Постанова

від 26.05.2020 по справі 813/336/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 травня 2020 року

Київ

справа №813/336/16

адміністративне провадження №К/9901/11656/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №813/336/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Жовківського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області

про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Мікули О.І., суддів Курильця А.Р., Ніколіна В.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у лютому 2016 року звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУМВС України у Львівській області , відповідач-1 ), Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУНП у Львівській області , відповідач-2 ), в якому просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ ГУМВС України у Львівській області від 16 липня 2015 року №2025 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Жовківського районного відділу ГУМВС" у частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ;

- визнати незаконним і скасувати наказ відповідача-1 від 27 серпня 2015 року №599о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ України за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114 );

- поновити позивача на службі в органах внутрішніх справ/поліції України на посаді старшого начальницького складу (заступник начальника районного відділу), що рівнозначна на день звільнення посаді заступника начальника районного відділу - начальника кримінальної міліції Жовківського районного відділу ГУМВС України у Львівській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- стягнути з керівництва ГУМВС України у Львівській області (ГУНП у Львівській області) 50000 грн завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ було незаконним, оскільки здійснене без урахування висновків, зроблених у постанові Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року, якою закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП ), у зв`язку з відсутність у діях позивача складу й події вказаного правопорушення. Також ОСОБА_1 вказує на відсутність згоди профспілкового органу на його звільнення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Протокольною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 3 червня 2016 року залучено як співвідповідача у справі Жовківський районний відділ ГУМВС України у Львівській області (далі - Жовківський РВ ГУМВС у Львівській області , відповідач-3 ).

Постановою від 10 червня 2016 року Львівський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково:

- визнав протиправним і скасував наказ ГУМВС України у Львівській області від 16 липня 2015 року №2025 Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Жовківського районного відділу ГУМВС в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ;

- визнав протиправним і скасував наказ відповідача-1 від 27 серпня 2015 року №599о/с По особовому складу в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ України за пунктом 64 є Положення №114;

- поновив позивача в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника районного відділу - начальника кримінальної міліції Жовківського РВ ГУМВС України у Львівській області з 28 серпня 2015 року;

- стягнув з відповідача-3 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі: 42690, 72 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції мотивував своєї рішення тим, що: (1) змістом постанови Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року, якою закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, повністю спростовуються висновки службового розслідування про вчинення позивачем дисциплінарного проступку; (2) звільнення позивача як члена профспілки не було погоджено з Первинною профспілковою організацією Жовківського РВ і Львівською обласною організацією професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ, чим порушено підпункт а пункту 2.5.3 Статуту професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України; (3) наказ про звільнення ОСОБА_1 датований 27 серпня 2015 року, проте з його змісту випливає, що позивач звільнений 26 серпня 2015 року, чим порушено вимоги статті 47 Кодексу законів про працю України (щодо права особи отримати копію наказу у день його видачі); (4) позивача не було ознайомлено з матеріалами і висновком службового розслідування.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 листопада 2016 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову, якою у задоволенні позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення, однак не дисциплінарного проступку. Так, суд зауважив, що підставою для звільнення позивача з органів внутрішніх справ було не притягнення його до адміністративної відповідальності, а грубе порушення ОСОБА_1 службової дисципліни, що виразилося у недотриманні ним Присяги працівника органів внутрішніх справ України, а також вимог пункту 1.2 розділу IV Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22 лютого 2012 року №5 (далі - Правила поведінки та професійної етики в ОВС ).

Щодо звільнення позивача без згоди профспілки, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що така згода не потрібна з огляду на приписи статті 43 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України ) і частини дев`ятої статті 41 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності . Також суд відхилив доводи позивача про те, що його не було ознайомлено з матеріалами службового розслідування, оскільки встановив, що з відповідним рапортом ОСОБА_1 не звертався.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

Позивач у касаційній скарзі просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року, а постанову суду першої інстанції залишити в силі. Вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права й наводить такі доводи:

- закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення (№463/3194/15-п), передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, за відсутності події й складу цього правопорушення свідчить про відсутність підстав для проведення службового розслідування стосовно позивача за фактом керування автомобілем у нетверезому стані, а відтак і про помилковість висновків такого розслідування. Скаржник наголошує, що обставини, встановлені у вказаній справі про адміністративне правопорушення, є преюдиційними, а тому не потребують доказування під час розгляду справи про притягнення його до дисциплінарної відповідальності;

- на позивача безпідставно накладено найсуворіший вид дисциплінарного стягнення, не дивлячись на те, що він з лютого 2000 року жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності;

- під час судового розгляду апеляційний суд допустив грубе порушення вимог статті 59 Конституції України і статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України ), оскільки відмовив у задоволенні клопотання адвоката позивача про ознайомлення з матеріалами справи і оголошення перерви в судовому засіданні, обґрунтованого зайнятістю адвоката в іншій справі.

Інші учасники справи заперечень на касаційну скаргу не подали.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач з лютого 2000 року до 27 серпня 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України на різних посадах, з 18 лютого 2015 року - на посаді заступника начальника районного відділу - начальника кримінальної міліції Жовківського РВ ГУМВС у Львівській області.

Наказом відповідача-1 від 16 липня 2015 року №2025 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Жовківського РВ ГУМВС" на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ за грубі порушення службової дисципліни, вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, присяги працівника органів внутрішніх справ України, пункту 1.2 розділу ІV Правил поведінки та професійної етики в ОВС, що виразилось у керуванні автомобілем сторонньої організації без документів водія, в стані алкогольного сп`яніння, агресивному та зневажливому ставленні до громадян і працівників ДАІ, передачі керування автомобілем особі без відповідних документів та з явними ознаками алкогольного сп`яніння.

Підставою для прийняття наказу від 16 липня 2015 року №2025 став висновок за результатами службового розслідування від 16 липня 2015 року №309, розпочатого за фактом порушення службової дисципліни ОСОБА_1 та у зв`язку з отриманням інформації, викладеної у зверненні депутата Львівської обласної ради Ганущина О.О .

Службовим розслідуванням, зокрема, встановлено, що позивач 24 червня 2015 року близького 22 год 30 хв, перебуваючи поза службою, на вулицях Некрасова - Сковороди - Личаківська - Пасічна - Медової Печери в місті Львові керував без документів водія і в стані алкогольного сп`яніння автомобілем Фольсваген-Гольф , що належить організації Юніформ ІНК , а у подальшому передав керування зазначеним транспортним засобом громадянину ОСОБА_3 , котрий також перебував стані алкогольного сп`яніння і без водійських документів.

Наказом ГУМВС у Львівській області від 27 серпня 2015 року №599о/с "По особовому складу" позивач звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення №114. Підстава: наказ від 16 липня 2015 року №2025.

Вважаючи протиправними накази відповідача-1 від 16 липня 2015 року №2025 і від 27 серпня 2015 року №599о/с (останній в частині, що стосується позивача) ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Крім того, суди встановили, що постановою Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року (справа №463/3194/15-п) скасовано постанову Личаківського районного суду міста Львова від 17 липня 2015 року, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, а провадження у справі закрито.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про міліцію", Положенням №114 і Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-ІV (далі - Дисциплінарний статут ).

Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначаються Дисциплінарним статутом.

Згідно статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 цього Статуту передбачено, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового i начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність.

Приписами статті 7 цього Статуту визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового i начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів i наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність , виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики ; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян , бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку , припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року №382 затверджено присягу працівника органів внутрішніх справ України:

Я, (прізвище, ім`я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником , зберігати державну і службову таємницю.

Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов`язок , вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ.

Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров`я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський по рядок.

Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону .

Згідно пункту 8 частини першої статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового i начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з органів внутрішніх справ згідно з цим Статутом.

Згідно пункту 64 є Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу (стаття 14 Дисциплінарного статуту).

Цією ж статтею передбачено, що з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо.

Порядок проведення службових розслідувань визначений Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою наказом МВС України від 12 березня 2013 року №230 (далі - Інструкція №230 ).

