Ухвала

від 20.05.2020 по справі 215/1752/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1641/20 Справа № 215/1752/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

Головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря с/з ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040230002002 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2020 року, щодо:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянина України, працюючого водієм ТОВ «Північ-Авто», одруженого, маючого на утриманні трьох неповнолітніх дітей, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України,

За участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_8 в режимі відеоконференції,

законного представника потерпілої - ОСОБА_9 , в режимі відеоконференції,

представника потерпілої ОСОБА_10 в режимі відеоконференції, -

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 4250 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати.

Провадження у цивільному позові ОСОБА_9 законного представника ОСОБА_11 до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім КОМТЕК; третя особа ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином закрито.

Згідно з вироком суду, обвинуваченого ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, за таких обставин.

06.11.2017 року, приблизно о 07 год. 50 хв., в світлий час доби, по сухому асфальтному покриттю проїзної частини вул. Адмірала Головка з боку вул. Маршака в напрямку вул. Каширська в Тернівському районі міста Кривого Рогу, порушуючи вимоги п.п. 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

- 12.4 У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год;

- 12.9 Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки у відповідності з підпунктом и пункту 30.3 даних правил

рухався технічно справний автомобіль Toyota Land Cruiser, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_6 .

В цей же час малолітній пішохід ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підійшла до краю проїзної частини справа та зупинилась.

В ході подальшого наближення автомобіля Toyota Land Cruiser, ОСОБА_11 відновила рух та почала перетинати проїзну частину вул. А. Головко, справа наліво відносно напрямку руху автомобіля Toyota Land Cruiser у невстановленому для переходу місці.

В ході подальшого руху ОСОБА_6 проявив неуважність до змін дорожньої обстановки, та не застосував вчасно гальмування, таким чином порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3 б) Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

- 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

- 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Внаслідок зазначених порушень вимог Правил дорожнього руху України, виконання яких було необхідною та достатньою умовою для запобігання ДТП, водій ОСОБА_6 , керуючи автомобілем Toyota Land Cruiser, поблизу електроопори б/н, скоїв наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_11 , яка була травмована та отримала тілесні ушкодження, у вигляді: закрита внутрішньочерепна травма: забій головного мозку 2 ст., контузійні вогнища обох лобних долей, правої тім`яної та лівої скроневої долей, субарахноідальний крововилив, забійні рани підборіддя та діафрагми нижньої щелепи ліворуч, забійно-рвана рана нижньої губи, гематома язика та ротової порожнини, садна обличчя, шиї, тулуба, кінцівок (локалізація в медичних документах не вказана); уламковий перелом верхньої третини правого плеча, уламковий перелом ліктьового відростка лівої ліктьової кістки, перелом обох кісток правого передпліччя зі зміщенням, закритий перелом нижньої третини правої стегнової кістки без зміщення, закритий перелом середньої третини правої великогомілкової кістки зі зміщенням, гемартроз правого колінного суглоба, які згідно висновку судово-медичної експертизи №481 від 18.04.2018 року, за своїм характером відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, за ознакою тривалого розладу здоров`я більше 21 доби, п.2.2.2. Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року.

Згідно з висновком судово-автотехнічної експертизи № 7/10.1/171 від 25.04.2018 року в діях водія ОСОБА_6 по керуванню автомобілем Toyota Land Cruiser, вбачається невідповідності вимогам п.п. 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з ДТП.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати повністю як необґрунтований та ухвалити виправдувальний вирок.

В обґрунтування своїх вимог обвинувачений зазначає, що швидкості руху він не порушував, не був стомлений, був уважним до зміни дорожньої обстановки та ситуації. Яким чином він міг створювати небезпеку чи перешкоду стоячому на тротуарі пішоході ні в обвинувальному акті, ні у вироку не зазначено. В ПДР говориться про виникнення небезпеки, а не про зміну дорожньої обстановки, що далеко не рівнозначні терміни, сторона обвинувачення не зазначила та в судовому засіданні не довела правильність визначення моменту виникнення небезпеки для руху в даному конкретному випадку ДТП, який був встановлений та заданий слідчим, в якості вихідних даних на авто-технічну експертизу. Дорожня обстановка, в розумінні п. 1.10 ПДР, ніяк не вимагала від водія зменшення швидкості взагалі, тому що передбачає статистичні об`єкти організації дорожнього руху. Знаходження спокійно стоячого пішохода на тротуарі, не вимагає від водіїв зменшення швидкості. Суд у вироку не обґрунтував, в який саме час у водія ОСОБА_6 виникла необхідність виконання вимог по зупинці. Крім того, судом зазначено, що що з обвинувачення ОСОБА_6 слід виключити посилання на порушенням ним п. 12.3 ПДР України, оскільки зазначене не відповідає дійсності та спростовується іншими перевіреними судом доказами і не перебуває у прямому причинному зв`язку з ДТП.

Вказує, що досудовим слідством допущено ряд порушень процесуального закону, а саме право обвинуваченого на захист. 30.04.2018 року слідчим йому було вручено та дана можливість ознайомитись з матеріалами справи, після чого він одразу заявив клопотання про призначення авто-технічної експертизи по своєму варіанті обставин наїзду, в чому було відмовлено в тому числі на підставі того, що досудове слідство завершено 27.04.2018 року. На постанову слідчого про відмову в задоволенні клопотання було подано скаргу, однак розгляд слідчим суддею не відбувся з обставин, що матеріали справи вже перебувають в суді. Таким чином, постійне створення слідчим, стороні захисту перешкод в призначенні повторної авто-технічної експертизи, що має суттєве значення в кримінальному провадженні, являється порушенням права на захист. Суд не встановив, що можливе порушення у виборі швидкості руху, які самі по собі містять реальну можливість настання суспільно-небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає їх у конкретній ДТП. Експерту ОСОБА_12 , в якості вихідних даних, досудовим слідством задавалась швидкість руху автомобіля Toyota Land Cruiser 60 км/год. (висновок №7/10.1/125 від 16.03.2018 року), тобто в матеріалах досудового розслідування були явні протиріччя, які судом не усунені.

Також зазначає, що сторона обвинувачення при встановленні обставин ДТП, допустила велику кількість суттєвих порушень процесуального закону, порушення методичного характеру, а саме не перевірила експертним шляхом момент визначення виникнення небезпеки для руху, розрахунок швидкості руху автомобіля Toyota Land Cruiser на момент початку гальмування, висунула непослідовне та необґрунтоване обвинувачення, а суд замість забезпечення змагальності сторін упереджено відмовляв у єдиному його клопотанні про призначення авто-технічної експертизи.

Також вказує, що суд застосував до нього саме суворе додаткове покарання, не врахувавши, що він після події ДТП сплатив потерпілій 8000 грн. та 100 доларів США, потім, через підприємство, ще 51000 грн., не враховуючи на те, що на утриманні він має трьох неповнолітніх дітей, непрацюючу дружину, не притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку в ПНД не стояв, скоїв неумисне правопорушення, всіляко сприяв швидкому розслідуванні ДТП, добре характеризується по роботі та в побуті, відшкодував матеріальну та моральну шкоду, спеціальність водій для нього є єдиною для існування родини.

Зазначає, що незаконність та необґрунтованість вироку суду полягає в не наданні належної оцінки діям досудового слідства відносно клопотання сторони захисту про проведення авто-технічної експертизи; не зважаючи на методичні рекомендації, надані стороною захисту, не перевірена правильність визначення слідчим моменту виникнення небезпеки для руху та швидкості руху керованого автомобіля перед гальмуванням; не забезпечено змагальності сторін, передбаченої КПК України; вибірковість в виборі та оцінці доказів по справі.

Також зазначає, що суд переплутав правовий статус дитини передбачений ст. 6 Сімейного Кодексу України, з фізіологічним підходом методики проведення авто-технічних досліджень визначений в методичному посібнику ВНДІСЕ, який застосував слідчий при визначенні моменту виникнення небезпеки, суд при аналізі обставин справи, оцінці доказів та ухваленні вироку, вийшов за межі обвинувачення, оскільки у вироку цитує вимоги п. 1.7 ПДР, які, згідно обвинувального акту, йому не інкримінуються.

Представник цивільного відповідача ОСОБА_13 та потерпіла ОСОБА_11 в судове засідання апеляційної інстанції не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, про поважні причини свого неприбуття не повідомили, у зв`язку з чим, з урахуванням думки учасників кримінального провадження, колегія суддів вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представника цивільного відповідача та потерпілої, відповідно до вимог ст.405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_14 , які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та просили її задовольнити, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, просила вирок суду першої інстанції залишити без змін, думки представника потерпілої ОСОБА_10 та законного представника потерпілої ОСОБА_9 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються доказами, які були досліджені в суді першої інстанції та яким надана належна оцінка.

В суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 свою вину не визнав у повному обсязі і пояснив, що він 06.11.2017 року, о 08 годині ранку їхав на роботу на службовому авто по вулиці Головка в напрямку вулиці Каширська зі швидкістю 40-50 км/год. Попереду нього рухався автомобіль Ланос, який обвинувачений об`їхав, коли той зупинився біля магазину. Після об`їзду цього автомобіля, коли обвинувачений став у свій ряд руху, побачив дівчинку високого зросту років чотирнадцяти, яка стояла на тротуарі, приблизно за 20 см від бордюру, спиною до дороги. Її поведінка не свідчила про намір переходити проїзну частину. Потім вона раптом різко розвернулась та побігла по діагоналі прямо на автомобіль обвинуваченого, при цьому зовсім не дивлячись на дорогу. Обвинувачений повернув кермо різко вліво, щоб не допустити наїзду на пішохода, але дівчинка вдарилась у праве крило. Потім обвинувачений загальмував і зупинився. До моменту наїзду гальмування не застосовував, оскільки відстань до зіткнення була маленька, а він керував трьохтонним позашляховиком, тому відвертаючи кермо ліворуч зберіг життя дитині, проте колегія суддів вважає, що версія обвинуваченого про його невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України належним чином перевірена судом першої інстанції і спростовується доказами, які були досліджені під час судового розгляду.

Так, в суді першої інстанції свідок ОСОБА_15 показав, що восени минулого року, коли вона рано вранці відводила своїх дітей до школи та садка, чекала на узбіччі дороги свого знайомого ОСОБА_16 , який мав під`їхати до неї. В цей час на дуже великій швидкості проїхав чорний Джип, який обігнав стоячий Ланос, а потім вона почула сигнал, звук гальм та удар. Подивившись на проїзну частину побачила там дівчинку, яка лежала нерухомо обличчям донизу недалеко від неї. Самого моменту наїзду свідок не бачила. На дорозі свідок побачила чорні полоси, пам`ятає, що точно один слід вів до автомобіля, який стояв трохи далі від місця наїзду. Свідок бачила, що водій джипу після наїзду проїхав трохи вперед, а потім вискочив із автомобіля, проте в подальшому намагався сісти назад, щоб втекти, але якийсь чоловік та ОСОБА_17 завадили йому це зробити. Крім того, свідок зазначила, що брала участь у слідчому експерименті, де вимірювалась швидкість автомобіля та гальмівний шлях.

Свідок ОСОБА_18 будучи допитаним в суді першої інстанції пояснив, що восени 2017 року він їхав по вулиці Головка зі сторони вулиці Доватора, щоб забрати свою дівчину. Коли він під`їхав навпроти будинку по АДРЕСА_3 , його обігнав джип на великій швидкості, яка була не менше 80 км/год або й більше. Коли свідок на своєму автомобілі приблизився до бордюру, то почув удар, і потім побачив лежачу дитину на дорозі. При цьому свідок, коли стояв, боковим зором бачив дівчинку, яка намагалась перейти дорогу, оскільки зробила крок на проїзну частину, а потім побігла. Як швидко бігла дівчинка свідок не пам`ятає. Самого наїзду свідок не бачив, чув лише удар. Наїзд відбувся за півтора метра від бордюру та за 50 метрів від місця, де стояв автомобіль свідка. Свідок ОСОБА_18 бачив, що обвинувачений на своєму автомобілі гальмував вже після удару. Крім того, на дорозі бачив гальмівний слід після удару. Свідок також зазначив, що приймав участь у слідчому експерименті і все, що відтворювалось на ньому відповідає дійсності.

Будучи допитаним в якості свідка слідчий СВ КВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_19 пояснив, що процесуальних порушень під час досудового розслідування при винесенні постанови про призначення судово-автотехнічної експертизи не допускав, чітко зазначив у ній необхідні вихідні дані для експерта. Саме розташування пішохода на краю дороги обличчям повернутим в напрямку руху автомобілів свідчить про його намір перейти проїзну частину і є для водія небезпекою для руху, яку він повинен врахувати. Вважає, що виявлення поблизу проїзної частини пішохода шкільного віку, яка хотіла перейти дорогу, є зміною дорожньої обстановки.

Під час вивчення матеріалів кримінального провадження не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_18 чи ОСОБА_19 з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого ОСОБА_6 у зазначеному кримінальному правопорушенні, а також не виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів у справі, які б викликали сумніви в їх достовірності. Наявні у справі докази відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності доказів.

Всі вищевикладені показання свідків узгоджуються з іншими належними і допустимими доказами по справі, детально проаналізованими і вказаними у вироку, які містяться в матеріалах провадження.

