Рішення

від 18.05.2020 по справі 320/6911/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2020 року № 320/6911/19

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лиска І.Г., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" із позовом до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 25.10.2019 №UA100010/2019/000307/2.

Позов мотивовано протиправністю відмови у митному оформленні товару за ціною договору (контракту) та протиправністю коригування контролюючим органом митної вартості імпортованого позивачем товару, незважаючи на надання декларантом необхідних документів для митного оформлення та визначення митної вартості товару за першим (основним) методом.

Ухвалою суду від 18.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідачем подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що надані позивачем до митного оформлення документи містили розбіжності, які викликали сумнів у достовірності та об`єктивності відомостей щодо підтвердження числових значень митної вартості. З метою усунення виявлених розбіжностей та підтвердження числових складових митної вартості позивачу було запропоновано надати додаткові документи, які в подальшому ним надано не було, у зв`язку з чим митницею правомірно застосовано резервний метод визначення митної вартості товару.

Крім того, відповідачем подано до суду клопотання про об`єднання справ в одне провадження.

Ухвалою суду від 14.02.2020 у задоволенні клопотання Київської митниці Держмитслужби про об`єднання в одне провадження справ №320/6909/19 та №320/6911/19 відмовлено.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП", ідентифікаційний код 37693002, місцезнаходження: 08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 71, зареєстровано як юридична особа 06.06.2011, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено запис №13541020000002488.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" (Покупець, Україна) та спільним товариством з обмеженою відповідальністю "КСІЛ-Ігроленд" (Продавець, Республіка Білорусь), укладено зовнішньоекономічний контракт від 01.03.2019 №BY-UA-2019, згідно якого Продавець продає, а Покупець купує дитяче ігрове і спортивне обладнання власного виробництва на умовах цього контракту.

Контрактом поміж іншого встановлено, що: кількість товару визначається покупцем на кожну поставку згідно із замовленням, складеним у вигляді доповнення до цього контракту (пункт 2.1.); покупець транспортує замовлені товари власним транспортом на умовах FCA Молодечно, Мінська область (Інкотермс 2016) (пункт 3.1); ціни на кожну партію товару, що поставляється продавцем, вказуються в додатку до цього контракту в білоруських рублях (пункт 4.2); покупець перераховує на розрахунковий рахунок продавця простим банківським переказом 100% від суми замовлення протягом 30 днів з моменту відвантаження кожної партії товару, згідно з підписаним додатком. Покупець має право робити передоплату (пункт 5.1); митне оформлення відбувається в митному відділі м. Молодечно, Мінська обл. в супровіді представника СТВО КСІЛ-Ігроленд .

Позивачем та продавцем укладено додаток №04 від 23.10.2019 до контракту, згідно якого продавець поставляє покупцеві обладнання для дитячих майданчиків в асортименті на загальну суму 33678,00 грн. на умовах FCA Молодечно Іncoterms 2016.

Продавцем виставлено покупцю рахунок-фактуру від 23.10.2019 №261 на загальну суму 33678,00 грн. на умовах 100% після оплати протягом 30 днів після відвантаження.

Між ТОВ "ФАВОРИТ-ГРУП" та ТОВ "Транс Верналіс" укладено договір від 14.05.2019 №14/05 на надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні.

Згідно довідки ТОВ "Транс Верналіс" від 23.10.2019 №23/10/19-3, вартість перевезення вантажу по маршруту м. Плочани, Молодеченський р-н, Білорусь до пункту пропуску Нова Рудня (Білорусь) склала 24000,00 грн., страхування вантажу не проводилось. Також сторонами оформлено рахунок на оплату №261 від 23.10.2019, заявку №16 від 18.10.2019 на транспортно-експедиційне обслуговування по договору від 14.05.2019 №14/05.

ТОВ "ФАВОРИТ-ГРУП" подано до митного органу UA100010 (відділ митного оформлення №1 митного поста "Західний" Київської міської митниці ДФС) митну декларацію ІМ40ДЕ №UA100010/2019/357799, до якої долучено документи згідно переліку, вказаному в графі 44 митної декларації. Відповідно до зазначеної митної декларації, умовами поставки товару є FCA BY Молодечно (графа 20 митної декларації), валюта та загальна сума за рахунком - 33678,00 білоруських рублів (графа 22 митної декларації); курс валюти - 12,29637 (графа 23 митної декларації); графа 45 митної декларації - 438117,15 грн.

Листом від 25.10.2019, направленим засобами електронного зв`язку, інспектором Лисенко Н.Л. повідомлено декларанта про встановлення, що документи не містять всіх відомостей щодо складових митної вартості та відомостей щодо ціни, яка сплачена чи підлягає сплаті. Встановлено розбіжність щодо місця завантаження товару, що безпосередньо впливає на складові митної вартості. Відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень ч.21 ст.58 Митного кодексу. Позивачу запропоновано надати наступні документи: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; - висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, інші додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Проте, листом від 25.10.2019 №1 позивачем повідомлено контролюючий орган про відсутність додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості.

25.10.2019 декларантом позивача було отримано електронні документи на запит (повідомлення) митного органу Консультація з декларантом та відповідачем прийнято рішення від 25.10.2019 №UA100010/2019/000307/2 про коригування митної вартості та відмовлено позивачу в митному оформленні (випуску) товару, у зв`язку з чим оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100010/2019/01111.

З метою здійснення митного оформлення товару та випуску товарів у вільний обіг, позивачем подано митну декларацію ІМ40ДЕ від 25.10.2019 №UA100010/2019/357894 з урахуванням рішення про коригування митної вартості, що призвело до завищення розміру сплачених позивачем митних платежів.

Позивач, не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Основним нормативним актом, що регламентує питання митної справи, є Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI.

Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина перша). Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: - декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; - зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; - ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга). В разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (пункти 1-8 частини третьої). В разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: - виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; - довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; - розрахунок ціни (калькуляцію) (частина четверта).

Згідно статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (частина перша). Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина друга). За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (частина третя). Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: - упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; - у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; - у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; - проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; - звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; - застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю (частина п`ята). Зокрема, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: - невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; - неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; - невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; - надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста).

Частиною дванадцятою статті 264 Митного кодексу України встановлено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.

За висновком суду, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості не може ґрунтуватись на припущеннях, а може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, тощо.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України документи, які було подано позивачем до митного оформлення, а саме: митна декларація №UA100010/2019/357779; контракт № BY-UA-2019 від 01.03.2019 року; Додаток №04 від 23.10.2019 року; Інвойс від 23.10.2019 р. № 261; - специфікація до інвойсу №261 від 23.10.2019 р.; міжнародна автотранспортна накладна від 23.10.2019 р. СМR №207373; Довідка про транспортні витрати №23/10-3 від 23.10.2019 р.; Рахунок на оплату №261 від 23.10.19р. про вартість транспортно-експедиційних послуг; Заявка №16 від 18.10.19р. на транспортно-експедиційне обслуговування; Договір на надання транспортно-експедиторських послуг №14/05 від 14.05.2019 р.; Договір на надання транспортно-експедиторських послуг №181019 від 18.10.2019; Прайс від 01.03.2019 р.; Сертифікат про походження товару форма СТ-1 від 23.10.19 р. №BYUA9105135301 4112380; Експортна декларація країни відправлення №06641/231019/0090091 від 23.10.2019, не містять у собі будь-яких розбіжностей чи недостовірних відомостей. За висновком суду, вказаних документів було достатньо для визначення ціни, що підлягає сплаті за товари, які ввозяться позивачем.

Водночас, у оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що: "складові митної вартості не підтверджені документально, не визначені кількісно та достовірно. Відповідно до частини 2 статті 58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не,значені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Також, положеннями частини 6 статті 54 Кодексу встановлено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю, якщо заявлені неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, або заявлені відомості містять розбіжності та не містять всіх складових митної вартості, необхідних при її обчислені, а також коли декларантом не подано документів згідно із переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-3 статті 53 Кодексу, а також у разі відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості чи відомостей щодо ціни яка сплачена або яка підлягає сплаті. У зв`язку із зазначеним, керуючись положеннями вищезазначених статей Кодексу, використання заявленого декларантом методу визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) відповідно до статті 58 Кодексу не можливо".

За висновком суду, зазначені у спірному рішенні обставини не свідчать про наявність сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей щодо митної вартості товару, виходячи з наступного.

Так, умови поставки FCA (Інкотермс 2010) передбачають, зокрема, що імпортер (покупець) повинен укласти договір з перевізниками товару і сплатити перевезення від підприємства продавця до пункту призначення, обов`язок завантаження товару на транспорт належить продавцеві.

Згідно пунктів 5, 6 частини десятої статті 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

Таким чином, під час імпорту товару на умовах FCA (Інкотермс 2010) вартість транспортування товару до митного кордону включається до митної вартості товару.

Судом встановлено, що на підтвердження транспортування задекларованого відповідно до митної декларації № UA100010/2019/357779 товару позивачем надано довідку ТОВ "Транс Верналіс" від 23.10.2019 №23/10/19-3 про вартість перевезення вантажу, згідно якої вартість перевезення вантажу по маршруту м. Плочани, Молодеченський р-н, Білорусь до пункту пропуску Нова Рудня (Білорусь) склала 24000,00 грн., страхування вантажу не проводилось.

Зазначену суму позивачем було включено до митної вартості товару в митній декларації № UA100010/2019/357779.

При цьому суд наголошує, що Митним кодексом України не передбачено включення до складових митної вартості витрат на експедиційні послуги. До митної вартості включаються лише витрати на транспортування (при поставці товару на умовах FCA).

Також, розбіжність відомостей щодо місця поставки на рівні однієї адміністративно-територіальної одиниці (Молодечненський район) жодним чином не впливає на заявлену позивачем митну вартість товару.

Крім того, залучення експедитором третьої особи - перевізника, повністю відповідає змісту транспортно-експедиторської діяльності та положенням Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність". До того ж, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується надання позивачем до митного оформлення копії договору, укладеного між ТОВ "Транс Верналіс" та ФОП ОСОБА_1 .. У договорі на надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні № 14/05 від 14 травня 2019 року в преамбулі вказано ТОВ Транс Верналіс , надалі Експедитор , в особі директора Шаповалова С.Є., який діє на підставі Статуту, що є платником єдиного податку зі ставкою 5%... . Крім того, на сайті ДФС (httns://cabinet.sfs.gov.ua/registcrs/edpod) у Реєстрі платників єдиного податку відображена інформація про те що ТОВ Транс Верналіс є платником єдиного податку зі ставкою 5%. (Додаток 23). Таким чином, вартість винагороди експедитора у розмірі 650,00 грн., не вказує що послуги надавались по всьому маршруту слідування вантажу. Винагорода експедитора відображена у Акті надання послуг № 262 від 25 жовтня 2019 р. (Додаток 24) де зазначено що - винагорода експедитора на митній території України 1 послуга 650,00 грн. З урахуванням вищенаведеного, висновок Відповідача який ґрунтується на припущенні та ігноруванні того факту що ТОВ Транс Верналіс не є платником ПДВ, вважається обґрунтованим.

Тому, суд вважає надані позивачем до митного оформлення документи на підтвердження понесення ним витрат на транспортування належними та достатніми для цілей митного оформлення, й такими, що не містять будь-яких розбіжностей.

При цьому суд зауважує, що Митним кодексом України не визначено вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів, як і не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи.

Не містить також вичерпного переліку документів на підтвердження витрат експедитора Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004 №1955-ІV.

Відтак, на думку суду, довідка про транспортні витрати є допустимим та достатнім доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14 (82119177).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності документів та відомостей, поданих декларантом.

Як вбачається з оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів: "враховуючи неможливість застосування попередніх методів (обґрунтування незастосування попередніх методів направлено у консультації) митна вартість визначена із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Кодексу з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях за митними деклараціями (від 10.06.2019 №UA100010/2019/335847).

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (частина перша). Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина друга). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60цьогоКодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта). У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60цьогоКодексуза основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (частина п`ята). При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина шоста).

Частиною шостою статті 54 Митного кодексу України встановлено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (пункти 1-4).

Згідно частини першої статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

З оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для застосування резервного методу слугували встановлені контролюючим органом розбіжності в документах, які судом спростовано та визнано необґрунтованими. Крім того, у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

В порушення наведених норм Митного кодексу України, оскаржуване рішення не містить: обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом та фактів, які вплинули на таке коригування, зокрема, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки. Відповідачем не зазначено митна вартість якого товару (назва, характеристики, код за УКТЗЕД) бралася за основу, торгову марку, фактурну вартість, країну експорту цього товару в Україну, виробника, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 25.10.2019 №UA100010/2019/000307/2, відтак вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн. (платіжне доручення від 03.09.2019 №254). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правової допомоги від 25.10.2019 №307; акт від 08.11.2019 прийому наданих послуг до цивільно-правового договору про надання правової допомоги; платіжне доручення від 19.10.2019 №399 на суму 5000,00 грн.

Судом встановлено, що згідно акта прийому наданих послуг витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: підготовка та передача клієнту позовної заяви щодо оскарження рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 25.10.2019 №UA100010/2019/000307/2 - 5000,00 грн. При цьому відсутній розрахунок вартості виконаних робіт із посиланням на затрачений час і погодинну вартість виконуваної роботи.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

З огляду на надані суду документи, незначну складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви, суд, зважаючи на задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 2000 грн. за підготовку позову та його подання до суду.

Відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., разом - 3921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Київської митниці Держмитслужби.

Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 25.10.2019 №UA100010/2019/000307/2.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ГРУП" судові витрати (судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу) в розмірі 3921 (три тисячі дев`ятсот двадцять одна) грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Київської митниці Держмитслужби.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Лиска І.Г.