Постанова

від 27.05.2020 по справі 234/10618/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 234/10618/18

Номер провадження 22-ц/804/886/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Соломахи Л.І.,

суддів Канурної О.Д., Космачевської Т.В.

за участю

секретаря судового засідання Цимбала Д.А.

представника позивача - адвоката Кіреєва В.В.

представника відповідача - адвоката Дейнека О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 234/10618/18

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна

за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дейнека Олександр Іванович, на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 18 грудня 2019 року у складі судді Ткачової С.М., -

В С Т А Н О В И В:

16 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 12 грудня 2018 року просила:

1. визнати спільною сумісною власністю подружжя:

- частку у статутному капіталі ТОВ "Концепт-Стиль", розмір внеску 7 200 грн., що становить 30 % від загальної суми статутного капіталу (24 000 грн.) та 30 % голосів у вищому органі управління Товариством;

- частку у статутному капіталі ТОВ "Концепт-С", розмір внеску 720 грн., що становить 30 % від загальної суми статутного капіталу (900 грн.) та 30 % голосів у вищому органі управління Товариством;

- 7/100 комплексу будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1

- автомобіль "Газель" державний номер НОМЕР_1 НОМЕР_2 ;

2. поділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнавши за нею, ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частку цього майна (а.с. 1 - 4, а.с. 60 - 61 т. 1).

10 травня 2019 року позивач подала до суду заяву про зміну предмету позову, в якій зазначала, що 18 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. У шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 .

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 06 липня 2015 року у справі № 234/2982/15-ц, що набрало законної сили 17 липня 2015 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано.

За час шлюбу ними за спільною згодою та за спільні кошти було набуто майно:

1) 7/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованого в АДРЕСА_1 , який складається з цегляної шлакоблокової будівлі солодового цеху з підвалом, зазначеної в плані літерами Б-1Б-2Б-5Б 1бп/д 1 , загальною площею 3843,6 кв.м, шлакоблокової будівлі вагової, зазначеної в плані літерою 3, загальною площею 15,1 кв.м, навісу 3 1 , будівлі складу НОМЕР_3 1 , будівлі гаражу Ж, цегляної, шлакоблокової будівлі гаражів, зазначеної літерами КК 1К 2К 3 , загальною площею 232,0 кв.м, шиферної металевої градірні, зазначеної в плані літерами РР 1 , загальною площею 137,6 кв.м, ресіверної аміака Р 3 , цегляної будівлі складу ГСМ, зазначеної в плані літерою С, загальною площею 83,4 кв.м, цегляної частки будівлі складу, зазначеної в плані літерою Т, загальною площею 205,0 кв.м, будівлі складу Т 1 , складу Ф 2 ;

право власності на це нерухоме майно набуто на підставі договору купівлі-продажу від 07 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Соловйовою С.С., зареєстрованого в реєстрі за № 4900, та зареєстрованого Бюро технічної інвентаризації м. Краматорськ в Реєстрі прав власності на нерухома майно 21 листопада 2012 року на ім`я ОСОБА_2

ринкова вартість майна в теперішній час складає 32 200 грн.;

2) транспортний засіб марки/моделі ГАЗ 33021, тип вантажний, тип кузова 2124, номер кузова НОМЕР_4 НОМЕР_5 , 1999 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу, укладеного ОСОБА_2 16 липня 2013 року (довідка рахунок № ААВ056748 від 16 липня 2013 року);

вартість даного транспортного засобу у теперішній час складає 32 200 грн.

Посилаючись на те, що вартість транспортного засобу ГАЗ 33021, реєстраційний номер НОМЕР_6 , та 7/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у теперішній час фактично є рівною (становить 32 200 грн.), що транспортний засіб весь час під час шлюбу перебував і перебуває по теперішній час у постійному користуванні ОСОБА_2 , просила:

1. визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :

- 7/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованого в АДРЕСА_1 , яке складається з цегляної шлакоблокової будівлі солодового цеху з підвалом, зазначеної в плані літерами Б-ІБ-2Б-5Б 1бп/д 1 , загальною площею 3843,6 кв.м, шлакоблокової будівлі вагової, зазначеної в плані літерою З, загальною площею 15,1 кв.м, навісу З 1 , будівлі складу НОМЕР_3 1 , будівлі гаражу Ж, цегляної, шлакоблокової будівлі гаражів, зазначеної літерами КК 1К 2К 3 , загальною площею 232,0 кв.м, шиферної металевої градірні, зазначеної в плані літерами РР 1 , загальною площею 137,6 кв.м, ресіверної аміака Р 3 , цегляної будівлі складу ГСМ, зазначеної в плані літерою С, загальною площею 83,4 кв.м, цегляної частки будівлі складу, зазначеної в плані літерою Т, загальною площею 205,0 кв.м, будівлі складу Т 1 , складу Ф2;

- транспортний засіб марки/моделі ГАЗ 33021, тип вантажний, тип кузова 2124, номер кузова НОМЕР_4 НОМЕР_5 , 1999 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 ;

2. поділити спільне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :

2.1. визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 7/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованого в АДРЕСА_1 , яке складається з цегляної шлакоблокової будівлі солодового цеху з підвалом, зазначеної в плані літерами Б-ІБ-2Б-5Б 1бп/д 1 , загальною площею 3843,6 кв.м, шлакоблокової будівлі вагової, зазначеної в плані літерою З, загальною площею 15,1 кв.м, навісу З 1 , будівлі складу НОМЕР_3 1 , будівлі гаражу Ж, цегляної, шлакоблокової будівлі гаражів, зазначеної літерами КК 1К 2К 3 , загальною площею 232,0 кв.м, шиферної металевої градірні, зазначеної в плані літерами РР 1 , загальною площею 137,6 кв.м, ресіверної аміака Р 3 , цегляної будівлі складу ГСМ, зазначеної в плані літерою С, загальною площею 83,4 кв.м, цегляної частки будівлі складу, зазначеної в плані літерою Т, загальною площею 205,0 кв.м, будівлі складу Т 1 , складу Ф2;

2.2. визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки/моделі ГАЗ 33021, тип вантажний, тип кузова 2124, номер кузова НОМЕР_4 НОМЕР_5 , 1999 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 (а.с. 81 - 87 т. 1).

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 18 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- 7/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованого в АДРЕСА_1 , яке складається з цегляної шлакоблокової будівлі солодового цеху з підвалом, зазначеної в плані літерами Б-1Б-2Б-5Б1бп/д1, загальною площею 3 843,6 кв.м, шлакоблокової будівлі вагової, зазначеної в плані літерою З, загальною площею 15,1 кв.м, навісу 3-1, будівлі складу ЕЕ-1, будівлі гаражу Ж, цегляної, шлакоблокової будівлі гаражів, зазначеної літерами КК-1К-2К-3, загальною площею 232,0 кв.м, шиферної металевої градирні, зазначеної в плані літерами РР-1, загальною площею 137,6 кв.м, ресіверної аміака Р-3, цегляної будівлі складу ГСМ, зазначені в плані літерою С, загальною площею 83,4 кв.м, цегляної частки будівлі складу, зазначеної в плані літерою Т, загальною площею 205,0 кв.м., будівлі складу Т-1, складу Ф-2, що належить на праві власності ОСОБА_2 ;

- транспортний засіб марки та моделі ГАЗ 33021, тип вантажний, тип кузова 2124, номер кузова НОМЕР_7 , 1999 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 .

Поділено спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнано право власності на майно по 1/2 частці за кожним.

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на Ѕ частку майна:

- 7/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованого в АДРЕСА_1 , та складається з цегляної шлакоблокової будівлі солодового цеху з підвалом, зазначеної в плані літерами Б-1Б-2Б-5Б1бп/д1, загальною площею 3 843,6 кв.м, шлакоблокової будівлі вагової, зазначеної в плані літерою З, загальною площею 15,1 кв.м, навісу 3-1, будівлі складу ЕЕ-1, будівлі гаражу Ж, цегляної, шлакоблокової будівлі гаражів, зазначеної літерами КК-1К-2К-3, загальною площею 232,0 кв.м, шиферної металевої градирні, зазначеної в плані літерами РР-1, загальною площею 137,6 кв.м, ресіверної аміака Р-3, цегляної будівлі складу ГСМ, зазначені в плані літерою С, загальною площею 83,4 кв.м, цегляної частки будівлі складу, зазначеної в плані літерою Т, загальною площею 205,0 кв.м, будівлі складу Т-1, складу Ф-2;

- транспортного засобу марки та моделі ГАЗ 33021, тип вантажний, тип кузова 2124, номер кузова НОМЕР_7 , 1999 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 .

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на Ѕ частку майна:

- 7/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованого в АДРЕСА_1 , та складається з цегляної шлакоблокової будівлі солодового цеху з підвалом, зазначеної в плані літерами Б-1Б-2Б-5Б1бп/д1, загальною площею 3 843,6 кв.м, шлакоблокової будівлі вагової, зазначеної в плані літерою З, загальною площею 15,1 кв.м, навісу 3-1, будівлі складу ЕЕ-1, будівлі гаражу Ж, цегляної, шлакоблокової будівлі гаражів, зазначеної літерами КК-1К-2К-3, загальною площею 232,0 кв.м, шиферної металевої градирні, зазначеної в плані літерами РР-1, загальною площею 137,6 кв.м, ресіверної аміака Р-3, цегляної будівлі складу ГСМ, зазначені в плані літерою С, загальною площею 83,4 кв.м., цегляної частки будівлі складу, зазначеної в плані літерою Т, загальною площею 205,0 кв.м, будівлі складу Т-1, складу Ф-2;

- транспортного засобу марки та моделі ГАЗ 33021, тип вантажний, тип кузова 2124, номер кузова НОМЕР_7 , 1999 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 544,50 грн. (а.с. 160 - 163 т. 1).

Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) зареєстрували шлюб 18 червня 2008 року.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 06 липня 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано; рішення суду набрало законної сили 17 липня 2015 року.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 28 березня 2018 року, ОСОБА_2 належить на праві приватної власності 7/100 комплексу будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на це нерухоме майно було набуто на підставі договору купівлі - продажу від 07 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Соловйовою С.С., зареєстрованого в реєстрі за № 4900, та зареєстрованого Бюро технічного інвентаризації м. Краматорськ в Реєстрі прав власності на нерухома майно 21 листопада 2012 року на ім`я ОСОБА_2 Продаж частки комплексу будівель та споруд за домовленістю сторін вчинено за 50 000 грн., які були повністю сплачені покупцем продавцю до підписання цього договору. Ринкова вартість частки комплексу будівель та споруд згідно висновку про вартість, складеного 05 вересня 2012 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , становить 49 000 грн.

Згідно заяви ОСОБА_1 від 07 вересня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Соловйовою С.С., зареєстрованої в реєстрі за № 4893, вона дає згоду на укладання договору купівлі-продажу від 07 вересня 2012 року її чоловіком ОСОБА_2 . Також ОСОБА_1 підтвердила, що гроші, які витрачаються на придбання частки комплексу будівель та споруд, є їх з ОСОБА_2 спільним сумісним майном. Заявницею вказано, що частка комплексу будівель та споруд буде об`єктом спільної сумісної власності, як така, що набувається ними за час шлюбу; підтверджено, що договір купівлі продажу укладається її чоловіком в інтересах сім`ї. Про надання згоди дружиною та умови згоди на укладання договору купівлі продажу від 07 вересня 2012 року відповідач ОСОБА_2 був обізнаний.

Відповідно до копії розписки від 05 вересня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_7 15 000 доларів США в якості займу для розвитку бізнесу; за користування позиченими грошовими коштами зобов`язується виплачувати ОСОБА_7 3% від суми позики на рік; борг у повному обсязі зобов`язується повернути на протязі 5 років, тобто до 05 вересня 2017 року. Про укладання даної розписки позивач ОСОБА_1 обізнана не була, згоду, як дружина не надавала.

Відповідно до копії реєстраційної картки транспортного засобу, наданої Головним сервісним центром МВС України супровідним листом від 28 листопада 2018 року № 31/20438, за ОСОБА_2 зареєстрований транспортний засіб марки та моделі ГАЗ 33021, тип вантажний, тип кузова 2124, номер кузова НОМЕР_4 НОМЕР_5 , 1999 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 .

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, що майно зазначене в позові придбано в шлюбі. Суд не приймає наданий відповідачем доказ - розписку, як недоведений, що укладений в інтересах сім`ї та гроші витрачені на придбання майнового комплексу; цей доказ спростовується самим договором купівлі продажу від 07 вересня 2012 року та заявою ОСОБА_1 від 07 вересня 2012 року. Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (а.с. 160 - 163 т. 1).

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дейнека О.І. на підставі ордеру серії ДН № 035328 про надання правової допомоги від 21 січня 2020 року (а.с. 169 т. 1), в апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 18 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що описова частина оскаржуваного рішення містить розділ "Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача". В цьому розділі майже повністю викладений зміст позовної заяви. Проте відсутні жодні заперечення відповідача. Як в цьому розділі, так і в інших частинах рішення відсутня не тільки позиція відповідача, а й взагалі його ставлення щодо визнання або невизнання позову.

Лише в розділі "Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин" наведена копія розписки від 05.09.2019 року, згідно якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_7 грошову позику для розвитку бізнесу. В подальшому зазначено, що доказ відповідача у вигляді розписки не приймається, як недоведений. Але, зі змісту рішення неможливо зрозуміти для доказування яких обставин відповідачем надана зазначена розписка.

В розділі "Заяви та клопотання учасників справи" відсутнє клопотання представника відповідача про допит в якості свідка ОСОБА_7 .

Зазначене свідчить про порушення судом вимог статті 265 ЦПК України, зокрема:

пункту 1 частини третьої, згідно якого в описовій частині рішення зазначаються стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача;

пункту 2 частини третьої - заяви та клопотання;

пункту 3 частини четвертої, згідно якої у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову;

пункту 4 частини четвертої - чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду;

пункту 6 частини четвертої - норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Фактично в ході судового розгляду відповідач через свого представника заперечував проти позову певними аргументами та доказами з посиланням на відповідні правові норми, які залишились поза увагою суду та яким не надано оцінки в судовому рішенні.

Так, до укладення шлюбу, відповідачем та іншою особою 24 грудня 2004 року було засновано ТОВ "Концепт-Стиль", основним видом діяльності якого стало виробництво меблів. 10 травня 2010 року відповідачем засновано ТОВ "Концепт С". Як до укладення шлюбу, так і після його укладення відповідач здійснював господарську діяльність та отримував від неї доходи.

Ці обставини визнала позивач в своїй первісній позовній заяві та підтвердила їх витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. В первісних позовних вимогах позивач просила визнати спільною сумісною власністю та здійснити поділ бізнесу чоловіка у вигляді долі в статутному фонді підприємств. В подальшому від цих позовних вимог вона відмовилась.

В 2012 році задля розвитку бізнесу у відповідача виникла необхідність в придбанні виробничих потужностей - приміщення для виробництва меблів, вантажного автомобіля та інших матеріальних цінностей.

Після народження ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_8 позивач доглядала дитину, усі доходи сім`ї надходили лише від господарської діяльності, яку здійснював відповідач, тому для розвитку бізнесу він змушений був взяти гроші у борг.

Відповідно до розписки від 05 вересня 2012 року, яка є письмовою формою позики між фізичними особами, відповідач отримав від ОСОБА_9 15 000 доларів США для розвитку бізнесу із зобов`язанням повернути борг до 05 вересня 2017 року та сплати 3 % річних.

Через 2 дні після отримання грошових коштів, 07 вересня 2012 року, відповідно до договору купівлі продажу, відповідач придбав 7/100 часток будівель та споруд, розташованих на території колишнього пивоварного заводу у м. Краматорськ. В придбаному приміщенні було виконано роботи для його прилаштування під цех з виробництва меблів, було придбано відповідне обладнання та інструменти. Окрім того, були придбані виставкові зразки меблів та розташовані у м. Донецьку в ТЦ "Імперія меблів", ТЦ "Полісся".

Той факт, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно співвласниками приміщення є співзасновник ТОВ "Концепт Стиль" ОСОБА_10 та інші особи, спростовує твердження позивача про те, що зазначена частка комплексу будівель та споруд нібито була придбана нею та відповідачем задля потреб сім`ї за спільною згодою та за спільні кошти. В судовому засіданні представник позивача відповів, що позивач жодного разу не була в приміщенні та не знає, як воно використовується.

Не зважаючи на те, що частка комплексу будівель була придбана відповідачем, як фізичною особою, не виникає сумніву, що вона не могла використовуватись для потреб сім`ї, а використовувалась виключно для господарської діяльності.

Посилання позивача на її заяву від 07 вересня 2012 року, якою вона дала згоду на укладання договору купівлі-продажу частки комплексу будівель і споруд ОСОБА_2 та в якій зазначено, що майно придбавається на спільні кошти, як на доказ виникнення права спільної сумісної власності, не є слушним, оскільки така заява є необхідною умовою нотаріуса задля посвідчення договору купівлі-продажу якщо покупець перебуває в шлюбі. Заява складена нотаріусом та є типовою.

Так само, спірний вантажний автомобіль ГАЗ 33021 з тентованим кузовом, придбаний відповідачем 16 липня 2013 року, неможливо використовувати для потреб сім`ї, він був придбаний і служив для підприємницької діяльності. В позовній заяві позивачка визнає, що під час шлюбу й дотепер автомобіль перебуває у користуванні ОСОБА_2 .

Отже, спірні частка приміщення та автомобіль придбані та використовуються в підприємницькій діяльності відповідача, яку він розпочав до укладення шлюбу.

Судом першої інстанції при вирішенні спору не застосовано висновок Верховного Суду України, який викладений у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, згідно якого майно фізичної особи-підприємця, яке ним придбане й використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 зазначеного Кодексу.

В порушення норм статті 89 ЦПК України судом не надана оцінка доказам відповідача щодо безпідставності позовних вимог.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права потягли неправильне застосування норм матеріального права, внаслідок чого суд визнав об`єктами спільної сумісної власності особисту приватну власність відповідача та здійснив її поділ (а.с. 166 - 168 т. 1).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 28 січня 2020 року за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дейнека О.І., відкрито апеляційне провадження (а.с. 177 - 179 т. 1).

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 18 грудня 2019 року - без змін.

Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача не спростовують висновків суду.

Суд першої інстанції, визначаючи спірне майно об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виходив з того, що спірне майно було придбано під час шлюбу (у період з 18 червня 2008 року по 17 липня 2015 року) на підставі договорів купівлі-продажу.

Належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом належності, зокрема, спірного нерухомого майна до складу спільного майна подружжя є нотаріально засвідчена письмова заява ОСОБА_1 від 07 вересня 2012 року, подана перед укладанням ОСОБА_2 договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 07 вересня 2012 року. Згідно даної заяви від 07 вересня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Соловйовою С.С., зареєстровано в реєстрі за № 4893, ОСОБА_1 дає згоду на укладання договору купівлі-продажу від 07 вересня 2012 року її чоловіком ОСОБА_2 . Зазначеною заявою ОСОБА_1 підтвердила, що гроші, які витрачаються на придбання частки комплексу будівель та споруд є їхнім спільним з відповідачем сумісним майном. Заявницею вказано, що частка комплексу будівель та споруд буде об`єктом спільної сумісної власності, як така, що набувається ними за час шлюбу, та підтверджено, що договір купівлі-продажу укладається її чоловіком в інтересах сім`ї.

Про надання згоди дружиною та умови згоди на укладання договору купівлі-продажу від 07 вересня 2012 року відповідач був обізнаний, що підтверджується змістом п. 1.5 договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 07 вересня 2012 року.

Згідно висновків щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року по справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), "у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц... ".

Враховуючі вищевказані обставини та надані докази, норми чинного законодавства та висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, суд першої інстанції дійшов правильного, законного та обґрунтованого висновку про визнання спірного нерухомого майна та спірного транспортного засобу спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Якщо відповідач ОСОБА_2 вважає вищезазначене спірне майно своєю особистою приватною власністю, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, покладається саме на відповідача, який її спростовує.

Але відповідачем ОСОБА_2 у визначені процесуальним законодавством строки:

- в порядку статей 178, 191 ЦПК України не було подано до суду письмового відзиву на позов ОСОБА_1 ;

- не було подано в порядку 193 ЦПК України зустрічного позову до ОСОБА_1 про визнання спірного майна об`єктом права особистої приватної власності;

- в якості доказу було подано лише ксерокопію розписки від 05 вересня 2012 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_7 позики у розмірі 15 000 доларів США, будь-які інші докази не подавались;

- не заявлялись клопотання про витребування та забезпечення доказів, про виклик свідків тощо.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ставив під сумнів відповідність оригіналу наданої відповідачем ОСОБА_2 копії письмового доказу -ксерокопії розписки ОСОБА_2 від 05 вересня 2012 року.

Відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Але після цього відповідач ОСОБА_2 та його представник також не заявляли клопотання про витребування оригіналу письмового доказу - розписки ОСОБА_2 від 05 вересня 2012 року.

Вважає, що допит в судовому засіданні ОСОБА_7 є недоцільним та взагалі не може бути способом доказування, оскільки згідно роз`яснень у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", за змістом абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).

Крім того згідно роз`яснень у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", виходячи зі змісту статті 59 ЦПК та з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

За результатами розгляду цієї справи суд першої інстанції дійшов висновків: "...Судом не приймається доказ відповідача у вигляді розписки, як недоведений, що укладений в інтересах сім`ї та гроші витрачені на придбання майнового комплексу. Даний доказ спростовується самим договором купівлі продажу від 07.09.2012 та заявою ОСОБА_1 від 07.09.2012... ".

Згідно висновків, викладених у пунктах 48, 49 постанови Верховного Суду від 22.05.2019 року по справі № 638/5286/17 (провадження № 61 - 4105св18), "...ані в договорі позики, ані у розписці не зазначено, що ОСОБА_3, як дружина, надавала згоду на отримання цієї позики. Підпис останньої на вказаних документах відсутній. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що кошти, отримані ОСОБА_2 за договором позики, останнім використані за призначенням - придбання квартири, тобто, витрачені в інтересах сім`ї. Сам по собі факт укладення в один день договору позики та договору купівлі-продажу у повній мірі не свідчить про те, що позика була витрачена на придбання квартири... ".

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що до укладення шлюбу з ОСОБА_1 він у 2004 року став співзасновником ТОВ "Концепт-Стиль", а в 2010 році - співзасновником ТОВ "Концепт С". 05 вересня 2012 року він отримав від ОСОБА_9 позику у розмірі 15 000 доларів США для розвитку бізнесу, а через 2 дні після отримання цих грошей він придбав 7/100 часток спірного нерухомого майна. Тобто, відповідач вважає, що незважаючи на те, що спірне нерухоме майно та транспортний засіб були придбані ним як фізичною особою, а використовувалось це майно виключно для його підприємницької діяльності, то вказане спірне майно є його особистою приватною власністю. При цьому відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6 - 79цс13.

Таку позицію відповідача вважає помилковою та такою, що не ґрунтується на законі.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6 - 79цс13, придбане під час шлюбу майно може бути визнано судом особистою приватною власністю чоловіка за наступних умов: чоловік є фізичною-особою підприємцем; майно придбавається чоловіком не за спільні кошти сім`ї; чоловік передає придбане під час шлюбу майно до статутного фонду іншого суб`єкта господарювання - приватного підприємства, засновником якого він є.

Але у спірних відносинах ці умови відсутні:

- відповідачем в порушення частини першої статті 81 ЦПК України не надано суду жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів на підтвердження його доводів;

- згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач не є та не був раніше зареєстрованою фізичною особою-підприємцем;

- спірне нерухоме майно було придбано за спільні кошти подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується змістом договору купівлі-продажу від 07 вересня 2012 року та заявою ОСОБА_1 від 07 вересня 2012 року;

- відповідачем не спростована презумпція спільності права власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно та транспортний засіб, що було набуте ними в період шлюбу;

- організаційно-правовою формою підприємств "Концепт-Стиль" та "Концепт С", співзасновником яких є ОСОБА_2 , є товариство з обмеженою відповідальністю, а не приватне підприємство;

- спірне нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ "Концепт-Стиль" та ТОВ "Концепт С" відповідачем не передавалося;

згідно загальнодоступної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 1. статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепт-Стиль" (код ЄДРПОУ 33270775) становить 24 000 грн., дата закінчення формування статутного капіталу - 14.10.2005 року; 2. статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепт С" (код ЄДРПОУ 37019483) становить 900 грн., дата закінчення формування статутного капіталу - 20.05.2010 року, тобто в обох товариствах статутний капітал сформовано до придбання спірного нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 07.09.2012 року.

Крім того, зазначає, що предметом позову у цій справі є не окремий об`єкт нерухомого майна, а його частка, яка не виділялась в натурі із складу всього комплексу будівель та споруд, розташованого в АДРЕСА_1 , який належить на праві спільної часткової власності іншим особам.

Таким чином, до спірних правовідносин не можуть застосовуватись норми частини третьої статті 71 СК України та правова позиція Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6 - 79цс13, а тому поділ спірного майна подружжя був здійснений судом першої інстанції у повній відповідності з вимогами чинного законодавства із застосуванням саме тих норм матеріального права, які підлягали застосуванню (а.с. 204 - 210 т. 1).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2020 року справа була призначена до розгляду у судовому засіданні на 26 лютого 2020 року (а.с. 200 - 201 т. 1).

26 лютого 2020 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дейнеки О.І. електронною поштою надійшла заява про відкладення розгляду справи через його зайнятість в інших судових процесах (а.с. 223 - 201 т. 1), у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 25 березня 2020 року (а.с. 229 т. 1).

25 березня 2020 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дейнеки О.І. електронною поштою надійшла заява про відкладення розгляду справи та призупинення провадження у справі через те, що відповідач ОСОБА_2 , який проживає у м. Києві, та його представник ОСОБА_11 , який проживає у м. Краматорськ, позбавлені можливості прибути до Донецького апеляційного суду в судове засідання у зв`язку зі станом надзвичайної ситуації в Донецькій області та карантинними заходами, загрозою життю та здоров`ю через пандемію (а.с. 237 - 238 т. 1).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 25 березня 2020 року розгляд справи було відкладено на 08 квітня 2020 року; у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дейнеки О.І. про зупинення провадження у справі відмовлено (а.с. 240 - 242 т. 1).

06 квітня 2020 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дейнеки О.І. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із встановленням на всій території України карантину та карантинних обмежувальних заходів, зокрема припиненням міжміського пасажирського сполучення (а.с. 36 - 37 т. 2) . За клопотанням відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дейнеки О.І. розгляд справи було відкладено з 08 квітня 2020 року на 06 травня 2020 року (а.с. 40 т. 2) .

04 травня 2020 року від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дейнеки О.І. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із продовженням на всій території України карантину та карантинних обмежувальних заходів, зокрема припиненням міжміського пасажирського сполучення (а.с. 48 - 49 т. 2) . За клопотанням відповідача ОСОБА_2 - адвоката Дейнеки О.І. розгляд справи було відкладено з 06 травня 2020 року на 27 травня 2020 року (а.с. 51 т. 2) .

У судове засідання апеляційного суду 27 травня 2020 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 не з`явилися, з`явилися їх представники - адвокати Кіреєв В.В. та ОСОБА_11 .

Відповідно до частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Від позивача ОСОБА_1 до апеляційного суду надійшла заява від 27 травня 2020 року про розгляд справи у її відсутність (а.с. 59 т. 2).

Відповідач ОСОБА_2 причини неявки у судове засідання не повідомив і відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України вважається, що він не з`явився в судове засідання без поважних причин.

Представники сторін - адвокати Кіреєв В.В. та ОСОБА_11 . просили розглянути справу у відсутність позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .

Апеляційний суд визнав можливим розглянути справу 27 травня 2020 року у відсутність позивача та відповідача, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні апеляційного суду 27 травня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Дейнека О.І., який діє на підставі ордера серії ДН № 035328 на надання правової допомоги від 21 січня 2020 року (а.с. 169 т. 1), доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кіреєв В.В., який діє на підставі ордеру серії АН № 1008691 на надання правничої допомоги від 10 січня 2020 року (а.с. 60 т. 2), проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 18 червня 2008 року по 17 липня 2015 року (відповідно до частини другої статті 114 СК України), що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 , яке видано 18 червня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області (а.с. 88 т. 1) та рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 06 липня 2015 року про розірвання шлюбу (а.с. 17 - 18 т. 1).

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами, що спірне майно було набуто за час шлюбу:

1) 7/100 часток комплексу будівель та споруд (реєстраційний номер майна 31945105), який розташований в АДРЕСА_1 , та складається з цегляної шлакоблокової будівлі солодового цеху з підвалом, зазначеної в плані літерами Б-1Б-2Б-5Б 1бп/д 1 , загальною площею 3 843,6 кв.м, шлакоблокової будівлі вагової, зазначеної в плані літерою З, загальною площею 15,1 кв.м, навісу З 1 , будівлі складу НОМЕР_3 1е, будівлі гаражу Ж, цегляної, шлакоблокової будівлі гаражів, зазначеної літерами КК 1К 2К 3 , загальною площею 232,0 кв.м, шиферної металевої градирні, зазначеної в плані літерами РР 1 , загальною площею 137,6 кв.м, ресіверної аміака Р 3 , цегляної будівлі складу ГСМ, зазначеної в плані літерою С, загальною площею 83,4 кв.м, цегляної частки будівлі складу, зазначеної в плані літерою Т, загальною площею 205,0 кв.м, будівлі складу Т 1 , складу Ф 2 ; на підставі договору купівлі-продажу від 07 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Соловйовою С.С., зареєстрованого в реєстрі за № 4900, згідно якого покупцем цієї частки майна є ОСОБА_2 (а.с. 50 - 51 т. 1);

право власності зареєстровано за ОСОБА_2 21 листопада 2012 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 28 березня 2018 року (а.с. 25 - 27 т. 1);

2) транспортний засіб марки та моделі ГАЗ 33021, тип вантажний, тип кузова 2124, номер шасі НОМЕР_7 , 1999 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 , на підставі довідки-рахунку № НОМЕР_9 від 16 липня 2013 року, що підтверджується реєстраційною карткою ТЗ, яка надана на запит суду Головним сервісним центром МВС України та в якій власником транспортного засобу зазначено ОСОБА_2 (супровідний лист №31/20438 від 28.11.2018) (а.с. 53 - 54 т. 1).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (частина перша).

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя).

В пункті 1.5 договору купівлі-продажу від 07 вересня 2012 року зазначено, що згоду подружжя Покупця, ОСОБА_1 , на придбання нерухомого майна (7/100 часток комплексу будівель та споруд) перевірено, що підтверджується заявою, посвідченою приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Соловйовою С.С. від 07.09.2012 року в реєстрі за номером 4893 (а.с. 50 - 51 т. 1).

Отже, договір купівлі-продажу від 07 вересня 2012 року був укладений відповідачем ОСОБА_2 з дотриманням вимог статті 65 СК України та у заяві ОСОБА_1 , яка посвідчена нотаріально, чітко було зазначено, що:

- ОСОБА_1 дає згоду на укладання договору про купівлю її чоловіком, ОСОБА_2 , частки комплексу будівель та споруд, які розташовані в АДРЕСА_1 ;

- гроші, які витрачаються на придбання частки комплексу будівель та споруд, є їхньою з ОСОБА_2 спільною сумісною власністю. Придбана частка комплексу будівель та споруд буде об`єктом спільної сумісної власності, як така, що набувається ними за час шлюбу;

- договір купівлі продажу, з текстом якого вона ознайомлена, укладається її чоловіком в інтересах сім`ї на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, що укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню (а.с. 124 т. 1).

Враховуючи, що договір купівлі-продажу від 07 вересня 2012 року підписаний особисто відповідачем ОСОБА_2 , суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідач був обізнаний про надання згоди дружиною на укладення цього договору та умови згоди на укладання договору купівлі продажу від 07 вересня 2012 року.

Зазначене підтверджує, що під час придбання спірного нерухомого майна відповідач та позивач погодили його режим, а саме, що воно є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час розгляду справи судом першої інстанції та на час перегляду справи у суді апеляційної інстанції пункт 1.5 договору купівлі-продажу від 07 вересня 2012 року ОСОБА_2 в установленому законом порядку недійсним не визнавався, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про те, що спірні 7/100 часток комплексу ним були придбані за кошти, які він позичив 05 вересня 2012 року у ОСОБА_7 .

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що про укладення договору позики, який відповідно до пояснень представника відповідача ОСОБА_2 оформлений письмовою розпискою, позивач ОСОБА_1 обізнана не була та згоду, як дружина, на укладення цього договору не надавала.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідкі (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

До суду першої інстанції представником відповідача - адвокатом Дейнека О.І. була надана розписка ОСОБА_2 від 05 вересня 2012 року, згідно якої він отримав від ОСОБА_7 в позику 15 000 доларів США для розвитку бізнесу та зобов`язався повернути борг до 05 вересня 2017 року та сплатити 3% річних (а.с. 79 т. 1).

Проте зі змісту цієї розписки не випливає, що кошти, які начебто були отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_7 , ОСОБА_2 були витрачені саме на придбання 07 вересня 2012 року спірного нерухомого майна та на придбання 16 липня 2013 року транспортного засобу, оскільки в розписці зазначено про те, що ОСОБА_2 бере позику для розвитку бізнесу, а для чого саме в ній не зазначено.

Така позиція апеляційного суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 638/5286/17.

Відповідно до статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша).

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина друга).

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (частина четверта).

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина п`ята).

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста).

Надана суду першої інстанції копія розписки засвідчена представником відповідача - адвокатом Дейнека О.І., проте про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу адвокатом в копії розписки не зазначено.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача - адвокат Дейнека О.І. пояснив, що оригіналу розписки він не має, що вона знаходиться у ОСОБА_7 , що особисто він бачив оригінал розписки лише в Messenger Viber. Вважає, що він бачив саме оригінал розписки, оскільки це визнавали ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .

Оскільки відповідно до частини п`ятої статті 95 ЦПК України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, а у адвоката ОСОБА_11 оригіналу розписки не має, копія розписки в розумінні статті 95 ЦПК України вважається засвідченою не належним чином і відповідно до статті 78 ЦПК України не є допустимим доказом.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що через 2 дні після отримання грошових коштів, 07 вересня 2012 року, відповідно до договору купівлі продажу відповідач придбав 7/100 часток будівель та споруд, розташованих на території колишнього пивоварного заводу у м. Краматорськ, що в придбаному приміщенні було виконано роботи для його прилаштування під цех з виробництва меблів, було придбано відповідне обладнання та інструменти, що були придбані виставкові зразки меблів та розташовані у м. Донецьку в ТЦ "Імперія меблів ", ТЦ "Полісся " , є недоведеними. Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували виконання в спірному приміщенні будівельних робот для його прилаштування під цех з виробництва меблів, придбання відповідного обладнання та інструментів, придбання виставкових зразків меблів.

Доводи відповідача про те, що суд відхилив його клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_7 , є недоведеними.

Відповідне письмове клопотання в матеріалах справи відсутнє.

Згідно протоколів судових засідань Краматорського міського суду Донецької області від 25 березня 2019 року, 18 грудня 2019 року, в яких брав участь представник відповідача - адвокат Дейнека О.І., таке клопотання ним не заявлялося (а.с. 77 - 78, а.с. 155 - 157 т. 1).

В судовому засіданні Краматорського міського суду Донецької області 25 березня 2019 року представником відповідача - адвокатом Дейнека О.І. було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи копії розписки ОСОБА_2 від 05 вересня 2012 року, яке було задоволено, та копія розписки долучена до матеріалів справи на а.с. 79 т. 1.

В протоколі судового засідання Краматорського міського суду Донецької області від 18 грудня 2019 року прямо зазначено, що будь-яких клопотань учасниками справи не заявлено (а.с. 155 - 157 т. 1).

Представник позивача - адвокат Кіреєв В.В., який брав участь у судовому засіданні Краматорського міського суду Донецької області 18 грудня 2019 року, не визнає той факт, що представником відповідача заявлялося клопотання про допит свідка ОСОБА_7 .

Отже, відповідачем не надано належних та достовірних доказів про те, що спірне майно було придбано за час шлюбу за його особисті кошти.

Відповідно до статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірне майно було придбано для здійснення відповідачем бізнесу, а не в інтересах сім`ї, є необґрунтованими.

По-перше, в заяві ОСОБА_1 , посвідченої приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Соловйовою С.С. 07.09.2012 року в реєстрі за номером 4893, чітко зазначено, щодоговір купівлі продажу, з текстом якого вона ознайомлена, укладається її чоловіком в інтересах сім`ї на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, що укладення цього договору відповідає їх спільному волевиявленню (а.с. 124 т. 1).

По-друге, відповідно до статті 12 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" (в редакції чинній в період з вересня 2012 року по час звернення позивача до суду) товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Відповідно до статті 13 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" (в редакції чинній в період з вересня 2012 року по час звернення позивача до суду) вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Посилаючись на те, що спірне майно було придбано для здійснення підприємницької діяльності, а не в інтересах сім`ї, відповідач не надав суду доказів про те, що спірне майно ним було внесено як вклад до статутного (складеного) капіталу товариств, засновником яких він є.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Концепт-Стиль" (код ЄДРПОУ 33270775), одним із засновників якого є відповідач ОСОБА_2 , зареєстровано як новоутворена юридична особа 06 грудня 2004 року; статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепт-Стиль" становить 24 000 грн., в тому числі частка ОСОБА_2 - 7 200 грн., дата закінчення формування статутного капіталу: 14.10.2005 року (а.с. 5 -7, а.с. 212 - 213 т. 1), тобто до придбання спірного нерухомого майна та транспортного засобу, і відповідно спірне нерухоме майно та транспортний засіб до статутного капіталу ТОВ "Концепт-Стиль" відповідачем ОСОБА_2 не передавалось;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Концепт-С" (код ЄДРПОУ 37019483), одним із засновників якого є відповідач ОСОБА_2 , зареєстровано як новоутворена юридична особа 20 травня 2010 року; статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Концепт-С" становить 900 грн., в тому числі частка ОСОБА_2 - 270 грн., дата закінчення формування статутного капіталу: 20.05.2010 року (а.с. 8 -10, а.с. 214 - 215 т. 1), тобто до придбання спірного нерухомого майна та транспортного засобу, і відповідно спірне нерухоме майно та транспортний засіб до статутного капіталу ТОВ "Концепт-С" відповідачем ОСОБА_2 не передавалось.

Представник відповідача - адвокат Дейнека О.І. у судовому засіданні апеляційного суду визнав, що спірне майно до статутного капіталу ТОВ "Концепт-Стиль" або ТОВ "Концепт-С" не передавалося.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Отже, використання майна в інтересах господарської діяльності, яку здійснює чоловік, не спростовує той факт, що договір купівлі продажу ОСОБА_2 було укладено в інтересах сім`ї. Використання майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, за їх згодою для здійснення одним з подружжя підприємницької діяльності, не надає цьому майну статусу особистої приватної власності того з подружжя, який здійснює підприємницьку діяльність, та автоматично не спростовує презумпцію спільності права власності майна подружжя на майно, яке було набуто ними за час шлюбу.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірне майно, яке було набуто сторонами за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Такий висновок суду першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, відповідає правовій позиції щодо застосування статті 60 СК України, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, згідно якої за правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям щодо майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6 - 843цс17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 13 лютого 2020 року у справі № 295/3706/17.

Позивач ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу обґрунтовано зазначає, що відповідачем ОСОБА_2 презумпція спільності права власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно та транспортний засіб, яке набуте ними за час шлюбу, не спростована.

Як обґрунтовано зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач поширення правового режиму спільного сумісного майна на спірне майно в установленому законом порядку не оспорював - ним не було подано до суду зустрічного позову до ОСОБА_1 в порядку статті 193 ЦПК України про визнання спірного майна об`єктом права особистої приватної власності. Ознайомившись з матеріалами справи 24 вересня 2018 року (а.с. 34 т. 1) та 05 лютого 2019 року (а.с. 68 т. 1), представник відповідача - адвокат Дейнека О.І. свої заперечення щодо позову, в тому числі письмового відзиву на позов ОСОБА_1 , станом на час ухвалення оскаржуваного судового рішення не надав.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6 - 79цс13, є необґрунтованою. В цій правовій позиції йдеться, як обґрунтовано зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, про майно фізичної особи - підприємця. Відповідач не є фізичною особою - підприємцем, він є учасником (співзасновником) двох товариств з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Єдиним доказом, який був наданий стороною відповідача у цій справі, що визнає і представник відповідача, є копія розписки ОСОБА_2 від 05 вересня 2012 року.

Суд першої інстанції оцінив цей доказ, про що зазначив в оскаржуваному рішенні. Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд не дав оцінку доказам відповідача, є необґрунтованими та фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів . Незгода відповідача та його представника з оцінкою судом наданого ними доказу - копії розписки відповідача ОСОБА_2 від 05 вересня 2012 року не є неправильною оцінкою доказу.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки право власності на спірне майно набуто під час шлюбу і відповідач ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження придбання цього майна за особисті кошти, зазначене спірне нерухоме майно та транспортний засіб є спільною сумісною власністю колишнього подружжя та підлягає поділу між ними у рівних частках.

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до роз`яснень, які викладені у пунктах 22 - 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК (п. 22).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (п. 23).

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 71 СК України, яка визначає способи та порядок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина 1).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина 2).

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя (частина третя).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Враховуючи зазначені норми права, суд першої інстанції, виходячи з того, що предметом поділу у цій справі є дві неподільні речі - 7/100 часток комплексу (частка в натурі не виділена) та транспортний засіб, що жодний з подружжя не надав згоди на отримання грошової компенсації та попередньо не вніс відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду , суд першої інстанції обґрунтовано визнав за кожною із сторін право власності на ідеальну частку в цьому майні без його реального поділу та залишив майно у їх спільній частковій власності .

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, є необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм статті 265 ЦПК України, а саме, не зазначення в описовій частині рішення стислого викладу заперечень відповідача та його ставлення до позову, не зазначення клопотання представника відповідача; не зазначення у мотивувальній частині рішення мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування, не спростовують висновків суду, оскільки зазначені в апеляційній скарзі порушення норм процесуального права не належать до тих, які відповідно до частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні .

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 260,00 грн. (а.с. 170, а.с. 174 т. 1).

Оскільки апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, судові витрати по сплаті судового збору, пов`язані з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 260, 00 грн. відшкодуванню відповідачу не підлягають.

Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані.

Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дейнека Олександр Іванович, залишити без задоволення.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 травня 2020 року.

Головуючий суддя: Л.І. Соломаха

Судді: О.Д. Канурна

Т.В. Космачевська