Так, згідно протоколу огляду місяця дорожньо-транспортної пригоди від 06 листопада 2017 року (т. 2, а.кп. 8-13), що проведений в присутності понятих та учасника ДТП ОСОБА_6 , підтверджено безпосередньо факт настання самої події кримінального правопорушення, а саме: дорожньої-транспортної пригоди, її час, місце, характеристика природних умов і наслідків, що настали в результаті наїзду транспортного засобу на пішохода. Так, місцем дорожньо-транспортної пригоди вказано пряму ділянку вул.Головка поблизу заїзду до буд. 60 а. Проїзна частина має спуск в напрямку вул.Каширська 3 см на 1 м. Дорожня розмітка 1.5 ПДР білого кольору. Вид та стан покриття (на момент ДТП та під час огляду): асфальтобетонне, сухе, чисте. Об`єкти, що обмежують оглядовість відсутні. Сліди, що свідчать про переміщення об`єктів на місці ДТП відсутні. При огляді транспортного засобу Toyota Land Cruiser, НОМЕР_1 встановлено, що на автомобілі розбита права передня фара. Передній бампер справа зміщено з місць кріплення. Вм`ятина на правому передньому крилі. Пошкоджено праве дзеркало заднього виду, відсутній фрагмент пластикового корпусу. Счес бруду на правих дверцятах. Відсутні фрагменти фарби на правому передньому крилі, счеси пилу на правих дверцятах. Відсутні сліди шин. Осип часток фарби та скла передньої правої фари. Зафіксовано наявність речовини бурого кольору схожої на кров. Під час огляду вилучені автомобіль Toyota Land Cruiser», реєстраційний номер НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 .

Зі схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, а також доданих фото-таблиць вбачається, що вони містять зображення місця пригоди у вигляді схеми, яка оформлена на місці пригоди і підписана понятими та водієм ОСОБА_6 , та на якій графічно відображені й зафіксовані всі об`єкти та обставини, що стосуються події та можуть мати значення для об`єктивного визначення її причин, а саме: ділянка дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода; сталий орієнтир, до якого на схемі здійснена прив`язка об`єктів; транспортний засіб, причетний до ДТП, координати його розміщення відносно елементів проїзної частини та сталих орієнтирів; ширина проїзної частини разом з роздільними смугами; розташування дорожньої розмітки. На фото-таблицях зафіксовано місце ДТП за напрямком руху автомобіля Toyota Land Cruiser, його розташування на проїзній частині, виявлені пошкодження, а також місце, де стояла пішохід до моменту початку руху, вказаного водієм ОСОБА_6 (т. 2, а.кп.14-17).

Як вбачається з висновків судової експертизи технічного стану транспортних засобів №7/10.2/76 від 13.03.2018 року та №7/10.2/78 від 13.03.2018 року, на момент огляду система рульового керування автомобіля Toyota Land Cruiser реєстраційний номер НОМЕР_1 та його робоча гальмівна система знаходяться в працездатному стані (т. 2, а.кп.64-67, 72-76), тобто з вищевказаних висновків вбачається, що будь-яких технічних несправностей, які б перебували у причинно-наслідковому зв`язку з ДТП у досліджуваного автомобіля не виявлено.

З висновку судово-медичної експертизи №481 від 18.04.2018 року вбачається, що у потерпілої ОСОБА_11 виявлені наступні тілесні ушкодження: закрита внутрішньочерепна травма: забій головного мозку 2 ст., контузійні вогнища обох лобних долей, правої тім`яної та лівої скроневої долей, субарахноідальний крововилив, забійні рани підборіддя та діафрагми нижньої щелепи ліворуч, забійно-рвана рана нижньої губи, гематома язика та ротової порожнини, садна обличчя, шиї, тулуба, кінцівок (локалізація в медичних документах не вказана); уламковий перелом верхньої третини правого плеча, уламковий перелом ліктьового відростка лівої ліктьової кістки, перелом обох кісток правого передпліччя зі зміщенням, закритий перелом нижньої третини правої стегнової кістки без зміщення, закритий перелом середньої третини правої великогомілкової кістки зі зміщенням, гемартроз правого колінного суглоба. Вказані ушкодження виникли від ударної дії тупого твердого предмету (предметів), який міг мати як обмежену, так і необмежену травмуючи поверхню, або при ударі об такий же предмет (предмети), що могло бути при механізмі дорожньо-транспортної пригоди. За своїм характером виявлені ушкодження відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, за ознакою тривалого розладу здоров`я більше 21 доби, п.2.2.2. Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 ркоу. Тілесні ушкодження у потерпілої могли виникнути при механізмі, вказаному у постанові про призначення судово-медичної експертизи (т. 2, а.кп.93-96).

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 16.04.2018 року, свідок ОСОБА_6 у присутності свого захисника, представника потерпілої, понятих на підставі ст. 63 Конституції України відмовився давати показання відносно обставин ДТП від 06.11.2017 року (т. 2, а.кп. 99-100).

З протоколу проведення слідчого експерименту від 16.04.2018 року, проведеного за участю представників потерпілої, статиста, її представника, понятих та свідка ОСОБА_18 та долученої до нього схеми і фото-таблиць вбачається, що свідок ОСОБА_18 встановив автомобіль, на якому він рухався 06.11.2017 року в місце, де він перебував в момент обгону його позашляховиком у положення, за якого відстань до правого краю проїзної частини склала 3,0 метри, а до ел.опори б/н 173,8 м. Після цього ОСОБА_18 перебуваючи в даному автомобілі та керуючи діями водія на автомобілі Toyota Land Cruiser встановив його у положення, за якого він перебував в момент обгону. Проведеними замірами встановлено, що автомобіль знаходиться на відстані 5,6 метра від правого краю проїзної частини та на відстані 174,8 м до ел. опори б/н. Після цього ОСОБА_18 встановив статиста пішохода в місце, де стояла постраждала до виходу на проїзну частину. Дане місце на відстані 20,6 м до ел.опори б/н та на відстані 0,3 м від правої межі дороги на тротуарі. Далі за участю понятих встановлено, що з робочого місця водія у попередньо встановленому автомобілі Toyota Land Cruiser видно пішохода дівчину, яка стоїть у вищевказаному місці. Після цього ОСОБА_18 керуючи діями водія на автомобілі Toyota Land Cruiser встановив його у місце, де даний автомобіль повернувся у раніше займану смугу на відстані 2,6 м до правої межі дороги та на відстані 131,0 м до ел.опори б/н. За участю понятих встановлено, що пішохода, яку встановлено раніше, видно з робочого місця водія. ОСОБА_18 встановив на проїзній частині пішохода у місце наїзду. Проведеними замірами встановлено, що воно знаходиться на відстані 5,0 м від правого краю проїзної частини та на відстані 25,5 до ел.опори б/н. Далі статист-пішохід, перебуваючи у місці, де стояла пішохід до виходу на проїзну частину, відновлювала рух в напрямку протилежного краю проїзної частини в темпі швидкого бігу через раніше назначене місце наїзду. За допомогою секундоміра встановлено, що відстань довжиною 7,2 м вона подолала за час 2,0 с. Далі з метою встановлення швидкості автомобіля Toyota Land Cruiser проведено вимірювання. При цьому ОСОБА_18 перебуваючи в автомобілі Деу Ланос та слідкуючи за експериментом повідомив, що автомобіль Toyota рухався саме з такою швидкістю як під час четвертої спроби, а саме за 1,4 с він подолав 35,0 м (т. 2, а.кп. 101-103).

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 16.04.2018 року, який був проведений за участю свідка ОСОБА_15 та представників потерпілої, статиста і її матері та двох понятих вбачається, що в ході слідчого експерименту свідок ОСОБА_15 перебуваючи в місці, де вона була 06.11.2017 року та керуючи діями водія на автомобілі Деу Ланос встановила його на відстані 3,0 метра від правого краю проїзної частини та на відстані 174 м до ел.опори б/н. Керуючи діями водія на автомобілі Toyota встановила його у положення на відстані 5,6 м від правого краю проїзної частини та на відстані 174,0 м до ел.опори б/н. Далі відмічено ділянку довжиною 35 м та водій на автомобілі Toyota Land Cruiser рухався по проїзній частині через контрольну ділянку. Таким чином встановлено, що 35 м він подолав за 1,38 с. Свідок ОСОБА_15 повідомила, що саме з такою швидкістю рухався автомобіль Toyota Land Cruiser. Як рухалась пішохід по проїзній частині вона не бачила (т. 2, а.кп. 108-109).

Як вбачається з висновку судової автотехнічної експертизи №7/10.1/178 від 27.04.2018 року, слідством задано, що автомобіль Toyota Land Cruiser рухався зі швидкістю 90 км/год і перед наїздом на пішохода водій ОСОБА_6 застосував відворот керма ліворуч та гальмування. Також задано, що малолітня дитина пішохід ОСОБА_11 почала пересікати проїзну частину дороги справа наліво під кутом по ходу руху автомобіля, при цьому з моменту початку руху до моменту наїзду на неї ОСОБА_11 подолала відстань 7,2 м за час 2,0 с, що слід вважати часом тривалої небезпеки для руху водію ОСОБА_6 . З розрахунків, зроблених експертом, вбачається, що водій ОСОБА_6 при фактичній швидкості свого руху не мав технічну можливість зупинити транспортний засіб до місця наїзду на пішохода ОСОБА_11 , тим самим попередити наїзд на неї, виконавши вимоги п.12.3 ПДР України. Слідством задано, що автомобіль Toyota Land Cruiser рухався зі швидкістю 90 км/год, зазначена швидкість руху цього автомобіля суперечить вимогам п.п.12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України. Якщо б на момент початку руху пішохода швидкість руху автомобіля Toyota Land Cruiser складала 60,0 км/год відповідно до вимог п.п.12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України, то водій ОСОБА_6 мав технічну можливість зупинитись перед місцем наїзду, тим самим попередити наїзд на пішохода ОСОБА_11 . Отже, в діях водія ОСОБА_6 по керуванню автомобілем Toyota Land Cruiser вбачається невідповідність вимог п.п. 12.4, 12.9 б) ПДР України, що з технічної точки зору знаходиться у причинному зв`язку з ДТП (т. 2, а.кп.123-126).

Вищезазначеною судовою автотехнічною експертизою №7/10.1/178 від 27.04.2018 року підтверджено, що саме недотримання обвинуваченим п.п. 12.4, 12.9 б) ПДР України, а саме: перевищення дозволеної у населених пунктах швидкості призвели до ДТП, за яких постраждала потерпіла ОСОБА_11 .

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 26.04.2018 року, який був проведений із підозрюваним ОСОБА_6 , за участю потерпілого, захисника, статиста та її матері, в присутності понятих вбачається, що ОСОБА_6 встановив статистичний автомобіль у положення, в якому перебував автомобіль Деу Ланос, який він обігнав, безпосередньо в момент обгону. Згідно з вимірюваннями праве переднє колесо на відстані 0,9 м від правого краю проїзної частини, передня частина на відстані 64,2 м до повздовжнього орієнтиру ел.опори б/н. Далі ОСОБА_6 в присутності понятих керуючи автомобілем Toyota Land Cruiser встановив його у положення, в якому він перебував у момент обгону. Провівши вимірювання встановлено, що права частина автомобіля на відстані 4,3 м від правого краю проїзної частини. Далі ОСОБА_6 запропоновано вказати місце, де він застосував гальмування, і він керуючи автомобілем Toyota Land Cruiser, проїхавши трохи далі від попереднього місця та змістившись вліво, зупинив керований ним автомобіль в положенні, за якого відстань до повздовжнього орієнтиру ел.опори б/н 30,2 м, а до правого краю проїзної частини 5,5 м. Після цього, перебуваючи на робочому місці водія та керуючими діями слідчого встановив його у місце наїзду на пішохода. Проведеними вимірами встановлено, що воно знаходиться на відстані 5,8 м від правого краю проїзної частини та на відстані 26,3 м до ел.опори б/н. Далі статист, перебуваючи у раніше зазначеному місці на правій межі проїзної частини (з протоколу огляду від 06.11.2017 року) за командою слідчого відновила рух в напрямку протилежного краю проїзної частини через раніше зазначене місце наїзду на пішохода. Проведеними вимірюваннями часу за допомогою секундоміра, який вмикався у момент відновлення руху пішохода та зупинявся в момент перетину місця наїзду, а ОСОБА_6 при цьому перебував за кермом автомобіля, встановлено, що пішохід подолала 8,7 м за час 2,0 секунди. Проведеними вимірюваннями швидкості руху автомобіля Toyota Land Cruiser на відміченій контрольній ділянці довжиною 30 м, де ОСОБА_6 із закритою панеллю приборів рухався зі сталою швидкістю через раніше зазначену ділянку в 30 м, встановлено, що час, за який він її подолав складає 2,2 с. При цьому він пояснив, що з даною швидкістю він рухався після обгону. Потім ОСОБА_6 встановив автомобіль Toyota в положення, в якому він перебував у момент виявлення пішохода, що стоїть, на відстані 34,8 м до повздовжнього орієнтиру та 4,6 м до правого краю проїзної частини. Після оголошення змісту протоколу ОСОБА_6 зауважив, що до швидкості руху необхідно додати 5-6 км/год (т. 2, а.кп. 145-147).

У висновку судової авто технічної експертизи №7/10.1/184 від 27.04.2018 року, на питання, чи спроможні з технічної точки зору свідчення водія ОСОБА_6 в частині того, що швидкість руху керованого ним автомобіля Toyota Land Cruiser була такою, що контрольну ділянку шляху довжиною 30 м він долав за час, рівний 2,2 с, виходячи з розташування заданих місця застосування вказаних водієм екстреного гальмування та місця зупинки автомобіля Toyota Land Cruiser зазначено, що виходячи з встановленого в ході проведення даного дослідження гальмівного шляху автомобіля Toyota Land Cruiser при швидкості його руху 49,1 км/год, вказаний автомобіль в наслідок застосованого екстреного гальмування мав зупинитися на відстані близько 12,0…13,1 м перед повздовжнім орієнтиром. Згідно вихідних даних автомобіль Toyota Land Cruiser внаслідок застосованого водієм ОСОБА_6 екстреного гальмування зупинився за повздовжнім орієнтиром таким чином, що відстань від повздовжнього орієнтиру до задньої осі автомобіля Toyota Land Cruiser в місці його зупинки становить 12,9 м. Водій застосував екстрене гальмування до зупинки. Оскільки в наслідок застосованого водієм ОСОБА_6 екстреного гальмування в заданому слідством місці знаходження автомобіля Toyota Land Cruiser, вказаний автомобіль не зупинився на відстані близько 12,0…13,1 м перед повздовжнім орієнтиром, а зупинився лише коли його задня ось знаходилась на відстані 12,9 за повздовжнім орієнтиром, то слід дійти висновку про те, що вказаний автомобіль рухався із значно більшою швидкістю, ніж 49,1 км/год, і свідчення водія ОСОБА_6 в частині того, що швидкість руху керованого ним автомобіля Toyota Land Cruiser була такою, що контрольну ділянку шляху довжиною 30 м він долав за 2,2 с, є технічно неспроможними. Виходячи із заданого розташування місця застосування водієм ОСОБА_6 екстреного гальмування та місця зупинки керованого ним автомобіля Toyota Land Cruiser, свідчення вказаного водія в частині того, що швидкість руху керованого ним автомобіля Toyota Land Cruiser була такою, що контрольну ділянку шляху довжиною 30 м він долав за час рівний 2,2 с є технічно неспроможними (т. 2, а.кп. 157-159).