Згідно пункту 2.1 вказаної Інструкції підставами для проведення службового розслідування визначає порушення службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень , знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну , інші події, пов`язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс .

Частиною першою статті 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків , коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ , Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема до Глави 2 Касаційне провадження Розділу ІІІ Перегляд судових рішень .

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновки, викладені у постанові Апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року, якою закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, яке ставилося у вину позивачеві, Верховний Суд зауважує таке.

З аналізу Дисциплінарного статуту випливає, що дотримання службової дисципліни означає виконання працівником органів внутрішніх справ законодавчих і підзаконних актів з питань службової діяльності та бездоганне й неухильне додержання правил, що такими нормативними актами передбачені, зокрема Присяги працівника органів внутрішніх справ України, Правил поведінки та професійної етики в ОВС та вимог вказаного Статуту. Також, як передбачено Дисциплінарним статутом, працівник органів внутрішніх справ повинен поважати людську гідність, виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку.

Водночас слід враховувати, що дисциплінарна відповідальність є окремим видом юридичної відповідальності поряд із кримінальною, адміністративною, цивільно-правовою і матеріальною. Підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників органів внутрішніх справ та відповідний порядок притягнення регулюються спеціальним законодавством: Дисциплінарним статутом та Інструкцією №230.

Відсутність факту притягнення до адміністративної відповідальності позивача не спростовує наявності в його діях дисциплінарного проступку, за який в порядку Дисциплінарного статуту ГУМВС України у Львівській області має право застосувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з органів внутрішніх справ.

Отже, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення, однак не дисциплінарного проступку.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада 2019 року у справі №120/860/19-а, від 4 грудня 2019 року у справі №824/355/17-а та від 5 березня 2020 року у справі №823/1468/17.

Відтак суд апеляційної інстанції, розглядаючи цю справу, правильно надав правову оцінку саме тим обставинам, що стосуються вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а тому дійшов вірного висновку, що відсутність факту притягнення особи до адміністративної відповідальності не спростовує можливості притягнення працівника органів внутрішніх справ до дисциплінарної відповідальності за наявності передбачених для цього підстав.

Так, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що поява працівника органів внутрішніх справ поза службою у нетверезому стані ображає людську гідність та є грубим порушенням службової дисципліни. Слід зауважити, що в результаті проведеного службового розслідування відповідач-1, окрім самого факту перебування в нетверезому стані, встановив, що під час припинення адміністративного правопорушення, яке ставилося у вину позивачу, підполковник міліції ОСОБА_1 при спілкуванні з працівниками Державної автомобільної інспекції та громадянами поводив себе агресивно, висловлювався нецензурною лайкою, не реагував на прохання представитися, зневажливо ставився до громадських активістів, ображав своєю поведінкою людську гідність, чим порушив вимоги відповідних нормативно-правових актів та правил і скомпрометував звання працівника органів внутрішніх справ і підірвав авторитет цих органів через створення хибної уяви громадян про вседозволеність і безкарність працівників міліції.

Вказаний висновок службового розслідування зроблений з урахуванням пояснень позивача, його дружини, а також громадянина ОСОБА_3 , що знаходився з ним в одному автомобілі, активістів Автомайдану ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , інспекторів ДПС взводу №5 РДПС ДАІ з обслуговування міста Львів ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , начальника Жовківського РВ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_9 , начальника СКЗ Жовківського РВ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_12, помічника начальника районного відділу - оперативного чергового чергової частини Жовківського РВ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_13 Також комісія врахувала, що позивач відмовився від проходження медичного освідчення на стан сп`яніння у спеціалізованому медичному закладі, а заперечення позивача факту керування транспортним засобом у нетверезому стані комісія визнала такими, що надані з метою уникнення відповідальності, а тому оцінила критично.

Суд апеляційної інстанції перевірив вказані висновки службового розслідування доказами й зауважив, що вони підтверджуються аудіо- та відеозйомкою, проведеною громадськими активістами, їх показаннями, відмовою ОСОБА_1 від проходження медичного освідчення на стан сп`яніння, фактом доставлення його слідчо-оперативною групою до Личаківського районного відділу для встановлення особи. Крім того, суд врахував, що відповідні події знайшли своє відображення у відкритих регіональних ЗМІ в мережі Інтернет.

Водночас варто наголосити, що суд касаційної інстанції не має права додатково перевіряти докази та встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.

Відтак у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що позивача було безпідставно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби, а доводи касаційної скарги не спростовують наявності у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що виявився у грубому порушенні службової дисципліни.

Також немає підстав вважати, що відповідач-1 необґрунтовано обрав крайній захід дисциплінарного впливу на позивача, оскільки Дисциплінарний статут не визначає конкретних видів дисциплінарних проступків, яким мають відповідати ті чи інші види дисциплінарних стягнень, тобто обрання відповідного виду стягнення належить до дискреційних повноважень УМВС України у Львівській області. Підстав вважати обраний вид стягнення непропорційним дисциплінарному проступку, вчиненому позивачем, у Верховного Суду також немає.

Стосовно доводів скаржника про порушення апеляційним судом його права на правову допомогу, Верховний Суд зауважує таке.

З матеріалів справи випливає, що 1 листопада 2016 року ОСОБА_1 уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Волкуном О.Р. Цього ж дня адвокат подав до суду апеляційної інстанції заяву, в якій просив оголосити перерву у судовому засіданні, призначеному на 2 листопада 2016 року на 11:00 год, і надати можливість ознайомитися з матеріалами справи. Заяву обґрунтував тим, що цього ж дня та в цей же час він зайнятий як захисник у кримінальному провадженні в іншій справі. Проте жодних доказів на підтвердження цих обставин суду апеляційної інстанції адвокат не надав.

Вказане клопотання вирішувалося в судовому засіданні 2 листопада 2016 року, в ході якого суд встановив, що адвокат Волкун О.Р. надавав правову допомогу позивачу ще в суді першої інстанції, роблячи адвокатські запити про надання інформації, відповіді на які позивач додав до позовної заяви. ОСОБА_1 не заперечував, що працював з цим адвокатом під час підготовки позовної заяви, текст якої, однак, позивач готував самостійно. Крім того, суд врахував, що засідання, призначене на 2 листопада 2016 року, було не першим, а третім і позивач не був позбавлений можливості залучити адвоката Волкуна О.Р. до участі в судовому розгляді раніше.

Врахувавши викладене, думку сторін, а також те, що до заяви не було додано доказів, які б підтверджували зайнятість представника позивача в іншій справі 2 листопада 2016 року об 11:00 год, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані дії позивача свідчать про затягування судового розгляду, а тому відмовив у задоволенні заяви про оголошення перерви в цьому судовому засіданні.

Скаржник вважає такі дії суду апеляційної інстанції порушенням статті 16 КАС України щодо права на правову допомогу (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Проте Верховний Суд ці доводи відхиляє з огляду на наступне.

Приписами частини четвертої статті 196 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Крім того, частиною другою статті 128 КАС України у вказаній редакції (яка регулює наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь у справі і яку суд апеляційної інстанції може застосовувати в силу частини першої статті 196 КАС України), також визначено, що неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. Проте за клопотанням сторони та з урахуванням обставин у справі суд може відкласти її розгляд.

Так, суд апеляційної інстанції врахував обставини, якими обґрунтована заява адвоката позивача про оголошення перерви в судовому засіданні, а також відсутність у суду доказів на підтвердження наведених у цій заяві обставин (відповідна повістка щодо зайнятості представника позивача в іншій справі була додана позивачем лише до касаційної скарги). Відтак апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вказаної заяви адвоката позивача, оскільки такі дії суду узгоджуються з вимогами статті 196 КАС України.

До того ж слід зазначити, що правильне по суті і законне судове рішення не може бути скасоване з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи (частина друга статті 350 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року). Також підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (частина друга статті 353 КАС України у вказаній редакції).

Проте скаржник не навів таких порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, як і таких, що унеможливили встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, необхідних для правильного її вирішення.

Відтак, розглянувши доводи касаційної скарги, Верховний Суд не встановив підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду