Постанова

від 13.05.2020 по справі 910/8307/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2020 р. Справа№ 910/8307/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

За участю секретаря судового засідання : Кулачок О.А.

представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: Кузнєцов М.А. (ордер КВ №092677 від 13.05.20);

від відповідача 2: Палієнко О.А. (ордер АА №1005364 від 26.03.20);

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХотелФренд Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2020

у справі № 910/8307/19 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХотелФренд Україна"

до 1. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОУ ЮА"

про захист честі, гідності та ділової репутації та 50 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 у справі №910/8307/19 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ХотелФренд Україна" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОУ ЮА" про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення 50 000,00 грн. - відмовлено повністю. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 684,00 грн. покладено на позивача. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХотелФренд Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОУ ЮА" 14 575 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення Господарського суду міста Києва ґрунтується на тому, що:

- з матеріалів справи не вбачається, що допис на Інтернет ресурсі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 - був зроблений саме відповідачем 1, а власником веб - сайту на якому цей допис був розміщений є відповідач 2. Зазначення у тексті повідомлення розміщеному на Інтеренет ресурсі імені ОСОБА_1 без будь-яких додаткових ідентифікуючих ознак не може однозначно і беззаперечно свідчити, що автором цього допису є саме відповідач-1;

- позивач не довів недостовірність поширеної щодо нього інформації за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 . та на інтернет ресурсі business .google. com (яку за твердженням позивача було видалено), помилково покладаючи обов`язок доводити її правдивість на відповідачів.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що:

- судом першої інстанції не повною мірою досліджені докази, які були надані позивачем на підтвердження того, що відгук залишений в мережі Інтернет (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був зроблений саме ОСОБА_1 , оскільки не було досліджено електронний доказ, долучений до позовної заяви в паперовому вигляді, а саме не проведено огляд доказів за їх місцем знаходження - на веб сайті dou .ua;

- суд першої інстанції не звернув увагу на те, що висловлювання відповідача щодо дій позивача є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивості, оскільки такі дії, про які заявляє відповідач 1 підпадають під ознаки кримінально - каранного діяння, що у свою чергу виключає віднесення слів ОСОБА_1 щодо діяльності ТОВ ХотелФренд Україна до оціночних суджень чи критичних зауважень.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ХотелФренд Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2020, справу №910/8307/19 призначено на 15.04.2020.

Від відповідача 2 (02.04.2020) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 2 просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 зазначає про те, що:

- жодних дій щодо встановлення особи-автора відгуку розміщеного в мережі інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачем фактично виконано не було, жодного експертного дослідження направленого на встановлення такої особи не проводилось, з клопотаннями про проведення експертизи або про витребування інформації позивач до суду не звертався, технічні засоби та технологічні процедури, направлені на встановлення особи-автора вказаного відгуку, позивачем не застосовувалось, з огляду на що можна стверджувати, що позивачем не надано до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ФОП ОСОБА_1 є автором відгуку розміщеного на веб-сайті dou.ua.;

- позивачем не надано до суду ані пояснень, ані доказів стосовно: наявності самого факту приниження ділової репутації позивача; наявності в діях відповідачів щодо поширення інформації, розміщеної в мережі Інетернет, ознак саме протиправних дій; наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів (як разом так і окремо); наявності вини відповідачів (як разом так і окремо), ступеня вини кожного з відповідачів окремо. За умови відсутності таких відомостей в матеріалах судової справи, позовні вимоги не можуть бути визнані обґрунтованими та законними, а тому позов задоволенню не підлягає.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2020 у зв`язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8307/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2020 апеляційну скаргу у справі №910/8307/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Пашкіна С.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зі змінами, внесеними постановою № 239 від 25.03.2020 р., на усій території України з 12.03.2020 р. до 24.04.2020 р. установлено карантин.

Відповідно до листа Ради суддів України № 9рс-186/20 від 16.03.2020 р. рекомендовано на період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме:

- обмежити допуск в судові засідання осіб, які не є учасниками судових засідань;

- по можливості здійснювати судовий розгляд справи без участі сторін, в порядку письмового провадження;

- рекомендувати учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами;

- утриматись від відвідування приміщення суду, особливо за наявності захворювання (слабість, кашель, задуха, утруднення дихання, тощо).

З урахуванням наведеного, у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, та з метою мінімізації ризиків її розповсюдження ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2020 колегією суддів у складі головуючого судді Пашкіна С.А. судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В. справу № 910/8307/19 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено до розгляду на 13.05.2020.

В судове засідання апеляційного господарського суду 13.05.2020 не з`явився представник позивача.

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляду справи на 15.04.2020, однак з огляду на встановлення постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12.03.2020 по 03.04.2020 на всій території України карантину, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2020 призначено до розгляду на 13.05.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо строків обмежувальних заходів на території України, а саме продовжено строк карантину до 24.04.2020.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 27 Конституції України обов`язком держави є захист життя людини.

Разом з тим суд зважає на приписи статті 129 Конституції України , статті 2 ГПК України згідно із якими одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії").

Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У рішенні ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" зазначено, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів.

Судова колегія доводить до відома учасників справи положення норм статті 196 ГПК України щодо права учасників справи на звернення до суду із клопотанням (заявою тощо) про розгляд скарги у цій справі за їх відсутності та статті 202 ГПК України згідно якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX , яким статтю 197 ГПК України після частини третьої доповнено новою частиною (частиною четвертою) такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України".

З урахуванням наведеного вище, належного повідомлення представників сторін про час та місце судового засідання, зокрема й позивача, відсутності клопотань позивача про відкладення розгляду справи, про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів тощо, зважаючи на приписи статті 129 Конституції України , статті 2 ГПК України згідно із якими одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, судова колегія ухвалила розгляд справи у відсутності представника позивача.

В судовому засіданні апеляційного господарського суду 13.05.2020 відповідач 1 зробив усну заяву в судових дебатах, про що занесено до протоколу судового засідання, що відповідачем понесені адвокатські витрати, розмір яких та відповідну заяву буде подано у встановлені Господарським процесуальним кодексом строки.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідача 1 та відповідача 2 судовою колегією встановлено.

Між позивачем та відповідачем-1 01.03.2019 укладено договір про надання послуг № 2019/01-03, згідно з п.2.1 якого позивач, як замовник, доручав, а відповідач-1, як виконавець, брав на себе зобов`язання виконати замовлення у визначені цим договором строки.

Пунктом 3.1. договору визначено, що за виконання замовлення на умовах договору, позивач зобов`язувався сплачувати відповідачу-1 винагороду, загальний розмір якої визначався по кожному конкретному замовленню та відображався сторонами в акті здачі-приймання виконаного замовлення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 1 були надані позивачу послуги по обробці даних, розміщенні інформації на веб вузлах на загальну суму 45 860,00 грн., що підтверджується актами наданих послуг №1 від 31.03.2019 та №2 від 15.04.2019.

Позивачем оплачені надані послуги, що підтверджується платіжними дорученнями № 424 від 11.03.2019 на суму 32 100,00 грн. та № 480 від 15.04.2019 на суму 13 760,00 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

15 квітня 2019 року договір про надання послуг № 2019/01-03 від 01.03.2019 розірвано на підставі додаткової угоди, що підтверджується наданими та долученими до матеріалів справи копіями вказаних договорів.

Вказані обставини свідчать, що між позивачем та відповідчем-1 існували цивільно-правові відносини на підставі укладеного договору, які припинилися 15.04.2019.

ІНФОРМАЦІЯ_2 користувач, який вказав ім`я " ОСОБА_1" залишив допис на Інтернет ресурсі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 . наступного змісту: "Привет. Если ты читаешь этот текст, то тебе очень повезло! Когда устраивался в HotelFriend даже представить себе не мог, что окажусь в такой ситуации и что компании с европейскими корнями могут так поступать с людьми... Работал в этой компании в sales отделе, наш отдел сократили одним днем без озвучивания объективных причин, а самое интересное так это то, что нам действительно НЕ ВЫПЛАТИЛИ ЗАРПЛАТУ в полном объеме, за последние 5 недель работы я получил %20 зп, как уже было сказано не говоря уже про отпускные (которые мы накопили за всё время работы ) и компенсацию за увольнение одним днём. До нашего отдела было сокращение около 15 человек со всех отделов их также уволили одним днем. Даже не думай тратить свое время на эту компанию, все, что написал Роман в комментарии ниже, чистая правда! Ты рискуешь очень многим, если рассматриваешь HF как потенциального работодателя. Я настоятельно НЕ РЕКОМЕНДУЮ рассматривать эту компанию как начало или продолжение твоей карьеры, это пустая трата времени и такая ситуация может повториться именно с тобой.".

13.05.2019 представник позивача, звернувся до відповідача-2 з листом в якому просив видалити допис з Інтернет ресурсу ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує про те, що вказаний допис розміщений відповідачем-1 на інтернет ресурсі, який належить відповідачу-2, є таким, що не відповідає дійсності, порушує права позивача на недоторканість ділової репутації. ІНФОРМАЦІЯ_6 на Інтернет ресурсі business .google . com надрукований допис англійською мовою негативного характеру щодо компанії позивача, який в подальшому був видалений.

Згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Разом з тим, ст. 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині.

Право на недоторканість своєї ділової репутації відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Це право за своєю природою може належати не лише фізичній, але й юридичній особі.

Згідно зі ст. 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є в тому числі ділова репутація; ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Так, ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

За своєю правовою природою право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам, оскільки це право може бути використано господарюючим суб`єктом (підприємцем) як спосіб судового захисту про поширення інформації, що шкодить його діловій репутації.

Статтею 200 Цивільного кодексу України передбачено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Згідно ст.1 Закону України "Про інформацію" інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно зі ст.34 Господарського кодексу України дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних із особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Відповідно до ч.4 ст.277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві

Як зазначено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

З матеріалів справи не вбачається, що допис на Інтернет ресурсі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 - був зроблений саме відповідачем-1, а власником веб-сайту на якому цей допис був розміщений є відповідач-2.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зазначення у тексті повідомлення розміщеному на Інтернет ресурсі імені " ОСОБА_1" без будь яких додаткових ідентифікуючих ознак, не може однозначно і беззаперечно свідчити, що автором цього допису є саме відповідач-1.

Крім того, як обґрунтовано зазначає місцевий господарський суд, додана позивачем копія сторінки з Інтернет ресурсу Wikipedia не може вважатися належним доказом, на підставі якого можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, а саме, щодо особи власника веб-сайту https://dou.ua .

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не повною мірою досліджені докази, які були надані позивачем на підтвердження того, що відгук залишений в мережі Інтернет (за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був зроблений саме ОСОБА_1 , оскільки не було досліджено електронний доказ, долучений до позовної заяви в паперовому вигляді, а саме не проведено огляд доказів за їх місцем знаходження - на веб сайті dou.ua, спростовуються вищенаведеними дослідженими судом доказами.

У відповідності до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 27.03.2014 № 1170-VII (набрав чинності 19.04.2014) було виключено ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу України згідно якої негативна інформація, поширена про особу, вважалася недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Таким чином, обов`язок доводити недостовірність поширеної інформації покладається на особу, яка про це заявляє.

Встановлений факт наявності між позивачем та відповідачем-1 цивільно-правових відносин у період з 01.03.2019 по 15.04.2019 не може однозначно свідчити про відсутність трудових відносин між ними в інший час, тим більше, враховуючи, що у дописі, який позивач вважає недостовірним відсутнє посилання на часові межі чи конкретні дати.

Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували інші факти викладені в дописі та свідчили про поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності на Інтернет ресурсі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 ., особою, вказаною під ім`ям " ОСОБА_1".

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає про завдану йому моральну шкоду, проте не зазначає в чому конкретно вона полягала та яким чином була визначена сума відшкодування.

В пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.02.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки позивач не довів недостовірність поширеної щодо нього інформації за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 . та на інтернет ресурсі business .google. com (яку за твердженням позивача було видалено), помилково покладаючи обов`язок доводити її правдивість на відповідачів, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції зобов`язано позивача вдруге сплатити 7684 грн. судового збору, вже до сплачених 7684 грн., свідчить про те, що судом не досліджувались матеріали справи, до уваги судовою колегією не приймаються, оскільки нормами Господарського процесуального кодексу передбачено, що за результатами розгляду справи судові витрати, в тому числі судовий збір, підлягають розподілу між сторонами. Відповідно ст.129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача, що суд і зазначив в резолютивній частині рішення.

Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273-279, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХотелФренд Україна" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 у справі №910/8307/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8307/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 21.05.2020

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді С.І. Буравльов

В.В.Андрієнко