Постанова

від 27.05.2020 по справі 527/1801/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 527/1801/19 Номер провадження 22-ц/814/1274/20Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.

за участю секретаря: Кальник А.М.

розглянув в м. Полтаві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 05 березня 2020 року у складі судді Павлійчук А.В.

у цивільній справі за позовом представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Глобинської міської ради Полтавської області, за участю третіх осіб: відділу у Глобинському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Товариства з обмеженою відповідальністю Новомосковськ Агро про визнання права власності на земельну частку (пай) за набувальною давністю,

в с т а н о в и в:

У серпні 2019 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Остахов В. П. подав до суду позов, в якому просив визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) площею 3,56 умовних кадастрових га, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в адмінмежах Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області, згідно списку членів ВАТ Новомосковське , відповідно до сертифікату серія ПЛ № 0341389 від 29.12.1999 року, виданого Глобинською районною державною адміністрацією, за набувальною давністю.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який постійно проживав в с. Старий Хутір, з яким ОСОБА_4 , мати позивача, перебувала у фактичних шлюбних відносинах більше 30 років. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_3 залишилась спадщина у вигляді земельної частки (паю) розміром 3,56 умовних га землі, яка перебувала у колективній власності ВАТ Новомосковське на території Глобинської міської ради, що підтверджується сертифікатом на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0341389 від 29.11.1999 року. Померлий ОСОБА_3 заповіту не складав, інших спадкоємців не має.

З 2002 року, більше ніж 10 років ОСОБА_5 самостійно і відкрито володіє сертифікатом і земельною ділянкою (паєм), фактично вступивши в управління майном після смерті ОСОБА_3 , внаслідок чого набув право власності на вказану земельну частку (пай) за набувальною давністю.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 05 березня 2020 року в задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Остахова В.П. відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для набувальної давності, оскільки позивачем не доведено переконливими доказами, що він добросовісно заволодів чужим майном - правом на земельну частку (пай), тобто не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю та не має найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна, і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років..

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення, порушує питання про скасування даного судового рішення та ухвалення по справі нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи скарги ґрунтуються на тому, що після смерті ОСОБА_3 , з 2002 року і по теперішній час він самостійно відкрито та безперервно володіє та обробляє спірну земельну частку (пай), що є підставою для визнання права власності.

Вказує, що він позбавлений можливості оформити спадщину за законом, оскільки Цивільний кодекс України в редакції 1963 року, який діяв на час смерті ОСОБА_3 , містив вичерпний перелік спадкоємців за законом і така категорія спадкоємців як особи, які постійно проживали зі спадкодавцем більше 5 років відсутня, заповіт не складався, практично всі документи, підтверджуючі родинні зв`язки позивача і його матері зі спадкодавцем відсутні з причини їх втрати.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Глобинської міської ради просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 11.08.1951 року.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого відділом РАГС Глобинського районного управління юстиції 23 січня 2001 року, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як вбачається з записів погосподарських книг за 1996-2000, 2001-2005 роки Глобинської сільської ради с. Старий Хутір, ОСОБА_4 була членом домогосподарства ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим відділом РАГС Глобинського районного управління юстиції 24 червня 2002 року.

За життя ОСОБА_3 , як члену колективного сільськогосподарського підприємства ВАТ Новомосковське , на підставі розпорядження Глобинської райдержадміністрації від 22 грудня 1999 року № 751 був виданий сертифікат серія НОМЕР_5 на право на земельну частку (пай) розміром 3,56 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) у землі, яка перебуває у колективній власності ВАТ Новомосковське .

Згідно Акту про фактичне місце проживання особи на території Глобинської міської ради за адресою с. Старий Хутір від 20.06.2019 року позивач ОСОБА_1 проживав з 1989 року разом із ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на земельну частку (пай), що належала померлому ОСОБА_3 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з відсутності сукупності обставин, які дають підстави для застосування положень статті 344 ЦК України, з чим погоджується і судова колегія.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До підстав набуття права власності на нерухоме майно чинним законодавством віднесено набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331 ЦК України), набувальна давність (стаття 344 ЦК України), на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України), у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (стаття 345 ЦК України), та у порядку спадкування за законом чи заповітом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Земельним кодексом України (стаття 119) встановлено, що набуття права на земельну ділянку за давністю користування ( набувальна давність) відбувається, якщо громадяни добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку. В такому разі вони можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності таких умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервний строк володіння ним.

Суб`єктом права володіння чужим майном згідно частини першої статті 397 ЦК України є особа, яка фактично тримає його у себе.

Під час вирішення спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, що: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна у її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зазначила, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Таким чином, суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, що позивач, як володілець майна, не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, і що у нього не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

По справі встановлено, що право ОСОБА_3 на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0341389 від 29 грудня 1999 року, яке не припинилося внаслідок його смерті, увійшло до складу спадщини померлого.

За життя ОСОБА_3 не скористався своїм правом на виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до сертифіката на земельну частку (пай), у зв`язку з чим земельна частка (пай) ОСОБА_3 вважається невитребуваною земельною часткою та значиться у реєстрі невитребуваних земельних ділянок по проекту розташування земельних часток (паїв) ВАТ Новомосковське під № 307 кадастровим номером 5320610100:00:013:0307.

Невитребувані земельні ділянки, в тому числі і земельна ділянка (пай) ОСОБА_3 , перебувають в загальному масиві земель ТОВ Новомосковськ Агро та перебували в оренді ТОВ Новомосковськ Агро на підставі розпоряджень Голови Глобинської РДА № 1019 від 29.12.2012 року та розпорядження Голови Глобинської РДА № 508 від 28.12.2017 року.

28 лютого 2019 року сесією Глобинської міської ради прийнято рішення № 261 Про розгляд звернення ТОВ Новомосковськ Агро про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на невитребувані земельні частки (паї) загальною площею 146,8804 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування на території Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області.

27 червня 2019 року підписано договір оренди невитребуваної земельної частки (паю), в якій передається не витребувана земельна частка (пай) № 307 площею 3,4343 га ріллі, кадастровий номер 5320610100:00:013:0307.

Згідно інформаційної довідки № 182109322 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.07.2019 року зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5320610100:00:013:0307.

За змістом статті 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) невитребувана земельна частка (пай), - на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості), після формування її у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку за власником земельної частки (паю) чи його спадкоємцями.

Нормами статті 524 Цивільного кодексу Української РСР у редакції 1963 року, що діяв на час відкриття спадщини ОСОБА_3 , встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Позивач ОСОБА_1 не є спадкоємцем ОСОБА_3 , що йому достеменно було відомо на час відкриття спадщини та заволодіння сертифікатом серії ПЛ № 0341389 на право на земельну частку (пай) розміром 3,56 в умовних кадастрових гектарах, отже, його дії не можна визнати законними та добросовісними, а твердження про відкрите, тривале, безперервне володіння спірним майном, тобто фактичне здійснення правомочностей власника, спростовуються встановленими по справі обставинами щодо розпорядження невитребуваною земельною часткою (паєм) ОСОБА_3 органами державної влади та місцевого самоврядування відповідно до Закону.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги позивача спростовуються вищенаведеними обставинами і на правомірність висновків суду першої інстанції не впливають.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

З огляду на викладене, оскаржуване рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 05 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: С.Б. Бутенко

Судді: О.І. Обідіна

О.В. Прядкіна