Постанова

від 20.05.2020 по справі 802/427/17-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2020 року

Київ

справа №802/427/17-а

адміністративне провадження №К/9901/38458/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду : судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Немирівської міської ради Вінницької області до Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 про визнання недійсною та скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт за касаційною скаргою Немирівської міської ради Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Мультян М.Б. від 26 квітня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Матохнюка Д.Б., Сапальової Т.В., Боровицького О.А. від 8 червня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Немирівська міська рада Вінницької області (далі - Немирівська МР, позивач) звернулась до суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області (далі - ДАБІ у Вінницькій області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , третя особа), в якому просила визнати недійсною та скасувати реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт з будівництва комерційної споруди по АДРЕСА_1 від 23 жовтня 2012 року № ВН 0832197308.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 23 грудня 2012 року Інспекцією архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області ОСОБА_1 видано декларацію про початок виконання будівельних робіт, а саме на будівництво комерційної споруди салону-магазину по продажу промислових товарів, на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ). На думку позивача, відомості, зазначені в декларації, не відповідають дійсності та є розбіжності між фактичними даними та тими, що зазначені в оскаржуваній декларації, а саме щодо збільшення площі об`єкта будівництва.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, не було передбачено можливості скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт у разі виявлення недостовірності зазначених у декларації даних. Крім того, суди попередніх інстанцій, посилаючись на фактичні обставини, встановлені у справі № 802/876/16-а, дійшли до висновку про відсутність підстав вважати, що у декларації від 23 жовтня 2012 року № ВН 0832197308 зазначені недостовірні дані.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року та ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Немирівська МР звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано до суду 3 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 802/427/17-а, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 802/427/17-а за касаційною скаргою Немирівської МР суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до помилкового висновку стосовно того, що на момент виникнення спірних правовідносин у відповідача були відсутні повноваження, визначені Законом України Про регулювання містобудівної діяльності та постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 13 квітня 2011 року Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт , щодо скасування декларації про початок виконання будівельних робіт у разі виявлення зазначених у ній недостовірних даних.

Від інших учасників справи заперечення або відзиву на касаційну скаргу Немирівської МР не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що 19 листопада 2008 року між Немирівською міською радою та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0120 га по АДРЕСА_1 строком на п`ять років, який зареєстрований у Вінницькій регіональній філії ДП Центр ДЗК 22 квітня 2009 року за № 040910100006.

Під час дії даного договору ФОП ОСОБА_1 , як замовником будівництва комерційної споруди на вищезазначеній земельній ділянці, направлено до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області декларацію про початок виконання будівельних робіт по АДРЕСА_1 .

23 жовтня 2012 року інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області зареєструвала вказану декларацію за № 08312197308.

У 2014 році ФОП ОСОБА_1 розпочато будівництво, яке, на думку позивача, проводиться з порушенням законодавства у сфері містобудівної діяльності та без дотримання умов, визначених у декларації про початок виконання будівельних робіт № 08312197308 від 23 жовтня 2012 року, а тому звернувся до суду з позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

У цій справі спірні правовідносини виникли стосовно невідповідності інформації, наведеної у декларації про початок виконання будівельних робіт з будівництва комерційної споруди по АДРЕСА_1 від 23 жовтня 2012 року № 4311 08312197308, фактичним обставинам, оскільки у декларації зазначено, що площа будівлі становить 158,95 кв. м, а фактично зовнішні стіни будівлі виступають за межі земельної ділянки на 1,6 кв. м, збільшено зовнішні геометричні розміри будівлі, тобто протиправно збільшено площу об`єкта будівництва, у зв`язку з чим третя особа незаконно захопила земельну ділянку, яка належить до земель комунальної власності, і на яку в установленому порядку право власності або користування третій особі не надавалось.

Отже, з висловлених позивачем у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом обґрунтування позову стосовно скасування декларації про початок виконання будівельних робіт Немирівська МР зазначає ту обставину, що здійснена третьою особою - ФОП ОСОБА_1 реконструкція торгового павільйону/магазину, збудованого на земельній ділянці, що не відведена для цієї мети.

Відносини, пов`язані з набуттям та припиненням права власності на об`єкти нерухомого майна, в тому числі і земельні ділянки, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України (далі - ГПК України) та Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

За правилами пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України суди розглядають у порядку господарського судочинства справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені незгодою позивача (у цій справі - це суб`єкт владних повноважень) з діями ДАБІ у Вінницькій області щодо реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт на земельній ділянці комунальної власності, що надана в оренду третій особі. Такі дії, на думку позивача, порушують майнові права територіальної громади міста Немирів, оскільки фактична площа будівлі виходить за межі, наданої в оренду земельної ділянки, та знаходить на межі червоних ліній міста.

Відтак, цей спір безпосередньо не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а є спором, який, головним чином, стосується майнових прав третьої особи у цій справі, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі спір про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт з будівництва комерційної споруди по АДРЕСА_1 від 23 жовтня 2012 року № ВН 0832197308 не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між Немирівською МР та ФОП ОСОБА_1 стосовно права користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій здійснено реконструкції торгового павільйону/магазину, що належить третій особі.

Крім того, згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень у вересні 2014 року Немирівська МР вже зверталась до Господарського суду Вінницької області (справа № 902/1309/14) з позовом до ФОП ОСОБА_1 про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, зареєстровану у державному реєстрі земель 22 квітня 2009 року за № 040910100006.

За результатом розгляду цієї справи рішенням Господарського суду Вінницької області від 4 листопада 2014 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 2 березня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Також у травні 2015 року Немирівська МР зверталась до Господарського суду Вінницької області (справа № 902/733/15) з позовом до ФОП ОСОБА_1 про витребування з її незаконного володіння земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0120 га на користь територіальної громади міста Немирова в особі Немирівської міської ради.

За результатом розгляду господарської справи № 902/733/15 Господарський суд Вінницької області прийняв рішення від 7 липня 2015 року, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 8 вересня 2015 року, яким відмовив у задоволенні позову.

Виходячи з наведеного, можна прийти до висновку, що позивач, не отримавши бажаного рішення в господарській юрисдикції, звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на захист своїх прав щодо земельної ділянки, на якій здійснено будівництво комерційної споруди салону-магазину по продажу промислових товарів третьою особою - ФОП ОСОБА_1 , тобто на поновлення порушеного третьою особою у справі права власності Немирівської МР на земельну ділянку.

Таким чином, предметом розгляду в цій справі є спір про право, зокрема, спір щодо права позивача на конкретну частину спірної земельної ділянки, оскільки збільшення площі будівництва комерційної споруди салону-магазину по продажу промислових товарів, яка належить третій особі, проведено на земельній ділянці, яка, на думку позивача, не була відведена ФОП ОСОБА_1 і перебуває у власності територіальної громади м. Немирів, що свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 802/233/16-а та від 27 червня 2018 року у справі № 814/104/17.

Відповідно до статті 1 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно статті 1 ГК України господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

За правилами пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України, суди розглядають у порядку господарського судочинства справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до частин першої та другої статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 6 жовтня 2010 року у справі № 6-5576св10, від 31 травня 2016 року у справі № 2-а-227/11 та від 13 вересня 2017 року у справі № 2-а-22/11, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правомірності передачі земельних ділянок у приватну власність та щодо правомірності набуття права власності на земельні ділянки.

Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 819/2181/17 та від 30 січня 2020 року у справі № 813/2927/16. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів П`єтера Ван Дзіка (Нідерланди), Грет Халлер (Швейцарія), Джефрі Джоуела (Сполучене Королівство), Каарло Туорі (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Відповідно до частин першої та третьої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі Омельченко проти України (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює право на суд , в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, Церква села Сосулівка проти України № 37878/02 п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга Немирівської МР підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі має вирішуватися, зокрема, у порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 345, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Немирівської міської ради Вінницької області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Немирівської міської ради Вінницької області до Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 про визнання недійсною та скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт закрити.

Роз`яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами господарського судочинства та зазначити, що Немирівська міська рада Вінницької області має право звернутися протягом 10 днів з дня отримання відповідної постанови до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Шарапа