Постанова

від 21.05.2020 по справі 820/4109/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2020 року

Київ

справа №820/4109/17

адміністративне провадження №К/9901/53669/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року (суддя Бідонько А.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року (головуючий суддя Григоров А.М., судді: Тацій Л.В., Подобайло З.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-комерційне підприємство "Укртранссигнал" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-комерційне підприємство "Укртранссигнал" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення - рішення від 17.08.2017 №0000241412, яким зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 547751,00грн.

Суди встановили, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "УПЕМ" за період з 01.11.2016 року по 30.11.2016 року та подальшої реалізації або використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг), за результатами якої складено акт № 8958/20-40-14-12-11/30753379 від 02.08.2017, в якому встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту за листопад 2016 на суму 547751,00 грн. та суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 547751,00 грн.

У акті перевірки податковий орган дійшов висновку про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ УПЕМ без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це відсутністю товарно-транспортних накладних. Також вказував, що згідно видаткової накладної №14 від 19.11.2016 товар отримано директором Товариства, проте згідно табелю обліку використання робочого часу останній 19.11.2016 (субота) був відсутній на робочому місці, що свідчить, на думку відповідача, про формальне оформлення первинних документів. Крім того, зазначав, що здійсненими заходами з податкового контролю по контрагенту не встановлено реальності господарських взаємовідносин останнього з платниками податків по ланцюгу постачання, зокрема, щодо поставки товару.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2017 позов задоволено; скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0000241412 від 17.08.2017.

Рішення суду обґрунтовано тим, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальність операцій з контрагентом (ТОВ УПЕМ ) щодо поставки товарів й подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності платника, а відтак Товариство правомірно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.05.2018 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права (неповне з`ясування та оцінка доводів сторін та наданих ними доказів), просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом помилково розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, адже такі не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про виконання контрагентом своїх зобов`язань, зокрема щодо поставки товарів. Крім того, вказував на неможливість встановлення по ланцюгу постачання отримання контрагентом позивача (ТОВ УПЕМ ) товарів.

Товариство у письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними. На думку позивача, рішення судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права й ухвалені у відповідності до процесуальних норм.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.11.2016 між Товариством (Замовник) та ТОВ "УПЕМ" (Постачальник) укладено договір № 14, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Замовнику певну продукцію (відповідно до Специфікації), а Замовник прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Товар постачається на умовах FCA (у відповідності до Правил тлумачення торгівельних термінів - ІНКОТЕРМС у ред. 2010 року) або по додатковому узгодженню сторін (пункт 4.1 договору).

У відповідності до пункту 5.1 договору Замовник оплачує поставлений товар за ціною, вказаною в Специфікації.

Пунктами 6.1, 6.2 договору передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі; Замовник здійснює оплату по факту поставки згідно накладних.

За висновками судів поставка товарів за вказаним договором підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами (специфікаціями №№1-9, видатковими накладними №10 від 17.11.2016, №11 від 17.11.2016, №12 від 18.11.2016, №13 від 18.11.2016, №14 від 19.11.2016, №15 від 21.11.2016).

Оплата за поставлені товари здійснена у безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення.

Виписані контрагентом податкові накладні містять усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагент позивача був зареєстрований платником ПДВ.

Придбаний товар використано позивачем у власній господарській діяльності, що, як констатовано судами, вбачається з накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, накладних на передачу готової продукції, договорів купівлі-продажу.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "УПЕМ" документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних сум податкового кредиту з ПДВ.

Не надано й доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, однак відсутні.

Не спростовують обставин реального виконання господарських операцій й посилання податкового органу на інформацію за результатами податкового контролю контрагента позивача, оскільки можливі порушення податкового законодавства з боку постачальників контрагента, не є, у даному випадку, підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення останнього сформованих податкових вигод за фактично вчиненими операціями.

Твердження ж відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних та отримання товару директором Товариства в неробочий час (суботу), з приводу яких судами додатково було досліджено письмові пояснення керівника контрагента щодо перевезення товару власним транспортом у зв`язку з малогабаритністю останнього та директора позивача про здійснення ним господарської діяльності (отримання товару) в позаурочний час, не можуть за встановлених у цій справі обставин бути достатнім аргументом для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із постачальником.

Підсумовуючи викладене, суди прийшли до висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій й задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду