Рішення

від 19.05.2020 по справі 160/743/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року Справа № 160/743/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства Дніпрометиз до Офісу великих платників податків ДПС в особі свого відокремленого підрозділу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство Дніпрометиз звернулось до суду з позовною заявою до Офісу великих платників податків ДПС в особі свого відокремленого підрозділу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДПС, в якому просить:

- визнати протиправним і скасувати ППР від 13.12.2019 № 0004985004;

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що вважає незаконними викладені в Акті перевірки від 19.11.2019 № 10/28-10-50-04-05393145 висновки відповідача, на підставі яких було винесено спірне податкове повідомлення-рішення, внаслідок чого воно є протиправним. Належним чином оформлені первинні й договірні документи щодо господарських операцій з вказаними контрагентами було надано позивачем до перевірки в повному обсязі (договори, специфікації, видаткові й податкові накладні, акти виконаних робіт, документи про оплату у безготівковій формі тощо). Укладені між позивачем і вказаними контрагентами договори не було визнано недійсними (нікчемними) в судовому порядку, вони не укладені з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави й суспільства. Відповідачем не наведено наявності протиправного умислу й мети при укладенні цих договорів зі сторони позивача й вказаних його контрагентів, натомість, ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, відповідач на власний розсуд визнав господарські операції з контрагентами позивача нереальними, що не відповідає законодавству і судовій практиці щодо вирішення податкових спорів, яка виходить з презумпції добросовісності платників податків й інших учасників правовідносин у сфері економіки, за якою презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними. Зауважив, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з виконання робіт чи поставки товарів, що призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника (замовника), у межах господарської діяльності, за відсутності з боку такого платника порушення вимог наведених норм при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні. Таким чином позивач вважає, що його права й законні інтереси були порушені при винесенні відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення внаслідок неправомірних висновків про порушення вимог податкового законодавства.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 р. відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання було призначено на 13 лютого 2020 року о 10:00 год.

13.02.2020 року відповідачем до суду було надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позовної заяви, з огляду на наступне. На підставі висновків перевірки позивача, Дніпропетровським управлінням Офісу великих платників податків ДФС було винесено податкове повідомлення-рішення від 13.12.2019 № 0004985004 - зменшення суми, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду - 318 628 грн. Підставою для прийняття спірного рішення стало не підтвердження під час перевірки реальності взаємовідносин з ризиковими контрагентами- постачальниками на суму ПДВ 318 628 грн. Перевіряючими зроблено висновки щодо взаємовідносин ПрАТ Дніпрометиз з контрагентами-постачальниками ТОВ "БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ", ТОВ "БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ" на підставі наданих до перевірки первинних документів, договорів, а також баз даних АІС Податковий блок. За результатами проведеного аналізу переліку працівників та даних звіту 1-ДФ встановлено невідповідність кількості працівників контрагентів позивача, а також в наданих до перевірки актах приймання виконаних будівельних робіт та довідках про вартість виконаних робіт відсутня інформація про залучення субпідряду. Крім того, наявна інформація щодо ведення контрагентами контрагентами позивача фіктивної діяльності, в ході досудового розслідування встановлено, що ряд таких підприємств фігурують у кримінальних провадженнях за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України. Тобто, не можливо встановити ким саме виконувались роботи на ПрАТ Дніпрометиз . Як у ТОВ "БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ", ТОВ "БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ" так і у їх контрагентів по ланцюгу постачання відсутнє матеріально-технічне забезпечення та недостатня кількість працівників для надання такого обсягу послуг. Враховуючи вищевикладене відповідач прийшов до висновку, що ТОВ "БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ" та ТОВ "БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ" складено документи для ПрАТ Дніпрометиз на ідентифіковану послугу, тобто послугу, що ідентифікується лише за найменуванням та, відповідно, не є реальною, так як документально оформлена послуга не підтверджує її фактичне надання. Невідповідність між наданими документами та базами даних АІС Податковий блок дає змогу стверджувати про неможливість здійснення господарської діяльності в розумінні пп.14.1.36 Податкового кодексу та частин 1 і 2 ст. 3 Господарського кодексу України. Тобто, ПрАТ Дніпрометиз здійснено безпідставне документальне оформлення нереальної господарської операції, з отримання послуг у ТОВ "БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ" та ТОВ "БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ" і, як наслідок, порушено п.198.1, п.198.2, ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту (у серпні 2019 року на суму загальну суму 318 628 грн. Вищезазначене дає змогу стверджувати щодо відсутності реально вчинених господарських операцій та, як наслідок, недостовірність даних відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції. Зважаючи на викладене, відповідач вважає, що висновки перевірки обґрунтовані матеріалами перевірки, відповідають нормам чинного податкового законодавства та перегляду не підлягають.

13.02.2020 року в підготовчому судовому засіданні було оголошено перерву до 19.03.2020 року 10:00 год.

19.03.2020 року представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Представник позивача надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник відповідача надав до суду клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, у зв`язку запровадження в Україні карантину.

Дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи, враховуючи надані сторонами клопотання, суд вирішив подальший розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження.

04 травня 2020 року від відповідача на адресу суду надійшли пояснення щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ", ТОВ "БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ".

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, прийшов до наступних висновків

З матеріалів справи вбачається, що Приватне акціонерне товариство Дніпрометиз (код ЄДРПОУ 05393145) зареєстровано 30.06.1995 року Виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська, свідоцтво про державну реєстрацію від 30.06.1995 року №12241060024002905, генеральний директор та керівник - ОСОБА_1 , види діяльності: 24.34 Холодне волочіння дроту, 25.93 Виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин, 85.32 Професійно-технічна освіта, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у, 49.91 Вантажний автомобільний транспорт.

Позивач є платником податку на додану вартість та перебуває на обліку в Дніпропетровському управлінні Офісу великих платників податків ДПС.

У період з 23.10.2019 по 12.11.2019 посадовими особами Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства Дніпрометиз з питань формування від`ємного значення податку на додану вартість (далі - ПДВ), яке становить більше 100 тис. грн. по декларації з ПДВ за серпень 2019 року.

За результатами наведеної перевірки складено акт від 19.11.2019 № 10/28-10-50-04-05393145 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п.198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 200.1, пп. в п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в серпні 2019 року на 318 628 грн.

13.12.2019 року на підставі висновків Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0004985004, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 318 628 грн.

Не погоджуючись з висновками проведеної перевірки, а також податковим повідомленням-рішенням від 13.12.2019 року №0004985004 позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування вищевказаного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Приписами п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. (14.1.185.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У пункті 198.2 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно з п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд зазначає, що підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій та надання юридичної сили і доказовості є первинні документи, що повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХIV (далі - Закон №996).

Згідно із ст.1 Закону №996 первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Пунктом 2 ст.3 Закону №996 передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.2 ст.9 даного Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: "назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також у п.п. 1.2 п. 1, пп. 2.1, 2.2 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 р. №88, відповідно до яких господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

З вищевикладеного випливає, що підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до вимог п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, або інших документів, передбачених п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні валових витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № К/9901/3443/18.

Отже, Податковим кодексом України чітко визначені первинні документи, на підставі яких формується податковий кредит та, відповідно, показники податкової звітності з ПДВ.

Щодо реальності господарських взаємовідносин позивача з ТОВ БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ , судом встановлено наступне.

Між позивачем та ТОВ БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ було укладено договір підряду №19/174-1СД (405/19) від 17.04.2019 року, згідно умов якого контрагентом на підприємстві позивача за його місцезнаходженням, згідно специфікацій до цього договору, було виконано відповідні підрядні роботи, а саме: за спефицікацією №1 від 17.04.2019 року - заміна вікон та утеплення фасаду; за спефицікацією № 2 від 25.06.2019 року - ремонт покрівлі адміністративно-побутового комплексу.

Реальність виконання цих робіт підтверджується наступними документами:

- за специфікацією № 1: податкові накладні; дефектний акт від 26.03.2019 (заміна вікон); дефектний акт від 26.03.2019 (утеплення фасаду); локальний кошторис договірної ціни (ДЦ) (заміна вікон); локальний кошторис ДЦ (утеплення фасаду); підсумкова відомість ресурсів ДЦ (заміна вікон); підсумкова відомість ресурсів ДЦ (утеплення фасаду); розрахунок ДЦ; довідка від 15.08.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; акт № 4 від 15.08.2019 приймання виконаних будівельних робіт; підсумкова відомість ресурсів підрядника (ПД); розрахунок загальновиробничих витрат ПД (утеплення фасаду); довідка від 29.08.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; акт № 6 від 29.07.2019 року приймання виконаних будівельних робіт; підсумкова відомість ресурсів ПД; довідка від 29.08.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; акт № 5 від 29.08.2019 року приймання виконаних будівельних робіт; підсумкова відомість ресурсів ПД;

- за специфікацією № 2: податкові накладні; дефектний акт від 10.06.2019; локальний кошторис ДЦ; розрахунок загальновиробничих витрат ДЦ; пояснювальна записка ДЦ; підсумкова відомість ресурсів ДЦ; розрахунок ДЦ; довідка від 15.08.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; акт №2 від 15.08.2019 приймання виконаних будівельних робіт; підсумкова відомість ресурсів ПД; довідка від 29.08.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; акт №3 від 29.08.2019 приймання виконаних будівельних робіт; підсумкова відомість ресурсів ПД.

До перевірки також надавались копії листів від 08.05.2019 року (дозвіл до 01.10.2019 року) та від 19.06.2019 року (дозвіл до 10.09.2019 року) ТОВ БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ щодо надання перепусток працівникам для виконання будівельно-монтажних робіт на ПрАТ Дніпрометиз та заїзду автотранспорту.

Для оплати виконаних робіт контрагентом було виставлено наступні рахунки: за специфікацією № 1 - № 181 від 14.08.2019, № 193 від 28.08.2019, № 194 від 28.08.2019; за специфікацією № 2 - № 180 від 14.08.2019, № 192 від 28.08.2019.

Наведені роботи були оплачені безготівковими коштами за вказаними рахунками, що підтверджується виписками AT Універсал Банк за банківським рахунком позивача: від 15.08.2019, від 29.08.2019.

Окрім того, між позивачем та ТОВ БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ було укладено договір надання послуг технічного обслуговування №18187/18 від 29.10.2018, згідно умов якого контрагентом на підприємстві позивача за його місцезнаходженням було виконано підрядні роботи (надано послуги) з ремонту системи відеоспостереження.

Реальність виконання цих робіт (надання послуг) підтверджується податковою накладною та актом надання послуг № 187 від 28.08.2019.

Для оплати замовлених робіт (послуг) контрагентом було виставлено рахунок №178 від 13.08.2019. Наведене замовлення було оплачено безготівковими коштами, що підтверджено випискою AT Універсал Банк за банківським рахунком позивача від 27.08.2019.

Також, між позивачем та ТОВ БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ було укладено договір купівлі-продажу №0319/С (268/19) від 12.03.2019. За додатковою угодою № 3 від 07.08.2019 до наведеного договору позивачем було замовлено й придбано у контрагента наступний товар - примірники програмного забезпечення Enterprise Security Suite (антивірус Trend Micro) у кількості 188 шт.

Реальність постачання цього товару підтверджено податковою накладною та актом передачі-приймання №189 від 29.08.2019.

Для оплати замовленого товару контрагентом було виставлено рахунок № 179 від 13.08.2019. Товар було оплачено безготівковими коштами, що підтверджено випискою AT Універсал Банк за банківським рахунком Позивача від 27.08.2019.

Проте, як зазначив позивач та вбачається з матеріалів справи, наведена господарська операція не була оподаткована ПДВ та не була облікована у податковій декларації позивача з ПДВ за серпень 2019 р., отже вона жодним чином не могла вплинути на задекларовану суму від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (за серпнем 2019 р.), оскільки відповідно до положень п. 261 підр. 2 розд. XX ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ПК України тимчасово (з 01.01.2013 до 01.01.2023) звільняються від оподаткування ПДВ - операції з постачання програмної продукції.

На підтвердження прав ТОВ БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ на виконання умов укладених з позивачем договорів до суду також було надано копію ліцензії від 07.09.2018 року №53-Л.

Щодо реальності господарських взаємовідносин позивача з ТОВ БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ , судом встановлено наступне.

Між позивачем та ТОВ БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ було укладено договір підряду №689/19 від 10.07.2019, за умовами якого контрагентом на підприємстві позивача за його місцезнаходженням за специфікацією № 1 від 10.07.2019 до цього договору було виконано підрядні роботи з ремонту приміщення 1-го поверху 3-поверхової будівлі електродного цеху під улаштування лінії міднення дроту.

Реальність виконання цих робіт підтверджується наступними документами: податковою накладною, локальний кошторис ДЦ, розрахунок загальновиробничих витрат ДЦ, підсумкова відомість ресурсів ДЦ, розрахунок ДЦ, довідка від. 15.08.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акт № 1 від 15.08.2019 приймання виконаних будівельних робіт, підсумкова відомість ресурсів ПД.

Для здійснення платежу за виконані роботи контрагентом було виставлено рахунок № 87 від 13.08.2019.

Наведені роботи було оплачено безготівковим переказом, що підтверджено випискою за банківським рахунком Позивача в AT Універсал Банк від 15.08.2019.

На підтвердження прав ТОВ БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ на виконання умов укладеного з позивачем договору до суду також було надано копію ліцензії від 25.05.2016 року №19-Л.

Суд зазначає, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.

Позивачем були надані всі належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції з поставки товару мали реальний характер.

Позивач має первинні документи, які не дають підстав вважати, що господарські операції з його контрагентами є нереальними. До того ж, податковим органом в акті не було наведено жодних фактів, які свідчать про неправильність та невідповідність вказаних первинних документів фактичним обставинам укладених правочинів.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позовних вимог.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття своїх рішень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17 та від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16.

У той же час, податковий орган не надав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтва платника податків на додану вартість.

Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити суми ПДВ до податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/25587/18.

У рамках даної справи податковим органом не подано безумовних та достовірних доказів здійснення позивачем та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди.

Можлива відсутність у контрагентів позивача, також у контрагентів контрагентів позивача, необхідних трудових ресурсів для самостійного виконання договірних зобов`язань, а також не встановлення податковим органом ланцюга постачання товару (робіт, послуг), не свідчить про неможливість виконати умови укладених договорів та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й суму ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентами первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Також, Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2018 року по справі №815/2946/13-а (№К/9901/4496/18) зазначив, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2018 року у справі №808/760/16 зазначив, що відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Судом з`ясовано, що Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДПС при проведенні перевірки, запити на проведення зустрічних перевірок з питань підтвердження отриманих від платника податків відомостей стосовно відносин з суб`єктами господарювання - контрагентами не направлялись.

Посилання на припущення, аналітичні узагальнюючі висновки щодо діяльності контрагентів та контрагентів контрагентів позивача, є неприйнятними у якості доказів конкретних податкових правопорушень щодо підстав та порядку формування податкового кредиту, оскільки в основі формування податкового кредиту лежить факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції. Будь-які припущення, аналітичні викладки, узагальнюючі висновки можуть мати місце виключно на підставі встановлення, дослідження та підтвердження обставин здійснення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 р. у справі №804/698/26.

Щодо доводів відповідача про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами у зв`язку з тим, що контрагенти контрагентів позивача є фігурантами в кримінальних провадженнях, суд зазначає наступне.

Витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування для формування податкового кредиту з податку на додану вартість повинні бути підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність спірних господарських операцій, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Реальність операцій за наслідками яких сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, повинна бути досліджена та підтверджена судом на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку.

Наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів позивача, тим більше щодо контрагентів контрагентів позивача, у яких не винесено вироку суду або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 09 жовтня 2018 року у справі №806/1013/17, від 11 вересня 2018 року у справі №820/903/18, від 02 жовтня 2018 року у справі №826/6146/16.

Суд зазначає, що для нього преюдиціальне значення має лише вирок суду у кримінальній справі. Відповідачем не надано вироків суду, в яких досліджувались господарські відносини між позивачем та ТОВ "БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ", ТОВ "БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ", у яких містяться документальне підтвердження того, що контрагентами позивача фактично велась незаконна діяльність, а тому посилання відповідача на наявність досудових розслідувань у кримінальних провадженнях без надання суду відповідних вироків є недопустимими доказами.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарської операції між позивачем та його контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками (виконавця робіт) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника (виконавця робіт) чи сприяння ухиленню постачальниками товарів (послуг) від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних посилань на наявність між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Суд акцентує увагу на тому, що частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що "адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно із ст. 228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб`єктами оподаткування податків випливає з обов`язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та законах України про оподаткування.

Отже, суб`єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.

Варто зазначити, що визнання під час перевірки податковим органом нікчемними правочинів знаходиться за межами здійснення ним контролю дотримання податкового законодавства. За наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов`язання. Зазначена позиція є усталеною, наведена постановою Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9.

Верховний Суд не відступає від вищезгаданої позиції. Так, у постанові від 04 грудня 2018 року по справі №813/2230/13-а серед іншого зазначено таке. Оцінюючи посилання податкового органу на нікчемність правочинів, суди попередніх інстанцій здійснили системній аналіз положень статей 202, 203, 204, 228 Цивільного кодексу України, дійшли до висновку, що підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визнання правочинів нікчемними знаходиться за межами компетенції податкового органу.

Також, у постанові від 13 листопада 2018 року по справі №820/16176/14 Верховний Суд наголошує: доводи податкового органу щодо недійсності договорів є неприйнятними з огляду на те, що самостійне визнання їх такими знаходиться за межами компетенції цього органу, а належних доказів, а саме обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або рішення суду про визнання правочину недійсним, відповідачем не надано.

У постанові від 13 березня 2018 року по справі №2а-14508/11/2670 Верховний Суд вказує: жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, суд прийшов до висновку, що договори укладені між позивачем та ТОВ "БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ" і ТОВ "БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ", оформлені належним чином, підписані уповноваженими особами, які на час підписання договорів та їх виконання мали необхідний обсяг правосуб`єктності; спірні правочини не визнано судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв`язку з чим існує презумпція правомірності правочину.

На момент здійснення спірних правовідносин, позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Згідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів та показань свідків.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст.204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання товарів сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом при вирішенні даної справи.

З урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності підприємства, та враховуючи висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, надані сторонами докази, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій, отже, зменшення відповідачем розміру від`ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 318 628 грн. є безпідставним.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на них обов`язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення, а тому суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Приватного акціонерного товариства Дніпрометиз (код ЄДРПОУ 05393145, пр-т Слобожанський, 20, м. Дніпро, 49000) до Офісу великих платників податків ДПС (код ЄДРПОУ 43141471, вул. Дегтярівська, 11 г, м. Київ, 04119) в особі свого відокремленого підрозділу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДПС (код ЄДРПОУ 43201006, пр-т Олександра Поля, буд.57, м. Дніпро, 49600) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.12.2019 року № 0004985004.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДПС (код ЄДРПОУ 43141471) на користь Приватного акціонерного товариства Дніпрометиз (код ЄДРПОУ 05393145) судовий збір в розмірі 4779, 42 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 19.05.2020 року.

Суддя О.М. Неклеса