Ухвала

від 27.05.2020 по справі 638/6996/20

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/6996/20

Провадження № 2/638/3541/20

27.05.2020 року м. Харків

Суддя Дзержинського районного суду м. Харкова Хайкін В.М., розглянувши позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

26.05.2020 року до Дзержинського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, а саме позивач просить суд: 1) визнати право особистої приватної власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №1, 1а, 2, 3, 4, 7, 10, 10а, 10в, 13, 15, 15а в літ. А-11 , загальною площею 353, 1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) визнати право особистої приватної власності на нежитлову будівлю літ. А-5 , загальною площею 2120, 4 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ) визнати право особистої приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 6310136600:02:019:0015, площею 0, 0399 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (торговельний центр, кафе та офісні приміщення) за адресою: АДРЕСА_2 .

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення , (стаття 124), а статтею 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а такожсправ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовуються судами при розгляді справ як джерело права

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Проте, вирішуючи питання про відкриття провадження по справі, суди повинні перевірити відповідність вимог, з якими заявник звертається до суду для захисту, а також дотримання ним вимог, передбачених статтями 175 , 177 ЦПК України.

Розглянувши заяву та додані до неї матеріали, суд приходить до висновку про залишення заяви без руху, оскільки вона подана без дотримання вимог статті 175 ЦПК України.

Так, позовна заява повинна містити ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці (пункт 2 частини 3 статті 175 ЦПК України), при цьому за приписами пункту 9 частини 1 статті 176 ЦПК України, у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - ціна позову визначається дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.

Таким чином, позивач повинен був провести оцінку нерухомого майна, на яке він просить визнати за собою право власності, звернувшись до відповідного експерта (оцінщика), надавши суду звіт (висновок про ринкову оцінку вартості нерухомого майна).

Відповідно до частини 4 статті 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з вимогами частини 1 статті 4 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, відповідно до пункту 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах , розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених ч. 5 ст. 216, ст. 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір , за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, прожитковий мінімум для працездатних осіб у відповідності до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік з 01 січня 2020 року становить 2102, 00 грн.

Оскільки позивачем ціна позову, тобто вартість спірного майна, не визначена, підтверджуючих доказів його вартості на час розгляду справи суду не надано, суд позбавлений можливості визначити суму судового збору, що підлягає сплаті за подання позовної заяви майнового характеру.

З огляду на викладене, позивачу необхідно оплатити судовий збір за ставкою, визначеною Законом України Про судовий збір для позовної вимоги майнового характеру з урахуванням ціни позову (п. 9 ч. 1 ст.176 ЦПК України).

Крім того, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (пункт 4 частини 3 статті 175 ЦПК України).

Згідно з нормами матеріального права позивач повинен визначити правові підстави позову (обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права і мають бути доведені суду) та на підтвердження цих підстав позову повинен навести фактичні обставини справи та зазначити норму закону, яка регулює спірні правовідносини, що є предметом судового розгляду, оскільки ця обставина має суттєвий вплив на змагальний характер процесу і сприяє досягненню істини у справі.

В роз`ясненнях, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції зазначено, що суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину. Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду. Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Виклад обставин та підстав також необхідний для визначення тотожності позову, захисту відповідача від позову, зміни позову позивачем і, найголовніше, - для визначення предмета доказування по даній справі. Визначення змісту та розміру позовних вимог є правом саме позивача, а не суду. У випадку задоволення позовної вимоги судове рішення має бути чітким та зрозумілим для виконання, зокрема, для державного виконавця на випадок його примусового виконання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За положенням статті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Порушення своїх прав та необхідність їх захисту, особи, що звертаються до суду, повинні навести у позовній заяві, пред`явленій відповідачу. Всупереч цьому, позивачем не зазначено, в чому полягає порушення, невизнання чи оспорювання його прав, свобод чи інтересів з боку відповідача, адже як стверджує позивач, усе майно, придбане або створене за кошти від його діяльності підприємця та використовується у підприємницькій діяльності, тобто вказане свідчить про відсутність спору про право, у зв`язку з чим позивачу слід уточнити свої позовні вимоги.

Відповідно до статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст. 185, 260 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - залишити без руху.

Повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки заяви в строк, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення позивачу ухвали.

Роз`яснити позивачу, що у випадку не усунення зазначених вище недоліків заява вважатиметься не поданою та буде повернено.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Дзержинського районного суду

м. Харкова В.М. Хайкін