Рішення

від 25.05.2020 по справі 349/6/20

РОГАТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 349/6/20

Провадження № 2/349/138/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 травня 2020 року м. Рогатин

Рогатинський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді Лошак О. О.

з учасю секретаря судового засідання Сірко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №349/6/20 за позовом ОСОБА_1 до Лучинецької сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області про визнання права власності на земельну ділянку,

встановив:

ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Гринчишин І.Я., звернулася до суду з позовом до Лучинецької сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області з вимогою:

визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,90 га з цільовим призначенням для індивідуального житлового будівництва та для ведення особистого (підсобного) селянського господарства, що розташована в по АДРЕСА_1 , яку передано ОСОБА_1 згідно рішення Лучинецької сільської ради від 28 листопада 1993 року.

В обгрунтування позову зазначено, що на підставі рішення Лучинецької сільської ради від 28 листопада 1993 року позивачці передано у привтну власність земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва та ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,90 га. Земельна ділянка розташована біля домоволодіння позивачки по АДРЕСА_1 . Оригінал рішення Лучинецької сільської ради від 28 грудня 1993 року про передачу їй у власність вищезазначеної земельної ділянки на даний час втрачено. В архівному відділі Рогатинської районної державної адміністрації зберігається оригінал протоколу сесії Лучинецької сільської ради народних депутатів двадцять першого скликання від 28 грудня 1993 року про виділення і передачу у привтну власність земельної ділянки загальною площею 0,89 га її чоловіку ОСОБА_2 . У зв`язку з втратою правовстановлюючого документа просила визнати за нею право власності на вищезазначену земельну ділянку.

Лучинецька сільська рада подала суду заяву про слухання справи без участі представника відповідача. Позовні вимоги визнають повністю.

Позивачка, представник позивачки у судове засідання не прибули, направили на адресу суду письмове клопотання про слухання справи без їх участі. Позовні вимоги підтримують повністю з підстав, які зазначені у позовній заяві.

Суд, дослідивши та перевіривши усі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до рішення Лучинецької сільської ради народних депутатів від 28 грудня 1993 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 було вирішено передати їй у приватну власність земельну ділянку площею 0,90 га, в тому числі: для обслуговування житлового фонду 0,25 га, дя ведення підсобного господарства 0,65 га. У п. 2 цього рішення зазначено, що в зв`язку з тим, що немає можливості видати державний акт на право приватної власності, надати план як тимчасовий документ. В п. 4 цього рішення зазначено, що межі границь погоджені з усіма суміжними землекористувачами, але, враховуючи, що обмір земельної ділянки проведений без достатньої точності, при видачі державного акта в межах погоджених границь можливі незначні зміни загальної площі.

На звороті рішення Лучинецької сільської ради народних депутатів від 28 грудня 1993 року відсутній план земельної ділянки, що передається у власність ОСОБА_1 .

Згідно архівного витягу з протоколу сесії Лучинецької сільської ради народних депутатів двадцять першого скликання від 28 грудня 19993 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність жителям с.Лучинці та с.Обельниця Лучинецької сільської ради" вирішено виділиити і передами у приватну власність жителям с.Лучинці та с.Обельниця земельні ділянки загальною площею по с.Лучинці - 321,88 га по с.Обельниця - 132,47 га. Громадянам оформити відповідні документи на передачу земель у приватну власність. У додатку №1 до вищезазначеного ріщення у списку громадян про передачу земельних ділянок у приватну власність жителям с.Лучинці Лучинецької сільської ради під №348 у списку значиться ОСОБА_2 , у графі - загальна кількість земель зазначено 0,89 га, у графі кількість земель для обслуговування житлового будинку - зазначено 0,03 га, у графі для ведення підсобного господарства заначено 0,86 га.

Як вбачається з довідки №989, виданої 03 грудня 2019 року виконавчим комітетом Лучинецької сільської ради, ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_1 не набувала права власності на земельні ділянки в межах норм безоплатної приватизації в с.Лучинці.

Згідно довідки №988, виданої 03 грудня 2019 року виконавчим комітетом Лучинецької сільської ради, ОСОБА_1 користується земельною ділянкою загальною площею 0,90 га в тому числі для обслуговування житлового та господарських будівель - 0,25 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,35 га, для ведення особистого селянського господарства 0,30 га.

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з 12 лютого 1970 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 , виданим 29 серпня 2017 року Рогатинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 29 серпня 2017 року виконавчим комітетом Лучинецької сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За ч.ч. 3-6 ст.17 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року (у редакції, чинній станом на 30 грудня 1993 року) громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для:

- ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу;

- ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу;

- будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, у тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок , право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Згідно частини першої статті 23 ЗК України 1990 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються або реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

Таким чином для оформлення права власності на земельну ділянку, крім рішення відповідного органу місцевого самоврядування, законодавство вимагало наявність документів, що підтверджують розмір, форму і розташування земельної ділянки, які позивачкою до суду не надано.

Державний акт на право приватної власності на землю у вказаних розмірах ОСОБА_1 не видано, до цього часу розмір її земельної ділянки не уточнено, документація щодо виносу в натурі меж земельної ділянки відсутня, тому право на землю, надане їй Лучинецькою сільською радою, не було реалізовано.

За висновком Верховного суду щодо застосування вищезазначеної норми права, викладеним в постанові від 24 жовтня 2018 у справі № 445/1466/15, право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право - державного акта на право власності на землю. Саме лише рішення органу місцевого самоврядування за відсутності правовстановлюючого документа (в якому, зокрема, вказуються і межі земельної ділянки) не є достатньою підставою для виникнення права власності на земельні ділянки.

Матеріально-правові вимоги позивача у цивільній справі мають бути спрямовані на захист його прав, свобод чи інтересів, порушених або оспорюваних відповідачем.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами. Згідно із частинами першою - третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За змістом статті 144 Конституції України, статей 12, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції, зокрема, сільських рад належить вирішення питань про надання у користування земельних ділянок із земель комунальної власності відповідних територіальних громад. Також відповідно до пункту "в" статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 не належить право власності на земельну ділянку площею 0,90 га для ведення особистого (підсобного) селянського господарства, індивідуального житлового будівництва, що розташована с. Лучинці Рогатинського району Івано-Франківської області, оскільки вона не набула у встановленому законом порядку цю земельну ділянки у власність (їй не видано державного акта на право приватної власності на землю, не встановлено меж цієї ділянки в натурі (на місцевості), втрачене рішення Лучинецької сільської ради про передачу земельної ділнки у власність не є правовстановлюючим документом, що дає підстави до застосування ст. 392 ЦК України, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Водночас ОСОБА_1 не позбавлена можливості у порядку, передбаченому чинним законодавством, звернутись до органу місцевого самоврядування із належними документами для передачі земельної ділянки їй у власність.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 264, 265 ЦПК України,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Лучинецької сільської ради Рогатинського району Івано-Франківської області про визнання права власності на земельну ділянку відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду через Рогатинський районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судовогорішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжуюється на строк дії такого карантину.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: с.Лучинці Рогатинського району Івано-Франківської області, РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - Лучинецька сільська рада Рогатинського району Івано-Франківської області, місцезнаходження: вул.Шевченка, 20, с.Лучинці Рогатинського району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 26430363.

Повне судове рішення складено 25 травня 2020 року.

Суддя О.О. Лошак