Постанова

від 18.05.2020 по справі 915/2450/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/2450/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Лук`ященко В.Ю.

за участю представників учасників справи:

від Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» , с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області - не з`явився;

від Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» , смт.Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» , смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.03.2020 року, м. Миколаїв, суддя Смородінова О.Г., повний текст рішення складено 16.03.2020 року

у справі № 915/2450/19

за позовом Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» , с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» , смт.Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області

про стягнення 324 948 грн. 68 коп.,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В грудні 2019 року Державне підприємство «Вознесенське лісове господарство» , с.Бузьке Вознесенського району Миколаївської області звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» , смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області, в якій просило суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» , смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області на користь Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» , с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області заборгованість у сумі 324 948 грн. 68 коп. за неналежне виконання умов договору від 07.08.2018 року № 160 про сплату понесених збитків, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 року № 433 Про вилучення та передачу земельної ділянки в оренду із зміною її цільового призначення із постійного користування позивача було вилучено земельну ділянку площею 29,02 гектара (кадастровий номер 4822080800:08:000:0148) та було зо бов`язано відповідача відшкодувати втрати лісогосподарського виробництва та збитки, що завдані таким вилученням земель позивача. Всі організаційні заходи щодо вилучення вказаної ділянки були здійснено та 07.08.2018 року між сторонами було укладено договір від 07.08.2018 року № 160 про сплату понесених збитків, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався сплатити позивачу компенсацію у розмірі 1 899 074 грн. із розрахунку 65 440 грн. 18 коп. за 1 гектар. При цьому, станом на 04.10.2019 року Приватне акціонерне товариство «Микитівський гранітний кар`єр» , смт.Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області сплатило на користь Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» , с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області 1 574 125 грн. 32 коп., тобто заборгованість відповідача перед позивачем за вказаним договором складає 324 948 грн. 68 коп., що і стало підставою для звернення із відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.03.2020 року у справі №915/2450/19 (суддя Смородінова О.Г.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» , смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області на користь Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» , с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області заборгованість у сумі 324 948 грн. 68 коп., а також 4 874 грн. 23 коп. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором не представив, доводи позивача не спростував, з огляду на що суд першої інстанції дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідачем порушені норми та приписи чинного законодавства в частині повноти виконання грошового зобов`язання за договором № 160 від 07.08.2018 року про сплату понесених збитків, в зв`язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватне акціонерне товариство «Микитівський гранітний кар`єр» , смт.Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.03.2020 року у справі № 915/2450/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а також відшкодувати скаржнику за рахунок позивача судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема скаржник зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не взявши до уваги ті доводи і докази, які наводили учасники справи, і не надав їм правової оцінки, у своєму рішенні, та не з`ясувавши усі обставини, які мають значення для справи, через що рішення суду інстанції має бути скасоване в повному обсязі.

Так, скаржник стверджує, що на судове засідання, призначене на 05 березня 2020 року об 11:00 представник відповідача не зміг з`явитися з поважних причин (у зв`язку з хворобою) та направив до суду відповідне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, зазначене клопотання було відхилено судом першої інстанції, оскільки відповідачем до суду доказів на підтвердження, викладених у клопотанні, обставин не надано. З даним висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про перенесення засідання на іншу дату незгодні, скаржник не погоджується, оскільки така відмова, на думку скаржника, порушує його права, передбачені п. 1.2. ст. 40 Господарського процесуального кодексу України (не з`являючись у судове засідання, сторона спору позбавляє себе можливості повноцінно захистити свої інтереси в процесі судового розгляду через неможливість скористатися всіма правами, наданими ст. 42 Господарського процесуального кодексу України). В даному випадку суд, відмовивши відповідачу у задоволенні клопотання про перенесення справи, не надав змоги відповідачу скористуватися своїми процесуальними права, як право на вступне слово, ставлення запитань, участь у судових дебатах та порушив принцип змагальності та рівності сторін, які відповідно до ст. 129 Конституції України та п. 3, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є основними засадами господарського судочинства. Таким чином суд надав перевагу позивачу щодо участі його в судовому засіданні, з приводу користування правами та обов`язками, передбаченими ст. 42 Господарського процесуального кодексу України.

Також скаржник зазначає, що договір № 160 від 07.08.2018 року про сплату понесених збитків укладався, як договір розстрочення збитків у зв`язку з відсутністю коштів у відповідача, так як згідно п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284 Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам збитки відшкодовуються власникам землі не пізніше ніж протягом одного місяця після затвердження актів комісій. Отримання збитків у розмірі 324 948 грн. 68 коп. за земельну ділянку площею 5 га, яка є невід`ємною частиною земельної ділянки площею 29,02 га, позивач не заперечував ні в судовому засіданні, ні в заяві свідка. В заяві свідка керівник позивача підтверджує факт сплати 324 948 грн. 68 коп. збитків у зв`язку з погіршенням якості ґрунтового покрову та інших корисних властивостей та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим використанням земельних ділянок посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284 Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам . При цьому, скаржник вважає, що у спірних правовідносинах судом належним чином не перевірені та не досліджені у повному обсязі обставини реальності зарахування понесених збитків у сумі 324 945 грн. 31 коп. за договором № 160 від 07.08.2018 року про сплату понесених збитків, у т.ч. докази щодо понесених збитків, графічні матеріали земельної ділянки тощо, що в свою чергу призвело до того, що відповідач повинен двічі сплатити суми збитків позивачу за земельну ділянку площею 5 га, яка є невід`ємною частиною земельної ділянки площею 29,02 га, що не передбачено жодним нормативним документом, які регулюють відносини в даній сфері та не відповідає принципу добросовісності.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» , смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.03.2020 року у справі № 915/2450/19, справу призначено до судового розгляду.

04.05.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» , с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» , смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.03.2020 року у справі №915/2450/19 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві позивач зазначає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом при розгляді даної спра ви та винесенні рішення було порушено його права, передбачені п. 1, 2 ст. 40 Господарського процесуального кодексу України не знай шли свого законного підтвердження, оскільки, на думку позивача, судом було чітко дотримано вимоги ст. 202 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням розумних строків розгляду справи, передбаче них ч. 1, 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи положення постанови пленуму Вищого гос подарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосу вання Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції та право вої позиції Верховного Суду, на яку посилається суд у своєму рішенні.

Позивач зауважує, що посилання скаржника на те, що судом невірно визначено предмет спірних правовідносин, зокрема, що ним виступає не договір від 07.08.2018 року №160 про сплату понесених збитків, а спеціальний дозвіл на користування надрами № 4038 від 04.10.2006 року, акт про надання гірничого відводу від 28.12.2007 року, є хибним, оскільки, аналізуючи норми ст. 11 Цивільного кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 року № 433 Про вилучення та передачу земельної ділянки в оренду із зміною її цільового призначення та Постанову Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284 Про порядок визначення та відшкодування збитків влас никам землі та землекористувачам ще можна вважати підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, але спеціальний дозвіл на користування надрами № 4038 від 04.10.2006 року та акт про надання гірничого відводу від 28.12.2007 року, який виданий відповідачу і стосується конкретно його діяльності, не є актами цивільного законодавства, які можуть по роджувати виникнення взаємних прав та обов`язків.

Також позивач стверджує, що поси лання скаржника на те, що, звернувшись до господарського суду із вказаним позовом, позивач намагається двічі стягнути оспорювану суму, не містить законного обґрунтування, оскільки у 2011 та 2013 роках відповідачу була перерахована сума в розмірі 324 948,68 грн., як сума збитків у зв`яжу із погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних власти востей земельної ділянки та приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. В той же час, у 2018 році на підставі укладеного договору від 07.08.2018 року № 160 відпові дач зобов`язувався сплатити збитки, завдані внаслідок вилучення земельної ділянки. З огляду на зазначене, позивач вважає, що суд правомірно не взяв до уваги доводи відповідача щодо погашення останнім спірної суми заборгованості, оскільки предметом даного позову дійсно виступає майнова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором, який був укла дений у 2018 році і невиконання зобов`язань по ньому відповідачем, є предметом даного позову.

В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду, будь-яких клопотань не подали.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, а також наявність відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» , смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.03.2020 року у справі № 915/2450/19 підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

На підставі Розпорядження Миколаївської обласної державної адміністрації від 15.08.2016 року № 308-р Державному підприємству «Вознесенське лісове господарство» було надано в постійне користування земельні ділянки площею 29,02 га (кадастровий номер 4822080800:08:000:0148) та 23,3482 га (кадастровий номер 4822080800:08:000:0147) для ведення лісового господарство, в межах території Бузької сільської Вознесенського району Миколаївської області.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 року № 433-р «Про вилучення та передачу земельної ділянки в оренду із зміною її цільового призначення» було вирішено, відповідно до ст. 20, 93, 122-124, 134, 149, та 207 Земельного кодексу України, вилучити з постійного користування Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» , с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області земельну ділянку площею 29,02 га (землі державної власності лісогосподарського призначення (ліси) (кадастровий номер 4822080800:08:000:0148), розташовану на території Вознесенського району Миколаївської області, та передати її в оренду із зміною цільового призначення Приватному акціонерному товариству «Микитівський гранітний кар`єр» ,смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області на строк дії спеціального дозволу на користування надрами від 04.10.2006 року № 4038 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами, для розробки Олександрівського родовища піску; а також зобов`язано Приватне акціонерне товариство «Микитівський гранітний кар`єр» , смт.Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області відшкодувати відповідно до законодавства втрати лісогосподарського виробництва та збитки, що будуть завдані Державному підприємству «Вознесенське лісове господарство» , с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області внаслідок вилучення земельної ділянки.

07.08.2018 року між Приватним акціонерним товариством «Микитівський гранітний кар`єр» , смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області (Платник) та Державним підприємством «Вознесенське лісове господарство» , с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області (Отримувач) було укладено Договір № 160 про сплату понесених збитків, відповідно до умов якого (п. 1.1.) платник, зобов`язався компенсувати отримувачу умовно понесених збитків та неотриманого доходу від невикористання земельної ділянки загальною площею 29,02 га (кадастровий номер 4822080800:08:000:0148), землі, вкритої лісом площі на землях державного лісового фонду ДП «Вознесенське лісове господарство» .

Відповідно до п. 2.1. Договору розмір компенсації понесених збитків, що сплачуться платником за цим Договором згідно розрахунку умовно понесених збитків, які є невід`ємною частиною цього Договору та складає: 1 899 074,00 грн.

Сплата компенсації понесених збитків сплачується платником отримувачу, у наступному порядку: 899 074,00 грн. до кінця третього кварталу 2018 року; 1 000 000,00 грн. до кінця четвертого кварталу 2018 року (п. 2.2. Договору);

Згідно п. 2.4. Договору сторони погодились, що сума збитків, зазначена у п. 2.1. цього Договору, є остаточною та не підлягає зміні з будь-яких підстав (змін у чинному законодавстві, інфляції та інше).

За невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору всі суперечки, які виникли під час виконання умов цього Договору, або у зв`язку із ним, вирішуються сторонами шляхом переговорів. У випадку недосягнення компромісного рішення, спори підлягають розгляду відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з п. 6.1. Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до моменту повного та належного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Договір скріплено підписами та печатками обох сторін.

Розрахунок умовно понесених збитків та неотриманого доходу від невикористання 1 га землі, вкритої лісом площі на землях державного лісового фонду Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» на суму 1 899 074 грн., затверджений директором Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» .

З метою виконання умов Договору позивач виставив відповідачу рахунок № 104 від 06.08.2018 року на суму 1 899 074 грн.

Відповідачем вказаний рахунок було оплачено частково на загальну суму 1 574 125 грн. 32 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень:

- від 08.08.2018 року № 1746 на суму 200 000 грн.;

- від 10.08.2018 року № 1757 на суму 99 074 грн.;

- від 13.08.2018 року № 1762 на суму 100 000 грн.;

- від 15.08.2018 року № 1775 на суму 100 000 грн.;

- від 20.08.2018 року № 1782 на суму 100 000 грн.;

- від 28.08.2018 року № 1796 на суму 100 000 грн.;

- від 30.08.2018 року № 1804 на суму 100 000 грн.;

- від 30.08.2018 року № 1808 на суму 100 000 грн.;

- від 07.11.2018 року № 2042 на суму 50 000 грн.;

- від 08.11.2018 року № 2051 на суму 50 000 грн.;

- від 09.11.2018 року № 2053 на суму 100 000 грн.;

- від 25.02.2019 року № 2327 на суму 100 000 грн.;

- від 27.05.2019 року № 130 на суму 100 000 грн.;

- від 24.07.2019 року № 263 на суму 100 000 грн.;

- від 07.08.2019 року № 291 на суму 100 000 грн.;

- від 04.10.2019 року № 476 на суму 75 051 грн. 32 коп.

29.11.2019 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію вих. №601, в якій повивач вимагав оплатити 324 948 грн. 68 коп. за вищевказаним договором.

05.12.2019 року відповідач направив позивачу відповідь на претензію № 1054/2, в якій просив позивача врахувати в рахунок оплати раніше сплачену Приватним акціонерним товариством «Микитівський гранітний кар`єр» на користь Державного підприємства «Вознесенське лісове господарство» суму понесених збитків та неотриманого доходу у розмірі 324 948 грн. 68 коп. (з 06.11.2011 року по 12.11.2013 року), що підтверджується відповідними дорученнями та запропонував здійснити звірку взаємних розрахунків між підприємствами.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 року № 433-р «Про вилучення та передачу земельної ділянки в оренду із зміною її цільового призначення» 07.08.2018 року між Приватним акціонерним товариством «Микитівський гранітний кар`єр» , смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області (Платник) та Державним підприємством «Вознесенське лісове господарство» , с. Бузьке Вознесенського району Миколаївської області (Отримувач) було укладено Договір № 160 про сплату понесених збитків, відповідно до умов якого (п. 1.1.) платник, зобов`язався компенсувати отримувачу умовно понесених збитків та неотриманого доходу від невикористання земельної ділянки загальною площею 29,02 га (кадастровий номер 4822080800:08:000:0148), землі, вкритої лісом площі на землях державного лісового фонду ДП «Вознесенське лісове господарство» .

Відповідно до п. 2.1. вказаного Договору розмір компенсації понесених збитків, що сплачуться платником за цим Договором згідно розрахунку умовно понесених збитків, які є невід`ємною частиною цього Договору та складає: 1 899 074,00 грн.

При цьому, матеріали справи також свідчать про часткове виконання Приватним акціонерним товариством «Микитівський гранітний кар`єр» , смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області взятих за вказаним договором зобов`язань, а саме: здійснено оплату на загальну суму 1 574 125 грн.

Тобто несплаченою залишилась сума, яка дорівнює ціні позову у даній справі - 324 948 грн. 68 коп. Доказів оплати вищезазначених коштів відповідачем матеріали справи не містять, факт несплати відповідачем фактично не заперечується.

Разом з тим, відмова відповідача від сплати вказаних коштів ґрунтується на доводах щодо того, що вказана сума вже була сплачена відповідачем позивачу раніше (з 06.11.2011 року по 12.11.2013 року) в якості суми понесених збитків та неотриманого доходу у розмірі 324 948 грн. 68 коп., в зв`язку з погіршенням якості ґрунтового покрову та інших корисних властивостей та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим використанням земельних ділянок посилаючись на постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284 Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам .

Дослідивши зазначені твердження відповідача, судова колегія зазначає таке.

З урахуванням положень п . 2 ст. 1 Цивільного кодексу України відносини повинні бути засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Статтями 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Тобто, підписавши Договір про сплату понесених збитків від 07.08.2018 року № 160, сторони у справі прийняли на себе передбачені зазначеним договором зобов`язання, зокрема зобов`язання відповідача, сплатити суму умовно понесених збитків у розмірі 1 899 074,00 грн. У разі, якщо відповідач вважав, що частина збитків, яку він наразі відмовляється сплачувати, вже була відшкодована позивачу саме з правовідносин, що виникли за спірним договором, відповідач не був позбавлений права вказати про це в договорі, проте таких дій, як свідчить зміст Договору про сплату понесених збитків від 07.08.2018 року № 160 відповідач не вчинив.

Крім того, судова колегія зазначає, що обставини сплати скаржником у 2011-2013 роках суми понесених збитків та неотриманого доходу у розмірі 324 948 грн. 68 коп., по-перше, мають іншу правову природу, аніж кошти, які наразі заявлені до стягнення, оскільки в даному випадку заборгованість у розмірі 324 948 грн. 68 коп. виникла саме з договірних правовідносин сторін, тоді як збитки в зв`язку з погіршенням якості ґрунтового покрову та інших корисних властивостей та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим використанням земельних ділянок, носять не договірний характер, є певним видом відповідальності особи у сфері земельних правовідносин та регулюються і нараховуються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284 Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам .

По-друге, з огляду на предмет спору між сторонами в даному випадку, правовідносини, які виникли між тими ж сторонами раніше (більш ніж за п`ять років до укладання Договору про сплату понесених збитків від 07.08.2018 року № 160) не можуть бути розповсюджені на майбутні періоди та майбутні правовідносини сторін, які окрім іншого, виникли за зовсім інших правових підстав, а саме з договору, який було складено та підписано сторонами у справі добровільно, тобто враховуючи принцип свободу договору, що зводить нанівець будь яку можливість взагалі приймати до уваги такі доводи відповідача, як на підтвердження відсутності його обов`язку щодо належного виконання укладеного між сторонами договору.

Що стосується посилань скаржника на те, що судом першої інстанції належним чином не перевірено та не досліджено у повному обсязі обставини реальності зарахування понесених збитків у сумі 324 945 грн. 31 коп. за договором № 160 від 07.08.2018 року про сплату понесених збитків, у т.ч. докази щодо понесених збитків, графічні матеріали земельної ділянки тощо, судова колегія зазначає, що вказані обставини можуть бути предметом доказування у справі щодо стягнення збитків, саме як певного виду відповідальності особи у сфері земельних правовідносин, тоді як в даному випадку правовідносини сторін, як вже було зазначено вище, носять договірний характер, а отже, підписавши договір, відповідач добровільно, без заперечень та зауважень погодився як із сумою розрахованого договірного зобов`язання у вигляді сплати понесених збитків, так і з обов`язком її повної сплати за договором у визначеному порядку. Матеріали справи не містять належних доказів звернення скаржника до суду з позовними вимогами або про визнання цього договору недійсним, або про стягнення з позивача коштів, які, на думку відповідача, є надмірно нарахованими в момент укладання договору, що підписаний скаржником належним чином без зауважень в цій частині.

З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором про сплату понесених збитків від 07.08.2018 року № 160 підлягають задоволенню в повному обсязі, про що вірно було зазначено судом першої інстанції.

Щодо посилань скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке виразилось у відмові у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, судова колегія зазначає таке.

Так, дійсно, напередодні судового засідання, за результатами якого прийнято оскаржуване рішення у справі, а саме, 04.03.2020 року, від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивовано хворобою представника відповідача. Будь-яких доказів на підтвердження вказаної обставини разом із клопотанням суду надано не було (причому такі докази також не були надані разом з апеляційною скаргою). Ухвалою суду, якою було призначене вказане судове засідання, явка учасників справи не визнавалась обов`язковою. Одночасно з цим в клопотанні не зазначено будь-яких додаткових підстав для визнання обов`язкової явки представника відповідача в судове засідання або наявності у нього додаткових доводів та заперечень щодо позовних вимог. Матеріали справи містять відзив відповідача на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив, що свідчить про реалізацію відповідачем свого права щодо надання заперечень, пояснень відносно предмету спору та висловлення власної правої позиції у спірних правовідносинах.

При цьому, згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Також Господарським процесуальним кодексом України визначені чіткі строки розгляду справ.

З огляду на вказане, враховуючи строки розгляду справи по суті, у сукупності з наведеними вище процесуальними нормами та обставинами справи, колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вищезазначеного клопотання відповідача.

До того ж відповідач, як юридична особа, може приймати участь у судових засіданнях, як через свого керівника, так і через представників, при цьому, відповідач не був позбавлений можливості забезпечити участь у судовому засідання або шляхом явки керівника юридичної особи, як і не був позбавлений можливості забезпечити явку в судове засідання іншого представника, оскільки чинним законодавством кількість представників юридичної особи не обмежена.

З урахуванням викладеного доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції його прав, передбачених ст. 40, 42 Господарського процесуального кодексу та порушення принципу змагальності сторін судового процесу, в даному випадку свого підтвердження не знайшли.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» , смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.03.2020 року у справі № 915/2450/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Микитівський гранітний кар`єр» , смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.03.2020 року у справі № 915/2450/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.03.2020 року у справі № 915/2450/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 18.05.2020 року.

Повний текст постанови складено 19 травня 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош