Постанова

від 18.05.2020 по справі 160/4992/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 травня 2020 року м. Дніпросправа № 160/4992/19

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

судді-доповідача Чумака С.Ю.,

суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ПРАЙД"

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 160/4992/19 (суддя І інстанції - Серьогіна О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ПРАЙД" до Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області Державної служби України з питань праці про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу,-

В С Т А Н О В И В:

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437, № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438, та № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/439.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року позов задоволений частково, а саме, визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 від 07.05.2019 в сумі 83 460,00 грн (вісімдесят три тисячі чотириста шістдесят гривень). В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неповно досліджені обставини справи та не надано належної оцінки доказам та аргументам позивача, а саме: на думку позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо фактичного допуску 8 працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), крім того, не надано оцінку невідповідності розміру штрафу за постановою № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 від 07.05.2019, не обґрунтовано розмір скасованої частини штрафу в сумі 83 460,00 грн. Позивач також вказує, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подані до ДФС, хоча й в день початку роботи працівників, але до фактичного допуску до роботи, тому порушення трудового законодавства відсутні.

Відповідачем подавалась апеляційна скарга щодо скасування рішення суду в частині задоволення позову, проте ухвалою суду від 18 лютого 2019 року у відкритті апеляційного провадження за цією апеляційною скаргою відмовлено.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він просить останню залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. (т. № 2 а.с. 67-78)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Товариство з обмеженою відповідальністю НВП ПРАЙД (далі - позивач, товариство) є юридичною особою, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ., м. Кривий Ріг, вул. Лермонтова, 2, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20.05.2019 (т. № 1 а.с. 15). Основний вид економічної діяльності за КВЕД 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах .

На підставі наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ Держпраці) від 11.04.2019 року № 465-1 (т. № І а.с. 124), звернення працівника ОСОБА_1 від 22.03.2019 року, яке надійшло листом Департаменту з питань праці Держпраці від 03.04.2019 року № 2781/4/4.1-ДП-19 про порушення стосовно нього законодавства про працю, направлення на проведення інспекційного відвідування від 11.04.2019 року № 98 (т. № І а.с. 125) головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Криворізькому регіоні ОСОБА_2 з 11.04.2019 по 12.04.2019 доручено провести інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю НВП ПРАЙД з питань оформлення трудових відносин та нарахування виплати заробітної плати.

11 квітня 2019 року інспектором видано вимогу № ДН2045/257/ПД про надання документів, у зв`язку з ненаданням інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування у строк до 16.00 год 19 квітня 2019 року надати документи необхідні для проведення інспекційного відвідування (вимога вручена в.о. директора Барабановій Г.М.) (т. № І а.с. 126).

Відповідно до наказу ГУ Держпраці про поновлення інспекційного відвідування від 15.04.2019 № 467-1ко (т. № І а.с. 124), направлення на проведення інспекційного відвідування від 15.04.2019 № 105 (т. № І а.с. 129) головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Криворізькому регіоні Тарабанько С.Л. у період з 19.04.2019 по 22.04.2019, проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань оформлення трудових відносин, нарахування та виплати заробітної плати Товариства з обмеженою відповідальністю НВП ПРАЙД .

За результатами інспекційного відвідування складений Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ДН2045/257/АВ від 22.04.2019 (далі - Акт) (т. № І а.с. 16-28).

Як зазначено в Акті під час проведення інспектування встановлено:

1. порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України та Порядку повідомлення Державної фіскальної служби та її територіальні органи про прийняття працівника на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015:

- несвоєчасно подані повідомлення про прийняття працівника на роботу, тобто не до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором, а в день початку його роботи, а саме: ОСОБА_3 - дата початку роботи - 06.08.2018. Дата подання повідомлення до органів ДФС - 06.08.2018; ОСОБА_4 - дата початку роботи 12.06.2018, дата подання повідомлення до органів ДФС - 12.06.2018;

2. порушення вимог ч. 1 ст. 83 КЗпП України:

при звільненні працівниці ОСОБА_3 (наказ про звільнення від 31.08.2018 № 4-К за п. 2 ст. 36 КЗпП), яка працювала 06.08.2018 по 31.08.2018, не нарахована та невиплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки.

3. порушення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від липня 2003 року № 1078, ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України № 108 Про оплату праці :

заробітна плата не індексувалась у необхідному розмірі працівникам, а саме за листопад 2018 року та грудень 2018 року директору ОСОБА_1 за листопад 2018 року, грудень 2018 року та фінансовому директору ОСОБА_5 за грудень 2018 року не нараховано та не виплачено індексацію заробітної плати.

4. порушення вимог ст. 21 та ст. 24 КЗпП України щодо укладання трудових відносин, а саме встановлено факт використання найманої праці з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 без оформлення трудового договору

З боку позивача Акт підписано із зауваженнями (т. І а.с. 33-36).

На підставі пункту 27 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017. № 295 відповідачем винесено Припис про усунення виявлених порушень № ДН 2045/257/НП/АВ/П від 23.04.2019. Строк виконання припису та усунення виявлених порушень встановлений до 11 травня 2019 року. (далі - Припис) (т. І а.с. 29-32).

02.05.2019 на виконання п. 6 Припису № ДН2045/257/НП/АВ/П позивач здійснив виплату компенсації за невикористану відпустку за серпень 2018 року та середній заробіток за час затримки за вересень 2018 року працівниці ОСОБА_14 у розмірі 690, 59 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером від 02.05.2019 (т. І а.с. 74).

26.04.2019. відповідачем винесено рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/ТД/МГ/ІП, яким вирішено призначити розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю на 07.05.2019 (т. І а.с. 48-49).

Розгляд справи про застосування фінансових санкцій в порядку ст. 265 КЗпП України проведено 07.05.2019.

За результатами розгляду прийнято три Постанови.

Як додатки до позову позивачем надані:

Постанова про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 від 07.05.2019 на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України в розмірі 125 190 грн за порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України (т. І а.с. 59-68);

Постанова про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 від 07.05.2019 на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України в розмірі 1 001 520 грн за порушення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від липня 2003 р. № 1078, ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України № 108 Про оплату праці та вимог ч. 1 ст. 83 КЗпП України (т. І а.с. 52-55);

Постанова про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/439 від 07.05.2019 на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України в розмірі 4 173 грн (т. І а.с. 56-58).

Як додатки до відзиву на позов відповідачем надані:

Постанова про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 від 07.05.2019 на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України в розмірі 1 001 520 грн грн за порушення вимог ч.1 ст. 21, ч.1,3 ст. 24 КЗпП України (т. І а.с. 145-149);

Постанова про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 від 07.05.2019 на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України в розмірі 125 190 грн за порушення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від липня 2003 р. № 1078, ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України № 108 Про оплату праці та вимог ч.1 ст. 83 КЗпП України (т. І а.с. 59-68);

Постанова про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/439 від 07.05.2019 на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України в розмірі 4 173 грн (т.І а.с. 150-151).

Отже, резолютивні частини постанов № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 та № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438, надані суду позивачем та відповідачем, є відмінними і не відповідають одна другій.

Не погодившись з отриманими постановами, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду, оскільки вважає, що порушення, які зазначені в Акті, не були допущені позивачем, тому застосування штрафних санкцій та притягнення до відповідальності за таких обставин є безпідставним.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, правовідносини, які склалися між виконавцями та позивачем за договорами є трудовими, оскільки зважаючи на специфіку господарської діяльності позивача передбачають виконання роботи на постійній основі та спрямовані на отримання процесу праці, по-друге, позивачем недотримані вимоги щодо повідомлення територіального органу ДФС про прийняття працівників на роботу до початку роботи такого працівника. Суд першої інстанції дійшов висновку, що виконання вимог припису не є правовою підставою для того, щоб не застосовувати до суб`єкта господарювання фінансових санкцій, і, відповідно не звільняє від обов`язку понести відповідальність за вчинення правопорушень законодавства про працю, оскільки згідно з частиною сьомою статті 265 КЗпП України сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю. В частині не проведення індексації суд першої інстанції виходив з того, що проведення донарахування та оплати індексації працівникам згідно з вимогами ч. 1 ст. 10 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи. Зважаючи на те, що директор ОСОБА_1 та фінансовий директор ОСОБА_5 працювали за сумісництвом, суд першої інстанції робить висновок, що постанова про накладення штрафу № ДН ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 від 07.05.2019 в цій частині підлягає скасуванню на суму 83 460 грн.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ

Повноваження щодо нагляду і контролю за додержанням роботодавцями законодавства про працю встановлені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 5 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877) та іншими нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами- підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, законодавець встановив, що порядок здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю повинен бути визначений Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення № 96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пп. 5 п. 4 та п. 50 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 № 340 (далі - Положення № 340) Управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Порядок № 295), яке було чинним на час здійснення інспекційного відвідування.

Отже, Порядком № 295 визначено питання реалізації центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, яким є Держпраці, повноважень, закріплених у статті 259 КЗпП України.

Згідно з пп. 1 п. 5 цього Порядку інспекційні відвідування проводяться за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складається акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. (п. 19, 20, 23 Порядку № 295).

Абзацом 2 п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509) передбачено, що штрафи можуть накладатися на підставі, зокрема акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Пунктом 3 Порядку № 509 визначено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 509 справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Абзацом четвертим пункту 8 Порядку № 509 встановлено, що постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Під час судового розгляду встановлено, що примірники Постанов від 7 травня 2019 року про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 та № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438, надані до матеріалів справи позивачем та відповідачем, мають зазначені вище відмінності у резолютивних частинах стосовно кваліфікації правопорушення та розміру накладеного штрафу.

Колегія суддів підкреслює, що постанова про накладення штрафу складається саме посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, обов`язок надсилання примірника постанови поштою покладається також на контролюючий орган, тобто визначення змісту постанови, опису правопорушень, розрахунок штрафних санкцій, підстав притягнення до відповідальності віднесено до компетенції відповідача.

Втім, під час судового розгляду відповідачем не надано судам обох інстанцій жодних пояснень, зокрема, у відзивах на позов та апеляційну скаргу, чому резолютивні частини наданих відповідачем суду копій Постанов про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 та № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 не відповідають примірникам, надісланим відповідачу, що ставить під сумнів відповідність наданих відповідачем примірників фактичним обставинам справи.

Також відповідачем не надано судам доказів, що примірники постанов в редакції, яка надана ним суду, направлялись та отримувались позивачем. Натомість, направлені позивачу поштою та отримані останнім постанови не відповідають за своїм змістом постановам, які надані суду відповідачем.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, надаючи правову оцінку Постановам про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 та № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438, які містяться в матеріалах справи, та їх змісту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на позивача Постановою № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 від 07.05.2019 накладено штраф на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України в розмірі 125 190 грн за порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України; а Постановою про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 від 07.05.2019 на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України в розмірі 1 001 520 грн, оскільки саме така правова кваліфікація та застосовані санкції зазначені в постановах, які відповідачем були надіслані позивачу за наслідками розгляду справ, та відповідно отримані позивачем. Крім того, отримавши зазначені постанови, позивач, оскаржуючи їх, виходив зі змісту, правової кваліфікації правопорушень та застосованих до нього санкцій, які зазначені саме в цих отриманих ним постановах.

Відповідно до частини 1 ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України, відповідно до якого юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Мінімальна заробітна плата з 1 січня по 31 грудня 2019 року в Україні складала 4173 гривні. Отже, за одне порушення, відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України штраф складає 125190 гривень, а за абзацом 4 частини 2 статті 265 КЗпП України - 41730 гривень.

З огляду на вказане, апеляційний суд, вирішуючи спір щодо протиправності оскаржених постанов виходить з такого.

1. Стосовно постанови від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 .

Підставою винесення постанови про накладення штрафу уповноваженими особами від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 у розмірі 125 190 грн, стало, на думку відповідача, порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 21, ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України за допуск до роботи вісьмох працівників: ОСОБА_6 ., ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 без укладення трудового договору.

Керуючись ст. 259 КЗпП України, ст. 53 Закону України Про занятість населення , частиною третьою ст. 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, та на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України, посадовою особою відповідача вирішено накласти на позивача штраф у розмірі 125 190 грн.

Підставою накладення штрафу в постанові № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 зазначений абзац 4 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Водночас, за змістом оскарженої постанови № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 обставини правопорушення полягають у тому, що позивачем фактично допущено до роботи 8 працівників без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що свідчить про відсутність офіційного працевлаштування вісьмох.

Однак порушення у вигляді фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, а не абзацом 4 частини 2 статті 265 КЗпП України як зазначено відповідачем у Постанові № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437.

За таких обставин, відповідачем неправильно кваліфіковано порушення та визначена підстава для накладення штрафу, а застосована норма, яка не передбачає відповідальності за порушення у вигляді фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Крім того, відповідачем неправильно застосовано і штрафну санкцію, оскільки остання повинна за 8 працівників становити 1001520 (4173х30х8).

Отже, резолютивна частина постанови в частині кваліфікації правопорушення та застосованого штрафу не відповідають обставинам правопорушення, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність ознак протиправності Постанови № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 від 07.05.2019 та необхідність її скасування.

При цьому, апеляційний суд не досліджує наявність в діях позивача складу правопорушення щодо допуску до роботи працівників без укладення трудового договору, за яке відповідальність передбачена абз. 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, оскільки відповідачем дії відповідача за вказаною нормою не кваліфікувались, а суд оцінює правомірність рішення суб`єкта владних повноважень лише з тих підстав, з яких і приймалось відповідне рішення.

2. Стосовно постанови від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438.

Підставою винесення постанови про накладення штрафу від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 в розмірі 1 001 520 грн стало порушення, на думку відповідача, позивачем вимог ч. 1 ст. 83 КЗпП України, ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України № 108 Про оплату праці , Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від липня 2003 № 1078.

За змістом оскарженої постанови № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 обставини правопорушень полягають у тому, що позивачем:

відповідно до відомості нарахування заробітної за листопад 2018 року та грудень 2018 року директору ОСОБА_1 за листопад 2018 року, грудень 2018 року та фінансовому директору ОСОБА_5 за грудень 2018 року не нараховано та не виплачено індексацію заробітної плати, що порушує вимоги Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від липня 2003 р. № 1078, ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України № 108 Про оплату праці ;

при звільненні працівниці ОСОБА_14 (наказ про звільнення від 31.08.2018 № 4-К за п.2 ст. 36 КЗпП), яка працювала 06.08.2018 року по 31.08.2018 року, не нарахована та невиплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, що порушує, вимоги ч. 1 ст. 83 КЗпП України.

Керуючись ст. 259 КЗпП України, ст. 53 Закону України Про занятість населення , частиною третьою ст. 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, та на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України, посадовою особою відповідача вирішено накласти на позивача штраф у розмірі 1 001 520 грн.

Підставою накладення штрафу в постанові № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 зазначений абзац 4 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Отже, за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці юридичні особи несуть відповідальність у вигляді накладення штрафу за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Враховуючи кількість працівників, стосовно яких скоєно порушення, та розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року, розмір штрафу повинен складати 125 190 грн ( 3х10х4173, де 3 - кількість працівників щодо яких встановлені порушення).

Натомість, постановою від 07.05.2019 № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 на позивача накладений штраф у розмірі 1 001 520 грн, що не відповідає розміру санкції абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України, та його перевищує на 876 330 грн, у зв`язку з чим в частині перевищення розміру штрафу оскаржена постанова підлягає безумовному скасуванню.

Водночас, оскільки виявлене правопорушення кваліфіковано правильно, а розмір штрафу, який повинен бути застосований за абз. 4 частини 2 статті 265 КЗпП України менше, ніж зазначений у постанові, то в частині накладення на позивача штрафу розмірі 125 190 гривень спір щодо оскарженої постанови підлягає розгляду по суті виявлених порушень.

Щодо порушення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від липня 2003 р. № 1078, ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. 33 Закону України № 108 Про оплату праці суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Накладаючи на позивача штраф, відповідач виходив з того, що усі гарантії в частині оплати праці є мінімальними, а тому підпадають під дію абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України.

У цій частині, колегія суддів виходить з такого.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати встановлені Законом України Про оплату праці .

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці (далі - Закон № 108/95-ВР) норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України.

Частиною другою статті 12 Закону № 108/95-ВР встановлено, що норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Отже, ні КЗпП України, ні Закон № 108/95 не визначають індексацію заробітної плати як мінімальну державну гарантію в оплаті праці.

Крім того, правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначені Законом України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії .

За приписами статті 17 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.

У ч. 2 ст. 17 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії наведені основні державні соціальні гарантії, до числа яких включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Відповідно до статті 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, відноситься до інших державних соціальних гарантій.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування, суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Отже, за змістом зазначених норм законодавства індексується дохід у вигляді оплати праці, що вже визначена з урахуванням мінімальних державних гарантій.

Таким чином, Законами України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії та Про індексацію грошових доходів населення також не визначено індексацію як мінімальну державну гарантію в оплаті праці.

Враховуючи, що індексація проводиться в залежності від рівня індексу споживчих цін і у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення, і не залежить від характеру та умов праці конкретного робітника, індексація є саме державною соціальною гарантією, а не мінімальною гарантією в оплаті праці відповідно до трудового законодавства. Жодна норма законодавства поняття державної соціальної гарантії та мінімальної державної гарантії в оплаті праці не ототожнює.

З огляду на те, що у законах відсутня пряма вказівка на те, що індексація відноситься до мінімальних державних гарантій в оплаті праці, і, навпаки, її визначено як іншу державну соціальну гарантію, яка не залежить від умов чи результатів праці особи, а в абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України не передбачено застосування штрафу у разі не проведення індексації заробітної плати, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивача притягнуто до відповідальності за дії, що не становлять складу правопорушення, визначеного абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

При цьому колегія суддів враховує, але не застосовує при вирішенні справи висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 816/2325/16 та від 11 грудня 2019 року у справі № 1340/5964/18, оскільки ВС у цих постановах, приймаючи рішення на користь органу Держпраці, не послався на жодну законодавчу норму, яка визначає індексацію заробітної плати як мінімальну державну гарантію в оплаті праці . Натомість, як зазначалось вище, ні КЗпП України, ні Закони України Про оплату праці та Про індексацію грошових доходів населення не містять такого визначення. Суд в такому випадку не може підміняти законодавця і по суті створювати нову норму закону, оскільки це є повноваженням Верховної Ради України.

Крім того, статтею 10 ЗУ Про індексацію грошових доходів населення встановлено, що індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи. Доходи від роботи за сумісництвом, на умовах погодинної оплати поза основним місцем роботи індексуються в розмірі, що з урахуванням оплати праці за основним місцем роботи не перевищує прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Пунктом 7 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 встановлено, що особі, яка працює за сумісництвом, видається на її вимогу довідка з основного місця роботи про розмір доходу, що підлягає індексації, та проіндексованого доходу. На підставі цієї довідки провадиться індексація доходів від роботи за сумісництвом у межах суми, що не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, з урахуванням отриманої заробітної плати за основним місцем роботи.

Як встановлено під час розгляду директор ОСОБА_1 та фінансовий директор ОСОБА_5 працювали в ТОВ НВП ПРАЙД за сумісництвом.

Статтею 10 ЗУ Про індексацію грошових доходів населення встановлено, що індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи. Доходи від роботи за сумісництвом, на умовах погодинної оплати поза основним місцем роботи індексуються в розмірі, що з урахуванням оплати праці за основним місцем роботи не перевищує прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Пунктом 7 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. N 1078 визначено, що особі, яка працює за сумісництвом, видається на її вимогу довідка з основного місця роботи про розмір доходу, що підлягає індексації, та проіндексованого доходу. На підставі цієї довідки провадиться індексація доходів від роботи за сумісництвом у межах суми, що не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, з урахуванням отриманої заробітної плати за основним місцем роботи. Таку довідку повинен надати працівник. Якщо працівник довідку з основного місця роботи не надасть, то доходи за сумісництвом не індексуються, оскільки без такої довідки на роботі за сумісництвом не можливо визначити: в яких межах була проіндексована зарплата працівника за основним місцем роботи. Отже, без довідки і про індексувати зарплату за сумісництвом не можливо і підстави для цього відсутні.

Зважаючи на те, що директор ОСОБА_1 та фінансовий директор ОСОБА_5 не надавали а ні довідок з основного місця роботи про розмір доходу, що підлягає індексації, та проіндексованого доходу, а ні заяв на здійснення індексації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для здійснення індексації їх заробітної плати за роботу за сумісництвом в ТОВ НВП ПРАЙД .

З приводу не нарахування та невиплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки працівниці ОСОБА_14 суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Накладаючи на позивача штраф, відповідач виходив з того, що усі гарантії в частині виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є мінімальними гарантіями праці, а тому підпадають під дію абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Колегія судів погоджується з цими доводами відповідача з огляду на зазначені вище положення частини 1 статті 12 Закону № 108/95-ВР.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки.

Відповідно до частини1 ст. 83 КЗпПУкраїни у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За таких обставин, при звільненні працівниці ОСОБА_14 (наказ про звільнення від 31.08.2018 № 4-К за п.2 ст. 36 КЗпП), яка працювала 06.08.2018 року по 31.08.2018 року), відповідно до вимоги ч. 1 ст. 83 КЗпП України позивач зобов`язаний здійснити виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Позивачем не заперечується факт виявленого порушення, а саме не здійснення нарахування та виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку ОСОБА_14 .

Водночас, позивачем виконано вимоги припису у встановлений строк, до моменту прийняття постанови про накладення штрафу. Тому фінансові санкції не застосовуються в силу приписів ч. 11 ст. 7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , яка виключає відповідальність позивача за вказані порушення

Як встановлено судом під час розгляду позивач здійснив виплату компенсації за невикористану відпустку за серпень 2018 року та середній заробіток за час затримки за вересень 2018 року працівниці ОСОБА_14 у розмірі 690, 59 грн лише 02.05.2019.

Тобто, товариством було виконано умови припису № ДН2045/257/НП/АВ/П від 23.04.2019 у встановлений строк, а саме до 11 травня 2019 року.

Колегія суддів звертає увагу, що частиною 11 статті 7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (далі - Закон № 877) передбачено, що у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.

Відповідно до ч. 3 ст. 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Отже, станом на час прийняття відповідачем постанови про накладення стягнень, абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 позивачем уже було усунуто порушення, виявлене під час перевірки, а встановлений відповідачем строк для такого усунення не сплинув.

У зв`язку з цим, ураховуючи приписи частини 11 статті 7 Закону № 877, у ГУ Держпраці станом на 7 травня 2019 року були відсутні підстави для накладення на позивача стягнення у вигляді штрафу, оскільки станом на 07.05.2019 та у строк встановлений у приписі (до 11.05.2019) суб`єктом господарювання було усунуто виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства про працю.

Також суд апеляційної інстанції вважає доводи відповідача щодо правомірності прийнятого ним рішення із посиланням на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 818/584/17 та від 13 червня 2019 року у справі № 804/4768/18, безпідставними з огляду на таке.

Так, Верховний Суд у вказаних постановах зазначив, що виконання позивачем припису підтверджує факт визнання порушень трудового законодавства, відображеного в акті перевірки, а сам по собі припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання, його вимоги направлені лише на подальше недопущення порушень вимог законодавства про працю. В даному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма, визначена ст. 265 КЗпП України, а не ч. 11 ст. 7 Закону № 877.

Проте, станом на час прийняття оскарженої постанови стаття 265 КЗпП України не містила жодного правила, які регулювали б спірні правовідносини у випадку усунення суб`єктом господарювання порушень у строк, визначений приписом, і до накладення до нього штрафу.

Лише 12 грудня 2019 року Законом України № 378-IX, який набрав чинності 2 лютого 2020 року, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, зокрема, у статті 265 після частини четвертої доповнено трьома новими частинами, зокрема і такого змісту: … Заходи щодо притягнення до відповідальності за вчинення порушення, передбаченого абзацами другим, третім, сьомим, восьмим, десятим частини другої цієї статті, застосовуються одночасно із винесенням припису незалежно від факту усунення виявлених при проведенні перевірки порушень .

Проте зазначену норму статті 265 КЗпП України можна визначити як спеціальну в спірних правовідносинах лише з 2 лютого 2020 року у зв`язку із внесенням Законом України № 378-IX від 12.12.2019 змін до Кодексу законів про працю України.

Оскільки штраф на позивача накладений постановою від 7 травня 2019 року у час, коли положення статті 265 КЗпП України не містили правил про застосування до суб`єкта господарювання заходів про притягнення останнього до відповідальності за вчинення передбачених у цій статті порушень в залежності від факту усунення виявлених при проведенні перевірки певних порушень, спірні правовідносини регулюються саме частиною 11 статті 7 Закону № 877, яка єдина містила правила поведінки сторін у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису контролюючого органу.

Крім того, Верховний Суд у справі № 804/4768/18 послався на те, що згідно з частиною сьомою статті 265 КЗпП України сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю, по суті зазначивши, що це і є спеціальним правилом поведінки, яке регулює спірні правовідносини.

Натомість, наведена вище частина 7 статті 265 КЗпП України встановлює, насамперед, обов`язковість саме усунення порушення трудового законодавства та не ставить це усунення в залежність від сплати або несплати штрафу.

Частина 7 статті 265 КЗпП України взагалі не встановлює норми щодо звільнення чи незвільнення особи від обов`язку по оплаті штрафу та не встановлює умови накладення штрафу в залежності від усунення чи неусунення виявлених порушень.

Отже, здійснюючи такий висновок, Верховний Суд сплутав причину та наслідки і зробив висновок, який суперечить правилу, визначеному в зазначеній нормі права.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що виконання вимог припису не могло бути правовою підставою для того, щоб не застосовувати до суб`єкта господарювання фінансових санкцій, і, відповідно не звільняє від обов`язку понести відповідальність за вчинення правопорушень законодавства про працю.

З огляду на вказане колегія суддів дійшла висновку, що спірна постанова про накладення штрафу від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 підлягала скасуванню повністю.

Отже, оскільки судом першої інстанції спірну постанову скасовано на суму штрафу 83460 гривень щодо порушень відносно двох працівників (4173х10х2), і в цій частині рішення судом прийнято правильно, то скасуванню судом апеляційної інстанції зазначена постанова підлягає в частині накладення штрафу в розмірі 918 060 гривень (1 001 520 - 83 460). В частині скасування постанови на суму 83 460 гривень рішення суду скасуванню не підлягає.

3. Стосовно постанови від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/439.

Підставою винесення постанови від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/439 про накладення штрафу в розмірі 4 173 грн зазначено абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

За змістом оскарженої постанови № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/439 обставини правопорушень полягають у тому, що позивачем:

повідомлення про прийняття працівника на роботу подані Товариством несвоєчасно, тобто не до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором, а в день початку його роботи, а саме: Осадча Ю.В. - дата початку роботи - 06.08.2018 року. Дата подання повідомлення до органів ДФС - 06.08.2018 року; Ігоніна І.В. - дата початку роботи 12.06.2018 року. Дата подання повідомлення до органів ДФС - 12.06.2018 року.

Керуючись ст. 259 КЗпП України, ст. 53 Закону України Про занятість населення , частиною третьою ст. 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, та на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП України, посадовою особою відповідача вирішено накласти на позивача штраф у розмірі 4 173 грн.

Згідно з абзацом 8 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Статтею 4 Кодексу законів про працю України встановлено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адмініструванням єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

17.06.2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" Далі Постанова № 413), якою відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Проаналізувавши вказані норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що допущення роботодавцем працівника до роботи є правомірним за сукупності двох обов`язкових умов: укладення трудового договору та повідомлення уповноваженого органу про прийняття працівника на роботу у встановленому порядку. Відсутність однієї чи обох вказаних умов в разі допуску працівника до роботи свідчить про порушення роботодавцем вимог законодавства про працю

При цьому дата прийняття наказу про призначення працівника та дата повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника мають передувати даті, коли працівника було допущено до роботи.

Тобто, повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника повинно бути направлено до прийняття працівника на роботу.

Як встановлено судом та не заперечувалось позивачем, ОСОБА_3 приступила до роботи - 06.08.2018 року. При цьому дата подання повідомлення до органів ДФС - 06.08.2018 року. ОСОБА_4 приступила до роботи 12.06.2018 року. При цьому дата подання повідомлення до органів ДФС - 12.06.2018 року.

Отже суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо порушення позивачем законодавства про працю, а саме ч.3 ст. 24 КЗпПУ та приписів постанови КМУ № 413 у недотриманні строків повідомлення територіального підрозділу ДФС про прийняття працівника на роботу.

У зв`язку з цим недотримання позивачем вимоги щодо повідомлення територіального органу ДФС про прийняття працівника на роботу до початку роботи такого працівника є порушенням законодавства про працю, а саме ч. 3 ст. 24 КЗпП України та постанови КМУ № 413.

З урахуванням викладеного суд вважає, що правові підстави для скасування постанови про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/439 від 07.05.2019 року відсутні, про що правильного висновку дійшов і суд першої інстанції.

Відтак, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправною та скасування Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/439 від 07.05.2019 підлягає залишенню без змін.

ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправними та скасування Постанов від 7 травня 2019 року про накладення штрафу № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 та № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 з прийняттям нової постанови про задоволення позову в цій частині, а в решті рішення суду необхідно залишити без змін.

У зв`язку з частковим задоволенням позову відповідно до ч. 1 , 3 ст. 139 КАС України суд стягує з відповідача понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору за подання позову та апеляційної скарги щодо скасованих судом постанов за виключенням судового збору, який стягнутий рішенням суду першої інстанції, оскільки в цій частині рішення не скасовується.

Отже, стягненню підлягають судові витрати в розмірі 37328,19 грн (43382,59-4802,5-1251,9).

На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ПРАЙД"

задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 160/4992/19 скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправними та скасування Постанови про накладення штрафу від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437 та Постанови про накладення штрафу від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 і в цій частині позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю НВП ПРАЙД від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/437.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 7 травня 2019 року № ДН2045/257/НП/АВ/МГ-ФС/438 про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю НВП ПРАЙД штрафу в розмірі 918 060 (дев`ятсот вісімнадцять тисяч шістдесят) гривень.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 160/4992/19 залишити без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ПРАЙД" (50002, м. Кривий Ріг, вул. Лермонтова, буд. 2, код ЄДРПОУ 34811177) з Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області Державної служби України з питань праці (49050, м. Дніпро, вул. Казакова, буд. 3, код ЄДРПОУ 39788766) за рахунок його бюджетних асигнувань судові витрати у вигляді судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги в сумі 37 328 (тридцять сім тисяч триста двадцять вісім) гривень 19 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з тієї ж дати.

Суддя-доповідач С.Ю. Чумак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко