Рішення

від 26.05.2020 по справі 683/2760/19

СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 683/2760/19

2/683/283/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року м.Старокостянтинів.

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі головуючого - судді Андрощука Є.М.

з участю секретаря Свідерської К.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у залі суду в м.Старокостянтинова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про поновлення терміну подачі заяв про відпустку та звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання надати відпустку, зобов`язання внести виправлення в трудовій книжці, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, виплату вихідної допомоги у зв`язку з ліквідацією підприємства,

В С Т А Н О В И В:

10 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувсь з позовом до ФОП ОСОБА_3 про поновлення терміну подачі заяв про відпустку та звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання надати відпустку, зобов`язання внести виправлення в трудовій книжці, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, виплату вихідної допомоги у зв`язку з ліквідацією підприємства, в якому з урахуванням заяв про уточнення та збільшення позовних вимог, просив: поновити термін подачі заяв про відпустку та звільнення; поновити на роботі оператором АЗС №2 з 01 липня 2019 року; примусити ФОП ОСОБА_3 наказом надати відпустку; виправити вкладиш у трудову книгу без порочних записів; стягнути 195980,88 грн., яких: 178876,76 грн. - невиплаченої заробітної плати, 11073 грн. - виплати за час вимушеного прогулу за період з 02 липня 2019 року до 07 жовтня 2019 року, 6031,12 грн. - вихідна допомога у зв`язку з ліквідацією підприємства згідно зі ст.44 КЗпП України.

В обґрунтування позову посилавсь на те, що з 06 листопада 2015 року він працював оператором АЗС №2 ФОП ОСОБА_3 та 01 липня 2019 року його було звільнено з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України. Позивач вважає таке звільнення незаконним, оскільки згідно ч.6 ст.38 КЗпП України він мав право протягом двох тижнів відкликати свою заяву про звільнення, що і зробив 02 липня 2019р., направивши роботодавцю відповідну заяву. Згідно ст.3 Закону України Про відпустки позивач мав право на надання відпустки з наступним звільненням в останній день відпустки, про що він написав заяву. Позивач вважає, що його звільнення повинно було відбутись на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, так як АЗС №2 з 25 червня 2019р. була зачинена та фактично не працювала, тобто була ліквідована. Відповідач проігнорував заяви позивача, відмовившись їх отримати і лист був повернутий 05 серпня 2019р. Позивач повторно направив 09 серпня 2019р. даний лист ФОП ОСОБА_3 , який був отриманий останнім 29 серпня 2019р. Також за 3 роки і 8 місяців позивач вважає, що надурочно перепрацював 1 рік та 4 місяці, працював у вихідні та святкові дні та в нічний час, що повинно було оплачено у подвійному розмірі, а ФОП ОСОБА_3 звільнив його з ціллю помсти, для того щоб позбавити можливості отримувати допомогу по безробіттю.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити, з вищенаведених підстав та доповнив, що заяву про звільнення за власним бажанням 01 липня 2019 року він написав під тиском бухгалтера ОСОБА_4 , заробітну плату він отримав готівкою і усю суму, що була нарахована роботодавцем.

Представник відповідача позов не визнав, заперечив проти його задоволення, посилаючись на те, що звільнення позивача відбулось 01 липня 2019р. на підставі його заяви, написаної добровільно і без будь якого тиску з боку роботодавця. Заробітна плата нараховувалась згідно умов колективного договору та чинного законодавства, з урахуванням роботи позивача у нічний, надурочний час, вихідні та святкові дні. Позивачу, згідно його заяв надавалась щорічна оплачувана відпустка у 2016-2018р. та виплачено грошову компенсацію при звільненні за частину невикористаної відпустки за 2019 рік. Ліквідації підприємства не відбулось і відповідач є фізичної особою - підприємцем та не має структурних підрозділів, в тому числі і у вигляді АЗС №2. Також, представник відповідача клопотав про застосування строку позовної давності при вирішенні спору, оскільки позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, дослідивши докази у справі, прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та згідно з ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Пленум Верховного Суду України у п.12 постанови від 06.11.1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснив, що по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

В судовому засіданні встановлено, що наказом ФОП ОСОБА_3 №12 від 05 листопада 2015р. ОСОБА_1 було прийнято на посаду оператора АЗС з 06 листопада 2015р. з окладом згідно штатного розпису (т.1 а.с.20), відповідний запис за №44 внесено до трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 (т.1 а.с.3).

