Рішення

від 12.05.2020 по справі 915/2453/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року Справа № 915/2453/19

м. Миколаїв

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЖТРАНСМАШ

(02094, м.Київ, вул.Гната Хоткевича, 5, код ЄДРПОУ 34291225),

до відповідача : Державного підприємства Миколаївський бронетанковий завод

(54017, м.Миколаїв, вул.1-а Слобідська, 120, код ЄДРПОУ 07856371),

Суддя Ткаченко О.В.

За участю секретаря Сулейманової С.М.

Представники:

від позивача:

від відповідача:

СУТЬ СПОРУ : стягнення заборгованості та штрафних санкцій у загальній сумі 749233,97 грн.,-

23.12.2019р. за вх.№19429/19 Товариство з обмеженою відповідальністю ВАЖТРАНСМАШ звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 17.12.2019р., в якій просить суд стягнути з Державного підприємства Миколаївський бронетанковий завод заборгованості за поставлений по договору поставки №104 від 11.04.2016р. товар в сумі 550260,00 грн., пеню в сумі 60079,29 грн., інфляційні витрати в сумі 100601,42 грн., 3% річних в сумі 38293,26 грн., судові витрати в сумі 11239,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 55000,00 грн.

Ухвалою суду від 28.12.2019р. позовну заяву було залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 17.01.2020р. було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 18.02.2020р. об 11:30.

11.02.2020р. від відповідача надійшов відзив, згідно якого відповідач вказує, що додаткова угода №3, якою строк дії договору було продовжено до 31.12.2019р., укладена сторонами після закінчення строку дії договору поставки №104 і не містить положення визначеного ч. 3 ст. 631 ЦК України, а тому додаткова угода №3 та всі інші документи (специфікації, накладні, рахунки) укладені сторонами після 31.12.2017р. не можуть вважатись невід`ємними його частинами, а тому, на думку відповідача, підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені відсутні. Також відповідач заперечує проти вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 55000,00 грн. з підстав необґрунтованості даної суми.

17.02.2020р. від відповідача до суду надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження та про відкладення підготовчого засідання у зв`язку із зайнятістю представника у іншому судовому засіданні.

02.03.2020р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що припинення договору не означає припинення зобов`язань за ним, оскільки відповідно до умов п.п.10.1 договору, закінчення строку його дії не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних) за даним договором. Додаткова угода в№3 від 31.12.2019р. підписана сторонами та недійсною не визнавалась, а тому позивач зазначає, зо договір поставки №104 від 11.04.2016р. продовжує свою дію через невиконання зобов`язань стороною. Також позивач зауважує, що відповідачем здійснювалось приймання товару та його часткова оплата з посиланням на договір поставки №104 від 11.04.2016р., тому сторони своїми діями підтвердили, що позивач мав поставити товар, а відповідач оплатити його вартість згідно з умовами вказаного договору поставки. Стосовно обґрунтованості розміру витрат на правову допомогу, позивач зазначає, що умовами договору про надання правової допомоги передбачені дві форми оплати - погодинна та фіксована та у цій справі позивач та адвокат використали фіксовану форму оплати - на підставі рахунку, окрім цього, підготовка позову зайняла значний проміжок часу (більше чотирьох робочих днів), для позивача ціна позову є значною та керівник підприємства-позивача та адвокат були присутні на першому судовому засіданні.

Судом було виявлено, що надана відповідь на відзив не містить особистого підпису представника позивача, про що свідчить відповідний акт відділу документального забезпечення від 02.03.2020р. (а.с.215), тому у суду відсутні підстави приймати викладені у відповіді на відзив обставини та відомості, оскільки в силу положень п. 5.23 ДСТУ повний реквізит документу Підпис відсутній.

Ухвалою суду від 12.03.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 14 квітня 2020 року о 10 год. 30 хв.

25.03.2020 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якій відповідач зауважив, що тільки до закінчення терміну дії договору до нього можуть бути внесені певні зміни та доповнення. Строк дії договору поставки №104 від 11.04.2016р. з урахуванням змін до нього закінчився 31.12.2017р. Додаткову угоду №3 від 17.12.2018р. не можна вважати окремим двостороннім правочином, оскільки вона не містить усіх істотних умов господарського договору поставки, не є укладеною і не може породжувати для сторін у даній справі будь-які права та обов`язки. Товар поставлявся за накладними, а не на умовах договору поставки, які також не можна вважати окремим двостороннім правочином, так як вони не містять істотних умов господарського договору поставки. Таким чином, на думку відповідача, між сторонами виникли правовідносини з усної угоди купівлі-продажу, підтвердженням якої є видані продавцем документи (накладні). Які містять відомості про кількість товару, ціну та загальну суму поставки. При цьому, зазначення у накладних відомостей про договір поставки не змінює юридичних наслідків закінчення строку дії договору. Отже, нарахування пені в сумі 60079,29 грн. за поставку, яка була здійснена у період з квітня 2018 року по грудень 2018 року, тобто за межами дії договору на умовах цього договору є безпідставними.

Ухвалою суду від 14.04.2020р. було закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 12.05.2020р.

Сторони належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.232, 233).

Додаткових заперечень та документів від сторін не надходило, тому з огляду на впровадження постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (в редакції постанови від 22.04.2020р. № 291) на період з 12.03.2020р. по 11.05.2020р. на всій території України карантину, а також на запровадження з 16.03.2020р. на території адміністративної будівлі Миколаївської обласної ради обмежувальних та профілактичних заходів (розпорядження голови Миколаївської обласної ради Про заходи щодо недопущення поширення випадків захворювань, спричинених новим коронавірусом № 35-р від 13.03.2020р.), якими з 16.03.2020р. обмежено доступ громадян та учасників судового процесу до Господарського суду Миколаївської області, зважаючи на відсутність клопотань сторін про розгляд справи за їх участі, господарський суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи за наявними в матеріалах справи документами без виклику представників сторін.

У судовому засіданні 12.05.2020р. суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення у справі.

Після виходу з нарадчої кімнати судом у відповідності до ст. 240 ГПК України судом було підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши присутніх в попередніх судових засіданнях представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд, -

встановив :

11 квітня 2016 року за №104 між державним підприємством Миколаївський бронетанковий завод , як покупцем, та товариством з обмеженою відповідальністю Вантажтрансмаш , як постачальником, був укладений договір поставки, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, передбачених даним договором, поставити покупцю товар, зазначений у специфікаціях, що є додатком до цього договору, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та строки, передбачені даним договором (п.1.1).

Загальна кількість товару, що підлягає поставці, по сортам, групам, підгрупам, видам, маркам, типам розміром визначаються специфікаціями, які оформлюються та підписуються сторонами (п.1.2 договору).

Розділом 3 договору його учасники узгодили умови й строки поставки товару, зокрема, визначили, що поставка товару здійснюється видами транспорту, визначеними за згодою сторін, постачальник зобов`язався поставити товар на умовах DDP, місце поставки: м.Миколаїв, вул. 1-ша Слобідська, 120, відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів INCOTERMS у редакції 2010 року та у строки, що зазначені у специфікаціях (п.п.3.1, 3.2 договору).

Умовами п. 5.2 договору його учасники передбачили, що оплата по даному договору, якщо інше не визначено специфікацією, здійснюється наступним чином: передоплата у розмірі 50% від суми специфікації здійснюється покупцем протягом 5 банківських днів від дати отримання рахунку постачальника на оплату; остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем не пізніше 5 календарних днів від дати поставки товару.

Пунктом 10.1 договору його учасники визначили, що він набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2016р. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних) за даним договором.

В подальшому, додатковою угодою №1 від 29.12.2016р. сторони внесли зміни до п.10.1 договору в частині продовження строку його дії до 31.12.2017р.

Додатковою угодою №2 від 10.01.2017р. сторони внесли зміни до розділу 12 в частині зміни платіжних банківських реквізитів покупця - ДП Миколаївський бронетанковий завод .

Додатковою угодою №3 від 17.12.2018р. учасники договору змінили пункт 10.1 договору в частині продовження строку дії договору - до 31.12.2019р. У вказаній додатковій угоді зазначено, що вона набирає чинності з дня її підписання сторонами.

В період з квітня по грудень 2018 року позивачем був поставлений відповідачу товар (прилади ТНПО-115, прилади ТКН-3, прилади ТВНЕ-4Б, освітлювачі ОУ-3ГА2М, трубки ТХП-14-350, трубки ТХП 7-80, скло СЕ2П, прилади ТПКУ-2Б, прилади ТВНО-2Б, прилади ТНП-Б) на загальну суму 2527290,0 грн.

Факт поставки підтверджується наданими позивачем копіями видаткових накладних та товарно-транспортних накладних (а.с.86-154, 183-185) та специфікацій (а.с.155-177) і не оспорюється відповідачем.

Позивач зазначає, що відповідачем була сплачена частина вартості поставленого товару в сумі 1977030,0 грн. та залишок поставленого але не оплаченого товару складає 550260,0 грн.

Відповідач вказану суму основного боргу не оспорив, тому в силу приписів ч.1 ст. 75 ГПК України, суд приймає вказану обставину щодо наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений але не оплачений товар в сумі 550260,0 грн.

Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, останній звернувся із вказаним позовом до суду.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ч.1, 3 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1-3 ст.180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 статті 631 Цивільного кодексу України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно ч.7 ст.180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. В той же час, закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

З викладених вище норм матеріального права вбачається, що строк договору є однією із складових його змісту і тільки до закінчення терміну його дії до нього можуть бути внесені певні зміни та доповнення.

Пунктом 10.1 спірного договору сторони узгодили строк його дії - до 31.12.2016р., в подальшому, додатковою угодою №1 від 29.12.2016р. строк дії договору був продовжений до 31.12.2017р.

Умовами додаткової угоди №3 від 17.12.2018р. сторони договору узгодили, що його дію продовжено до 31.12.2019р.

Однак, судом враховано, що вказану додаткову угоду №3 було підписано сторонами17.12.2018р., тобто після більш ніж 11 місяців з дня закінчення строку дії договору поставки (31.12.2017р.).

Приписами частини 3 ст. 631 Цивільного кодексу України передбачає право сторін встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Однак зміст додаткової угоди №3 від 17.12.2018р. таких застережень не містить.

Відтак, додаткову угоду №3 від 17.12.2018р . до спірного договору поставки, укладену сторонами після спливу строку дії вказаного договору, не можна розцінювати як додаткову угоду, що є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно ч.1, 2 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Суд вважає, що додаткова угода №3 від 17.12.2018р. могла б оцінюватись як окремий двосторонній правочин, однак вона не містить істотних умов господарського договору поставки.

При цьому, господарським судом взято до уваги наступне.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

У відповідності до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Засадами чинного Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Крім способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, суд згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2, 3 ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України Про судоустрій України є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму ВГСУ №6 від 23.03.2012 рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару .

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в період з квітня по грудень 2018 року було поставлено відповідачу товару на загальну суму 2527290,0 грн. Відповідач частково оплатив поставлений товар на суму 1977030,0 грн. та залишок заборгованості складає 550260,0 грн., що відповідачем не заперечується.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з усної угоди купівлі-продажу, підтвердженням якої є видані продавцем документи (накладні), які містить відомості про кількість товару, ціну та загальну суму поставки.

Однак, свої зобов`язання щодо сплати грошових коштів за поставлений йому за вказаними накладними товар на суму 550260,0 грн, відповідач належним чином не здійснив.

Представником відповідача вказані обставини не заперечені та не спростовані.

Позивач стверджує, що станом на день звернення з позовом до суду заборгованість за поставлені товари відповідачем не сплачена.

На день розгляду справи відповідач не надав суду доказів погашення боргу з оплати вартості поставлених товарів, придбаних у позивача у сумі 550260,0 грн .

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення боргу по оплаті вартості поставленого товару за накладними №89 від 03.12.2018р., №90 від 03.12.2018р., №91 від 04.12.2018р., №92 від 04.12.2018р. та №96 від 14.12.2018р. на загальну суму 550260,0 грн. обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами .

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у загальній сумі 38293,26 грн. та втрати від інфляції у загальній сумі 100601,42 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки відсотків річних та втрат від інфляції (а.с.22-36), господарський суд встановив, що вони виконані арифметично вірно, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у загальній сумі 60079,29 грн. в силу умов п. 7.2 договору.

Згідно ст.ст.546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі .

З огляду на це, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у загальній сумі 60079,29 грн., нарахованої з 28.11.2018р. за несвоєчасну оплату товару, поставленого у період з жовтня по грудень 2018 року, задоволенню не підлягають, оскільки нарахування пені позивачем здійснено у 2018-2019 роках на підставі п. 7.2 договору поставки №104 від 11.04.2016р., строк дії якого, як встановлено судом, закінчився 31.12.2017р.

Згідно ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог

Керуючись ст. ст. 73, 74, 77, 79, 86, 123, 129, 220, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Миколаївський бронетанковий завод (54017, м.Миколаїв, вул.1-а Слобідська, 120, код ЄДРПОУ 07856371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЖТРАНСМАШ (02094, м.Київ, вул.Гната Хоткевича, 5, код ЄДРПОУ 34291225) 550260,0 грн. основного боргу, 100601,42 грн. інфляційних втрат, 38293,26 грн. - 3% річних та 10338,75 грн. судового збору.

3. В частині стягнення 60079,29 грн. пені відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.25б ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 18 травня 2020 року

Суддя О.В. Ткаченко