Рішення

від 18.05.2020 по справі 910/2939/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.05.2020Справа № 910/2939/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Юніпорт" (03037, м. Київ, вул. Преображенська, буд.8-Б, офіс 173; ідентифікаційний код 40398534)

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд.3; ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 108, літера А; ідентифікаційний код 26251923)

про стягнення 257 071,84 грн,

без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Юніпорт" з позовом до Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість, яка утворилася внаслідок порушення відповідачем умов договору поставки № 53-129-01-18-01604 від 24.10.2018 в частині здійснення оплати за товар і яка складається із 78 175, 72 грн - 3 % річних та 178 896, 12 грн - інфляційних втрат, що в загальному становить 257 071, 84 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Юніпорт" залишено без руху, позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви із зазначенням вірного найменування відповідача (юридичної особи в особі відокремленого підрозділу); доказів надсилання (опис вкладення в цінний лист та фіскальний чек) на адресу місцезнаходження відповідача копію позовної заяви № 2 від 26.02.2020.

13.03.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача на усунення недоліків позовної заяви, до якої позивачем додано уточнену позовну заяву та докази направлення на адресу місцезнаходження відповідача копію позовної заяви № 2 від 26.02.2020 та копії уточненої позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

09.04.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив по позовну заяву в якому відповідач вказує, що позивачем було невірно здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

05.05.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тек Пром" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Юніпорт") (далі - постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" (далі - покупець) був укладений договір поставки № 53-129-01-18-01604 за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі поставити клапани протипожежні в комплекті з груповими пультами управління, виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Веза-Україна" (м. Харків, Україна) (далі- продукція), для потреб ВП "Запорізька АЕС" ДП "НАЕК Енергоатом" (далі - кінцевий споживач, а покупець зобов`язується в порядках і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Відповідно до п. 3.1. сума договору становить 6 880 620, 00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 1 146 770, 00 грн.

Ціна за одиницю продукції встановлена в національній валюті України і зазначена в специфікації (п. 3.2. договору).

Згідно п. 4.2. договору покупець зобов`язаний оплатити продукцію протягом 30 робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції.

Оплата покупцем частини вартості поставленої партії продукції, розмір якої відповідає сумі податку на додану вартість, здійснюється виключно після надання постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених податковим кодексом України випадках та порядку (п. 4.3. договору).

За умовами п. 10.1. договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов`язань постачальника, передбачених договором, договір діє до закінчення строку дії на продукцію.

Як про це вказує позивач на виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Юніпорт" поставлено Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" продукцію на загальну суму 6 880 620,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 29.11.2018 № 20 та підписаним 21.01.2019 сторонами актом приймання-передачі ТМЦ № 1223/61.

Про що вказується позивачем, та що у своєю чергу не заперечується відповідачем кінцевий строк оплати продукції - 04.03.2020.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що відповідачем були порушені умови договору, а саме, його п. 4.2. та здійснено розрахунки з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Юніпорт" несвоєчасно, зокрема: 21.05.2019 - 1 000 000, 00 грн, 18.07.2019 - 2 000 000, 00 грн, 24.07.2019 - 1 000 000, 00 грн, 08.08.2019 - 2 880 620, 00 грн.

Відтак, у зв`язку з порушенням договірних зобов`язань в частині строків оплати поставленої продукції, позивачем було нараховано 3 % річних в розмірі - 78 175, 72 грн та - інфляційні втрати в розмірі 178 896, 12 грн, які й просить стягнути на його користь з відповідача.

У поданому відзиві відповідач вказує, що позивачем невірно визначені періоди нарахування інфляційних втрат, також відповідач наводить альтернативний розрахунок 3% річних.

Так, статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № 53-129-01-18-01604 від 24.10.2018, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як встановлено судом, позивач належним чином виконав умови договору та поставив відповідачу продукцію на загальну суму 6 880 620,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 29.11.2018 № 20 та підписаним 21.01.2019 сторонами актом приймання-передачі ТМЦ № 1223/61.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Аналізуючи умови та порядок розрахунків за договором поставки № 53-129-01-18-01604 від 24.10.2018, суд дійшов висновку, що кінцевим строком для здійснення оплати згідно п. 4.2. договору є 04.03.2019.

Водночас, згідно наявних в матеріалах справи виписок по рахунку позивача, вбачається, що відповідач здійснював розрахунок з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Юніпорт", зокрема: 21.05.2019 на 1 000 000, 00 грн, 18.07.2019 на 2 000 000, 00 грн, 24.07.2019 на 1 000 000, 00 грн, 08.08.2019 - 2 880 620, 00 грн, тобто, несвоєчасно.

Разом з тим, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що 18.02.2020 позивач направив відповідачу претензію за вих. № 1 від 17.02.2020 з вимогою сплатити протягом трьох днів з дати її отримання штрафні санкції за несвоєчасну оплату продукції.

Однак, позивач вказує, що відповіді на дану претензію відповідач не надсилав, розрахунок з позивачем за несвоєчасну оплату продукції не провів.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не надав суду доказів здійснення ним оплати штрафних санкцій та відповідно не спростував доводів позивача щодо порушення строків здійснення оплати поставленої продукції, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 53-129-01-18-01604 від 24.10.2018 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних, дійшов висновку, що останнім було невірно визначено періоди нарахування 3% річних.

Оскільки оплата була здійснена відповідачем декількома платежами, зокрема: на суму 1 000 000,00 грн - 21.05.2019, на суму 2 000 000,00 грн - 18.07.2019, на суму 1 000 000,00 грн - 24.07.2019 та на суму 2 880 620,00 грн - 08.08.2019, то за висновком суду, період здійснення нарахування 3% виглядає наступним чином:

- з 05.03.2019 по 20.05.2019 на суму 6 880 620, 00 грн 3% річних становить 43 545, 84 грн;

- з 21.05.2019 по 17.07.2019 на суму 5 880 620, 00 грн 3% річних становить 28 033, 64 грн;

- з 18.07.2019 по 23.07.2019 на суму 3 880 620, 00 грн 3% річних становить 1 913, 73 грн;

- з 24.07.2019 по 07.08.2019 на суму 2 880 620, 00 грн 3% річних становить 3 551, 45 грн.

Таким чином, за розрахунком суду, обґрунтованою сумою 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 77 044, 66 грн. Відтак вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Що у свою чергу підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Враховуючи викладене вище, суд вказує, що позивачем невірно визначено періоди нарахування інфляційних втрат.

За висновком суду нарахування інфляційних втрат повинно здійснюватися за повні місяці, та відповідно наступним чином:

- з 01.04.2019 по 30.04.2019 на суму 6 880 620, 00 грн інфляційні втрати становлять 68 806, 20 грн;

- з 01.05.2019 по 30.06.2019 на суму 5 880 620, 00 грн інфляційні втрати становлять 41 164, 34 грн;

- з 01.07.2019 по 31.07.2019 на суму 2 880 620, 00 грн - наявна дефляція.

Таким чином, за розрахунком суду, обґрунтованою сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 109 970, 54 грн. Відтак вимоги в частині стягнення інфляційних втрат також підлягають частковому задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Юніпорт" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд.3; ідентифікаційний код 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Атомкомплект" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 108, літера А; ідентифікаційний код 26251923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Юніпорт" (03037, м. Київ, вул. Преображенська, буд.8-Б, офіс 173; ідентифікаційний код 40398534) 3% річних в розмірі 77 044 (сімдесят сім тисяч сорок чотири) грн 66 коп., інфляційні втрати в розмірі 109 970 (сто дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят) грн 54 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 805 (дві тисячі вісімсот п`ять) грн 24 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 18.05.2020

Суддя Д.О. Баранов