Рішення

від 25.05.2020 по справі 920/1285/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.05.2020 Справа № 920/1285/19

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Жерьобкіної Є.А.,

за участю секретаря судового засідання Гребенюк С.В.,

Розглянувши в порядку загального позовного провадження справу № 920/1285/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛИНО» (вул. Московська, буд. 15, офіс 22, м. Київ, 01010),

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Славгород» (с. Славгород, Краснопільський район, Сумська область, 42456),

про стягнення 1 279 584 грн. 07 коп. заборгованості відповідно до договору поставки засобів захисту рослин № 07/06, укладеного між сторонами 07.06.2017,

представники учасників справи:

Від позивача - не з`явився;

Від відповідача - Сухоруков Ю.Г. (довіреність № 7 від 20.01.2020; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2771 від 23.04.2019);

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 1 279 584 грн. 07 коп., в тому числі 347 162 грн. 40 коп. заборгованості за товар відповідно до договору поставки засобів захисту рослин № 07/06, укладеного між сторонами 07.06.2017, 253 043 грн. 29 коп. пені, 271 184 грн. 90 коп. 36% річних, 61 031 грн. 08 коп. інфляційних збитків, 347 162 грн. 40 коп. штрафу за прострочення оплати товару.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 28.12.2019 відкрите провадження у справі № 920/1285/19; призначене підготовче засідання на 29.01.2020, 11:00; відповідачу наданий п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позовну заяву, відповідно до ст. 165 ГПК України; позивачу наданий семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив. Судом визначено, що заяви, клопотання і заперечення подаються сторонами в письмовій формі.

27.01.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 690, поштове відправлення від 22.01.2020), в якому заперечує проти позову. Відповідач зазначає, що у нього не виникло зобов`язання з оплати вартості поставленої продукції, оскільки позивач не надав відповідачу рахунку-фактури на оплату товару в порушення умов п. 3.2. договору. Відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням надати рахунок-фактуру, однак останній фактично отриманий відповідачем разом з копією позовної заяви. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, в іншому випадку - зменшити розмір штрафних санкцій на 90 % від заявленої загальної суми.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 29.01.2020 відкладене підготовче засідання на 19.02.2020, 10:30.

29.01.2020 відповідач подав клопотання (вх. № 301к від 29.01.2020), в якому просить суд викликати як свідків представника позивача Демянюк О.М. та представника відповідача Черевко Є.В. для надання показань щодо перемовин сторін.

29.01.2020 позивач подав клопотання про витребування доказів (вх. № 300к від 29.01.2020), в якому просить суд витребувати у позивача оригінал рахунку-фактури № СФ-0000013 від 16.06.2017, а також докази надання відповідного рахунку-фактури відповідачу.

13.02.2020 позивач подав клопотання (вх. № 1330 від 13.02.2020), в якому просить суд проводити підготовче засідання без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю. До клопотання позивачем додано копію довіреності на підтвердження повноважень представника позивача від 19.12.2019.

Позивач подав письмові пояснення по справі (вх. № 1330 від 13.02.2020) в обґрунтування позовних вимог, в тому числі стосовно одночасного стягнення пені та штрафу. До пояснення додані докази його надсилання відповідачу 12.02.2020.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 19.02.2020 продовжений строк підготовчого провадження на тридцять днів до 27.03.2020; відкладено підготовче засідання на 11.03.2020, 11:30; у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Славгород» про виклик свідків (вх. № 301к від 29.01.2020) відмовлено; клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Славгород» про витребування доказів задоволено частково; витребувано у позивача докази надання рахунку-фактури № СФ-0000013 від 16.06.2017 відповідачу. У разі неможливості подати витребувані докази - надати суду письмові пояснення із зазначенням причин.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 11.03.2020 закрите підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 09.04.2020, 10:30.

08.04.2020 відповідач подав клопотання (вх. № 3023 від 08.04.2020), в якому просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку з установленням постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" на усій території України карантину з 12 березня по 24 квітня 2020 року.

09.04.2020 позивач подав клопотання (вх. № 3067 від 09.04.2020), в якому просить суд проводити розгляд справи за відсутності представника позивача. Стосовно доказів надання рахунку-фактури № СФ-0000013 від 16.06.2017 відповідачу, позивач пояснює, що такий рахунок не є первинним документом, видавався відповідачу разом з видатковою накладною при кожній поставці товару, доказів його направлення відповідачу позивач не має. Доказом факту поставки товару є видаткова та товарно-транспортна накладні. Позовна заява подана до суду 22.12.2019; відповідач, визнаючи факт поставки товару, не здійснив жодного платежу на виконання умов договору, тому така поведінка підтверджує небажання відповідача виконувати свої господарські зобов`язання. Позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 09.04.2020 задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи по суті на 04.05.2020, 10:30.

30.04.2020 відповідач подав клопотання (вх. № 1386к від 30.04.2020), в якому просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку з установленням постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" на усій території України карантину з 12 березня по 11 травня 2020 року.

04.05.2020 позивач подав клопотання (вх. № 3531 від 04.05.2020), в якому просить суд проводити розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 04.05.2020 відкладено розгляд справи по суті з повідомленням сторін на 25.05.2020, 10:30.

Явка представників сторін у судове засідання 25.05.2020 обов`язковою судом не визнавалась.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

07.06.2017 між сторонами укладено договір поставки № 07/06 відповідно до умов якого позивач зобов`язується поставити та передати у власність у зумовлені договором строки засоби захисту рослин, а відповідач зобов`язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість на умовах договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2017. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, неналежне виконання яке мало місце під час дії договору (п. 10.1. договору).

Згідно із пунктами 2.1., 2.2. договору, загальна ціна договору складається з суми вартості товару, що поставляється згідно всіх видаткових накладних до договору, протягом терміну його дії. Орієнтовна сума договору становить 1000000,00 грн.

Відповідно до п. 3.2. договору, оплата за поставлений товар проводиться покупцем на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури.

Покупець має право провести розрахунок за товар на умовах 10 % попередньої оплати від вартості товару, з подальшою оплатою товару на умовах цього договору (п. 3.3. договору).

Згідно із п. 3.4. договору, повна оплата поставленого товару повинна бути здійснена покупцем не пізніше 31 жовтня 2017року ( остаточна дата розрахунку ).

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2., 4.5. договору, постачальник поставляє товар, який зазначається у видаткових накладних. Доказом факту поставки товару є оформлені належним чином документи - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, довіреність. Поставка товару здійснюється у повному обсязі в строк до 31 жовтня 2017 року.

Матеріалами справи, зокрема видатковою накладною № РН-0000014 від 16.06.2017, що підписана представниками сторін, підписи скріплені печатками, довіреністю № 84 від 16.06.2017 та товарно-транспортною накладною від 16.06.2017 підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 347162 грн 40 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав належним чином договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 347162 грн 40 коп.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Судом встановлено, що факт передачі позивачем та отримання відповідачем товару за договором на загальну суму 347162 грн 40 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідачем не подано доказів оплати товару.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на те, що в порушення умов договору позивачем не було надано рахунку-фактури на підставі якого, за умовами п. 3.2. договору, проводиться оплата поставленого товару. За переддоговірними домовленостями між представниками сторін, позивач запропонував поставити товар на умовах проведення розрахунку протягом 2018 року на підставі рахунку-фактури, який мав містити строки оплати. Умови договору поставки є суперечливими, оскільки дотримання відповідачем строків оплати ставиться у залежність від виконання обов`язку позивачем в частині виставлення відповідачу рахунку-фактури. Відповідач листами від 21.08.2017 № 268 та від 04.09.2017 № 281 звертався до позивача з проханням надати рахунок-фактуру для оплати товару згідно з договором, однак позивач не надав відповідний рахунок.

Як пояснює позивач, рахунок-фактура № СФ-0000013 від 16.06.2017 видавався відповідачу разом з видатковою накладною при кожній поставці товару, докази його направлення відповідачу у позивача відсутні.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дослідивши умови договору, судом встановлено, що пункт 3.4. договору, яким визначено строк оплати товару (остаточна дата розрахунку), не містить жодних застережень щодо настання обов`язку відповідача з оплати товару протягом певного терміну, а саме після виставлення рахунку-фактури.

Відповідно до п. 3.2 договору, оплата за поставлений товар проводиться покупцем на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури, але, з урахуванням змісту п. 3.4 цього договору, несвоєчасне виставлення рахунку-фактури не змінює встановлений строк оплати товару - не пізніше 31 жовтня 2017 року. Настання обов`язку з оплати товару не прив`язується до моменту виставлення рахунку-фактури.

Рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за товар, тобто, носить інформаційний характер.

Товар отриманий відповідачем 16.06.2017 згідно з видатковою накладною №РН-0000014. У видатковій накладній та у договорі, зазначені реквізити сторін, відповідно, відповідач мав усі дані для своєчасного проведення розрахунку з позивачем.

Несвоєчасне виставлення рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в силу статті 613 цього Кодексу, а тому наявність або відсутність відповідного рахунку не звільняє відповідача від обов`язку сплатити вартість отриманого товару у визначений договором строк.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

У зв`язку з зазначеним, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що за договором строк оплати ставиться у залежність від виставлення позивачем рахунку-фактури.

Наявність між сторонами домовленостей щодо іншого строку оплати товару, ніж визначеного п. 3.4. договору, не підтверджена жодними доказами.

На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати поставленого товару, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 347 162 грн. 40 коп. заборгованості за товар.

Судом встановлено факт несвоєчасної оплати відповідачем товару.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 6.5. договору, у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, 36 % річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачеві нараховані 36 % річних в загальній сумі 271184 грн. 90 коп. а також інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 61031 грн 08 коп. за період з 01.11.2017 по 01.01.2020, з урахуванням строків розрахунків, визначених договором, виходячи з суми боргу в розмірі 347162 грн 00 коп.

Відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком.

Судом встановлено, що позивачем у розрахунку невірно визначено сукупний індекс інфляцій за період з 01.11.2017 по 01.01.2020, при розрахунку взято індекс інфляцій за жовтень 2017 року, хоча прострочення оплати товару виникло з 01.11.2017.

З урахуванням викладеного, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем товару, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 36% річних в загальній сумі 271184 грн. 90 коп. та інфляційного збільшення суми боргу в загальній сумі 56961 грн 51 коп. (за період з 01.11.2017 по 01.01.2020, сукупний індекс інфляції 1,164). Розрахунки перевірені за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.5.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА» , ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН» , 2020.

В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 4069 грн 57 коп. інфляційного збільшення суми боргу суд відмовляє за необґрунтованістю розрахунку.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 6.2. договору, при порушенні термінів оплати по цьому договору, покупець сплачує постачальнику: пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми боргу за кожен день прострочення. Розрахунок пені здійснюється у подвійному розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення за весь час прострочення грошового зобов`язання; при порушенні термінів оплати більше 10-ти (десяти) календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 100 (сто) % від суми поставленого товару.

Згідно із поданим розрахунком, позивачем відповідачу нарахована пеня в загальній сумі 253043 грн 29 коп. за період з 01.11.2017 по 01.01.2020 з урахуванням строків розрахунків, визначених договором, виходячи з суми боргу в розмірі 347162 грн 00 коп., а також штраф в сумі 347162 грн 40 коп. (100 % вартості від суми поставленого товару).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 90 % від загальної суми, оскільки вони є надмірно великими.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Стаття 546 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як один із видів забезпечення зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на 90 % від заявленої до стягнення суми (пені - до 25 304 грн. 33 коп., штрафу - до 34716 грн. 24 коп.).

Суд виходить з того, що нараховані пеня та штраф є надмірно великими, сума штрафних санкцій є у півтора рази більшою суми основного боргу, при цьому позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору; стягнення на користь позивача суми 36% річних, інфляційного збільшення суми боргу компенсує знецінення несплачених відповідачем коштів.

Зменшення розміру пені та штрафу на 90% суд, з урахуванням викладеного, вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі.

Таким чином, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати товару, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача пені в сумі 25 304 грн. 33 коп. та штрафу 34716 грн. 24 коп.

Відповідно до п. 2 ч. 1, п. 9 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, без урахування зменшення пені та штрафу.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Славгород» , (с.Славгород, Краснопільський район, Сумська область, 42456, код ЄДРПОУ 32021456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛИНО» (вул. Московська, буд. 15, офіс 22, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 38385149) 347 162 грн. 40 коп. заборгованості за товар, 271 184 грн. 90 коп. 36% річних, 56961 грн. 51 коп. інфляційних втрат, 25 304 грн. 33 коп. пені, 34 716 грн. 24 коп. штрафу, 19132 грн. 72 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням ч. 4 Розділу Х (Прикінцеві положення) та пп. 17.5. п. 17 Розділу XI (Перехідні положення) Кодексу.

Повне рішення складено 27.05.2020.

Суддя Є.А. Жерьобкіна