Постанова

від 18.05.2020 по справі 826/1320/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1320/17 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" до Антимонопольного комітету України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне підприємство "Шериф-захист" про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" звернулось до Антимонопольного комітету України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне підприємство "Шериф-захист" про визнання протиправним та скасування рішення від 13.08.2018 № 8211-р/пк-пз.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що на розгляд Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України 28.11.2016 надійшла скарга Приватного підприємства "Шериф-захист" щодо порушення позивачем порядку проведення процедури закупівлі охоронних послуг.

Рішенням Колегії від 16.12.2016 № 2135-р/пк-пз зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" скасувати рішення від 18.11.2016 про дискваліфікацію приватного підприємства "Шериф-захист" та про визначення переможцем Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронна компанія "Альфа безпека".

Позивач, не погоджуючись із зазначеним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з відповідним позовом до суду.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 № 922-VIII (далі - Закон № 922-VIII) .

Згідно з частиною третьою статті 8 Закону № 922-VIII Антимонопольний комітет України, як орган оскарження з метою неупередженого та ефективного захисту прав та законних інтересів осіб, пов`язаних з участю у процедурах закупівлі, утворює постійно діючу адміністративну колегію (колегії) з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель. Рішення постійно діючої адміністративної колегії (колегій) приймаються від імені Антимонопольного комітету України.

Статтею 2 Закону № 922-VIII визначено умови, за яких цей Закон застосовується до замовників.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 922-VIII "замовники" це органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:

- юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;

- органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;

- у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

До замовників також належать юридичні особи та/або суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання та відповідають хоча б одній з таких ознак:

- органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб`єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб`єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу або наглядової ради суб`єкта господарювання;

- наявність спеціальних або ексклюзивних прав.

Слід зазначити, що важливим елементом для розуміння поняття "замовник" у контексті Закону № 922-VIII є спосіб, у який держава або органи місцевого самоврядування забезпечують свої потреби: 1) на комерційній чи промисловій основі; 2) на умовах, установлених рішеннями державних органів, які зобов`язують юридичних осіб забезпечувати державні чи громадські потреби в певний спосіб та на певних умовах.

З огляду на вищезазначене, потрібно розмежовувати способи, якими забезпечуються потреби держави та територіальної громади.

Діяльність не є комерційною чи промисловою у разі якщо держава, підконтрольні їй організації при забезпеченні певної державної потреби керуються іншими мотивами ніж прибутковість, водночас така діяльність не залежить від економічних ризиків і витрат на неї (оскільки держава визначила мету організації саме для здійснення такої діяльності та нормативно встановила спосіб, умови, ціни, тарифи тощо).

Натомість, діяльність здійснюється на комерційній основі у випадках, коли потреби держави та територіальної громади забезпечуються на конкурентному ринку.

Різниця в забезпеченні потреб у вищеперелічених випадках полягає в тому, що в першому випадку контрольовані державою інституції (організації) виконують публічні функції та зобов`язання перед державою чи громадою, установлені нормативно-правовими актами, розпорядчими рішеннями, статутами юридичних осіб, а не здійснюють таку діяльність на комерційній основі, де прибутковість є основною мотивацією.

Так, засновником позивача та єдиним акціонером є держава в особі Міністерства інфраструктури України.

Разом з тим, відповідно до пункту 3.1 статуту Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту" метою діяльності Товариства є отримання прибутку за рахунок виробничої, підприємницько-комерційної та інших видів діяльності і забезпечення на цій основі соціально-економічних потреб суспільства та зростання добробуту працівників Товариства та його акціонерів.

Згідно із випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності є вантажний залізничний транспорт та не здійснює видів господарської діяльності, що відносяться до видів діяльності в окремих сферах господарювання, визначених пунктом 4 частини першої статті 1 Закону № 922-VIII.

Наведене кореспондуються зі змістом листа Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві від 27.06.2017 №11-14/203-7679, де зазначено, що ПрАТ "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство залізничного транспорту" відсутнє в єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів та у період з 01.01.2015 по час написання листа бюджетних коштів протягом зазначеного періоду не отримувало. Крім того, зазначено, що товариство не перебуває на розрахунково-касовому обслуговувані в Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві та управліннях Державної казначейської служби України у районах м. Києва.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.9 Порядку здійснення допорогових закупівель, затвердженого наказом Державного підприємства "Зовнішторгвидав України", цей Порядок розроблено на підставі абзацу 4 частини першої статті 2 Закону № 922-VIII та абзацу двадцять першого пункту 12 Порядку функціонування електронної системи закупівель та проведення авторизації електронних майданчиків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 166.

Суб`єкти, визначені пунктом 1.2 цього Порядку, які не є замовниками в розумінні Закону, можуть використовувати Систему з метою здійснення відбору постачальника товару (товарів), надавача послуг (послуги) та виконавця робіт, а також оприлюднення звітів відповідно до Господарського кодексу України незалежно від суми закупівлі.

Відповідно до частини дев`ятої статті 18 Закону № 922-VIII за результатами розгляду скарги орган оскарження має право прийняти рішення про встановлення або відсутність порушень процедури закупівлі (у тому числі порушення порядку оприлюднення або неоприлюднення інформації про закупівлі, передбаченої цим Законом) та про заходи, що повинні вживатися для їх усунення, зокрема зобов`язати замовника повністю або частково скасувати свої рішення, надати необхідні документи, роз`яснення, усунути будь-які дискримінаційні умови (у тому числі ті, що зазначені в технічній специфікації, яка с складовою частиною тендерної документації), привести тендерну документацію у відповідність із вимогами законодавства, або за неможливості виправити допущені порушення відмінити процедуру закупівлі.

Відповідно, повноваження Колегії з розгляду скарг про порушення законодавства під час проведення процедури закупівель розповсюджуються лише на закупівлі, проведені на підставі Закону № 922-VIII спеціально визначеним положеннями Закону суб`єктом - замовником.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 року у справі №826/3911/17.

Беручи до уваги, що позивач не відповідає критеріям замовника, визначеним Законом № 922-VIII, а використовує електронну систему закупівель з метою здійснення відбору постачальника товару, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване рішення не відповідає пункту 1 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адже прийняте не у межах повноважень визначених законом.

Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії Онер`їлдіз проти Туреччини , Megadat.com S.r.l. проти Молдови , Москаль проти Польщі ).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії , Тошкуце та інші проти Румунії ) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах які зачіпають виборчі права (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини , Беєлер проти Італії ).

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення Москаль проти Польщі ).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії ).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки та у справах Ґаші проти Хорватії Трґо проти Хорватії ).

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на те, що відповідачем не було доведено правомірності свого рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Є.О.Сорочко

суддя Є.В.Чаку