Ухвала від 21.05.2020 по справі 910/7126/19

УХВАЛА

21 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/7126/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді покладено на помічника судді Александренко К.І.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю Експлуатаційна компанія Комфорт-Майстер - не з`явився,

відповідача - акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України - не з`явився,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Експлуатаційна компанія Комфорт-Майстер

на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2019 (суддя Привалов А.І.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 (колегія суддів: Пономаренко Є.Ю. (головуючий), Калатай Н.Ф., Смірнова Л.Г.)

зі справи № 910/7126/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Експлуатаційна компанія Комфорт-Майстер (далі - ТОВ Експлуатаційна компанія Комфорт-Майстер )

до акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - АТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України )

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Експлуатаційна компанія Комфорт-Майстер звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до АТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України про зобов`язання вчинити дії, що полягають в дотриманні та виконанні останнім умов договору від 21.12.2015 № 1429/16-ТЕ-41 постачання природного газу шляхом належного оформлення актів приймання-передачі природного газу за травень 2016 року та червень 2016 року ТОВ Експлуатаційна компанія Комфорт - Майстер .

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що невиконанням відповідачем умов договору в частині підписання актів приймання -передачі природного газу за травень та червень 2016 року порушуються такі права позивача як здійснення бухгалтерського обліку господарських операцій, створюються перешкоди у здійсненні розрахунків податкових зобов`язань перед державним бюджетом, порушуються майнові інтереси позивача, які є істотними і такими, що зачіпають майнові права позивача у правовідносинах з іншими суб`єктами господарського обороту, фіскальними органами, впливають на його репутацію як платника податків та господарюючого суб`єкта, відкривають можливості для фінансових санкцій за неналежне ведення бухгалтерського обліку чи повної сплати податків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2019 зі справи № 910/7126/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020, відмовлено у задоволенні позову, з посиланням на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту його прав, оскільки такий спосіб захисту не буде ефективним через відсутність механізму відновлення, поновлення порушеного, на думку позивача, права; заявлена ним вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. При цьому, суди попередніх інстанцій у судових рішеннях посилались на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 зі справи № 910/4278/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 зі справи № 905/1926/16.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою суду апеляційної інстанції, 14.02.2020 ТОВ Експлуатаційна компанія Комфорт-Майстер звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило зазначені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України мотивовано необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду зі справи № 910/4278/17 та зі справи № 905/1926/16, і застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України). Крім того, судові рішення попередніх інстанцій оскаржуються також з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі № 910/7126/19 за касаційною скаргою ТОВ Експлуатаційна компанія Комфорт-Майстер , розгляд касаційної скарги призначено на 21.05.2020.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу ; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/7126/19 на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у справі № 910/7126/19 відповідно до висновку щодо питання застосування норми права (приписів статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України) у подібних правовідносинах, порушеного у касаційній скарзі. Висновок щодо такого способу захисту порушених прав як спонукання підписати (оформити), надати акти приймання - передачі товару, викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду зі справи № 910/4278/17 та зі справи № 905/1926/16.

Так, у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 зі справи № 910/4278/17 викладено такий висновок щодо застосування приписів статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України стосовно обраного позивачем у справі способу захисту порушених прав - спонукання підписати акти приймання - передачі товару:

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як підписання акта приймання-передачі товару за договором поставки.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу за договором поставки (які за своєю природою є лише товарно-супровідними документами) не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Крім того, за статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписами статті 6 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Отже, зобов`язання відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу не тільки суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб`єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 зі справи № 905/1926/16 викладено такий висновок щодо застосування приписів статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України стосовно обраного позивачем у справі способу захисту порушених прав - спонукання надати акти приймання - передачі товару:

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову...

…встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту…

…вимога надати акт приймання - передачі електроенергії за відповідним договором купівлі-продажу не може бути предметом позову, оскільки такий акт є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмета договору (в цій справі - електроенергії). Тобто такий акт є лише доказом виконання сторонами обов`язків за договором, а підписання акту не може розглядатись як окремий обов`язок щодо виконання сторонами договірних зобов`язань.

Предметом позову не може бути встановлення обставини, зокрема, обов`язок оформлення документів, які виступають доказами у справі. Так, акти приймання - передачі товару підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову….

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Заявлена позивачем у цій справі вимога про зобов`язання відповідача надати акт приймання - передачі електроенергії за договором купівлі-продажу не приводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

З урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вимога позивача у цій справі про зобов`язання надати акт приймання - передачі електроенергії не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача .

В обґрунтування необхідності для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах (приписів статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України), скаржник посилається, зокрема, на те, що: порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом; висновок щодо обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав порушує право позивача на доступ до суду, яке включає і право на розгляд спору судом, робить це право ілюзорним.

Проте, наведені доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що наявні підстави для відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, який викладений у постановах Верховного Суду зі справи № 910/4278/17 та зі справи № 905/1926/16, і застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Скаржником залишена поза увагою викладена позиція про те, що акт приймання-передачі товару є лише доказом виконання сторонами обов`язків за договором, а підписання (оформлення) акту не може розглядатись як окремий обов`язок щодо виконання сторонами договірних зобов`язань. Предметом позову не може бути встановлення обставини, зокрема, обов`язок оформлення документів, які виступають доказами у справі. Акти приймання - передачі товару лише підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Вимога про зобов`язання відповідача оформити акт приймання - передачі товару за договором не приводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд у справі № 910/7126/19 не вбачає підстав відступати від зазначеного висновку Верховного Суду, який викладений у постановах зі справ № 910/4278/17 та № 905/1926/16 (щодо застосування приписів статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах), і який був врахований судом апеляційної інстанції у перегляді судового рішення у справі № 910/7126/19.

Що ж стосується посилання скаржника на те, що підставою для скасування судового рішення у справі № 910/7126/19 та ухваленння нового рішення про задоволення позову є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України), то Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України є необґрунтованими.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п.24, Series A № 32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ Експлуатаційна компанія Комфорт-Майстер на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 зі справи № 910/7126/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Експлуатаційна компанія Комфорт-Майстер на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 зі справи № 910/7126/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова