Постанова

від 20.05.2020 по справі 910/4412/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2020 р. Справа№ 910/4412/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Зорін О.В. - адвокат

від відповідача: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державний ощадний банк України

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2020, повний текст якої складений 18.02.2020

у справі № 910/4412/19 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Альп Трейдинг

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно (гараж), загальною площею 51,9 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33 К .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2020, повний текст якого складений 18.02.2020, у справі № 910/4412/19 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про те, що посилання позивача на набуття права власності внаслідок правонаступництва не підтверджено ані вимогами законодавства ані наявними в матеріалах справи доказами.

Не погоджуючись з рішенням, Акціонерне товариство Державний ощадний банк України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2020 у справі № 910/4412/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

У обґрунтування вказаної позиції позивач послався на ті ж самі обставини, що й при звернення до суду з цим позовом, а саме на те, що він набув права власності на спірний об`єкт нерухомості в процесі правонаступництва, що, серед іншого, підтверджено судовими рішеннями у справі № 6/109 (рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2008, постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2008 та постанова Вищого господарського суду України від 11.02.2009).

Крім того, апелянт зазначив про те, що:

- судом першої інстанції не досліджено та не надано оцінку наданим позивачем Інвентарній картці № 1 від 31.12.1986, технічному паспорту на гараж від 14.07.2017, а також судовим рішенням у справі № 6/109, не було досліджено хронологію правонаступництва позивача відповідно до серії нормативно-правових актів, які наявні у відкритому доступі;

- суд першої інстанції помилково не врахував висновки Верховного Суду, згідно яких відсутність факту реєстрації права власності не є доказом відсутності у особи права власності, так як право власності виникає до моменту його реєстрації (постанови від 27.06.2018 по справі № 921/403/17-г/6, № 910/10987/18 від 24.01.2020).

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2020 справа № 910/4412/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Калатай Н.Ф. на лікарняному з 06.04.2020 по 10.04.2020 вирішити питання про відкриття апеляційного провадження чи залишення апеляційної скарги без руху у передбачені законодавством строки не виявилось можливим.

Ухвалою від13.04.2020 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.:

- відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Державний ощадний банк України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2020 у справі № 910/4412/19;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 06.05.2020;

- справу № 910/4412/19 призначено до розгляду на 20.05.2019 о 14:40;

- сторонам роз`яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою;

- звернуто увагу учасників справи на можливість розгляду справи № 910/4412/19 за відсутності їх представників за наявними у справі матеріалами у разі подання відповідних клопотань.

15.05.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на те, що позивач не є власником спірного майна, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Крім того, у вказаному відзиві відповідач просить розгляд справи здійснити без участі представників відповідача.

Станом на 20.05.2020 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач представників в судове засідання не направив, про причин неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

У судовому засіданні представник позивач звернувся до суду з усним клопотанням про відкладення розгляду справи, яке обґрунтував тим, що, за наявними у позивача відомостями, відповідач виявив бажання направити представників для участі в судовому засіданні, та тим, що ордер представнику позивача видано лише 19.05.2020, а відтак, є необхідність надання представнику позивача часу для вивчення матеріалів справи.

Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення клопотання позивач про відкладення розгляду справи, оскільки його твердження про те, що відповідач виявив бажання направити представників для участі в судовому засіданні, спростовуються змістом відзиву на апеляційну скаргу, а твердження про те, що є необхідність надання представнику позивача часу для вивчення матеріалів справи, - тим, що апеляційну скаргу підписано саме представником позивача Зоріним О.В.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

На виконання вимог постанови Ради міністрів Української PCP від 13.05.1976 року № 247 Про подальше поліпшення роботи ощадних кас по обслуговуванню населення Радою депутатів трудящих для розміщення Українського республіканського головного управління Держтрудощадкас СРСР виділено приміщення за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33.

За вказаною адресою, з метою задоволення господарських та виробничих потреб, а саме з метою обслуговування та збереження власного автотранспорту та на виконання Постанови № 247, Українським республіканським головним управлінням Держтрудощадкас СРСР за власні кошти було побудовано гараж, першочерговою вартістю станом на 31.12.1986 4 519,00 рублів, що підтверджується Інвентарною карткою № 1 від 31.12.1986 (а.с. 28 т.1).

Вказаній будівлі було присвоєно № 33-К, тобто адреса спірного гаражу: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33-К.

У 1986 році вказаний гараж знаходився на балансі Українського республіканського головного управління Держтрудощадкас СРСР.

Постановою Центрального Комітету КПРС, Ради Міністрів СРСР від 17.06.1987 № 821 Про вдосконалення системи банків у країні та посилення їх впливу на підвищення ефективності економіки прийняте рішення про реорганізацію системи Державних трудових ощадних кас СРСР і створення Ощадного банку СРСР, до складу якого входив Ощадний банк Української РСР.

Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки № 872 від 20.03.1991 Про банки і банківську діяльність Ощадний банк Української РСР визнано спеціалізованим комерційним банком і юридичною особою (ст.39).

Відповідно до пункту 2 Постанови Верховної ради Української PCP від 20.03.1991 року № 873-XII Про порядок введення в дію Закону Української PCP Про банки та банківську діяльність зі змінами та доповненнями Український республіканський банк Ощадного банку СРСР з його мережею, обчислювальними центрами, усіма активами, пасивами оголошено власністю України.

Таким чином, з 1991 року все майно, яке належало Ощадбанку СРСР визнано державною власністю України.

24.12.1991 на підставі власного рішення Ради Ощадного банку СРСР було оголошено про самоліквідацію Ощадного банку СРСР.

31.12.1991 за № 4 Національним Банком України зареєстрований як самостійна банківська установа створений на базі установ Ощадного банку СРСР в Україні Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України як правонаступник Державних трудових ощадних кас СРСР.

На виконання розпорядження Президента України № 106 від 20.05.1999 Про акціонування Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України , Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 876 від 21.05.1999 Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України , якою вирішено перетворити Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України в відкрите акціонерне товариство Державний ощадний банк України (Банк); установлено, що Банк є правонаступником прав і обов`язків Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України; затверджено статутний фонд Банку.

Постановою Кабінетів Міністрів України № 261 від 25.02.2003 затверджений Статут відкритого акціонерного товариства Державний ощадний банк України , згідно з яким:

- Відкрите акціонерне товариство Державний ощадний банк України є державним банком, утвореним відповідно до розпорядження Президента України від 20 травня 1999 року № 106, постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 року № 876 шляхом перетворення Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України у Державний ощадний банк України з організаційно-правовою формою - відкрите акціонерне товариство, який зареєстровано Національним банком України 26 травня 1999 року за № 4 і назву якого змінено на Відкрите акціонерне товариство Державний ощадний банк України , що зареєстровано Національним банком України 28 грудня 1999 року (п. 1);

- Банк є правонаступником Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, зареєстрованого Національним банком України 31 грудня 1991 року за № 4. (п. 2);

- Повна назва Банку: відкрите акціонерне товариство Державний ощадний банк України ; Скорочена назва: ВАТ Ощадбанк (п. 4);

- Банк є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, у тому числі укладати договори (угоди, контракти), бути позивачем та відповідачем (учасником судового розгляду) в судах загальної юрисдикції, в тому числі господарському, або третейських судах. Майно (майнові права), набуте Банком в результаті правонаступництва, є власністю Банку. (п. 6);

- Банк провадить свою діяльність на комерційній основі, володіє, користується та розпоряджається майном, у тому числі будівлями, спорудами, устаткуванням, інвентарем, фондами та коштами, які належать йому на правах власності, відповідно до законодавства. (п. 10).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що він є власником спірного об`єкту нерухомості (гараж) загальною площею 51,9 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33-К, оскільки отримав його у власність у процесі правонаступництва після декількох реорганізацій юридичної особи позивача, проте відповідач, якому позивач мав намір задавати вказане майно в оренду, не визнав право власності позивача на таке майно, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Стаття 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Така підстава набуття права власності, як правонаступництво, чинним законодавством не заборонена.

Відповідно до ч. 2 ст. 108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Як слідує з досліджених судом обставин справи, спірний об`єкт нерухомості (гараж) загальною площею 51,9 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33-К, отриманий позивачем у власність в результаті правонаступництва.

З матеріалів справи слідує, що правовідносини щодо права власності позивача на спірне майно були предметом розгляду у справи № 6/109 за позовом Відкритого акціонерного товариства Державний ощадний банк України (правонаступником якого є позивач - примітка суду) до Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації, третя особа відповідача Комунальне підприємство Київжитлоспецексплуатація , предметом розгляду у якій були позовні вимоги про визнання частково недійсним рішення Київської міської ради № 387/1797 від 15.07.2004 та розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1817 від 01.10.2004 в частинах, які стосувались спірного об`єкту нерухомості та яким вказане майно фактично було віднесено до переліку об`єктів комунальної власності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2008, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2008 та постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2009 у справі № 6/109 позовні вимоги позивача задоволено повністю та визнано недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 в частині доповнення додатку № 1 рішення Київської міської ради від 27.12.2001 Про затвердження переліку нежитлових будівель комунальної власності територіальних громад міста Києва позицією 327 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 01.10.2004 в частині доповнення додатку 1 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 22.02.2002 Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальних громад міста Києва позицією 313.

Задовольняючи вказані позовні вимоги, суди встановили, що спірний об`єкт нерухомості позивачем отриманий у власність в результаті правонаступництва, а з прийняттям оспорюваних рішення та розпорядження було припинено право приватної власності господарського товариства на належне йому майно без відповідної правової підстави.

Отже, вказаними судовими рішення фактично встановлено, що саме позивач є власником спірного об`єкта нерухомості.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення у справі № 6/109 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі у справі № 910/4412/19, не можуть їм суперечити та є преюдиційними і не потребують доведення у цій справі.

Водночас сам лише факт відсутності держаної реєстрації права власності позивача на спірне майно не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання права власності на таке майно, оскільки державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом вказаної норми, потреба у зверненні до суду за захистом права власності виникає тоді, в тому числі, коли наявність суб`єктивного права власника не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Отже, згідно приписів чинного законодавства саме позивач є власником спірного майна, а статтею 392 ЦК України, йому надано право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на таке майно у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

З матеріалів справи слідує, що в листі № 03/01 від 25.01.2019 (а.с. 22-23 т. 1) відповідач не визнає право позивача на спірне майно, що, відповідно до приписів ст. 392 ЦК України, надає останньому права на звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, захист права здійснюється, в тому числі, у формі визнання такого права.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Згідно зі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено наявності встановлених законодавством умов для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно (гараж) загальною площею 51,9 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33 К.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, тому рішення Господарського суду міста Києва 14.02.2020 у справі № 910/4412/19 підлягає скасуванню, позов задовольняється повністю, за позивачем визначається право власності на нерухоме майно (гараж), загальною площею 51,9 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33-К .

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, а також підстави скасування судового рішення, апеляційна скарга Акціонерного товариства Державний ощадний банк України задовольняється повністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі, а саме, витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державний ощадний банк України на рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2020 у справі № 910/4412/19 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.02.2020 у справі № 910/4412/19 скасувати.

3. Позов задовольнити повністю.

4. Визнати за Акціонерним товариством Державний ощадний банк України (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, ідентифікаційний код 00032129) право власності на нерухоме майно (гараж), загальною площею 51,9 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 33-К.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альп Трейдинг (03087, м. Київ, вул. Пітерська, 5-А, ідентифікаційний код 40071627) на користь Акціонерного товариства Державний ощадний банк України (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, ідентифікаційний код 00032129) витрати по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 4 874 (чотири тисячі вісімсот сімдесят чотири) грн. 40 коп. та витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 7 311 (сім тисяч триста одинадцять) грн. 60 коп.

6. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4412/19.

Повний текст постанови складено: 25.05.2020

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець