Постанова

від 20.05.2020 по справі 580/17/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2020 року

Київ

справа №580/17/20

адміністративне провадження №К/9901/9486/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Данилевич Н.А., Смоковича М.І.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 580/17/20

за позовом заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури

до Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області та Комунального закладу "Келебердянський ліцей" Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області

на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду 08 січня 2020 року, постановлену в складі головуючого судді Бабич А. М.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Єгорової Н. М., суддів Коротких А. Ю., Федотова І. В.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог та фактичні обставини справи

1. У січні 2020 року заступник керівника Золотоніської місцевої прокуратури (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області та Комунального закладу "Келебердянський ліцей" Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області (далі - відповідачі), у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо невжиття заходів, направлених на усунення порушень протипожежної безпеки в діяльності навчального закладу, що зафіксовані в акті позапланової перевірки, проведеної Канівським РВ УДСНС у Черкаській області від 13 серпня 2019 року № 156;

1.2. зобов`язати відповідачів вжити в межах компетенції заходи, направлені на усунення порушень протипожежної безпеки, що зафіксовані у акті позапланової перевірки, проведеної Канівським РВ УДСНС у Черкаській області від 13 серпня 2019 року № 156.

2. В адміністративному позові позивач також просив залучити до участі в справі Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області (далі - УДСНС у Черкаській області) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

3. На обґрунтування позовних вимог заступник керівника Золотоніської місцевої прокуратури зазначив, що невжиття Ліплявською сільською радою Черкаської області заходів, направлених на усунення порушень протипожежної безпеки в діяльності навчального закладу, що зафіксовані у акті №156 від 13 серпня 2019 року позапланової перевірки, проведеної Канівським РВ УДСНС у Черкаській області, призведе до виникнення надзвичайної ситуації, аварії або пожежі, що можуть спричинити загрозу життю та здоров`ю дітей, які перебувають у закладі освіти, а також неможливості її ефективної ліквідації та рятування людей.

3.1. Право звернення до суду із цим позовом позивач обґрунтовує на підставі того, що центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляду у сфері техногенної та пожежної безпеки, не наділений правом на звернення до суду із вимогами, заявленими у цьому позові. За доводами позивача, цей позов заявлений в інтересах держави прокурором через відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. 08 січня 2020 року ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року, позовну заяву заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури повернуто, з підстав подання такої позовної заяви особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

5. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій має право звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави (стаття 55 Конституції України), але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

6. Суди попередніх інстанцій зазначили, що саме центральний орган виконавчої влади, який здійснює нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки та реалізує повноваження безпосередньо і через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення - є органом державної влади, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави шляхом здійснення державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства органами та суб`єктами господарювання, а не прокурор.

ІІІ. Касаційне оскарження

7. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 01 квітня 2020 року.

8. У касаційній скарзі позивач зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права (стаття 23 Закону України Про прокуратуру , статті 131-1 Конституції України) та процесуального права (статті 53, 169 Кодексу адміністративного судочинства України), без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду (справи № 804/4583/18, № 804/2244/18, № 0440/7154/18).

9. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що може здійснювати представництво в суді законних інтересів держави, зокрема, у разі відсутності відповідного органу державної влади.

10. За доводами позивача, на підставі частини п`ятої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України прокурор набуває статусу позивача у разі відсутності повноважень у органу щодо звернення до суду.

11. Позивач у касаційній скарзі зазначає, що в справах № 804/4583/18, № 804/2244/18, № 0440/7154/18 Верховний Суд дійшов висновку, що ні Кодексом цивільного захисту України, ні будь-яким іншим законом України не встановлено права органів Державної служби з надзвичайних ситуацій подавати позов про зобов`язання фізичної або юридичної особи вчинити дії, направлені на усунення порушень протипожежної безпеки.

12. На думку позивача, законодавцем чітко регламентовано категорію позовних заяв, які органи ДСНС можуть подати до суду, а саме: про повне або часткове зупинення експлуатації будівель, об`єктів у разі виявлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей.

13. Посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в справі № 924/1256/17, позивач вказує, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, то такий довід суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

14. У зв`язку із наведеним позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

15. Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Черкаського окружного адміністративного суду справу № 580/17/20.

16. 21 квітня 2020 року справа № 580/17/20 надійшла до Верховного Суду.

17. 19 травня 2020 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 824/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

18. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 19 травня 2020 року визначено склад суду: головуючого суддю Шевцову Н. В., суддів Данилевич Н.А., Смокович М.І.

ІV. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

19. Конституція України від 28 червня 1996 року

19.1. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19.2. Згідно зі статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

20. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-IV (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).

20.1. Статтею 327, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

20.2. За правилами частини третьої статті 3 провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

20.3. Приписами частини першої статті 341 визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20.4. На підставі частини першої статті 349 суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

20.5. Відповідно до частини першої статті 350 суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

20.6. Частиною третьою статті 5 установлено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

20.7. Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

20.8. За змістом частин третьої - п`ятої статті 53 у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

20.8.1. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

20.8.2. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

21. Закон України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII)

21.1. Частиною першою статті 23 установлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

21.2. Відповідно до частини третьої статті 23 прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

21.2.1. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

21.3. Окремими абзацами частини четвертої статті 23 установлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

21.3.1. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

21.3.2. У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

21.3.2.1. витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

21.3.2.2. отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

22. Кодекс цивільного захисту України від 02 жовтня 2012 року № 5403-VI (далі - КЦЗ України)

22.1. На підставі пункту 12 частини першої статті 67 до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, належить, зокрема, звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей.

22.2. Відповідно до частини другої статті 68 у разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом.

V. Позиція Верховного Суду

23. Із наведених у пунктах 19-22 цього рішення нормативних положень можливо зробити висновок, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій має право звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави (стаття 55 Конституції України), але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

24. Конституція України та ординарні закони не визначають перелік випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Наприклад, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах громадянина, які за певних очевидних і об`єктивних причин не здатні захистити свої порушені або оспорювані права чи реалізувати процесуальні повноваження. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

25. Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки означенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього, або ж звертається в інтересах громадян, які за віком, станом здоров`я чи соціально-правовим статусом самі не спроможні захистити свої права. Таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

26. Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен обґрунтувати, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

27. У цій справі позовні вимоги, так само як вимоги касаційної скарги, мотивовано відсутністю державного органу, який уповноважений на звернення до суду із позовом відповідного змісту.

28. Однією з умов виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

29. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

30. У другому випадку законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

31. Відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16.

32. Судами попередніх інстанцій обґрунтовано проаналізовано повноваження органів Державної служби з надзвичайних ситуацій та установлено, що на підставі статей 67 та 68 КЦЗ України саме органи ДСНС уповноважені звертатися до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств.

33. Отже, здійснення захисту інтересів держави у сфері пожежної та техногенної безпеки покладено на органи ДСНС, які у визначений законом спосіб реалізують свої повноваження у цій сфері суспільних відносин.

34. Наведеним спростовуються доводи прокурора про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

35. Застосування заходів реагування, визначених статтями 67, 68 КЦЗ, є законом установлений спосіб спонукання відповідних суб`єктів господарювання усунути виявлені органи ДСНС порушення у сфері техногенної та пожежної безпеки.

36. Надання органам ДСНС права звернення до адміністративного суду лише з вимогами про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи суб`єктів господарювання свідчить про виключність судового способу захисту цих суспільних інтересів у випадку створення загрози життю та/або здоров`ю людей, тоді як в інших випадках передбачено застосування заходів адміністративного примусу.

37. Предметом цього позову є визнання протиправною бездіяльність Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області та Комунального закладу "Келебердянський ліцей" Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області щодо невжиття заходів, направлених на усунення порушень протипожежної безпеки в діяльності навчального закладу, що зафіксовані в акті позапланової перевірки, проведеної Канівським РВ УДСНС у Черкаській області від 13 серпня 2019 року № 156, а також зобов`язання відповідачів вжити в межах їх компетенції заходи, направлені на усунення порушень протипожежної безпеки.

38. Визнання протиправною бездіяльності відповідачів та зобов`язання їх в межах компетенції вжити заходи, направлені на усунення порушень протипожежної безпеки, є фактично спонуканням Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області та Комунального закладу "Келебердянський ліцей" Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області виконати вимогу органів ДСНС та усунути порушення протипожежної безпеки в діяльності навчального закладу, що зафіксовані в акті позапланової перевірки, проведеної Канівським РВ УДСНС у Черкаській області від 13 серпня 2019 року № 156.

39. Таким чином, законодавством установлено порядок забезпечення виконання вимог органів ДСНС про усунення порушень в сфері техногенної та пожежної безпеки саме шляхом звернення органів ДСНС до суду з предметом позову, визначеним статтями 67, 68 КЦЗ України, а не шляхом покладення на Ліплявську сільську раду Канівського району Черкаської області та Комунальний заклад "Келебердянський ліцей" Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області обов`язку усунути порушення протипожежної безпеки в діяльності навчального закладу, що зафіксовані в акті позапланової перевірки, проведеної Канівським РВ УДСНС у Черкаській області від 13 серпня 2019 року № 156.

40. Отже, доводи касаційної скарги щодо необґрунтованого ототожнення судами обсягу повноважень органів ДСНС, визначених у статтях 67, 68 КЦЗ України, з повноваженнями прокурора, передбаченими статтею 23 Закону України Про прокуратуру та статтею 53 КАС України, є безпідставними.

41. Представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб`єкта виконання владних управлінських функцій, а - спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб`єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді.

42. Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно, або такий орган взагалі відсутній.

43. З огляду на наведене, з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

44. Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постановах від 18 жовтня 2019 року в справі № 320/1724/19, від 09 жовтня 2019 року в справі № 0440/4892/18, від 04 жовтня 2019 року в справі № 804/4728/18, від 30 липня 2019 року в справі № 0440/6927/18, від № 26 лютого 2020 року в справі № 804/4458/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 826/10807/16 і Суд не вбачає підстав відступу від нього у цій справі.

45. Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи. Посилання позивача на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах в справах № 804/4583/18, № 804/2244/18, № 0440/7154/18 є безпідставними з огляду на встановлені обставини справи.

46. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно установлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка з дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури залишити без задоволення.

2. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду 08 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року в справі № 580/17/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач: Н.В. Шевцова

Судді: Н.А. Данилевич

М.І. Смокович