Постанова

від 18.05.2020 по справі 903/1/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18 травня 2020 року Справа № 903/1/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВВС"

на рішення Господарського суду Волинської області від 26.02.2020р.

(ухвалене о 12:16 год., у м. Луцьку, повний текст складено 04.03.2020р.)

у справі № 903/1/20 (суддя Гарбар І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМІДЖ ЕВОЛЮШН"

до відповідача Приватного підприємства "ВВС"

про стягнення 384119,34 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Омельченко А.В.;

від відповідача - Людва О.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМІДЖ ЕВОЛЮШН" звернулося із позовом до Приватного підприємства "ВВС" про стягнення 384119 грн. 34 коп. безпідставно отриманих коштів.

В обґрунтування позовних вимог вказується на те, що 03.05.2017 р. ТОВ "ІМІДЖ ЕВОЛЮШН" помилково перерахувало грошові кошти в сумі 384119 грн. 34 коп., а тому на підставі ст. 1212 ЦК України, просить стягнути дані кошти.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.02.2020р. у справі № 903/1/20 було задоволено позов. Стягнуто з Приватного підприємства "ВВС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМІДЖ ЕВОЛЮШН" грошові кошти в сумі 384119 грн. 34 коп. та 5761 грн. 79 коп. витрат по сплаті судового збору.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було помилково перераховано кошти відповідачу, а правові підстави для набуття зазначених грошових коштів ПП "BBC" відсутні.

Розглядаючи спірні відносини, суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 202, 207, 530, 638, 1212 ЦК України, ст. ст. 180, 181 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "ВВС" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Волинської області від 26.02.2020р. у справі № 903/1/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Твердження позивача про помилкове перерахування коштів Відповідачу та безпідставне отримання відповідачем таких коштів не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки отримані відповідачем кошти є авансом відповідно до умов Договору підряду №28/04/17 від 03.04.2017 р.

Також, в самому платіжному дорученні №101 від 03 травня 2017 року, копія якого долучена позивачем до справи, зазначено про те, що грошові кошти у розмірі 384119 грн. 34 коп. є авансом за проектування, будівництво та здачу в експлуатацію газ. модуля /АЗС с/р В. Солтанівська/ зг. д- ру підряду 28/04/17 від 03.04.17р.

Позивач та відповідач досягли згоди з усіх істотних умов Договору підряду, що підтверджується виставленням відповідачем загального рахунку та сплату позивачем авансу відповідно до умов договору, а тому є всі підстави вважати, що між сторонами існують договірні правовідносини відповідно до умов Договору підряду №28/04/17 від 03.04.2017р., а тому спір між сторонами договору унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Доводи позивача про те, що кошти в сумі 384119 грн. 34 коп. були помилково перераховані спростовуються тим, що відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №СФ0000087 від 13.04.2017 р., а позивач оплатив аванс згідно Договору підряду № 28/04/17 від 03.04.2017 р. за проектування, будівництво та здачу в експлуатацію модуля АЗС.

Звертає увагу на те, що відповідач здійснює господарську діяльність в сфері будівництва, пов`язану із реконструкціями АЗС на підтвердження чого надає інші договори, зокрема: Договір підряду №8/11/16 від 14.11.2016р.; Договір підряду №9/11/16 від 29.11.2016р.; Договір підряду №10/11/16 від 29.11.2016р.; Договір підряду №11/11/16 від 29.11.2016р.

Вказує, що в зазначених договорах передбачено однакову ціну договору і однаковий розмір авансу - 33% (384119 грн. 34 коп.), оскільки будівельні роботи є ідентичними.

Таким чином, відповідач вважає, що цільове призначення коштів, перерахованих позивачем відповідачу, а саме "аванс за проектування, будівництво та здачу в експлуатацію газ. модуля /АЗС с/р В. Солтанівська/ зг. д-ру підряду 28/04/17 від 03.04.17р." підтверджує ту обставину, що між сторонами досягнуто згоди про укладення Договору підряду №28/04/17 від 03.04.2017р., а також досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Суд першої інстанції не врахував наведених відповідачем підстав щодо поновлення процесуального строку на відзиву на позов, що не суперечить вимогам ГПК України стосовно строку підготовчого засідання, та залишив відзив відповідача без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, Приватне підприємство "ВВС" вважає, що вищевказане судове рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМІДЖ ЕВОЛЮШН" надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

Позивачем ні Договір підряду № 28/04/17 від 03.04.2017 р., ні рахунок-фактура №СФ0000087 від 13.04.2017 р. не підписувалися. Ні проект вказаного договору, ні рахунок-фактура №СФ0000087 на адресу позивача не надсилалися, доказів їх надсилання відповідач не надав, а тому жодних господарських правовідносин між позивачем та відповідачем не виникло.

В даному випадку, між позивачем та відповідачем жодних домовленостей не досягнуто, договір не укладався, кошти перераховані позивачем на рахунок скаржника в сумі 384119 грн. 34 коп. помилково та за відсутності будь-яких правових підстав.

Скаржник зазначає, що оскаржуване судове рішення не відповідає позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 05.12.2018 р. у справі № 367/6344/16-ц, проте в зазначеній постанові Верховний Суд зазначив про неправильність застосування судами першої та апеляційної інстанції статті 1212 ЦК України, оскільки між особами наявні договірні відносини з приводу авансу.

Також, скаржник зазначає про невідповідність оскаржуваного судового рішення висновкам Верховного Суду України, викладених в постановах від 24.09.2014 р. у справі №6-122цс14, від 14.10.2014 р. у справі № 3-129гс14, від 25.02.2015 р. у справі № 3-11гс15, від 02.02.2016 р. у справі № 6-3090цс15.

Проте, з такими доводами скаржник погодитися не можна, оскільки в даному випадку, будь-які договірні відносини між позивачем та скаржником відсутні, а отже, з урахуванням вищезазначених висновків Верховного Суду та Верховного Суду України, судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного судового рішення вірно застосовано норму статті 1212 ЦК України.

Скаржник спростовуючи факт помилкового перерахування коштів позивачем, приєднав до апеляційної скарги договори підряду, які взагалі не слід приймати до уваги, оскільки такі договори не стосуються розгляду даної справи та не спростовують вказаний факт.

Доводи скаржника, що ухвали за наслідками розгляду клопотання відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку, судом першої інстанції постановлено не було, чим було порушено вимоги ст. 232 ГПК України не відповідають дійсності, оскільки протокольною ухвалою від 26.02.2020 р. суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про поновлення процесуальних строків для подання відзиву та залишив відзив без розгляду.

За наведеного вище, позивач вважає, що оскаржене рішення є цілком законним, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

18 травня 2020 року в судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Пояснив, що позивач прийняв пропозицію відповідача на укладання Договору підряду № 28/04/17 від 03.04.2017 р. шляхом перерахування коштів, стягнення яких є предметом даного спору. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 26.02.2020р. у справі № 903/1/20 слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову

Представник позивача в судовому засіданні заявив, що з доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Зауважив, що між сторонами не виникло правовідносин, оскільки Договір підряду № 28/04/17 від 03.04.2017 р. не був укладений. Вказав, що ні проект вказаного договору, ні рахунок-фактура №СФ0000087 на адресу позивача не надсилалися, доказів їх надсилання відповідач не надав. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 03.05.2017р. Товариство з обмеженою "ІМІДЖ ЕВОЛЮШН" перерахувало на рахунок Приватного підприємства "ВВС" грошові кошти в сумі 384119 грн. 34 коп. в тому числі ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням № 101. В графі "Призначення платежу" зазначено: "АВАНС (33%) за проектування, будівництво та здачу в експлуатацію газ. модуля /АЗС с/р В. Солтанівська/ зг. д-ру підряду 28/04/14 від 03.04.2017р. ПДВ 64019,89" (а. с. 10).

Перерахування грошових коштів здійснено із рахунку ТОВ "ІМІДЖ ЕВОЛЮШН" № НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк", МФ0 328845.

Позивач стверджує, що вказані грошові кошти були перераховані ним помилково, так як між позивачем та відповідачем не існувало на той момент договірних чи зобов`язальних правовідносин.

08.10.2019 р. позивач направив на адресу відповідача вимогу з проханням повернути помилково сплачені грошові кошти, проте означена вимога відповідачем задоволена не була (а.с.11-12).

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів в сумі 384119 грн. 34 коп. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд звертає увагу на те, що підставою виникнення зобов`язання та права вимагати його виконання є, зокрема, правочин, який зумовлює виникнення прав і обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків. Такі права й обов`язки реалізуються в межах цивільних правовідносин і вони є, відповідно, його складовими елементами. Не можуть розглядатися як правочини факти, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно норм ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно із ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За приписами ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Зі змісту зазначених статей вбачається, що для їх застосування необхідно встановити факт надсилання оферти іншій стороні правочину.

Апеляційним господарським судом встановлено, що в платіжному дорученні, в графі "Призначення платежу" зазначено: "АВАНС (33%) за проектування, будівництво та здачу в експлуатацію газ. модуля /АЗС с/р В. Солтанівська/ зг. д-ру підряду 28/04/14 від 03.04.2017р. ПДВ 64019,89".

Відповідач заперечуючи проти позову, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 вказує, що ним було виставлено позивачу рахунок-фактуру №СФ0000087 від 13.04.2017 р. та надіслано позивачу проект Договору підряду №28/04/17 від 03.04.2017 р., а перерахування позивачем відповідачу коштів свідчить про фактичне укладання вказаного договору, оскільки позивач здійснив дії щодо його виконання.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із такими твердженнями скаржника, оскільки відповідач не надає жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного, а тому суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність таких тверджень.

Щодо правового висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, суд апеляційної інстанції констатує, що обставини у справі №903/1/20 є відмінним від обставин у справі № 338/180/17, оскільки у справі № 338/180/17 між сторонами існували передумови для укладання договору (погодження креслення, переліку робіт та ціни будівельних матеріалів) та обидві сторони вчиняли дії щодо виконання договору (позивач - оплата авансу; відповідач - витоговлення та доставка частин брусу).

З огляду на викладене, правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 не може бути застосований до спірних правовідносин.

Підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суд констатує, що відповідачем не доведено факту укладання між сторонами Договору підряду 28/04/17 від 03.04.2017 р., а відповідно і наявності підстав для отримання грошових коштів в сумі 384119 грн. 34 коп.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань (кондикційне зобов`язання) виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 384119 грн. 34 коп., що підтверджується платіжним дорученнями № 101 від 03.05.2017р.

Вище судом встановлено відсутність будь-яких доказів на підтвердження того, що між сторонами існували договірні відносини на виконання котрих позивач міг би перерахувати вказані кошти.

Відсутність господарських зобов`язань, які б виникали з правочинів чи інших передбачених законом актів, як на час перерахунку коштів так і на час розгляду справи, свідчить про безпідставність утримання коштів в сумі 384119 грн. 34 коп. відповідачем, та в силу ст. 1212 ЦК України, підлягає поверненню позивачу.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 384119 грн. 34 коп. безпідставно отриманих коштів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Посилання позивача на Договори підряду №8/11/16 від 14.11.2016р., №9/11/16 від 29.11.2016р., №10/11/16 від 29.11.2016р., №11/11/16 від 29.11.2016р., як докази підтвердження укладання договору підряду з позивачем не береться судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки вказані договори є неналежними доказами у розумінні ст. 76 ГПК України та подані з порушенням ст. ст. 80, 269 ГПК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції позбавив відповідача права на захист, шляхом залишення відзиву на позовну заяву без розгляду, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За приписами ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі ( ч. 1, 8 ст. 165 ГПК України).

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 08.01.2020 р. у справі № 903/1/20 про відкриття провадження у справі відповідачу був встановлений 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі відзиву на позовну заяву (а. с. 17).

Вказану ухвалу відповідач отримав 13.01.2020 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 18).

Тобто, з врахуванням приписів ст. 165 ГПК України, відповідач мав подати відзив в строк до 28.01.2020 р. Однак, відповідачем відзив був поданий лише 26.02.2020 р., що підтверджується відміткою суду першої інстанції (а. с. 40-55).

Також, одночасно, відповідач подав суду першої інстанції клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, відповідно до якого просив поновити строк на подачу відзиву у зв`язку із тим, що Договір про надання правової допомоги з адвокатом був укладений 19.02.2020 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вказана норма процесуального закону встановлює саме право, а не обов`язок суду на поновлення процесуального строку.

Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність порушення судом першої інстанції норм процесуального права при залишенні без розгляду відзиву позивача та розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Поруч з вказаним, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 13.01.2020 р., уклав договір про надання правової допомоги 19.02.2020 р., відзив на позов датований 21.02.2020 р., а поданий до суду першої інстанції лише 26.02.2020 р.

Статтею 43 ГПК України унормовано, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про позбавлення відповідача права на захист, шляхом залишення відзиву на позовну заяву без розгляду.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Волинської області від 26.02.2020р. у справі № 903/1/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВВС" - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВВС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 26.02.2020р. у справі № 903/1/20 - без змін.

2. Справу № 903/1/20 надіслати Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "20" травня 2020 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.