Постанова

від 21.05.2020 по справі 810/4287/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2020 року

Київ

справа №810/4287/16

адміністративне провадження №К/9901/41865/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного від 24 травня 2017 року (головуючий суддя - Бєлова Л.В., судді - Безименна Н.В., Желтобрюх І.Л.)

у справі №810/4287/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тікич

до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправним та скасування наказу, податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Тікич (далі - позивач, платник, Товариство) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування наказу, податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про порушення відповідачем порядку призначення документальної виїзної позапланової перевірки та незаконність її проведення з огляду на те, що контролюючим органом не дотримано обов`язкової підстави для прийняття оскаржуваного наказу, а саме надіслання Товариству запиту про витребування документів по взаємовідносинах із контрагентами ТОВ НВП Рарітеть та ПП "Ренессанс-Стиль". Також платник зазначив, що надані ним первинні документи в повній мірі підтверджують фактичне виконання умов укладених між позивачем та ПП "Ренессанс-Стиль" договорів.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2017 року (головуючий суддя - Балаклицький А.І.) адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано наказ Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 27.09.2016 №351 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Тікич";

- визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 10.11.2016 №0000921401, №0000911401 та №0000931401.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що документальна позапланова виїзна перевірка позивача проведена за відсутності підстав, передбачених підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та без дотримання вимог Податкового кодексу України, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення- рішення від 10.11.2016 №0000921401, №0000911401 та №0000931401 є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задоволено частково, постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2017 року скасовано у частині визнання протиправним та скасування наказу Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 27 вересня 2016 року №351 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Тікич та прийнято у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 27 вересня 2016 року №351 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Тікич - відмовлено. У решті постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2017 року залишено без змін.

Скасовуючи частково постанову суду першої інстанції та відмовляючи в цій частині у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що фактичний допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених посадовими особами контролюючого органу при призначенні та проведенні податкової перевірки. Зазначив, що задоволення позову в цій частині не призводить до відновлення порушених прав позивача, а тому у випадку якщо платник податків допустив контролюючий орган до проведення перевірки, належним способом захисту його прав є оскарження наслідків такої перевірки, зокрема, податкових повідомлень-рішень. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив про правильність висновків Київського окружного адміністративного суду про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача з огляду на те, що надані позивачем первинні документи, в сукупності з іншими доказами, підтверджують реальність господарських відносин позивача з ПП "Ренессанс-Стиль" у періоді, що перевірявся.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 у частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що господарські операції позивача з ПП "Ренессанс-Стиль" реально не виконувались, натомість були спрямовані на мінімізацію податкових зобов`язань Товариства.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому не є предметом касаційного розгляду.

20 березня 2017 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 28.09.2016 по 06.10.2016 посадовими особами відповідача на підставі п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п.82.2 ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказів від 27.09.2016 №351, від 04.10.2016 №359 проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин за квітень 2015 року з ТОВ "НВП "Рарітеть", ПП "Ренессанс-Стиль", за червень 2015 року з ПП "Ренессанс-Стиль".

За результатами перевірки складено акт від 13.10.2016 №126/10-13-14-01/31367008 (далі- Акт перевірки).

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- по контрагенту ПП "Ренессанс-Стиль" п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 25 Декларацій) на загальну суму 353 484 грн, в т.ч. за квітень 2015 року на суму 278 084 грн, за червень 2015 року на суму 75 400 грн, та призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 24 Декларації) на суму 57 933 грн, в.т. за червень 2015 року - 57 933 грн;

- по контрагенту ПП "Ренессанс-Стиль" п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 318 136 грн.

На підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.11.2016:

- №0000931401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на 318 136, 00 грн;

- №0000911401, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 530 226, 00 грн, з яких: 353 484, 00 грн - за основним платежем та 176 742, 00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

- №0000921401, яким платнику зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 57 933, 00 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного виконання умов договорів, укладених між позивачем та ПП "Ренессанс-Стиль" у періоді, що перевірявся.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник) та ПП Ренессанс-Стиль (Підрядник) укладено договори підряду: №310714ЗП від 31 липня 2014 року, №310714ЗП/3 від 31 липня 2014 року; №10101401/2-2 від 10 жовтня 2014 року; №07121401 від 07 грудня 2014 року; №221214-Д від 22 грудня 2014 року; №23/12/14 від 22 грудня 2014 року; №61 від 25 січня 2015 року, за умовами яких Підрядник зобов`язується на умовах договору та згідно вимог чинного законодавства, за завданням Замовника на свій ризик виконати та здати Замовникові в установлений договором строк роботи з позолочення передбачених договорами об`єктів.

На підтвердження фактичного виконання умов зазначених договорів позивач надав суду копії договірних цін, комерційних пропозицій, банківських виписок, податкових накладних, відомостей по рахунку 631, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, актів приймання виконаних будівельних робіт, видаткових накладних, тощо.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом, підписані та скріплені печатками сторін та мають всі необхідні реквізити.

Контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) та ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції після 15.12.2017) не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента позивача трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів підряду, укладених позивачем з контрагентом, як не було надано і доказів про наявність фактів, які встановлені судами, однак не враховані під час прийняття рішень, та свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеним контрагентом, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Кім того, касаційна скарга не містить конкретних доводів про те, в чому саме полягає незаконність рішень суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного від 24 травня 2017 року без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного від 24 травня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова