Рішення

від 25.05.2020 по справі 340/952/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/952/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області (27424, Кіровоградська область, Знам`янський район, с. Дмитрівка, вул. Перемоги, 4, код ЄДРПОУ - 04365267) провизнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення двадцять третьої сесії сьомого скликання Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області від 21.02.2020 р. № 644 яким відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер облікової картки плаї пика податків НОМЕР_1 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га. для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту.

- зобов`язати Дмитрівську сільську раду Знам`янського району Кіровоградської області повторно, з урахуванням висновків суду по справі, розглянути клопотання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 - про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2.00 га для ведення особистого селянською господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту, бажане місце розташування яких зазначено на графічному матеріалі доданого до клопотання.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він маючи намір отримати земельну ділянку у приватну власність, орієнтовною площею 2,00 га (склад угідь - пасовище) для ведення особистого селянського господарства звернувся до Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення йому у приватну власність відповідну земельну ділянку. Натомість, відповідним рішенням №644 від 21.02.2020 року Дмитрівською сільською радою Знам`янського району Кіровоградської області відмовлено йому у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, тому позивач, вважає, що його права порушені та наполягає на задоволенні адміністративного позову.

Представником відповідача по справі подано до суду відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, наполягає на правомірності дій Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області при винесенні рішення №644 від 21.02.2020 року, вважає його таким, що винесено із чітким дотриманням вимог чинного законодавства, а тому наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог. Разом з тим представник відповідача зазначив, що право комунальної власності на спірну земельну ділянку, вказану позивачем на графічних матеріалах щодо бажаного місця її розташування, не було зареєстровано, оскільки така відноситься до земель, що залишилися в колективній власності бувшого КСП АТ "Колос" на підставі державного акту на право колективної власності на землю. Враховуючи, що акт не скасовано та знаходиться у правонаступника даного підприємства, сільська рада не може зареєструвати право комунальної власності на ці землі та вільно розпоряджатися ними відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га склад угідь - пасовище для ведення особистого селянського господарства є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів.

Представником позивача подано відповідь на відзив згідно якої його доводи викладені у позовній заяві не спростовані представником відповідача.

Представник відповідача заперечення на відповідь на подавав.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (а.с.22).

15.04.2020 року від Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області надійшов лист від 08.04.2020 року №643, яким просить суд залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю Колос (ТДВ Колос ) (а.с.27).

В свою чергу, 23.04.2020 року Кіровоградським окружним адміністративним судом винесено ухвалу, якою клопотання Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області про залучення до участі у справі №340/946/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариства з додатковою відповідальністю Колос - залишено без задоволення (а.с.108).

На виконання процесуальних приписів КАС України позивачем надано до суду відповідь на відзив.

Інших додаткових заяв чи клопотань до суду подано не було.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , маючи намір отримати у приватну власність земельну ділянку, 22.01.2020 року звернувся до Дмитрівської сільської ради із клопотанням яким просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області (а.с.7-9).

До такої заяви позивачем долучено: копію паспорту, ідентифікаційного коду, графічні матеріали щодо бажаного розташування земельної ділянки.

В свою чергу, на таку заяву, Дмитрівська сільська рада Знам`янського району Кіровоградської області на 23 сесії сьомого скликання рішенням від 21.02.2020 року №644 за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 вирішила, відмовити останньому у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області (а.с.10).

Не погоджуючись з такою відмовою, що відображена у вказаному рішенні, позивач звернувся до суду з даним позовом, за захистом порушеного на його думку, права.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Предметом даного спору, є встановлення правомірності дій Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області при прийнятті рішення від 21.02.2020 року №644 щодо розгляду клопотання громадянина ОСОБА_1 .

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до графічних матеріалів доданих позивачем з розташуванням бажаної земельної ділянки, прив`язка до земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер 3522283700:02:000:0141 (а.с.9).

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються : Конституцією України, Цивільним кодексом України, правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, суд зауважує, як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов`язково у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, що відносяться до сфери публічно-правових відносин та порушують права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто, припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Слід зазначити, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному (в тому числі юридичним особам) статтею 55 Конституції України.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільська, селищна, міська рада питання регулювання земельних відносин повинна вирішувати виключно на пленарних засіданнях і відповідно до закону.

У відповідності зі ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, чинним законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

Повноваження сільської, селищної, міської ради у галузі земельних відносин передбачені, зокрема, ст.ст.12, 122 Земельного кодексу України.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ст. 122 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Так, частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч.7 ст.118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Таким чином, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок у власність або користування у порядку, передбачених ст.118, 123 ЗК України.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільська, селищна, міська рада питання регулювання земельних відносин повинна вирішувати виключно на пленарних засіданнях і відповідно до закону.

У відповідності зі ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Разом з тим, з аналізу положень Земельного кодексу України суд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи судом вбачається, що відповідач відмовив у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою з підстав знаходження бажаної земельної ділянки в колективній власності правонаступників бувшого колективного сільськогосподарського підприємства АТ "Колос".

У свою чергу, суд вважає, що відмова відповідача у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою з підстав знаходження бажаної земельної ділянки в колективній власності правонаступників бувшого колективного сільськогосподарського підприємства АТ Колос є безпідставною та зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статі 1 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

Частиною 2 статті 7 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство визначено, що суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство у разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

На переконання відповідача товариство з додатковою відповідальністю "Колос" є правонаступником колективного підприємства АТ Колос , а тому правомірно здійснює користування земельною ділянкою площею 5599,6 га, яка надавалась АТ "Колос" згідно державного акту на право колективної власності на землю КР-3-№000022.

Проте, суд не бере до уваги зазначені твердження відповідача та вважає їх безпідставними враховуючи наступне.

Так, згідно державного акту на право колективної власності на землю серії КР -3 №000022 від 04.05.2000 акціонерному товариству "Колос" передано у колективну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 5599, 6 гектарів землі (а.с.102-107).

При цьому, суд наголошує, що оскаржуване рішення відповідача не містить таких відомостей, як: назви юридичної особи правонаступника акціонерного товариства "Колос", коли виникло правонаступництво, на підставі якого розпорядчого документу та згідно якого нормативно - правового акту, тобто рішення є необґрунтованим.

Як вбачається з доданого до матеріалів справи витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, останній містить два записи щодо юридичних осіб з кодом ЄДРПОУ 03758772 (а.с.68-79).

Запис №1 - товариство з додатковою відповідальністю "Колос", яке є правонаступником юридичної особи: 03758772, сільськогосподарський виробничий кооператив "Колос", 27422, Кіровоградська область, Знам`янський район, село Дмитрівка, вулиця Фрунзе, будинок 2-А;

Запис №2 - сільськогосподарський виробничий кооператив "Колос", яке припинено за рішенням засновників, про що вчинено відповідний запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи від 19.08.2011 р. за №14281120013000155.

Разом з тим, суд акцентує на тому, що дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа: відомості відсутні .

Дослідивши зазначений витяг та акт судом встановлено, що він не містить інформацію про те, що вказані підприємства є правонаступниками саме АТ "Колос", якому на підставі державного акту на право колективної власності на землю серія КР-3-№000022 (зареєстрований 04.05.2000 р. за №24) передавалась земельна ділянка загальною площею 5599,6 га.

Пунктом 21 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

В зазначеній нормі вживаються два поняття "землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені" та "земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності". При цьому, у комунальну власність переходять "землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені", а зареєструвати право комунальної власності необхідно на "земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Так, згідно з Законом до "земельних ділянок, сформованих за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності" належать: деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації, заболочені землі, землі, на яких розташовані розвідані родовища корисних копалин загальнодержавного значення, запаси яких затверджені в установленому законодавством порядку, землі під полезахисними лісовими смугами, землі під водними об`єктами, землі під господарськими шляхами, прогонами, польовими дорогами, у тому числі запроектованими у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), землі, які відповідно до закону не можуть перебувати у приватній власності, землі під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна, землі, які передаються до запасу та резервного фонду, інші землі несільськогосподарського призначення (далі - Землі, які переходять у комунальну власність).

Разом з тим "землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені" є ширшим поняттям та, окрім "земельних ділянок, сформованих за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності", включають в себе й інші земельні ділянки, що перебували у колективній власності.

01.01.2019 набрав чинність Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", а тому відповідно до зазначених норм з цієї дати право розпорядження землями, які передавались АТ "Колос" в колективну власність перейшло до Дмитрівської сільської ради.

Приписами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення , за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зауважує та враховує, що згідно інформації, яка міститься в Публічній кадастровій карті, бажане місце розташування земельної ділянки на яку претендує позивач не обтяжене будь-яким речовим правом, що також свідчить про безпідставність посилань відповідача у оскаржуваному рішенні на факт перебування земельної ділянки в колективній власності.

Поряд з тим, п. 3.1. копії статуту сільськогосподарського виробничого кооперативу "Колос" кооператив є правонаступником колективного господарства "Колос" (а.с.93), однак згідно державного акту на право колективної власності на землю серії КР -3 №000022 від 04.05.2000 земельна ділянка передана у колективну власність акціонерному товариству "Колос", а не колективному господарству "Колос".

У свою чергу, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на архівний випис Знам`янської районної державної адміністрації від 05.03.2020 як доказ правонаступництва, оскільки даний документ був відсутній у відповідача при прийнятті рішення та в оскаржуваному рішенні не зазначений.

Більш того, згідно зазначеного архівного випису акціонерне товариство "Колос" реорганізоване в КГ "Колос" - 06.02.1999; а на базі КГ "Колос" створено сільського господарський виробничий кооператив "Колос" - 06.03.2000. Тобто, на час отримання у колективну власність спірної земельної ділянки, станом на 04.05.2000, згідно зазначеної архівної виписки - акціонерне товариство "Колос" вже не існувало (а.с.84), що спростовується державним актом на право колективної власності на землю серії КР -3 №000022 від 04.05.2000 виданим саме акціонерному товариству "Колос".

З урахуванням наданих відповідачем копій архівного випису Знам`янської районної державної адміністрації від 05.03.2020 та свідоцтва про державну реєстрацію сільськогосгосподарського виробничого кооперативу "Колос"(а.с.81), суд дійшов висновку, що станом на 04.05.2000 (дата отримання акціонерним товариством "Колос" у колективну власність земельної ділянки) існували окремо як сільськогосгосподарський виробничий кооператив "Колос" так і акціонерне товариство "Колос".

Також, суд зазначає, що ЄДРПОУ - 03758772 та отримані ліцензії АТ "Колос" та СВК "Колос" не є доказом, що підтверджує правонаступництво акціонерного товариства "Колос" є саме ТДВ "Колос" (а.с.88-91).

Відповідачем не надано до суду доказів коли саме сільськогосгосподарський виробничий кооператив "Колос" став правонаступником акціонерного товариства "Колос".

Крім того, відповідно до п. 14 наказу Міністерства аграрної політики від 14.03.2001 № 63 "Про затвердження Порядку оформлення правонаступництва за зобов`язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств" (втратив чинність 24.05.2013) у процесі реорганізації кожен із членів КСП має право прийняти одне з таких рішень:

-приєднатися до однієї з ініціативних груп із створення нового підприємства;

-приєднатися до відповідної установчої угоди і прийняти участь у створенні підприємства-правонаступника;

-здійснити у процесі реорганізації вихід з КСП з отриманням індивідуально визначеного майна для господарських потреб, створення селянського (фермерського) господарства, здійснення підприємницької діяльності тощо;

-отримати майно спільно з іншими членами КСП шляхом укладання договору про спільне володіння та користування майном з подальшою передачею його в оренду єдиним комплексом;

-поступитись належним йому майновим паєм на користь будь-якого іншого члена підприємства або третьої особи за згодою інших співвласників.

Згідно п.15 зазначеного Наказу, майно на загальну суму невитребуваних паїв (майнові паї членів КСП, які не прийняли жодного із зазначених у пункті 14 рішень) залишається на балансі юридичних осіб - правонаступників, створених у процесі реорганізації КСП, разом із кредиторською заборгованістю перед співвласниками, які не отримали своїх майнових паїв у натурі в процесі вирішення майнових питань.

Підприємства - правонаступники реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств вживають в установленому порядку заходи щодо пошуку власників (спадкоємців) невитребуваних майнових паїв та забезпечення їх прав, у тому числі:

-утримують та охороняють майно на суму невитребуваних майнових паїв;

-не менше двох разів на рік розміщують інформацію про перелік власників (спадкоємців) невитребуваних майнових паїв у засобах масової інформації відповідних органів виконавчої влади та на дошці оголошень сільської (селищної, міської) ради, на території якої знаходиться майно;

-виділяють майно в натурі відповідно до Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року №62 (z0305-01) та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 4 квітня 2001 року за №305/5496, у разі виявлення власника невитребуваного майнового паю;

-вживають інші можливі заходи щодо пошуку власників (спадкоємців) невитребуваних майнових паїв та інформують регіональні комісії з врегулювання майнових питань реформованих сільськогосподарських підприємств про вжиті заходи.

Згідно відомостей з ЄДРПОУ щодо товариства з додатковою відповідальністю "Колос", засновниками (учасниками) вказаної юридичної особи є дві фізичні особи, дата державної реєстрації 19.08.2011 (а.с.68).

Відповідачем не надано до суду доказів, що при прийнятті оскаржуваного рішення, досліджувалося обставини виконання до 2013 року ТДВ "Колос", як правонаступником акціонерного товариства "Колос", положень п. 15 наказу Міністерства аграрної політики від 14.03.2001 № 63 "Про затвердження Порядку оформлення правонаступництва за зобов`язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств".

Також, відповідачем до суду не надано будь яких доказів, що на час прийняття оскаржуваного рішення було встановлено, що нерозподілена земельна ділянка, частину якої запитує позивач, знаходиться у користуванні ТДВ "Колос".

Отже, посилання представника відповідача на те, що ТДВ "Колос" є правонаступником акціонерного товариства "Колос" та користується земельною ділянкою запитуєму позивачем не приймаються судом, оскільки відповідачем не надано доказів правонаступництва ТДВ "Колос" саме ліквідованого акціонерного товариства "Колос" та доказів перебування земельної ділянки у власності ТДВ "Колос" або користуванні.

Суд не приймає обґрунтування представника відповідача правомірності оскаржуваного рішення щодо розпаювання земель членам сільськогосподарського підприємства, на які вони мають право згідно сертифікатів, із нерозподілених земель колективної власності, оскільки в оскаржуваному рішенні двадцять третьої сесії сьомого скликання Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області від 21.02.2020 № 644 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу відсутня така підстава для відмови у наданні дозволу, як звернення громадян-власників земельних часток (паїв) про виділення в натурі земельних ділянок.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№29979/04 ) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення , що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача, з урахуванням правової оцінки, наданої судом обставинам у цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Відтак, на підставі аналізу встановлених обставин та правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають обставинам та матеріалам справи, підтверджені належними та допустимими доказами, та підлягають задоволенню.

На думку Кіровоградського окружного адміністративного суду, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність оскаржуваного рішення, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій під час прийняття оскаржуваної рішення про відмову з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України , а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

VI. Судові витрати.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Таким чином, суд стягує на користь позивача здійснені документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).

Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17 .

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини , оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката ОСОБА_2 надано: ордер на надання правничої допомоги серії КР №55300 (а.с.18); копію договору про надання правової допомоги від 15.01.2020 №48 (а.с.14,15), до якого додано додаток №1 та акт приймання-передачі правової допомоги до даного договору (а.с.15,16); копію квитанції від 13.03.2020, на підтвердження оплати позивачем на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 5000,00 грн. (а.с.17).

Згідно акту приймання-передачі правової допомоги від 13.03.2020 до договору про надання правничої допомоги від 15.01.2020 до складу вартості винагороди за правову допомогу, надану позивачу ОСОБА_2 у розмірі 5000,00 грн. входить: ознайомлення з матеріалами справи та дослідження законодавства, яке регламентує порядок безоплатної приватизації земельних ділянок - 1000 грн.; підготовка позовної заяви, оформлення додатків та розрахунків - 4000 грн. (а.с.16).

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 1000 грн.

Між тим, суд зазначає, що до Кіровоградського окружного адміністративного суду адвокатом Новіковим О.М. раніше в різні дати, подано адміністративні позови, які мають однаковий предмет спору, вимоги яких звернено до одного відповідача. При цьому, тільки станом на 14.02.2020 року представником ОСОБА_2 , було одночасно подано до Кіровоградського окружного адміністративного суду 49 позовів. Більш того, позовна заява у даній справі надійшла до суду 23.03.2020 року.

У свою чергу, з урахуванням наведеного суд зазначає, що підготовка адміністративного позову у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, а розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою, не є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Крім того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області необхідно стягнути на користь позивача витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 1000 грн.

Керуючись ст.ст.9, 77-79, 90, 132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення двадцять третьої сесії сьомого скликання Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області від 21.02.2020 р. № 644 яким відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер облікової картки плаї пика податків НОМЕР_1 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га. для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту.

Зобов`язати Дмитрівську сільську раду Знам`янського району Кіровоградської області повторно, з урахуванням висновків суду по справі, розглянути клопотання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 - про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2.00 га для ведення особистого селянською господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, за межами населеного пункту, бажане місце розташування яких зазначено на графічному матеріалі доданого до клопотання.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) здійснені судові витрати на оплату судового збору в сумі 840,80 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області (вул. Перемоги, буд. 4, с. Дмитрівка, Знам`янський район, Кіровоградська область, 27422, код ЄДРПОУ 04365267) .

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Процесуальні строки, визначені рішенням суду застосовуються з урахуванням п. 3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України .

Повний текст рішення виготовлено та підписано 25 травня 2020 року.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук