Постанова

від 23.09.2020 по справі 160/743/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2020 року м. Дніпросправа № 160/743/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,

за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні в м. Дніпрі

апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року (головуючий суддя - Неклеса О.М.) в адміністративній справі

за позовом Приватного акціонерного товариства Дніпрометиз

до Офісу великих платників податків ДПС в особі свого відокремленого підрозділу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДПС

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Дніпрометиз (далі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу великих платників податків ДПС в особі відокремленого підрозділу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДПС (далі - Відповідач), в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.12.2019 року №0004985004.

В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що належним чином оформлені первинні й договірні документи щодо господарських операцій з контрагентами було надано Позивачем до перевірки в повному обсязі (договори, специфікації, видаткові й податкові накладні, акти виконаних робіт, документи про оплату у безготівковій формі тощо). Укладені між Позивачем і вказаними контрагентами договори не було визнано недійсними (нікчемними) в судовому порядку, вони не укладені з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави й суспільства. Відповідачем не наведено наявності протиправного умислу й мети при укладенні цих договорів зі сторони Позивача й вказаних його контрагентів, натомість, ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, Відповідач на власний розсуд визнав господарські операції з контрагентами Позивача нереальними, що не відповідає законодавству і судовій практиці щодо вирішення податкових спорів, яка виходить з презумпції добросовісності платників податків й інших учасників правовідносин у сфері економіки, за якою презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними. Позивач зауважив, що за умови реального здійснення платником податку господарської операції з виконання робіт чи поставки товарів, що призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника (замовника), у межах господарської діяльності, за відсутності з боку такого платника порушення вимог наведених норм при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року адміністративний позов задоволено (т.1, а.с.47-53).

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що Позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст.204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований Позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання товарів сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Офіс великих платників податків Державної податкової служби оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі Офіс великих платників податків Державної податкової служби, із посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що невідповідність між наданими документами та базами даних АІС Податковий блок дає змогу стверджувати про неможливість здійснення господарської діяльності у розумінні пп.14.1.36 Податкового кодексу та частин першої і другої ст. 3 Господарського кодексу України. Відповідач зазначає, що у контрагентів Позивача була відсутня фактична можливість виконати роботи з ремонту покрівлі, заміни вікон та усунення фасади, як за обсягом, так і за змістом робіт у заявлені періоди часу за відсутності найманих працівників та осіб, які б могли виконати роботи згідно цивільно-правових договорів. Податковий орган вказує, що ТОВ БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ складено документи для ПрАТ Дніпрометиз на ідентифіковану послугу, тобто послугу, що ідентифікується лише за найменуванням та, відповідно, не є реальною, так як документально оформлена послуга не підтверджує її фактичне надання ТОВ БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ .

Позивач, який був належним чином сповіщений про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання представника не направив, що не перешкоджає розгляду справи.

Представник Офісу великих платників податків Державної податкової служби у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представника Відповідача, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено, що у період з 23.10.2019 по 12.11.2019 посадовими особами Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства Дніпрометиз з питань формування від`ємного значення податку на додану вартість (далі - ПДВ), яке становить більше 100 тис. грн. по декларації з ПДВ за серпень 2019 року.

За результатами наведеної перевірки складено акт від 19.11.2019 № 10/28-10-50-04-05393145 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення Позивачем п.198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 200.1, пп. в п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в серпні 2019 року на 318 628 грн.

13.12.2019 року на підставі висновків Акту перевірки Відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0004985004, яким Позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 318 628 грн.

Приписами п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. (14.1.185.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У пункті 198.2 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно з п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій та надання юридичної сили і доказовості є первинні документи, що повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХIV (далі - Закон №996).

Згідно із ст.1 Закону №996 первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Пунктом 2 ст.3 Закону №996 передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.2 ст.9 даного Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: "назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також у п.п. 1.2 п. 1, пп. 2.1, 2.2 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 р. №88, відповідно до яких господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

З вищевикладеного вбачається, що підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до вимог п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, або інших документів, передбачених п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні валових витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі №К/9901/3443/18.

Отже, Податковим кодексом України чітко визначені первинні документи, на підставі яких формується податковий кредит та, відповідно, показники податкової звітності з ПДВ.

Щодо господарських взаємовідносин Позивача з ТОВ БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ , судом встановлено наступне.

Між Позивачем та ТОВ БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ було укладено договір підряду №19/174-1СД (405/19) від 17.04.2019 року, згідно умов якого контрагентом на підприємстві Позивача за його місцезнаходженням, згідно специфікацій до цього договору, було виконано відповідні підрядні роботи, а саме: за специфікацією №1 від 17.04.2019 року - заміна вікон та утеплення фасаду; за специфікацією № 2 від 25.06.2019 року - ремонт покрівлі адміністративно-побутового комплексу.

Виконання робіт підтверджується наступними документами:

- за специфікацією № 1: податкові накладні; дефектний акт від 26.03.2019 (заміна вікон); дефектний акт від 26.03.2019 (утеплення фасаду); локальний кошторис договірної ціни (ДЦ) (заміна вікон); локальний кошторис ДЦ (утеплення фасаду); підсумкова відомість ресурсів ДЦ (заміна вікон); підсумкова відомість ресурсів ДЦ (утеплення фасаду); розрахунок ДЦ; довідка від 15.08.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; акт № 4 від 15.08.2019 приймання виконаних будівельних робіт; підсумкова відомість ресурсів підрядника (ПД); розрахунок загальновиробничих витрат ПД (утеплення фасаду); довідка від 29.08.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; акт № 6 від 29.07.2019 року приймання виконаних будівельних робіт; підсумкова відомість ресурсів ПД; довідка від 29.08.2019 року про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; акт № 5 від 29.08.2019 року приймання виконаних будівельних робіт; підсумкова відомість ресурсів ПД;

- за специфікацією № 2: податкові накладні; дефектний акт від 10.06.2019; локальний кошторис ДЦ; розрахунок загальновиробничих витрат ДЦ; пояснювальна записка ДЦ; підсумкова відомість ресурсів ДЦ; розрахунок ДЦ; довідка від 15.08.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; акт №2 від 15.08.2019 приймання виконаних будівельних робіт; підсумкова відомість ресурсів ПД; довідка від 29.08.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати; акт №3 від 29.08.2019 приймання виконаних будівельних робіт; підсумкова відомість ресурсів ПД.

До перевірки також надавались копії листів від 08.05.2019 року (дозвіл до 01.10.2019 року) та від 19.06.2019 року (дозвіл до 10.09.2019 року) ТОВ БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ щодо надання перепусток працівникам для виконання будівельно-монтажних робіт на ПрАТ Дніпрометиз та заїзду автотранспорту.

Для оплати виконаних робіт контрагентом було виставлено наступні рахунки: за специфікацією № 1 - № 181 від 14.08.2019, № 193 від 28.08.2019, № 194 від 28.08.2019; за специфікацією № 2 - № 180 від 14.08.2019, № 192 від 28.08.2019.

Наведені роботи були оплачені безготівковими коштами за вказаними рахунками, що підтверджується виписками AT Універсал Банк за банківським рахунком Позивача: від 15.08.2019, від 29.08.2019.

Окрім того, між Позивачем та ТОВ БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ було укладено договір надання послуг технічного обслуговування №18187/18 від 29.10.2018, згідно умов якого контрагентом на підприємстві Позивача за його місцезнаходженням було виконано підрядні роботи (надано послуги) з ремонту системи відеоспостереження.

Виконання цих робіт (надання послуг) підтверджується податковою накладною та актом надання послуг № 187 від 28.08.2019.

Для оплати замовлених робіт (послуг) контрагентом було виставлено рахунок №178 від 13.08.2019. Наведене замовлення було оплачено безготівковими коштами, що підтверджено випискою AT Універсал Банк за банківським рахунком Позивача від 27.08.2019.

Також, між Позивачем та ТОВ БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ було укладено договір купівлі-продажу №0319/С (268/19) від 12.03.2019. За додатковою угодою № 3 від 07.08.2019 до наведеного договору Позивачем було замовлено й придбано у контрагента наступний товар - примірники програмного забезпечення Enterprise Security Suite (антивірус Trend Micro) у кількості 188 шт.

Постачання цього товару підтверджено податковою накладною та актом передачі-приймання №189 від 29.08.2019.

Для оплати замовленого товару контрагентом було виставлено рахунок № 179 від 13.08.2019. Товар було оплачено безготівковими коштами, що підтверджено випискою AT Універсал Банк за банківським рахунком Позивача від 27.08.2019.

Проте, як зазначив Позивач та вбачається з матеріалів справи, наведена господарська операція не була оподаткована ПДВ та не була облікована у податковій декларації Позивача з ПДВ за серпень 2019 р., отже вона жодним чином не могла вплинути на задекларовану суму від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (за серпнем 2019 р.), оскільки відповідно до положень п. 261 підр. 2 розд. XX ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ПК України тимчасово (з 01.01.2013 до 01.01.2023) звільняються від оподаткування ПДВ - операції з постачання програмної продукції.

На підтвердження прав ТОВ БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ на виконання умов укладених з Позивачем договорів до суду також було надано копію ліцензії від 07.09.2018 року №53-Л.

Щодо господарських взаємовідносин Позивача з ТОВ БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ , судом встановлено наступне.

Між Позивачем та ТОВ БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ було укладено договір підряду №689/19 від 10.07.2019, за умовами якого контрагентом на підприємстві Позивача за його місцезнаходженням за специфікацією № 1 від 10.07.2019 до цього договору було виконано підрядні роботи з ремонту приміщення 1-го поверху 3-поверхової будівлі електродного цеху під улаштування лінії міднення дроту.

Реальність виконання цих робіт підтверджується наступними документами: податковою накладною, локальний кошторис ДЦ, розрахунок загальновиробничих витрат ДЦ, підсумкова відомість ресурсів ДЦ, розрахунок ДЦ, довідка від. 15.08.2019 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акт № 1 від 15.08.2019 приймання виконаних будівельних робіт, підсумкова відомість ресурсів ПД.

Для здійснення платежу за виконані роботи контрагентом було виставлено рахунок № 87 від 13.08.2019.

Наведені роботи було оплачено безготівковим переказом, що підтверджено випискою за банківським рахунком Позивача в AT Універсал Банк від 15.08.2019.

На підтвердження прав ТОВ БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ на виконання умов укладеного з Позивачем договору до суду також було надано копію ліцензії від 25.05.2016 року №19-Л.

Позивачем були надані всі належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції з поставки товару мали реальний характер.

Позивач має первинні документи, які не дають підстав вважати, що господарські операції з його контрагентами є нереальними. До того ж, податковим органом в акті не було наведено жодних фактів, які свідчать про неправильність та невідповідність вказаних первинних документів фактичним обставинам укладених правочинів.

У той же час, податковий орган не надав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність Позивача як платника податків, Відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між Позивачем та його контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтва платника податків на додану вартість.

Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити суми ПДВ до податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі №К/9901/25587/18.

У межах даної справи податковим органом не подано безумовних та достовірних доказів здійснення Позивачем та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди.

Можлива відсутність у контрагентів Позивача, також у контрагентів Позивача, необхідних трудових ресурсів для самостійного виконання договірних зобов`язань, а також не встановлення податковим органом ланцюга постачання товару (робіт, послуг), не свідчить про неможливість виконати умови укладених договорів та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й суму ПДВ.

Таким чином, Позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентами первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Дана правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Також, Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2018 року по справі №815/2946/13-а (№К/9901/4496/18) зазначив, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2018 року у справі №808/760/16 зазначив, що відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Судом встановлено, що Дніпропетровським управлінням Офісу великих платників податків ДПС при проведенні перевірки, запити на проведення зустрічних перевірок з питань підтвердження отриманих від платника податків відомостей стосовно відносин з суб`єктами господарювання - контрагентами не направлялись.

Посилання на припущення, аналітичні узагальнюючі висновки щодо діяльності контрагентів та контрагентів Позивача, є неприйнятними у якості доказів конкретних податкових правопорушень щодо підстав та порядку формування податкового кредиту, оскільки в основі формування податкового кредиту лежить факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції. Будь-які припущення, аналітичні викладки, узагальнюючі висновки можуть мати місце виключно на підставі встановлення, дослідження та підтвердження обставин здійснення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 р. у справі №804/698/26.

Наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів Позивача, тим більше щодо контрагентів Позивача, у яких не винесено вироку суду або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 09 жовтня 2018 року у справі №806/1013/17, від 11 вересня 2018 року у справі №820/903/18, від 02 жовтня 2018 року у справі №826/6146/16.

Наявні у справі докази не містять жодних посилань на наявність між Позивачем та контрагентами Позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду Відповідачем не надано, а судом не виявлено.

З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що договори укладені між Позивачем та ТОВ "БК СКІФ ДЕВЕЛОПМЕНТ" і ТОВ "БІЛДІНГ-ЕСТЕЙТ", оформлені належним чином, підписані уповноваженими особами, які на час підписання договорів та їх виконання мали необхідний обсяг правосуб`єктності; спірні правочини не визнано судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв`язку з чим існує презумпція правомірності правочину.

На момент спірних правовідносин Позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 19 травня 2020 року необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги Відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року по справі №160/743/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

В повному обсязі постанова складена 30 вересня 2020 року.

Головуючий - суддя В.В. Мельник

суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова