Постанова

від 27.05.2020 по справі 824/1063/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/1063/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Левицький Василь Костянтинович

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

27 травня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року (прийняте у м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

В С Т А Н О В И В :

позивач 10.09.2019 звернувся із позовом до Чернівецького окружного адміністративного суду в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління державної фіскальної служби у Чернівецькій області від 22.07.2019 № Ф-77106-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на суму 21 030, 90 грн.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 22.07.2019 № Ф-77106-50.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 768, 40 грн до Державного бюджету України.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що позивач зареєстрована фізичною особою - підприємцем 25.01.2010 та припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця 20.08.2019. Позивач не є особою, яка звільнена від сплати ЄСВ відповідно до ч. 4 ст. 4 Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI. Відповідно до даних облікової картки з ЄСВ позивача за 2018-2019, у ОСОБА_1 наявна заборгованість з ЄСВ.

Також вказано, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного соціального внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичної особи - підприємця. Сплата ЄСВ в такому випадку не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець.

Крім того скаржником зазначено, що направляючи позивачу оскаржувану податкову вимогу податковим органом використано адресу платника податків, що міститься у АІС "Податковий блок", а також офіційну адресу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на законність рішення суду першої інстанції та просить апеляційну скаргу контролюючого органу залишити без задоволення.

Також просить призначити розгляд справи на після карантинний період з метою участі у розгляді справи та надання заперечень щодо апеляційної скарги.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 311 КАС України вказано, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до частини 2 ст. 311 КАС України, якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Ідентифікаційних даних з АІС "Податковий блок", ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_1 як фізична особа-підприємець. Основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізований магазинах з перевагою продовольчого асортименту (код КВЕД 52.11.0).

20.08.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності позивача, як фізичної особи - підприємця.

Також судом встановлено, що згідно відомостей про роботу, внесених до трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач займав наступні посади, а саме:

- з 20.11.2001 по 31.03.2013 виконуючої обов`язки завідуючої ФАПом с. Іспас-Майдан;

- з 01.04.2013 по 31.05.2018 завідуючої ФАПом с. Іспаський Майдан Вашківського ЦМПСД;

- з 01.06.2018 по 09.08.2018 р. завідуючої ФАПом с. Іспас-Майдан КНП "Центр ПМД" Вижницької міської ради.

Згідно довідки виданої КНП Вашківецької міської ради "Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги" від 29.08.2019 № 164 видно, що позивач дійсно працював в КНП Вашківецької міської ради "Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги". З січня по червень 2017 року позивач перебував у відпустці по догляду да дитиною до досягнення 6 років на підставі наказів № 47 від 02.09.2019 та № 13- вп від 03.03.2019. В період з липня 2017 року по травень 2018 року позивач отримав дохід (заробітну плату) в сумі 40130,54 грн, з якого сплачено податок з доходів фізичних осіб у сумі 4915,64 грн та єдиний соціальний внесок (22%) в сумі 8898,60 грн.

Згідно довідок виданих КНП "Центр ПМД" Вижницької міської ради від 28.08.2019 № 16 та від 17.12.2019 № 26 видно, що позивач дійсно працював в КНП "Центр ПМД" Вижницької міської ради та займав посаду завідувача фельшерсько-акушерського пункту. В період з червня 2018 року по серпень 2018 року позивач отримав дохід (заробітну плату) в сумі 10254,92 грн, з якого сплачено податок з доходів фізичних осіб у сумі 1687,42 грн.

Зі скрін сторінки АІС "Податковий облік" видно, що позивачем в період з 2016 року по час розгляду справи в суді подавалась лише податкова декларація про майновий стан і доходи за 2016 рік та звітність з ЄСВ за 2016 рік форма № Д5 (річна).

Дослідженням інтегрованої картки платника за період з 09.02.2018 по 31.07.2019 встановлено наступне:

- 09.02.2018 відповідачем нараховано позивачу розрахункову суму єдиного внеску за рік, зокрема нараховано єдиного внеску терміном сплати 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.04.2018 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.07.2018 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.10.2018 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 21.01.2019 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.04.2019 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.07.2019 відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 19.07.2019 в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму.

Отже, за вказаний період всього нараховано позивачу ЄСВ на загальну суму 23785,08 грн, в т.ч.: за 2017 р. - 8448,00 грн, 2018 р. - 9828,72 грн та станом на 31.07.2019 - 5508,36 грн.

В наслідок таких дій контролюючого органу, що здійснював адміністрування єдиного соціального внеску, за даними облікової картки платника станом на 30.04.2019 у позивача обліковується борг (недоїмка) у розмірі 21030,30 грн, в т.ч.: за 2017 р. - 8448,00 грн, 2018 р. - 9828,72 грн та за І квартал 2019 р. - 2754,18 грн.

22.07.2019 відповідачем у відповідності до вимог ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу № Ф-77106-50 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено позивача, що станом на 30.04.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 21030,30 грн, в т.ч. недоїмка - у сумі 21030,30 грн.

Як зазначив позивач, оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-77106-50 від 22.07.2019 він отримав тільки 29.08.2019.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога відповідача про подвійне нарахування позивачу як застрахованій особі єдиного внеску за періоди сплати за нього страхувальниками страхових внесків, а саме за період з липня 2017 р. по травень 2018 р. та з червня 2018 р. по серпень 2018 р. є протиправною та підлягає скасуванню. При цьому вказано, що мало місце порушення відповідачем порядку та строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Підпунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого п. 1, 2 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.

Згідно матеріалів справи, з 01.04.2013 по 31.05.2018 позивач працювала завідуючою ФАПом с. Іспаський Майдан Вашківського ЦМПСД, а з 01.06.2018 по 09.08.2018 завідуючої ФАПом с. Іспас-Майдан КНП "Центр ПМД" Вижницької міської ради. У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесено оскаржувану вимогу (2017- І квартал 2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 22.07.2019 № Ф-77106-50.

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.