Підстав для того, щоб вважати докази недопустимими у кримінальному провадженні, на підставі яких суд дійшов висновку про винність ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно із ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано не взяв до уваги висновки судових автотехнічних експертиз №7/10.1/125 від 16.03.2018 року та №7/10.1/171 від 25.04.2018 року, якими констатувалось в діях водія ОСОБА_6 порушення п. 12.3 ПДР України, оскільки судом було встановлено, що в даному випадку не виникає небезпека для руху водія ОСОБА_6 в момент, коли потерпіла пішохід ОСОБА_11 стояла на тротуарі за 30 см від краю правої проїзної частини дороги, а він її побачив із відстані 105,5 м, і тому спрогнозувати за таких обставин подальші дії потерпілої обвинувачений ОСОБА_6 об`єктивно не міг. Суд першої інстанції обґрунтовано виключив з обвинувачення ОСОБА_6 посилання на порушення ним п. 12.3 ПДР України, взявши до уваги висновок судової автотехнічної експертизи №7/10.1/178 від 27.04.2018 року, відповідно до якого водій ОСОБА_6 при фактичній швидкості свого руху не мав технічної можливості зупинити транспортний засіб до місця наїзду на пішохода ОСОБА_11 , тим самим попередити наїзд на неї, виконавши вимоги п. 12.3 ПДР України.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обвинувачений ОСОБА_6 перевищив допустиму швидкість, визначену законом для руху транспортних засобів у населених пунктах і в його діях вбачається невідповідність вимог п.п. 12.4, 12.9 б) ПДР України, що перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з наслідками ДТП заподіянням потерпілій ОСОБА_11 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Що стосується посилання обвинуваченого ОСОБА_6 на те, що він швидкості руху не порушував, не був стомлений та був уважним до зміни дорожньої обстановки, то колегія суддів вважає їх неспроможними та такими, що спростовуються показаннями свідків та даними, отриманими під час проведення слідчих експериментів за їх участі, якими було встановлено, що швидкість руху автомобіля під керуванням водія ОСОБА_6 під час ДТП була 90 км/год.

Необґрунтованими колегія суддів вважає і доводи обвинуваченого про те, що судом першої інстанції не перевірено правильність визначення слідчим моменту виникнення небезпеки для руху та швидкості руху керованого автомобіля перед гальмуванням, оскільки вказані доводи були предметом оцінки в суді першої інстанції.

Крім того, судом першої інстанції було допитано слідчого СВ КВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_19 , який пояснював, що процесуальних порушень під час досудового розслідування при винесенні постанови про призначення судово-автотехнічної експертизи не допускав, чітко зазначив у ній необхідні вихідні дані для експерта. Саме розташування пішохода на краю дороги обличчям повернутим в напрямку руху автомобілів свідчить про його намір перейти проїзну частину і є для водія небезпекою для руху, яку він повинен врахувати. Виявлення поблизу проїзної частини пішохода шкільного віку, яка хотіла перейти дорогу, є зміною дорожньої обстановки.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_6 на порушення під час досудового розслідування його права на захист, що полягало у відмові в задоволенні його клопотання про призначення автотехнічної експертизи на підставі того, що досудове розслідування було завершено 27.04.2018 року, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки як вбачається з постанови слідчого СВ Криворізького ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_19 від 30.04.2018 року, слідчим було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_6 з підстав, що у кримінальному провадженні проведена судова автотехнічна експертиза № 7/10.1/184 від 27.04.2018 року за свідченнями підозрюваного ОСОБА_6 , які згідно висновку є технічно неспроможними (т. 2, а.кп. 166).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вищевказана постанова слідчого була оскаржена ОСОБА_6 до слідчого судді (т. 1, а.кп. 49), однак під час розгляду скарги ОСОБА_6 було заявлено клопотання про залишення його скарги без розгляду (т.1, а.кп.50).

Крім того, під час розгляду у суді першої інстанції захисником ОСОБА_14 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 також було заявлено клопотання про проведення повторної автотехнічної експертизи, в задоволенні якої судом було відмовлено, з тих підстав, що у клопотанні не викладено обставин, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта, не були встановлені такі сумніви і судом при дослідженні висновку експерта (т. 3, а.кп. 44).

У зв`язку з цим, будь-яких порушень права на захист обвинуваченого ОСОБА_6 під час розгляду цього кримінального провадження у суді першої інстанції, колегією суддів не встановлено.

Доводи обвинуваченого про те, що суд першої інстанції переплутав правовий статус дитини, передбачений ст. 6 Сімейного Кодексу України, з фізіологічним підходом методики проведення автотехнічних досліджень, визначений в методичному посібнику ВНДІСЕ, який застосував слідчий при визначенні моменту виникнення небезпеки, то колегія суддів вважає їх безпідставними, та такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Неспроможними колегія суддів вважає й посилання обвинуваченого ОСОБА_6 на те, що суд першої інстанції при аналізі обставин справи, оцінці доказів та ухваленні вироку вийшов за межі обвинувачення, оскільки у вироку цитує вимоги п. 1.7 ПДР України, які згідно обвинувального акту йому не інкримінуються, оскільки як вбачається з вироку суду, а саме формулювання обвинувачення, встановленого судом, обвинуваченому ОСОБА_6 не інкримінується порушення п. 1.7 ПДР України. Цитування у вироку п. 1.7 ПДР України при оцінці доводів обвинуваченого, не є тим порушенням, що тягне за собою скасування правильного по суті рішення.

Інші доводи апеляційної скарги обвинуваченого не дають підстав для висновку про неповноту чи однобічність судового розгляду, а зводяться лише до переоцінки доказів, які досліджувалися судом першої інстанції та яким надана детальна оцінка, викладена в оскаржуваному вироку.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про винність обвинуваченого ОСОБА_6 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України за встановлених у вироку фактичних обставин, є ґрунтовним, підтверджується сукупністю досліджених судом доказів, що узгоджуються між собою, які були досліджені з дотриманням вимог закону, детально проаналізовані у вироку та дістали належну оцінку, як кожний окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, так і в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення про доведеність поза розумним сумнівом вини обвинуваченого ОСОБА_6 в обсязі пред`явленого обвинувачення.

Що стосується посилання обвинуваченого ОСОБА_6 на те, що судом першої інстанції було застосовано до нього саме суворе додаткове покарання, не врахувавши, що він після ДТП сплатив потерпілій 8000 грн. та 100 доларів США, потім через підприємство ще 51000 грн., має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, непрацюючу дружину, не притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку в ПНД не стояв, скоїв неумисне правопорушення, всіляко сприяв швидкому розслідуванню ДТП, та спеціальність водій для нього є єдиною для існування родини, колегія суддів ввважає їх необґрунтованими.

Так, санкція ч. 1 ст. 286 КК надає можливість суду як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху, їх наслідків тощо.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 допустив низку порушень положень Правил дорожнього руху України, а саме: п. 12.4 та п. 12.9 б) Правил дорожнього руху, що знаходиться в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали у виді спричинення потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а тому враховуючи його ставлення до скоєного, вважав за необхідне призначити ОСОБА_6 додаткове покарання в межах санкції, встановленої ч.1 ст.286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених кримінальним законом, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 , крім основного, ще й додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

На думку колегії суддів, такі висновки суду першої інстанції з урахуванням обставин цього кримінального провадження відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості призначення покарання.

Також колегія суддів зазначає, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

Вказана правова позиція узгоджується з Постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 161/537/18 (провадження № 51-4055км19).

За таких обставин, посилання у апеляційній скарзі на те, що для обвинуваченого ОСОБА_6 керування транспортного засобу є джерелом доходу, не може бути безумовною підставою для звільнення його від відбування призначеного додаткового покарання.

Враховуючи викладене, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції згідно вимог ст. 370 КПК України є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим компетентним судом відповідно до норм матеріального права, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені наведеними в ньому доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом згідно визначених ст. 94 цього Кодексу правил, що ґрунтуються на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх дійсних обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний зібраний доказ з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення даного вироку, який за змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК України щодо вступної, мотивувальної та резолютивної його частини. При цьому, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, так само як і неповноти судового розгляду, переглядом кримінального провадження в апеляційному порядку, не виявлено.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 без задоволення, а вироку суду першої інстанції, без змін.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 березня 2020 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.286КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана до Кримінального касаційного суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді: