Постанова

від 14.05.2020 по справі 200/11938/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року справа №200/11938/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Арабей Т.Г., Гаврищук Т.Г., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участю представника відповідача Помалюк І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року (повний текст складено 30 січня 2020 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/11938/19-а (суддя І інстанції - Бабіч С.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач), відповідно до якого просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення за формою "Р" від 24.06.2019 року № 000512144.

Позовні вимоги, серед іншого, мотивовані тим, що підстави для проведення перевірки згідно п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПК України у контролюючого органу були відсутні, оскільки у відповідних запитах відповідача про надання пояснень та їх документального підтвердження не було зазначено, які саме виявлені відповідачем недостовірні дані, що містяться у податкових деклараціях позивача.

Ця обставина, на думку позивача, дала йому право не надавати на вказані запити відповідь та виключала право відповідача проводити перевірку через 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту позивачем.

Вказує, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, тощо.

Зазначає, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних не може вказувати на реальність проведення господарських операцій з контрагентами, як і наявність або відсутність сертифікатів якості або відповідності при поставці товарів має значення виключно для подальшої їх реалізації і не впливають на оподаткування таких операцій.

Посилається на те, що єдиною підставою для формування податкового кредиту, відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), є податкова накладна, отримана з Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРПН) і оформлена та зареєстрована відповідно до п.201.11 ст.201 ПК України.

Позивачем податковий кредит сформовано на підставі податкових накладних, отриманих від контрагентів, належним чином зареєстровані в ЄРПН, які є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту.

Позивач зазначає, що законодавством не передбачено право податкового органу визнавати первинні документи такими, що суперечать законодавчим та нормативним актам та є такими, що не мають юридичної сили і доказовості.

Тобто, визнання первинних документів такими що суперечать законодавчим та нормативним актам виходить за межі компетенції податкового органу.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі № 200/11938/19-а позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управлінням ДФС у Донецькій області за формою "Р" від 24.06.2019 року № 000512144.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Також, в апеляційній скарзі зазначено, що господарські операції в межах договорів поставки та проведення робіт, укладених з контрагентами позивача не спричинили настання реальних правових наслідків. Як на підставу таких висновків відповідач посилається на неналежне оформлення наданих позивачем первинних документів (товарно - транспортні накладні, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі) відсутність певних первинних документів, зокрема товарно - транспортних накладних, відсутність у контрагентів достатніх трудових та матеріальних ресурсів (складських приміщень, виробничих потужностей) для проведення відповідної фінансово - господарської діяльності. Також контролюючий орган врахував і наявну в інформаційно - аналітичних базах інформацію відносно контрагентів позивача, а також інформацію актів перевірок про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, ненадання позивачем документів, наявність яких передбачено умовами договорів, укладених позивачем з контрагентами та відповідними нормативними документами.

На підтвердження правомірності прийнятого податковим органом рішення, відповідач посилається на практику Верховний Суд щодо аналізу реальності господарських операцій, викладену у постановах; 25.09.2019 року у справі № 823/530/15, від 06.08.2019 року у справі №160/8441/18, від 06.06.2019 року у справі №807/2202/15, ві06.03.2018 року у справі №804/5444/16. Від 14.05.2019 року у справі №825/3990/14.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі наказу відповідача № 759 від 25.04.2019 р., відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань перевірки достовірності формування та віднесення сум з податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками: ТОВ "Техенергомаш - РВ" (код за ЄДРПОУ 41634503) за серпень 2018 року з урахуванням віднесення суми ПДВ до складу податкового кредиту в декларації за листопад 2018 року, ТОВ "Маркленд" (код за ЄДРПОУ 41784425) за вересень 2018 року, ПП «Покровгормаш" (код за ЄДРПОУ 42093820) за вересень, жовтень, листопад 2018 року, ТОВ "Девеленс" (код за ЄДРПОУ за 41800436) за вересень 2018 року, ТОВ "Техмаш - Дніпро" (код за ЄДРПОУ за 42209423) за жовтень та листопад 2018 року, ТОВ "Ерлайт" (код за ЄДРПОУ 30487486) за листопад 2018 року, за результатами якої складено акт від 24.05.2019 року №509/05-99-14-14/32281519 (далі - акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки встановлені, зокрема, порушення ТОВ «Краснолиманське» : п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, в результаті чого, платником занижено зобов`язання з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся (рядок 18 декларації) на загальну суму 7156847 грн., у т.ч. вересень 2018 року - на 821094 грн., жовтень 2018 року - на 1 278 132 грн., листопад 2018 року - на 5 057 621 грн.

Позивачем були надані заперечення № 93/3 від 07.06.2019 року (вхідний до ГУ ДФС у Донецькій області № 86345/10 від 11.06.2019) на акт перевірки від 24.05.2019 року №509/05-99-14-14/32281519.

Відповідачем, за результатом розгляду заперечень, надано відповідь позивачу № 48016/10/05-99-14-14 від 19.06.2019 року, згідно з якою висновки, викладені в акті перевірки, залишено без змін.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення за формою «Р» № 0005121414 від 24.06.2019 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 7 156 847,00 грн., штрафні (фінансові санкції) 3 578 423,50 грн., на загальну суму 10 735 270,50 грн.

Судом встановлено, що спірне податкове повідомлення рішення прийнято відповідачем у строки, передбачені п. 86.8. ст. 86 ПК України.

Спірне податкове повідомлення - рішення отримано позивачем 25.06.2019 р., з супровідним листом від 19.06.2019 р. № 48016/10/05-99-14-15.

Позивачем спірне податкове повідомлення - рішення було оскаржено до ДФС України (скарга №109/7 від 05.07.2019 року (вх. №28532/6 від 10.07.2019 року) та рішенням ДФС України від 09.09.2019 року його залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Щодо відсутності підстав проведення перевірки, то в цій частині рішення суду позивачем не оскаржується, а тому з урахуванням частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційним судом не переглядаються.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п.198.2 ст. 198 ПК України).

Абзац 2 пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачає, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. (далі - Закон № 996) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абз.9 ч.2 ст.9 Закону № 996 неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Суд зазначає, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів чи послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Витрати мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового кредиту платника податків.

Згідно витягу з ЄДРПОУ до видів діяльності позивача віднесено:

код КВЕД 05.10 Добування кам`яного вугілля (основний);

код КВЕД 42.99 Будівництво інших споруд, н. в. і. у.;

код КВЕД 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами;

код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля;

код КВЕД 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах;

код КВЕД 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Техмаш-Дніпро» було укладено договір постачання № 01/10-2018-1ТМ, між позивачем та ТОВ "Девеленс" було укладено договір постачання № 1-06/08/2018/ від 06.08.2018 року, між позивачем та ПП «Покровгормаш" було укладено договір № 2/03092018 від 03.09.2018 року, між позивачем та ТОВ "Техенергомаш - РВ" було укладено договір постачання № 21/02-01-2018 від 21.02.2018 року, між позивачем та ТОВ "Ерлайт" було укладено договір № 19/03/18пр від 19.03.2018 року

Крім цього, позивачем та ПП «Покровгормаш" було укладено договір № 01/18-09/18 від 18.09.2018 року на виконання послуг з ремонту гірничошахтного устаткування (складових частин).

Позивачем та ТОВ «Маркленд» було укладено договір підряду від 07.08.2018 №07/08-1.

На кожну партію товару (запасні частини до обладнання), на виконання вказаних договорів поставки чи підряду між сторонами укладалися специфікації, у яких вказувалась кількість товару та його ціна чи умови оплати та виконання ремонтних робіт.

Крім договорів та специфікацій до них позивачем, на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами надано до матеріалів справи копії відповідних податкових накладних щодо кожної партії товару, які стали підставою формування показників податкового кредиту, копії оборотно - сальдових відомостей, копії товарно - транспортних накладних, копії актів приймання - передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, прибуткових ордерів, актів - приймання - передачі обладнання та здачі - приймання робіт, що підтверджують факт транспортування та переміщення товару, вимоги та лімітні карти на відпуск матеріалів та виконання робіт, платіжні доручення, що підтверджують факт оплати за поставлений товар/послуги та видаткові накладні, що підтверджують факт передачі товару.

Судом встановлено, що отриманий від контрагентів товар (запасні частини до гірничо-шахтного обладнання) було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Щодо відсутності належних документів які підтверджують якість товару, суд зазначає, саме по собі невиконання однією зі сторін умов договору поставки (щодо порядку перевірки контролю якості товару чи наявності відповідних документів) може свідчити лише про неналежне виконання обов`язків за договором та не свідчить про відсутність реальної господарської операції щодо поставки товару, за наявності відповідних первинних документів, що її підтверджують.

Відсутність сертифікатів якості на поставлений товар може бути підставою для виставлення претензій з боку з позивача щодо поставленого товару неналежної якості.

Між позивачем та ТОВ «Маркленд» було укладено договір підряду від 07.08.2018 №07/08-1.

Відповідно до п.7.3 вказаного договору, замовник зобов`язується зробити передплату у розмірі 60%.

Таким чином, відповідно до п.7.3 угоди підряду ТОВ «Краснолиманське» на адресу ТОВ «Маркленд» здійснено передплату.

Відповідно до п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

ТОВ «Маркленд» було отримано від ТОВ «Краснолиманське» передплату (аванс) відповідно до п.7.3 договору підряду та, відповідно до п.201.7 ст.201 ПК України було складено податкову накладну, на суму отриманої передплати, яка, відповідно до положень п.198.6 ст.198 ПК України і стала для позивача підставою для формування відповідного податкового кредиту за господарською операцією з вказаним контрагентом.

Отже, позивачем правомірно сформовано податковий кредит за фактом здійснення попередньої оплати (авансу) товару.

Щодо аналізу реальності господарських операцій, Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 року у справі № 826/11879/13-а дійшов наступних висновків щодо застосування аналогічних норм права.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Наявність транспортних документів на перевезення товарно - матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є визначальними при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення.

Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього має підтверджуватись видатковою накладною.

Суд враховує вказані висновки щодо застосування норм права, відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України.

Також судом враховані висновки Верховного Суду у справах, на які посилається податковий орган у апеляційній скарзі, які фактично акумульовані у рішенні Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 року у справі № 826/11879/13-а.

Суд зазначає, що більшість претензій податкового органу до змісту первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, фактично відносяться до документів, що складені або мали бути складені контрагентами, а не самим позивачем.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), яке, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Доказів того, що позивач знав чи міг знати про якісь зловживання з боку його контрагента - постачальника відповідачем суду не надано.

У рішенні по справі «Інтерсплав проти України» (заява № 803/02) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Крім цього, відповідно до абзаців 1-7 ч.2 ст. 9 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996) первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь - які інші реквізити первинного документа ніж вищевикладені, не є обов`язковими та їх незазначення у документі не є порушенням вимог закону.

Крім цього, відповідно до абзаца 8 ч.2 ст. 9 Закону № 996 неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд зазначає, що зі змісту наданих позивачем первинних документів можливо ідентифікувати відповідні господарські операції з контрагентами та осіб, які брали участь у їх здійсненні.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, єдиною підставою для формування податкового кредиту, відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, є податкова накладна, отримана з Єдиного реєстру податкових накладних, і оформлена та зареєстрована відповідно до п.201.11 ст.201 ПК України.

Позивачем надано суду первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій з його контрагентами у спірний період, що перевірявся відповідачем, отже, позивачем були правомірно сформовані показники податкової звітності з ПДВ у спірних правовідносинах, у вказаний період.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем не надано суду доказів, що спростували б вищевказані обставини щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту у спірних правовідносинах за період, що перевірявся, отже, не підтверджено правомірність спірного рішення.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі № 200/11938/19-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі № 200/11938/19-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 18 травня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Арабей

Т.Г. Гаврищук