Постанова

від 18.05.2020 по справі 120/2670/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2670/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

18 травня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бронницької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бронницької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

Крім того, судом першої інстанції вирішено призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем, на правничу допомогу.

Ухвалою від 31 січня 2020 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в обгрунтування якої послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат. Зокрема, апелянт зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції, які базуються на неповному дослідженні наданих ним доказів, що в повній мірі засвідчують факт понесення витрат на правничу допомогу адвоката саме в межах даної справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про неналежність поданих позивачем доказів в підтвердження факту понесення ним витрат на правову допомогу. При цьому, відповідач зауважує про недоцільність врахування поданої позивачем додаткової угоди до договору про надання правової допомоги, оскільки вказаний доказ не був наданий суду першої інстанції, а причини з яких можливим його дослідження стало саме на стадії апеляційного перегляду питання про розподіл судових витрат апелянтом на вказано.

До початку судового засідання від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі та участі позивача.

Відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Жодних клопотань про необхідність відкладення розгляду справи або письмових заяв чи пояснень щодо неможливості явки в дане судове засідання, відповідачем до суду також не надіслано.

Тож враховуючи сукупність наявних в матеріалах справи доказів, постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.202 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", заяву Голови Ради Суддів України щодо карантинних заходів, яка була розміщена 11.03.2020 на офіційному веб-сайті Ради суддів України (http://rsu.gov.ua), та факт відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участі, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача та переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, за заявою представника позивача, судом вирішено розглянути питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в окремому судовому засіданні після ухвалення рішення по суті спору.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви представника позивача про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, зазначив, що надані представником позивача документи не доводять факт понесення позивачем витрат на правову допомогу саме в даній справі.

При цьому, суд першої інстанції в результаті огляду вказаних документів, дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом Головчуком В.А. Продану П.Ф.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.

За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З наведеного слідує, що в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем заявлені до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката в суді першої інстанції в загальному розмірі 14 945,38 грн.

На підтвердження факту надання правової допомоги представником позивача представлено договір про надання правової допомоги від 21.02.2019 року б/н, акт виконаних робіт (наданих послуг) від 04.11.2019 року, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 04.11.2019 року, квитанції про оплату послуг.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції будь-яких інших документів в частині понесених витрат на правничу допомогу представник позивача не надавав.

Водночас, представлені документи містять істотні недоліки, які вірно враховані судом першої інстанції під час вирішення питання про розподіл судових витрат.

Зокрема, як свідчить договір про надання правової допомоги, його предметом є надання Адвокатським бюро "Віталія Головчука" правової допомоги на умовах, передбачених цим договором ОСОБА_1

Пунктом 1.1 договору адвокатське бюро зобов`язується надати правову допомогу клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Судом першої інстанції вірно звернуто увагу на загальний характер вказаного договору та відсутність спрямованості отриманих послуг адвоката на захист інтересів позивача саме у межах даної справи.

Також судова колегія суддів критично оцінює можливість засвідчення факту отримання позивачем послуг адвоката згідно з договором про надання правової допомоги від 21.02.2019 року, наданим актом приймання передачі виконаних робіт від 04.11.2019 року та розрахунком витрат на правничу допомогу від 04.11.2019, оскільки в даному випадку є неможливим визначити до якого саме договору останні складені.

Як вбачається зі змісту вищевказаних документів, то останні дійсно засвідчують факт надання позивачу певної правової допомоги, однак відсутність реквізитів договору на виконання якого вони складені, робить неможливим врахування їх як повноцінних доказів понесених позивачем витрат на правничу допомогу у відповідності до договору про надання правової допомоги від 21.02.2019 року.

Суд першої інстанції, в оскаржуваному рішенні, звернув увагу на п. 5.1 Договору про надання правової допомоги від 21.02.2019 року, яким визначено, що ціна договору, фактичні витрати, у разі їх наявності, та їх види, порядок розрахунків, відповідальність сторін та інші умови визначаються додатковою угодою, укладеною між сторонами, яка, як зазначив суд, на момент розгляду справи в суді першої інстанції укладена не була і відповідно суду не надана.

Наданий до суду апеляційної інстанції новий доказ - додаткова угода до Договору від 21.02.2019 року про надання правової допомоги від 06.08.2019 року, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки цей доказ мав би існувати на момент розгляду справи в суді першої інстанції, однак суду наданий не був, а в апеляційній скарзі не зазначається причина, з якої цей доказ не був наданий суду (ч. 4 ст. 296 КАС України).

Відповідно до ст. 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд першої інстанції дійшов вірного та обгрунтованого висновку, відмовивши в задоволенні заяви представника позивача.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України"", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 року по справі №813/4989/17.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви представника позивача про винесення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.