Як вбачається з даних заяви ОСОБА_1 від 01 липня 2019р. останній звернувся до ФОП ОСОБА_3 з заявою про звільнення за власним бажанням з 01 липня 2019р. (т.1 а.с.18).

Наказом ФОП ОСОБА_3 №8 п.3 від 01 липня 2019р. ОСОБА_1 було звільнено з посади оператора АЗС з 01 липня 2019р. за власним бажанням, відповідно до ст.38 КЗпП України, з виплатою компенсації основної щорічної відпустки за 14 днів (т.1 а.с.19) і відповідний запис за №45 внесено до трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 (т.1 а.с.3).

Встановлено, що 01 липня 2019р. позивач був ознайомлений із наказом про звільнення та того ж дня отримав трудову книжку, що підтверджується позивачем та визнається представником відповідача.

Також, в судовому засіданні позивач пояснив, за період його роботи у ФОП ОСОБА_3 заробітну плату він отримував готівкою і усю суму, що була нарахована роботодавцем і ці обставини визнані представником відповідача, а також підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_4.

Відповідно ст.82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Щодо застосування строку позовної давності до позову ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Так, ч.1 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим ст.234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Таким чином, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронювані законом інтереси позивача, за захистом яких той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтереси не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

Як зазначено вище, судом встановлено, що позивач після звільнення 01 липня 2019 року вчиняв дії щодо досудового врегулювання спору, звертавшись з відповідними заявами до відповідача, тому суд прийшов до висновку, що позивач з поважних причин пропустив місячний строк звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору та вважає за можливе поновити позивачу такий строк.

Разом з тим, посилання позивача на ті обставини, що заяву про звільнення за власним бажанням 01 липня 2019 р. він написав під тиском бухгалтера ОСОБА_4 та фактично відбулась ліквідація підприємства - АЗС №2, а отже його слід було звільнити підставі п.1 ст.40 КЗпП України, не знайшли свого підтвердження в суді.

Так, з аналізу вищевказаних доказів вбачається, що звільнення позивача відбулось за його заявою та у зазначений позивачем день - 01 липня 2019р. і при цьому роботодавцем було дотримано усіх вимог щодо процедури звільнення позивача за ст.38 КЗпП України.

Крім того, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , пояснила, що вона була таким же як і позивач найманим працівником та працювала у ФОП ОСОБА_3 бухгалтером і не примушувала, а також ніяким чином не чинила тиск на ОСОБА_1 , з метою написання останнім заяви про звільнення за власним бажанням 01 липня 2019р.

Зазначені показання свідка ОСОБА_4 суд вважає правдивими, достовірними та такими, що не були спростовані будь-якими іншими доказами, дослідженими в суді.

Подальші звернення ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про відкликання заяви від 01 липня 2019р. про звільнення за власним бажанням (т.1 а.с.4-6) не є підставою для визнання незаконним та скасування наказу ФОП ОСОБА_3 №8 п.3 від 01 липня 2019р. про звільнення позивача з займаної посади, оскільки, як зазначено вище, чинним законодавством не передбачено відкликання працівником заяви про звільнення за власним бажанням, після його звільнення.

Тому позовні вимоги в частині поновлення термінів подачі заяв про звільнення; поновлення на роботі оператором АЗС №2 з 01 липня 2019 року; виправити вкладиш у трудову книгу без порочних записів - задоволенню не підлягають.

З огляду на вищенаведене, не підлягають до задоволення і позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними від позовних вимог про поновлення на посаді.

Щодо твердження позивача про відсутність згоди профспілкового комітету підприємства на його звільнення з посади слід зауважити, що в судовому засіданні встановлено, що у ФОП ОСОБА_3 не було створено первинної профспілкової організації і ОСОБА_1 не був її членом, отже такої згоди роботодавцю не було потрібно отримувати у первинній профспілковій організації.

Також позовні вимоги про поновлення термінів подачі заяв про відпустку та примусити ФОП ОСОБА_3 наказом надати відпустку, не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Так, згідно з ст.74, ч.1 ст.75 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки з збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати; щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору; у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки (ч.1 ст.83).

Також, відповідно до ст.2 Закону України Про відпустки право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи та згідно з ч.1 ст.6, вказаного Закону щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору; право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (ч.5 ст.10); у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки (ч.1 ст.24).

Так, в судовому засіданні встановлено, що згідно заяви ОСОБА_1 від 07 березня 2019 року (т.2 а.с.146) наказом ФОП ОСОБА_3 №5 від 07 березня 2019р. ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку на 24 календарні дні з 11.03.2019р. по 03.04.2019р. за період роботи з 06.11.2016р. по 02.11.2017р.(т.2 а.с.145).

Наказом ФОП ОСОБА_3 №7 від 15 травня 2019р. ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку на 24 календарні дні з 20.05.2019р. по 12.06.2019р. за період роботи з 06.11.2017р. по 05.11.2018р.(т.2 а.с.147) - згідно заяви ОСОБА_1 від 15 травня 2019р. (т.2 а.с.148).

Також, як вбачається з даних наказу ФОП ОСОБА_3 №8 п.3 від 01 липня 2019р. ОСОБА_1 при звільненні з посади оператора АЗС з 01 липня 2019р. за власним бажанням, відповідно до ст.38 КЗпП України, було виплачено компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за 14 днів (т.1 а.с.19).

З вищенаведеного слідує, що роботодавцем було дотримано вимоги чинного законодавства щодо прав позивача на відпустку.

Щодо позовних вимог позивача стягнення 178876,76 грн. - невиплаченої заробітної плати, яка на думку позивача підлягає стягненню з відповідача за період його роботи за 3 роки і 8 місяців, оскільки позивач вважає, що надурочно перепрацював 1 рік та 4 місяці, працюючи у вихідні, святкові дні та в нічний час, суд зазначає наступне.

Режим робочого часу передбачає встановлення часу початку та закінчення роботи, тривалості перерв для відпочинок, тривалості та порядку чергування змін.

Тривалість роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку та робочий день може тривати 8 год. щоденно або 8год. 15 хв.

До загального режиму робочого часу належить 5-денний робочий тиждень, 6-денний робочий тиждень та режим, що базується на підсумованому обліку робочого часу (ст.62 КЗпП України).

Відповідно до ч.2 ст.52 КЗпП України на тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження 5-денного робочого тижня є недоцільним, встановлюється 6-денний робочий тиждень з одним вихідним днем. Тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. при тижневій нормі 40 год., 6 год. - при тижневій нормі 36 год. і 4 год. - при тижневій нормі 24 год.

Залучення до роботи у вихідні дні допускається у виняткових випадках і лише з дозволу профспілки (ч.1 ст.71); згідно з ч.2 ст.73 КЗпП України у дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, (святкові дні) допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених ст.71 цього Кодексу.

Робота у зазначені дні компенсується відповідно до ст.107 цього Кодексу (подвійний розмір).

Відповідно до ст.54 КЗпПУ при роботі у нічний час установлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину.

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною у тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема в безперервно діючих виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем, нічним вважається час з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку.

Згідно зі ст.108 КЗпП України робота у нічний час оплачується в підвищеному розмірі, встановленому Генеральною, галузевою (регіональною) угодами і колективним договором, і розмір підвищення оплати не може бути нижче 20% тарифної ставки (окладу)за кожну годину роботи в нічний час.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 06 листопада 2015р. по 01 липня 2019р. працював у ФОП ОСОБА_3 оператором АЗС з окладом згідно штатного розпису.

Графік роботи ОСОБА_1 був визначений з 00 год. по 23 год. 55 хв. з наданням двох діб відпочинку, що підтверджується поясненнями позивача, даними змінних звітів АЗС №2 ФОП ОСОБА_3 (т.1 а.с.97-140), показаннями свідка ОСОБА_4 та визнається представником відповідача.

Як вбачається з даних колективного договору ФОП ОСОБА_3 та уповноваженого трудового колективу на 2016-2020 роки від 26.02.2016р., зареєстрованого в управлінні соцзахисту населення Старокостянтинівської РДА р.№64 від 07.04.2016р. - з 01.01.2016р. встановлено розміри тарифних ставок та посадових окладів для виробничого персоналу згідно з додатком до Договору (т.1 а.с.142-146) та згідно до додатку №1 до Договору посадовий оклад на 2016р. оператора АЗС становив з 01.01.2016р. - 1380 грн., з 01.05.2016р.- 1500 грн., з 01.12.2016р. - 1600 грн. (т.1 а.с.147).

Відповідно до змін до Договору від 02.01.2018р. та від 03.01.2019р. розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018р. встановлено - 3723 грн., з 01.01.2019р. - 4173 грн., відповідно (т.1 а.с.151-154).

Як вбачається з даних розрахунку заробітної плати оператора АЗС №2 ОСОБА_1 ФОП ОСОБА_3 було здійснено нарахування та виплату заробітної плати з урахуванням відпрацьованого надурочного часу, роботи в нічний час, святкові та вихідні дні (т.1 а.с.156-157).

Щодо позовних вимог про стягнення 6031,12 грн. вихідної допомоги у зв`язку з ліквідацією підприємства згідно зі ст.44 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідач - ФОП ОСОБА_3 є самозайнятою особою - фізичною особою підприємцем, не є юридичною особою та не має структурних підрозділів та видами його підприємницької діяльності є: інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно - технічними виробами в спеціалізованих магазинах, роздрібна торгівля пальним і яку ФОП ОСОБА_3 здійснював через АЗС №2, де і працював позивач.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями позивача, даними з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за №24926881 від 18.11.2019р. (т.1 а.с.26-27) та визнаються представником відповідача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що припинення роздрібної торгівлі пальним через АЗС №2 не є ліквідацією підприємства в розумінні положень ст.44 КЗпП України, на що посилається позивач, оскільки дане є лише припиненням одного виду діяльності ФОП ОСОБА_3 , а отже і відсутні підстави для стягнення 6031,12 грн. вихідної допомоги у зв`язку з ліквідацією підприємства згідно зі ст.44 КЗпП України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.76-80, 89, 141, 244-246, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про поновити термінів подачі заяв про відпустку та звільнення; поновлення на роботі оператором АЗС №2 з 01 липня 2019 року; примусити ФОП ОСОБА_3 наказом надати відпустку; виправити вкладиш у трудову книгу без порочних записів; стягнення 195980,88 грн., яких: 178876,76 грн. - невиплаченої заробітної плати, 11073 грн. - виплати за час вимушеного прогулу за період з 02 липня 2019 року до 07 жовтня 2019 року, 6031,12 грн. - вихідна допомога у зв`язку з ліквідацією підприємства згідно зі ст.44 КЗпП України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів до Хмельницького апеляційного суду через Старокостянинівський районний суд.

У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Позивач: ОСОБА_1 , проживає АДРЕСА_1 .

Відповідач: фізична особа підприємець ОСОБА_3 , проживає АДРЕСА_2 .

Повне рішення складено 25 травня 2020 року.

Суддя