Постанова

від 20.05.2020 по справі 2а-473/11/1370

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 2а-473/11/1370 пров. № А/857/169/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

Ільчишин Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року (прийняте у м. Львові суддею Москалем Р.М.; складене у повному обсязі 27 листопада 2019 року) в справі № 2а-473/11/1370 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональний сервісний центр МВС у Львівській області, про стягнення податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2011 року Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова), яка під час розгляду справи була замінена на Головне управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в сумі 24 610,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач не сплатив податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також не вжив заходів щодо погашення вказаного податку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із цим рішенням, його оскаржило ГУ ДФС у Львівській області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; та за неправильного застосування норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскільки сума податку з власників транспортних засобів, яка мала б бути сплачена відповідачем під час первинної реєстрації, не зарахована на єдиний казначейський рахунок державного бюджету, є підстави вважати, що відповідач не виконав обов`язку зі сплати податку. Та обставина, що транспортний засіб було зареєстровано, не є доказом того, що податок відповідачем сплачено, як і не є підставою для звільнення відповідача від конституційного обов`язку такий податок сплатити.

Крім того вказує, що у цій ситуації відсутня необхідність виносити податкове повідомлення-рішення, оскільки відповідно до Закону України Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами від 21 грудня 2000 р. № 2181-III механізм узгодження суми податку з власників транспортних засобів поширюється лише на юридичних осіб.

Від представника апелянта до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з введенням на території України карантину через масове розповсюдженням коронавірусної інспекції. Порадившись, колегія суддів вирішила розглядати справи за відсутності представника апелянта, а у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи - відмовити, оскільки явка представника апелянта не визнана судом обов`язковою; такий представник не позбавлений права подачі до суду додаткових доказів, пояснень тощо у письмовій формі; крім того, запровадження карантинних заходів не перешкоджає явці сторін до суду.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не здійснювалося.

Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, Львівський відділ реєстраційно-екземенаційної роботи Управління ДАІ Головного УМВС України у Львівській області (далі - Львівський ВРЕР УДАІ ГУ МВС України у Львівській області) надав для ДПА у Львівській області інформацію про фізичних осіб, якими протягом 2008 - 2010 здійснювалась перша реєстрація вантажних автомобілів в Україні та інформація про сплату податку по яких підлягає перевірці органами державної податкової служби. Серед зазначених фізичних осіб вказано і відповідача.

Згідно з даними УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на ім`я відповідача зареєстровано автомобіль марки Volkswagen Т4, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2001 року випуску, що підтверджується листом Львівського ВРЕР УДАІ ГУ МВС України у Львівській області від 31.08.2010 № 9/2074.

При здійсненні державної реєстрації цього транспортного засобу не сплачено податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що підтверджено довідкою ДПІ у Шевченківському районі м. Львова № 31060/17-010 від 24.12.2010.

Згідно розрахунку ДПІ у Шевченківському районі м. Львова сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, яка підлягала сплаті відповідачем при першій реєстрації транспортного засобу Volkswagen Т4, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2001 року випуску, становить 24 610,00 грн.

Також встановлено, що вироками від 01 липня 2013 року у справі № 1-233/11 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/33195653) та від 13 листопада 2013 року № 1/463/51/13 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/35407558) начальника та заступника начальника Львівського відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи ДАІ ГУМВС України у Львівській області засуджено за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України (службова недбалість). Звинувачення ґрунтувалося в тому числі на тому, що протягом 2009 - 2010 років у Львівському ВРЕР УДАІ ГУ МВС України у Львівській області проведено реєстрацію транспортних засобів у 235 випадках частково без сплати податку з власників транспортних засобів, що реєструються вперше в Україні, а у 1711 - повністю, що потягло за собою ненадходження до місцевого бюджету податку з власників транспортних засобів на загальну суму 45 578 100 грн.

Слідчий відділ прокуратури Львівської області ще в 2010 році порушив кримінальну справу № 181-0290 щодо службових осіб Львівського ВРЕР УДАІ ГУМВС України. На стадії досудового розслідування кримінальної справи № 181-0311 (виділеної з кримінальної справи № 181-0290) було порушено кримінальну справу № 181-0062 за фактом шахрайства, вчиненого невстановленими особами в особливо великих розмірах, підроблення документів та використання невстановленими особами завідомо підроблених документів за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190 та частинами першою, третьою статті 358 КК України, яку внесено до ЄРДР за № 12013150060001674 і яку розслідує слідчий відділ Залізничного районного відділу Львівського міського управління МВС України у Львівській області. Матеріали цього кримінального провадження об`єднано з матеріалами іншого кримінального провадження № 12013150060001639.

Місцеві податкові інспекції Львівської області впродовж 2009 - 2012 років подали до Львівського окружного адміністративного суду більше 1300 позовів про стягнення податкового боргу з фізичних осіб, що надалі визнавалися потерпілими у згаданих кримінальних провадженнях. Ці позови за змістом та доказовою базою є типовими та аналогічними до позову, що розглядається судом у цьому провадженні.

Вказані обставини зумовили звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для стягнення з ОСОБА_1 податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів відсутні; крім того, податковий орган не приймав жодного податкового рішення стосовно відповідача, що виключає визнання податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів податковим боргом, та, як наслідок, звернення позивача до суду за його стягненням.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 5 Закону України Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів від 11 грудня 1991 року № 1963-ХІІ (далі - Закон № 1963; чинний на час виникнення спірних правовідносин) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується фізичними особами - перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд. Фізичні особи - платники податку зобов`язані пред`являти органам, що здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію, зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату податку за попередній (у разі здійснення сплати) та за поточний роки, а платники, звільнені від сплати цього податку, - відповідний документ, що дає право на користування цими пільгами.

Частиною шостою статті 5 Закону № 1963 встановлено, що у разі відсутності документів про сплату податку, перша реєстрація в Україні транспортних засобів не проводиться.

Відповідно до частин п`ятої - восьмої статті 6 та статті 7 Закону № 1963 сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що сплачується фізичними особами, обчислюється за ставками, визначеними у статті 3 цього Закону.

У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов`язані сплатити податок не більш як за три попередні роки.

Перерахування неправильно сплаченого податку допускається не більш як за три попередні роки.

Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов`язані щомісячно повідомляти податкові органи про транспортні засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом попереднього місяця, за формою, затвердженою центральним податковим органом України, та їх власників.

Відповідно до частини п`ятої статті 50 Бюджетного кодексу України (чинного станом на час виникнення спірних правовідносин; що відповідає змісту частини п`ятої статті 45 цього Кодексу в редакції, чинній на час вирішення справи) податки, збори (обов`язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Відповідно до ч.1 п. 3 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (далі - Порядок; в редакції, чинній на час реєстрації зазначеного вище автомобіля) державна реєстрація транспортних засобів проводиться в т.ч. з метою здійснення контролю за дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів.

Згідно із ч. 4 п. 8 цього Порядку державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів, а також внесення в установленому порядку інших платежів.

При цьому, здійснюючи державну реєстрацію транспортного засобу, органи, що здійснюють реєстрацію наділені правом перевіряти сплату мита та інших податків (зборів), передбачених законодавством (та які є обов`язковими при реєстрації таких транспортних засобів). У разі відсутності відомостей про сплату мита та інших податків (зборів), передбачених законодавством, або встановлення факту, що документи, які підтверджують їх сплату, є фіктивними чи підробленими, органи, що здійснюють реєстрацію відмовляють у реєстрації транспортного засобу, а якщо такий факт встановлено в період експлуатації автомобіля після його реєстрації, відповідно до абзацу третього пункту 40 Порядку скасовують реєстрацію незалежно від того, хто є власником автомобіля.

Таким чином, аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що обов`язковою передумовою прийняття посадовою особою відповідного державного органу рішення про першу реєстрацію в Україні транспортного засобу Закон України Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів визначає факт пред`явлення заявником оригіналу квитанції (платіжного доручення) про сплату податку, а відсутність документів про сплату податку є підставою для відмови у вчиненні реєстраційної дії.

Як видно з матеріалів справи, Управління ДАІ ГУМВС України у Львівській області надало фотокопії заяви з додатками, на підставі котрої на ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль (а.с. 21 - 27). Заява № 6930 від 24.02.2010 з проханням виконати перевірку за усіма наявними електронними обліками Державтоінспекції та провести реєстрацію автомобіля марки Фольксваген Т4 НОМЕР_2 2000 р.в. (а.с. 21) містить відмітку про перевірку сплати податку в сумі 24 610 грн, засвідчену підписом інспектора МРЕВ, що перевіряв ці дані. У заяві вказано, що її подано особисто, відсутні відмітки про те, що від імені заявника діє довірена особа. В графі "особистий підпис" є підпис, що, як стверджує відповідач, належить не йому. На підставі заяви № 6930 від 24.02.2010 та доданих до неї матеріалів реєстраційний підрозділ Державтоінспекції провів першу реєстрацію в Україні згаданого автомобіля.

Листом № 5216/38/02-2019 від 25.04.2019 слідчий слідчого відділу Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області скерував ОСОБА_1 висновок почеркознавчої експертизи від 15.01.2015 по відібраних у нього зразках підпису. Висновком експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України у Львівській області № 6/793 від 15.01.2015 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у заяві № 6930 від 24.02.2010 у графі "Заявник" виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. ОСОБА_1 визнаний потерпілим у кримінальному провадженні № 12013150060001639 (а.с. 82 - 86).

Також варто зауважити, що податковий орган не надав належних доказів проведення перевірки відповідача на предмет дотримання ним податкового законодавства щодо сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (наприклад, акт перевірки), а також доказів узгодження суми податкового зобов`язання шляхом надіслання відповідачу податкового повідомлення-рішення.

Право на стягнення податкового боргу контролюючого органу станом на дату виникнення спірних правовідносин виникало після надіслання (вручення) контролюючим органом платнику податків (відповідачу) першої та другої податкових вимог.

Обставини, з настанням яких податкова вимога вважається надісланою (врученою) особі, визначені у підпункті 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами від 21.12.2000 № 2181-III.

Отже, після настання зазначених у цій законодавчій нормі обставин виникає право на звернення контролюючого органу з позовом про стягнення податкового боргу. Колегія суддів зазначає, що ця норма не містить будь-яких застережень чи виключень, а тому вона поширюється і на юридичних і на фізичних осіб.

Разом з тим, позивач не надав доказів скерування відповідачу податкових вимог.

Такі дії (бездіяльність) контролюючого органу унеможливили використання платником податків встановлених законом способів захисту своїх прав шляхом оскарження в адміністративному/судовому порядку податкових повідомлень-рішень чи податкових вимог.

Отже, податковий орган не довів факту узгодження грошового зобов`язання зі сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та звернувся до суду про стягнення з відповідача суми, яка не має статусу податкового боргу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 2а-6598/11/1370 (К/9901/3141/18), і відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позову повністю, оскільки підстави для стягнення з відповідача податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів відсутні.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року в адміністративній справі № 2а-473/11/1370 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 20 травня 2020 року.