Ухвала

від 20.05.2020 по справі 917/747/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 917/747/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю Екотехноінвест - не з`явився,

Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту

Решетилівської районної державної адміністрації

Полтавської області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Екотехноінвест

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 (у складі колегії суддів: Чернота Л.Ф. (головуючий), Зубченко І.В., Білецька А.М.)

та рішення Господарського суду Полтавської області від 02.10.2019 (суддя Семчук О.С.)

у справі № 917/747/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Екотехноінвест

до Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області

про стягнення 2 558 615,47 грн,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Екотехноінвест (далі - ТОВ Екотехноінвест ) звернулося до суду з позовом до Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Відділ освіти Решетилівської РДА), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило стягнути 2 558 615,47 грн, у тому числі 2 188 207,22 грн основного боргу, 308 216,42 грн пені, 26 286,89 грн 3 % річних, 35 904,94 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу від 02.01.2019 № 1 щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути на свою користь.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.10.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020, позов задоволено частково. Стягнуто з Відділу освіти Решетилівської РДА на користь ТОВ Екотехноінвест 2 186 847,42 грн основного боргу, 23 500,63 грн 3 % річних, 35 162,43 грн інфляційних втрат, 33 682,66 грн витрат зі сплати судового збору та 4 388,14 грн витрат на правничу допомогу. У решт позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано доведеністю позовних вимог у частині, яка задоволена судом, та наявністю правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором постачання природного газу від 02.01.2019 № 1 щодо повної оплати поставленого позивачем природного газу, а також інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). У решті позову щодо стягнення з відповідача пені відмолено за недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, 27.02.2020 ТОВ Екотехноінвест подало касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 і рішення Господарського суду Полтавської області від 02.10.2019 у частині відмови в стягненні пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. У решті судові рішення залишити без змін.

Касаційну скаргу ТОВ Екотехноінвест обґрунтовано неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, щодо питання застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 917/747/19 за касаційною скаргою ТОВ Екотехноінвест з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК і призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.05.2020.

Учасники справи в судове засідання 20.05.2020 своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ) не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а також зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , внесені постановою Кабінету Міністрів України Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 щодо дозволу діяльності адвокатів та положення частини 4 статті 197 ГПК (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ) щодо можливості участі учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження в справі № 917/747/19 з огляду на таке.

При вирішенні зазначеної справи судами попередніх інстанцій установлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли внаслідок неналежного виконання Відділом освіти Решетилівської РДА як споживачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу від 02.01.2019 № 1, укладеним з ТОВ Екотехноінвест (постачальник), на виконання якого постачальник поставив у січні-березні 2019 року, а споживач прийняв природний газ на загальну суму 2 731 608,41 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 11.02.2019 № 50, від 06.03.2019 б/н, від 10.04.2019 № 194.

У пункті 6.1 договору постачання природного газу від 02.01.2019 № 1 сторони передбачили, що при порушенні умов договору сторони несуть відповідальність відповідно з чинним законодавством України.

Станом на 06.08.2019 Відділ освіти Решетилівської РДА оплатив поставлений природний газ частково на загальну суму 543 400,99 грн, решту зобов`язань споживач не виконав, що і стало підставою для звернення ТОВ Екотехноінвест до суду з позовом до Відділу освіти Решетилівської РДА про стягнення 2 188 207,22 грн основного боргу, 308 216,42 грн пені за період з 18.02.2019 по 06.08.2019, 26 286,89 грн 3 % річних, 35 904,94 грн інфляційних втрат, який позивач обґрунтував, зокрема, положеннями статей 230 Господарського кодексу України (далі - ГК), статті 549 ЦК, частини 2 статті 625 ЦК.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, задовольнив позов частково. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ Екотехноінвест у частині стягнення пені, суди виходили із того, що умовами договору постачання природного газу від 02.01.2019 № 1 сторонами не визначено підстави для нарахування пені та порядок такого нарахування, а також не визначено, яким саме законодавчим актом встановлено обов`язок відповідача сплачувати пеню за прострочення виконання зобов`язань за договором, тому відсутні підстави для застосування до відповідача такого виду відповідальності за порушення зобов`язання.

У поданій касаційній скарзі ТОВ Екотехноінвест , оскаржуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК - неправильне застосування судами норм матеріального права, щодо питання застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, зазначило, що тлумачення умов укладеного між сторонами договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах, а саме: статті 231 ГК, якою передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер, а також штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору; частини 2 статті 343 ГК, статей 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , статті 13 Закону України Про ринок природного газу , Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту оскаржених судових рішень, при вирішенні спору в частині наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, судом було враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

У справі № 904/4156/18 Велика Палата Верховного Суду постановою від 10.12.2019 залишила без змін судові рішення попередніх інстанцій, зокрема, про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, нарахованої позивачем за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині порушення строку оплати товару. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові, здійснивши аналіз чинного законодавства, у тому числі положень статті 231 ГК, частини 2 статті 343 ГК, статей 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , виклала правовий висновок, за яким розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахування тієї обставини, що умовами договору не встановлено розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина 6 статті 231 ГК також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України та періоду, протягом якого може бути застосовано таку санкцію. Отже, за висновками суду, відсутні підстави для застосування до відповідача такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.

У справі № 917/747/19, в якій подано касаційну скаргу, Східний апеляційний господарський суд погодився з висновком Господарського суду Полтавської області, що умовами договору постачання природного газу від 02.01.2019 № 1 сторонами не визначено підстав для нарахування пені та порядку такого нарахування, а також не визначено, яким саме законодавчим актом встановлено обов`язок відповідача сплачувати пеню за прострочення виконання зобов`язань за договором, тому відсутні підстави для застосування до відповідача такого виду відповідальності за порушення зобов`язання.

Посилання ТОВ Екотехноінвест у касаційній скарзі на те, що правовідносини у справі № 917/747/19 та у справі № 904/4156/18 не є подібними, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки з огляду на викладене, обставини, що формують зміст правовідносин, у зазначених справах є подібними щодо: суб`єктного складу учасників відносин (кредитор/боржник), предмета та підстав заявленого позову (зокрема, стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання щодо оплати поставленого (проданого) товару), однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, встановлення судом обставин відсутності конкретно визначеного розміру пені в договорі та законі.

Доводи ТОВ Екотехноінвест про те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи не було враховано спеціальних норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, зокрема, положення статті 13 Закону України Про ринок природного газу та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, як підставу для нарахування заявленої до стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов`язання з оплати поставленого позивачем природного газу, також не можна визнати обґрунтованими, оскільки зазначена норма Закону України Про ринок природного газу не встановлює обов`язок споживача та умови сплати пені за порушення зобов`язання, а положення Правил постачання природного газу, на які здійснено посилання скаржником, стосується відповідальності побутового споживача (фізичної особи, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб) у разі порушення строків оплати за договором постачання природного газу, яким, за встановлених у справі обставин, відповідач у справі не є.

Таким чином, доводи ТОВ Екотехноінвест , викладені у касаційній скарзі, щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у відповідних та подібних правовідносинах не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеними обставинами.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК, оскільки після відкриття касаційного провадження виявилося, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 вже викладала висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі ТОВ Екотехноінвест , отже, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися. Іншими підставами ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2020 про відкриття касаційного провадження у справі № 917/747/19 не мотивована.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Екотехноінвест на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 та рішення Господарського суду Полтавської області від 02.10.2019 у справі № 917/747/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий