Постанова

від 13.05.2020 по справі 903/926/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2020 року Справа № 903/926/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Квід Ком" на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2020 р. у справі № 903/926/19 (суддя Костюк С.В., повний текст рішення складено 05.03.2020 р.)

за позовом фізичної особи - підприємця Козуба Юрія Григоровича

до приватного підприємства "Квід Ком"

про стягнення 312 424, 02 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Козуб Юрій Григорович звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з приватного підприємства "Квід Ком" 68 850 грн. заборгованості за поставлений товар, 1861, 66 грн. пені, 41 310 грн. штрафу, 200 402, 30 грн. процентів за користування чужими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 15/18-с від 09.10.2018 р. в частині оплати отриманого товару.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.03.2020 р. у справі № 903/926/19 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 68 850 грн. заборгованості за товар, 1861,66 грн. пені, 41 310 грн. штрафу, 200 402, 36 грн. процентів за користування чужими коштами та 4 686, 36 грн. судового збору.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, всупереч взятих на себе зобов`язань за договором поставки, не здійснив з позивачем належним чином розрахунків за отриманий товар, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість за спірними договорами, тому дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми боргу, пені, штрафу, процентів за користування чужими коштами є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, приватне підприємство "Квід Ком" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що ним на підставі домовленостей з позивачем було сформовано накладну на повернення товару № ВП - 0000302 від 05.11.2019 р. на суму 32 997, 30 грн., яка підписана ОСОБА_3 та передано товар зазначеній особі. Тобто, заявлені вимоги позивача із зазначенням заборгованості за поставлений товар у сумі 68 850 грн. не відповідають дійсності, оскільки у цій сумі не відраховано повернений товар на суму 32 997, 30 грн.

Як вказує скаржник, в подальшому він повторно звернувся до позивача із проханням виконати умови домовленостей, після чого отримав лист від позивача від 04.11.2019 р., відповідно до якого позивач зобов`язався 12.11.2019 р. забрати повернену продукцію, тому відповідачем була сформована накладна на повернення № ВП - 0001311 від 07.11.2019 р.

Скаржник звертає увагу суду, що усі листи (без реєстраційного номера), що були отриманні відповідачем від позивача підписані його представниками, з якими завжди здійснювалося листування та узгодження усіх питань відповідно до договору. Тобто, вони є письмовими доказами і вважати їх неналежними, як зазначив суд першої інстанції, немає підстав.

Таким чином, беззаперечним є факт того, що позивач не заперечував повернення товару, прийняв його частину назад, однак зараз це заперечує. Заперечення цього факту взагалі є неможливим, оскільки суперечить існуючим доказам. Незважаючи на всі ці обставини та факти, суд першої інстанції безпідставно не взяв їх до уваги, а навпаки став на сторону позивача, який вказав, що нібито зазначених листів не направляв на адресу відповідача та ОСОБА_2 , яка працює менеджером у підприємця не уповноважував забирати товар. Відтак, позивач неправомірно вимагає стягнути неіснуючу заборгованість (завищену), пеню, штраф та відсотки.

Скаржник звертає увагу суду, що ним не оплачено коштів за товар, а точніше за його частину, оскільки позивач зобов`язувався його прийняти назад. Зазначає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки фактично це товар позивача, який він безпідставно відмовився прийняти назад.

Таким чином, скаржник вважає, що у даному випадку має місце прострочення позивача, оскільки відповідно до ст. 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що не один раз представники відповідача повідомляли позивача, що такий товар як: сир плавлений брикети, масло фасоване, сир сулугуні коса копчена вагова, сир сулугуні коса вагова, брати не будуть, оскільки по цих позиціях велике повернення через технічний брак.

Відтак, відповідачем було вжито залежні від нього заходи щодо належного виконання зобов`язання. Однак, з невідомих для відповідача причин, зі сторони позивача жодних заходів щодо належного виконання зобов`язання не вживалось, тим більше інтереси покупця, у даному випадку, враховані взагалі не були.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено розгляд апеляційної скарги на 13.05.2020 р. об 15:00 год.

Фізична особа-підприємець Козуб Юрій Григорович надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою.

Позивач зазначає, що зі сторони відповідача не надходило жодних претензій щодо якості поставленого товару. Відповідач не складав актів невідповідності чи бракування продукції, відсутні будь-які документи, що підтверджують недоліки поставленого товару, тому у позивача відсутні підстави вважати, що товар неякісний. Зі сторони відповідача не надходили листи щодо повернення товару, а лише у суді позивачу стало відомо, що товар, який був поставлений, нібито неякісний.

Позивач звертає увагу суду, що відповідач долучає звіт про технічний брак, однак не зрозуміло чому даний звіт жодного разу не направлявся постачальнику, чому не було жодного акту про існування даного факту, і лише в суді відповідач надав звіт, який сформований в односторонньому порядку без обґрунтування, а саме вказано перелік товару, проте в чому полягають недоліки в якості товару не відображено. Даний звіт не дає підстав розцінювати, що товар є з технічним браком та суперечить п. 2.7 договору та Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу від 25.04.1966 р. № П-7.

Відповідач не долучає до матеріалів справи жодного листа чи додаткової угоди, якими би виявляв бажання припинити відносини. Позивач наголошує на тому, що договірні відносини діють, договір не припинено, намір про припинення відповідачеві не направлявся, а дані твердження відповідача є безпідставними.

Позивач вказує, що не підписував та не направляв відповідачу лист, який за його твердженнями надійшов йому 25.10.2019 р. Даний лист не зареєстрований у вихідній кореспонденції, а це свідчить про те, що домовленість була відсутня. При цьому, відповідач не надав для огляду оригінал даного листа на прохання суду першої інстанції.

Позивач наголошує, що ОСОБА_2 не уповноважена отримувати товар, що підтверджується відсутністю довіреності на отримання товаро - матеріальних цінностей, що повністю суперечить порядку оформлення первинних документів. Також таку кількість товару не можливо передати з рук в руки, обов`язково необхідно оформити товарно-транспортну накладну на перевезення, що не було здійснено відповідачем. Товарно-транспортна накладна оформлюється в трьох примірниках, і під час передачі товару один примірник залишається у відправника. Оскільки товар не повертався, тому відповідач не може надати для огляду товарно-транспортну накладну.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.04.2020 р. відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Приватне підприємство "Квід Ком" надіслало до суду клопотання, в якому відповідач просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19".

В судове засідання 13.05.2020 р. представники сторін не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Колегія суддів апеляційного суду, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними (ч. 11 ст. 270 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі відповідача, судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, позиція відповідача достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, а позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, який було залучено до матеріалів справи і враховано судом, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Крім того, апеляційний господарський суд приймає до уваги, що відповідач мав можливість висловити свою додаткову позицію засобами електронного зв`язку. Проте, на час розгляду апеляційної скарги жодних пояснень та доповнень до апеляційної скарги не надходило.

В свою чергу, у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

"Розумність" строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі "G. B. проти Франції"), тощо. Отже, поняття "розумний строк" є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Керуючись наведеними приписами процесуального законодавства, приймаючи до уваги викладені в листі Ради суддів України від 16.03.2020 р. № 9рс-186/20 рекомендації щодо запровадження особливого режиму роботи судів на період карантинних заходів, які передбачають у тому числі можливість здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", Закону України № 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", рекомендації ради Суддів України щодо карантинних заходів, метою яких є збереження здоров`я працівників та мінімізація негативного впливу на здійснення трудових обов`язків, зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю учасників справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено апеляційним судом, 09.10.2018 р. між фізичною особою - підприємцем Козубом Юрієм Григоровичем (постачальник) та приватним підприємством "Квід Ком" (покупець) було укладено договір поставки № 15/18-с, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов`язання передавати, а відповідач - приймати для подальшого продажу продукти харчування, товари першої потреби, господарчі товари тощо (товар), ціна кількість та асортимент якого вказуються у накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.5. договору передбачено, що товар вважається переданим позивачем та прийнятим відповідачем по кількості та якості після підписання відповідних накладних на товар. Якщо за результатами прийняття товару, його якість не відповідає стандартам, технічним умовам чи іншій документації, то покупець вправі відмовитись від прийняття такого товару, про що повідомляє постачальника.

Відповідно до п. 2.7. договору прийом товару по кількості та якості проводиться згідно вимог Інструкції про порядок прийому продукції виробничо - технічного призначення та товарів народного вжитку за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу від 15.06.1965р. № П-6 та Інструкції про порядок прийому продукції виробничо - технічного призначення та товарів народного вжитку за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу від 25.04.1966р. № п-7.

Згідно п. 2.8 договору покупець здійснює розрахунок за поставлений товар протягом 14 календарних днів, з дня підписання супровідних документів на прийнятий товар. Розрахунки за товар здійснюються в безготівковій формі (перерахування відповідачем грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача), шляхом внесення відповідачем грошових коштів безпосередньо до каси позивача (готівкова форма розрахунку) чи в будь-який інший спосіб, не заборонений діючим законодавством.

Зі змісту п. 5.2. договору вбачається, що факт прийому-передачі товару оформлюється шляхом підписання відповідної накладної та/або інших супроводжувальних документів.

В додатку від 09.10.2018 р. та від 16.09.2019 р. до договору поставки покупець зазначив осіб, яким доручив отримання товару від постачальника (а. с. 12-13).

На виконання умов даного договору, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 69602,69 грн., що підтверджується підписаною та скріпленою печаткою сторін видатковою накладною № 53481 від 07.10.2019 р. та товарно-транспортною накладною № Р53481 від 07.10.2019 р. (а. с. 14, 19).

Відповідач, в порушення умов договору, частково розрахувався з позивачем на суму 752,69 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1018 від 24.10.2019 р. на суму 100 грн., №1031 від 24.10.2019 р. на суму 502,69 грн., № 1038 від 06.11.2019 р. на суму 100 грн., №1050 від 14.11.2019 р. на суму 50 грн., тому у нього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 68850 грн.

Предметом даного позову є вимога позивач про стягнення з відповідача 68 850 грн. заборгованості за поставлений товар, 1 861, 66 грн. пені, 41 310 грн. штрафу, 200 402, 30 грн. процентів за користування чужими коштами за договором поставки № 15/18-с від 09.10.2018 р.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № 15/18-с від 09.10.2018 р.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

В даному випадку первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення є видаткова накладна №53481 від 07.10.2019 р. на суму 36 602,63 грн. та товарно-транспортна накладна № Р53481 від 07.10.2019 р. на суму 36 602,63 грн. (а. с. 14, 19).

Оцінюючи вищевказану видаткову накладну та товарно-транспортну накладну, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про належність таких доказів у підтвердження передання позивачем відповідачу товару та його прийняття останнім за спірним договором з огляду на їх відповідність наведеним вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки ними зафіксовано факт передання товару та прийняття його відповідачем саме за вказаним договором без будь-яких заперечень чи зауважень, що підтверджується підписами та відтиском печатки відповідача на накладних, а також те, що вони містять відомості про відповідні господарські операції та підтверджують факт їх здійснення.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про підробку підписів на видатковій накладній чи відсутність у представника повноважень її підписувати, або ж доказів втрати зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача, тому у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що печатка використовувалась поза волею відповідача.

Отже, враховуючи те, що відповідач за поставлений товар з позивачем повністю розрахунків не здійснив, внаслідок чого у нього утворилася перед позивачем заборгованість в загальному розмірі 68 850 грн., тобто відповідач зобов`язання щодо оплати поставленого позивачем товару не виконав в повному обсязі, на час розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати вартості отриманого товару, тому колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 68 850 грн. боргу підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо доводів відповідача про те, що частина товару була повернута ним позивачу на підставі накладної на повернення товару № ВП - 0000302 від 05.11.2019 р. на суму 32 997, 30 грн., оскільки товар був неякісним, колегія суддів зазначає наступне.

Так, порядок прийняття товару по якості, повернення неякісного товару визначено розділом 3 спірного договору.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що у випадку наявності прихованих недоліків, які не могли бути виявленні в момент отримання товару, покупець повинен скласти акт про приховані недоліки не пізніше 5 календарних днів від дня отримання товару.

Згідно п. 3.7. договору, поставлений товар не підлягає поверненню, якщо на ньому виявлено ознаки плісняви, продукція яка не була розміщена в магазинах, торгових кіосках, продукція термін реалізації якої закінчився більше 2-х тижнів, а також "сир сулугуні коса копчена вагова", "сир сулугуні коса вагова".

Відповідно п. 3.8. договору повернення підлягає продукція, в розмірі не більше 3% поставленої партії, окрім продукції, загаченої у п. 3.7. даного договору.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували претензії відповідача щодо якості поставленого позивачем товару. Відповідач, в порядку п. 3.4. договору не складав актів невідповідності чи бракування продукції, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, що підтверджують недоліки поставленого товару, тому у суду відсутні підстави вважати, що товар позивачем поставлявся неякісний.

Окрім того, за загальним правилом відповідальність продавця за недоліки товару може наступати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов`язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару.

Відповідачем долучено до матеріалів справи звіт про технічний брак, яким нібито підтверджується недоліки поставленого товару. Однак, апеляційний суд вказує, що даний звіт не може бути належним та допустимим доказом в підтвердження неякості поставленого товару, оскільки він сформований в односторонньому порядку без обґрунтування, а саме, не вказано в чому полягають недоліки в якості товару. Даний звіт не дає підстав розцінювати, що товар є з технічним браком та суперечить п. 3.4. договору.

Також колегією суддів зазначається, що з копії листа від 25.10.2019 р., на який посилається відповідач, вказуючи, що саме на його підставі була сформована накладна на повернення № ВП-0000302 від 05.11.2019 р., позивач вказав, що з 28.10.2019 р. обов`язки по забиранню поверненої продукції по торгових точках в Волинській області буде проводитись дистрибютором (а. с. 52, 55).

В свою чергу, з листа від 11.10.2019 р., на який посилається відповідач в підтвердження погодження повернення продукції через ОСОБА_3 не вбачається, що позивач надав даній особі повноваження на отримання продукції.

Таким чином, доводи відповідача про те, що представником позивача - ОСОБА_2 , було частково забрано товар, що підлягав поверненню на суму 32997,30 грн. згідно накладної № ВП0000302 від 05.11.2019 р., тому сума заборгованості повинна становити з врахуванням повернутого позивачу товару, апеляційним судом оцінюються критично, оскільки в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що позивач надавав повноваження ОСОБА_2 отримувати вказаний товар у покупця.

Колегією суддів апеляційного господарського суду не встановлено, а відповідачем не доводено суду того, що ОСОБА_2 була уповноважена отримувати товар, що також стверджується відсутністю довіреності на отримання товаро-матеріальних цінностей (товару) у відповідача, яка видана від імені позивача вказаній особі.

З врахуванням зазначених обставин, апеляційний суд вважає, що відповідач не довів належними доказами, а судом не встановлено обставин повернення позивачу продукції на суму 32997,30 грн. по накладній № ВП-0000302 від 05.11.2019 р. відповідно до умов договору поставки, тому доводи скаржника в цій частині судом не приймаються до уваги.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 861, 66 грн. пені, нарахованої згідно п. 6.2. договору за період з 22.10.2019 р. по 19.11.2019 р., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов`язання, передбачених статтею 611 цього ж Кодексу є сплата неустойки. За змістом статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2. договору, у випадку несвоєчасної або неповної сплати покупцем вартості поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару. При цьому пеня нараховується протягом всього часу існування заборгованості.

Враховуючи те, що судом було встановлено факт порушення грошового зобов`язання з боку відповідача, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 1861,66 грн. за період з 22.10.2019 р. по 19.11.2019 р.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 41310 грн. - 60 % штрафу, нарахованого згідно п. 6.2. договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 6.2. договору, у разі порушення встановленого строку розрахунку за поставлений товар (партію товару) більш ніж на 20 календарних днів відповідач, крім пені, також сплачує позивачу штраф у розмірі 60% від суми заборгованості.

Беручи до уваги те, що судом було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання в період з 22.10.2019 р. по 19.11.2019 р., а сплата штрафу передбачена умовами договору, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 41310 грн. - 60% штрафу.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 200402, 36 грн. відсотків за користування чужими коштами, нарахованих згідно п. 6.3. договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Згідно п. 6.3. договору, у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує на користь постачальника відсотки за користування чужими грошовими коштами (відповідно до ст. 536 ЦК України) у розмірі 10 % від суми боргу, за кожен день такого прострочення.

Враховуючи те, що судом встановлено факт порушення грошового зобов`язання, а сторонами в договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами, тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 200 402, 36 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2020 р. у справі №903/926/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства "Квід Ком" - без задоволення.

Судові витрати покладаються на відповідача згідно ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Квід Ком" на рішення Господарського суду Волинської області від 03.03.2020 р. у справі № 903/926/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складено 18 травня 2020 року

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.