Рішення

від 25.05.2020 по справі 540/732/20

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/732/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного Управління ДПС у Херсонській області від 18.02.2020р. № Ф-18182-51.

Ухвалою суду від 25.03.2020 року відкрито спрощене провадження в справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначив, що 18.03.2020р. поштою отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020р. № Ф-18182-51, винесену ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі, якою, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, відповідач вимагає від позивача сплатити 15708,11 грн. Позивач зазначає, що вимога є протиправною та підлягає скасуванню, виходячи з наступного. Так, починаючи з 05.05.2001р., позивач перебуває на обліку у ДПІ у м. Херсоні, як фізична особа-підприємець. З початку підприємницької діяльності перейшов на спрощену систему оподаткування. У зв`язку зі змінами в законодавстві 12.06.2013р. позивач також став на облік як самозайнята особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, арбітражний керуючий. 21.02.2019р. відповідачем винесено вимогу щодо позивача про сплату боргу (недоїмки) № Ф-18182-51 на суму 15708,11 грн., яку визнано протиправною та скасовано рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 21.05.2019р. по справі №540/745/19 (набрало законної сили), оскільки судом встановлено факт нарахування позивачу за один і той же період єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ), як фізичній особі- підприємцю та як самозайнятій особі, що провадить незалежну професійну діяльність, тобто застосовано до позивача, як одного суб`єкта, обов`язок щодо подвійної сплати ЄСВ. Оскаржуючи вимогу від 18.02.2020р. ОСОБА_1 вважає, що за ним не може рахуватися боргу зі сплати єдиного внеску з 2017 року, оскільки підстави його нараховувати за період, коли він з 26.04.2017р. по теперішній час є найманим працівником (займає посаду голови правління ПАТ Завод крупних електричних машин - код ЄДРПОУ 30769085) та сплату єдиного соціального внеску (далі - єдиний внесок, ЄСВ) здійснював його роботодавець, були відсутні.

13.04.2020 року відповідач надіслав до суду відзив, згідно з яким позовні вимоги не визнаються з таких підстав. Позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач станом на момент звернення до суду із даним позовом не припинив провадження підприємницької діяльності. Стверджує, що Законом України від 06.12.2016р. №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон №1774- VIII) внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017р., зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Так, базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Ставка єдиного внеску становить 22%. З 2017р. у разі, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абз. 2 п. 2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464 в редакції Закону № 1774). Отже, Законом чітко передбачено, що навіть у випадку не отримання доходу платником єдиного внеску, він зобов`язаний визначити базу нарахування, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. З огляду на зазначене та у зв`язку із наявністю богу з єдиного соціального внеску у позивача, вважає вимоги про сплату правомірними, а позов таким що не підлягає задоволенню.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

Відповідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Виконавчим комітетом Херсонської міської ради 05.05.2001р. № 24990010001016553.

22.05.2001р. приватний підприємець ОСОБА_1 взятий на облік у ДПІ у м. Херсоні відповідно до довідки про взяття на облік платника податків від 22.05.2001р.

Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків від 12.06.2013р. №1321030700074 фізична особа-підприємець, арбітражний керуючий Крижановський М.М. узятий на облік в органах державної служби 05.05.2001р. за № 2033 та на дату видачі цієї довідки перебуває на обліку у ДПІ м. Херсоні Херсонської області ДПС.

Позивач, як фізична особа - підприємець, узятий на облік як платник єдиного внеску 17.05.2001 р. Також, сторонами в заявах по суті справи визнається той факт, що 12.06.2013р. позивач прийнятий на облік як само зайнята особа, що здійснює незалежну професійну діяльність - арбітражний керуючий.

З 01.01.2012р. ОСОБА_1 обрав спрощену систему оподаткування.

Видами діяльності позивача є: 46.14 Діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками, 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, 95.11 Ремонт комп`ютерів і периферійного устаткування, 55.20 Діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання, 55.90 Діяльність інших засобів тимчасового розміщування, 66.12 Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах, 66.22 Діяльність страхових агентів і брокерів, 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 68.31 Агентства нерухомості, 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту, 69.10 Діяльність у сфері права, 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування, 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

31.05.2013р. ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1046.

21.02.2019 року контролюючим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-18182-51, відповідно до якої борг ОСОБА_1 становив 15708,11 грн.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 21.05.2019р. по справі №540/745/19 вимогу від 21.02.2019р. № Ф-18182-51 визнано протиправною та скасовано.

18.02.2020р. узв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску станом на 31.01.2020р. та на підставі даних інформаційно-телекомунікаційної системи "Податковий борг" ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-18182-51 на суму 15708,11 грн.

Позивач не погодився з такою позицією відповідача, оскільки за період з 2017 року по момент звернення до суду він є найманим працівником, з доходів якого роботодавець утримує та перераховує до бюджету єдиний соціальний внесок.

Надаючи оцінку правомірності зазначеного рішення, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р. № 2464-VI (надалі Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Абзацом другим підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з ч. ч. 2,3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами ч.4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7.05.15 за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 , перебуваючи на податковому обліку, як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування на виконання норм діючого законодавства, перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та веде єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець із зареєстрованими видами діяльності.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо)

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Згідно наданих до суду Електронних витягів облікової картки платника податків з нарахування та сплати єдиного внеску (позивача) за 2018р. - І квартал 2020р. вбачається, що з 02.05.2018р. за позивачем рахується заборгованість зі сплати ЄСВ, яка станом на 31.01.2020р. становить 15708,11 грн.

Втім, суд звертає увагу відповідача на ту обставину, що позивач з квітня 2017р. є найманим працівником, займає посаду голови правління Приватного акціонерного товариства Завод крупних електричних машин (код ЄДРПОУ 30769085).

Згідно індивідуальних відомостей ПФУ про застраховану особу ОСОБА_1 , зокрема за періоди з 2017 року по 2020 рік, встановлено сплату Приватного акціонерного товариства Завод крупних електричних машин за ОСОБА_1 страхових внесків в належному розмірі.

При вирішенні спірних правовідносин, суд застосовує правові висновки Верховного суду, викладені в постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19, у якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Згідно приписів ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2020р. № Ф-18182-51 на суму 15708,11 грн., як наслідок остання визнається протиправною та скасовується.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно положень ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).

Позивач, у своїй позовній заяві зазначає, що судові витрати складають 9265,96 грн., з яких 840,80 грн. судового збору, 17,16 грн. комісії банку за сплату судового збору, 8408,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зауважує на тому, що матеріали справи не містять ані договору про надання правничої допомоги, ані доказів на підтвердження понесення витрат на оплату послуг представника, ані детального опису наданих представником послуг, у зв`язку із чим, суд відмовляє у відшкодуванні позивачу витрат на правничу допомогу.

Суд зауважує на тому, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

- на професійну правничу допомогу;

- сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

- пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

- пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

- пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. (ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України).

Відтак, в силу обґрунтованості заявленої позовної вимоги, суд вирішує стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір за подання позову в сумі 840,80 (квитанція від 19.03.2020р. № 6897). Однак комісія банку за сплату судового збору не відноситься до судових витрат згідно приписів ст. 132 КАС України, тому відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75) про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату богу (недоїмки) від 18.02.2020р. № Ф-18182-51, винесену Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 111060000