають на право позивача по формуванню показників податкового обліку за умови підтвердження реальності проведених операцій та доведення зв`язку із господарською діяльністю.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак визнаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій. В ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.77 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб`єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Суд також зазначає, що платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків. Таку ж правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договорів, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за договорами, укладеними з контрагентом іншого результату, ніж отримання товару та прибутку, у тому числі, у процедурі подальшої реалізації виготовленої з цього товару продукції.

Доводи позивача про подальше використання товару у власній господарській діяльності не спростовані відповідачем в ході розгляду справи за правилами ч. 2 ст. 77 КАС України. Владним суб`єктом не надано суду достатніх, належних та допустимих доказів одержання позивачем товару з іншого джерела, ніж від його контрагентів.

Отже, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди, наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану позивача, а, отже, свідчить й про реальність операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

Щодо посилань представника відповідача та той факт, що у TOB Бренд Строй та БВП Строитель плюс відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби; воно не знаходиться за юридичною адресою, що підтверджено відповідними актами зустрічних звірок, то суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями.

Так, суд наголошує, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Така позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 815/3526/17. Крім того, відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 814/937/15. Відсутність достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента, так само як і сертифікатів якості на поставлений товар, а тим паче взаємовідносини контрагента з іншими суб`єктами господарювання, не свідчить про нереальність господарської операції за умови підтвердження її належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12.06.2018 у справі № 802/1155/17-а.

Тобто, позивач позбавлений можливості впливати на його контрагентів в частині здійснення ними господарської діяльності в рамках чинного законодавства України, зокрема і в частині своєчасної подачі до контролюючих органів податкової звітності.

З приводу податкової інформації щодо контрагентів позивача, суд зазначає, що така інформація містить лише загальну оцінку господарської діяльності, без оцінки спільної діяльності між позивачем та його контрагентами, зокрема, щодо реальності здійснення досліджуваних господарських операцій. Суд зазначає, що у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Суд також зазначає, що принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України. Так, відповідно до статті 47 Податкового кодексу України складання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Обґрунтування податковим органом своїх висновків про нереальність господарської операції на підставі інформаційних баз даних є невмотивованими, оскільки у своїй діяльності відповідач повинен керуватися Конституцією України, Податковим кодексом України, законами України, іншими нормативними актами, відповідно до яких об`єктом документальної перевірки є первинні документи, які використовуються в бухгалтерському і податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, тоді коли інформаційні бази даних податкового органу не є об`єктом документальної перевірки та не є належними доказами.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 29.03.2019 №808/3412/16 (касаційне провадження №К/9901/41648/18) дійшов висновку, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (пункт 14 постанови ВС).

Крім того, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії , пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини мають в Україні значення джерела права.

Також суд зазначає, що ухвалою суду від 11.09.2012, судом призначено судово-економічну експертизу. На вирішення експерту поставлені наступні запитання:

Чи підтверджується документально висновки акту Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ Авто граніт за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 Вільнянської МДПІ Запорізької області ДПС № 316/22/30567739 від 02.08.2012 щодо порушення вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств № 334/94-ВР від 28.12.1994, із змінами та доповненнями та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження суми податку на прибуток підприємства на загальну суму 2 188 441,81 грн. за період з 4 кварталу 2009 року - 1 квартал 2012 року?

Чи підтверджуються документально висновки акту Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ Авто граніт за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 Вільнянської МДПІ Запорізької області ДПС № 316/22/30567739 від 02.08.2012 щодо порушення вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/94-ВР від 03.04.1997 Про податок на додану вартість (зі змінами та доповненнями) та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200, п. 201.7 ст. 207 Податкового кодексу України № 2756-VІ від 02.12.2010 (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 471 855,63 грн. за період серпень 2009 року - лютий 2012 року?

Чи підтверджується документально подальше використання товарів, робіт та послуг, придбаних у ТОВ БВП Строітель-Плюс , ТОВ Бренд Строй у фінансово-господарській діяльності ТОВ Авто граніт за період з серпня 2009 року по лютий 2012 року та в якому розмірі?

Чи відповідають обсяги отриманих ТОВ Авто граніт товарів, робіт та послуг від ТОВ БВП Строітель-Плюс , ТОВ Бренд Строй обсягам реалізації продукції (товарів, робіт та послуг) ТОВ Авто граніт за період з серпня 2009 року по лютий 2012 року?

Чи підтверджуються документально сформовані підприємством ТОВ Авто Граніт валові витрати і податковий кредит з податку на додану вартість по фінансово-господарських операціях між ТОВ Авто Граніт з ТОВ БВП Строитель-Плюс , ТОВ Бренд Строй за період з серпня 2009 року по лютий 2012 року?

У висновку судово-економічної експертизи від 25.01.2013 №33698/3699-12 зазначено, що експертом досліджені первинні документи ТОВ Авто Граніт по взаємовідносинах з ТОВ Бренд Строй за період вересень 2010 - червень 2011 року (видаткові накладні, акти виконаних робіт, калькуляції, розрахунки калькуляцій) та встановлено, що за досліджуваний період ТОВ Авто Граніт отримано від ТОВ Бренд Строй товарів (робіт, послуг) на загальну суму 959 588,02 грн. без ПДВ, ПДВ 191 917,61 грн., у т.ч. отримано: товарів на суму 208 333,33 грн. (без ПДВ); послуг на суму 643 921,36 грн. (без ПДВ); ремонтів на суму 107 333,33 грн. (без ПДВ).

Експертом досліджені первинні документи ТОВ Авто Граніт по взаємовідносинах з БВП Строитель Плюс за період серпень 2009 - лютий 2012 року (видаткові накладні, акти виконаних робіт, калькуляції, розрахунки калькуляцій) та встановлено, що за досліджуваний період ТОВ Авто Граніт отримано від БВП Строитель Плюс товарів (робіт, послуг) на загальну суму 11 622 856,31 грн. без ПДВ, ПДВ 2 324 571,24 грн., у т.ч. отримано: товарів на суму 4 202 120,35 грн. (без ПДВ); запчастин на суму 1 158 273,18 грн. (без ПДВ); паливно-мастильних матеріалів на суму 33 970,00 грн. (без ПДВ); товарно-матеріальних цінностей на суму 239 683,30 грн. (без ПДВ) послуг на суму 3 166 660,10 грн. (без ПДВ); ремонтів на суму 2 822 149,38 грн. (без ПДВ).

Висновки акту Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ Авто Граніт за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 Вільнянської МДПІ Запорізької області ДПС №316/22/30567739 від 02.08.2012, щодо порушення вимог п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств № 334/94-ВР від 28.12.1994, із змінами і доповненнями та п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження суми податку на прибуток підприємства на загальну суму 2 188 441,81 грн. за період з 4 кварталу 2009 року - 1 квартал 2012 року та щодо порушення вимог п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1,п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України № 168/94-ВР від 03.04.1997 Про податок на додану вартість (із змінами і доповненнями) та п.198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.2 ст.200, п.201.7 ст201 Податкового кодексу України № 2756- VI від 02.12.2010 (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 471 855,63 грн. за період серпень 2009 року - лютий 2012 року документально не підтверджуються.

У результаті дослідження документально підтверджується подальше використання товарів, робіт та послуг, придбаних у ТОВ Строитель Плюс у фінансово-господарській діяльності ТОВ Авто Граніт за період серпень 2009 - лютий 2012 в повному обсязі у розмірі 11 622 856,31 грн. (без ПДВ), у т.ч.: собівартість реалізованих товарів - 4 202 120,35 грн., витрати на матеріали, паливо, запасні частини - 1 431 926,48 грн., витрати на послуги навантажувача та ремонт - 5 988 809,48 грн.

У результаті дослідження документально підтверджується подальше використання товарів, робіт та послуг, придбаних у ТОВ Бренд Строй у фінансово-господарській діяльності ТОВ Авто Граніт за період вересень 2010 - червень 2011 в повному обсязі у розмірі 959 588,02 грн. (без ПДВ), у т.ч.: собівартість реалізованих товарів - 208 333,33 грн., витрати на послуги навантажувача та ремонт - 751 254,69 грн.

Також експерт зазначив, що документально підтверджується придбання ТОВ Авто Граніт у ТОВ Строитель Плюс товарів (робіт, послуг) вартістю 11 622 856,31 грн. (без ПДВ) та використання (реалізація, списання) таких товарів (робіт, послуг) у фінансово-господарській діяльності ТОВ Авто Граніт за період серпень 2009 - лютий 2012 в повному обсязі у розмірі 11 622 856,31 грн. (без ПДВ), у т.ч.: собівартість реалізованих товарів - 4 202 120,35 грн., витрати на матеріали, паливо, запасні частини - 1 431 926,48 грн., витрати на послуги навантажувача та ремонт - 5 988 809,48 грн.

Також, документально підтверджується придбання ТОВ Авто Граніт у ТОВ Бренд Строй товарів (робіт, послуг) вартістю 959 588,02 грн. (без ПДВ) та використання (реалізація, списання) таких товарів (робіт, послуг) у фінансово-господарській діяльності ТОВ Авто Граніт за період вересень 2010 - червень 2011 в повному обсязі у розмірі 959 588,02 грн. (без ПДВ), у т.ч.: собівартість реалізованих товарів - 208 333,33 грн., витрати на послуги навантажувача та ремонт - 751 254,69 грн.

Отже, обсяги отриманих ТОВ Авто Граніт товарів від ТОВ БВП Строитель- Плюс та ТОВ Бренд Строй вартістю 4 410 453,68 грн. відповідають обсягам реалізації таких товарів ТОВ Авто Граніт за період з серпня 2009 року по лютий 2012 року у сумі 4 410 453,68 грн., а обсяги отриманих товарно-матеріальних цінностей, робіт (послуг) вартістю 8 171 990,65 грн. - обсягам витрат, що здійснені для ведення власної господарської діяльності за період з серпня 2009 року по лютий 2012 року в сумі 8 171 990,65 грн.

документально підтверджуються сформовані підприємством ТОВ Авто Граніт валові витрати та витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, в деклараціях з податку на прибуток підприємства за період 2009р. - 1 кв. 2012р. в сумі 8 041 476 грн. та сформований податковий кредит в деклараціях з ПДВ за період з серпня 2009р. по лютий 2012р. в сумі 2 471 856 грн. при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ БВП Строитель-Плюс та ТОВ Бренд Строй відповідно до вимог п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств № 334/94-ВР від 28.12.1994 (із змінами і доповненнями), п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України № 2755-УІ від 02.12.2010 (із змінами і доповненнями), а також п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України № 168/94-ВР від 03.04.1997 Про податок на додану вартість та п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.2 ст.200, п.201.7 ст201 Податкового кодексу України № 2756- VI від 02.12.2010.

Відповідно до статті 1 Закону України Про судову експертизу , судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Таким чином, висновок судово-економічної експертизи від 25.01.2013 №33698/3699-12 повністю спростовує висновки податкового органу про порушення позивачем приписів податкового законодавства України.

Суд також критично ставиться до тверджень представника відповідача щодо посилань на обставину про зміну позивачем постійного контрагента - ТОВ Мокрянський кам`яний кар`єр на БВП Строитель плюс та TOB Бренд Строй , у яких вартість аналогічної продукції є вищою. Суд вказує, що підприємницька діяльність не містить застережень щодо можливості зміни контрагента-постачальника. Господарська діяльність юридичної особи здійснюється на власний розсуд та на власний ризик. Відтак, такі твердження податкового органу є припущеннями, які не підтверджені доказами щодо порушення позивачем будь-яких норм податного законодавства.

Ураховуючи зазначене вище суд зазначає, що оцінюючи всі надані документи в сукупності та кожен зокрема суд вважає, що такі документи не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення. Таким чином, висновок контролюючого органу про безтоварний характер спірних операцій є хибним, оскільки цей висновок не відповідає фактам, покладеним в його основу. Так, законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене суд вважає, що висновки акту перевірки є необґрунтованими та безпідставними, а податкові повідомлення-рішення, прийняті на його підставі - протиправними та підлягають скасуванню.

У свою чергу, суд зазначає, що акт перевірки не є беззаперечним доказом вчиненого правопорушення в межах спірних правовідносин. Такий акт повинен оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом в постанові від 04.09.2018 по справі № 820/1335/17, яку судом враховано на виконання положень ч.5 ст. 242 КАС України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності оскаржуваних рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із проведенням експертиз.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення до суду сплачений судовий збір у розмірі 2146,00 грн.

Також, ухвалою суду від 11.06.2012 призначена судово-економічна експертиза у справі, за проведення якої позивачем сплачено 16803,60 грн.

Враховуючи викладене, судові витрати, понесені позивачем на оплату судового збору у розмірі 2146,00грн. та витрати за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 16803,60грн. мають бути присуджені на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Авто Граніт (вул. Соборна, 13, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70002, код ЄДРПОУ 30567739) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м.Запоріжжя, 69107, ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.08.2012 №0000461504 та №0000471504.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Авто Граніт за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.) та витрати за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 16803,60 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот три гривні шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 КАС України, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне судове рішення у відповідності до ч.3 ст.243 КАС України складене 15.05.2020.

Суддя Ю.В. Калашник