Рішення

від 19.05.2020 по справі 621/1498/19

ЗМІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №621/1498/19

Пр. 2/621/323/20

РІШЕННЯ

Іменем України

19 травня 2020 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Бородавки К.П.,

за участю секретаря судового засідання Єрмоленко О.О.,

позивач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Зміївської міської ради Харківської області, треті особи: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Зміївської міської ради, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач ) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати недійсним рішення виконавчого комітету Зміївської міської ради Харківської області №294 від 24 грудня 1998 року.

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуваним рішенням Зміївської міської ради Харківської області (далі - відповідач ) у власність ОСОБА_3 передана земельна ділянки та виданий державний акт ХР 12-00-091645; з листа Відділу Зміївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 13.03.2019 вбачається, що земельну ділянку з кадастровим номером 6321710100 :01:012:0056 у 1999 році приватизував ОСОБА_3 , а у 2004 році право на земельну ділянку на підставі договору дарування від 11.01.2001 оформила ОСОБА_4 .

Як вбачається з технічного звіту до зазначеного державного акту, копію якого позивач отримав від Відділу у Зміївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в квітні 2019 року, до земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_3 була включена також частина АДРЕСА_1, яку він просив у відповідача надати йому як додатковому земельну ділянку для під`їзду до належного йому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зауважив, що в протоколі погодження меж підпис від його імені, йому не належить, проставлено невідомою йому особою.

На думку позивача, відповідач, прийнявши оскаржуване рішення, грубо порушив вимоги законодавства, оскільки не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів, а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади.

Внаслідок такого порушення чинного на час винесення рішення законодавства, порушуються права позивача, а саме у нього виникли проблеми щодо користування АДРЕСА_1, як єдиною можливістю під`їзду до його будинку та він позбавлений можливості приватизувати земельну ділянку, на якій розташований належний йому будинок, оскільки внаслідок приватизації частини АДРЕСА_1, відсутня нормативно-технічна можливість визначити частину земельної ділянки, яка необхідна для влаштування проїзду до земельної ділянки з цільовим використанням для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Також позивач зазначив, що на цей час в Державному земельному кадастрі відсутні відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6321710100:01:012:0056, що підтверджується відомостями результату пошуку в Державному земельному кадастрі. В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - будь-які відомості про зареєстроване право відсутнє. Позивач вважає, що відсутність державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6321710100:01:012:0056 унеможливлює для нього визначити власника зазначеної земельної ділянки.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, свого уповноваженого представника в судове засідання не направив та надав заяву від 19.05.2020, в якій просить провести судове засідання 19.05.2020 без участі представника, при ухваленні рішення покладається на думку суду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_2 надала письмові пояснення, за змістом яких вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними та зазначає, що земельна ділянка, щодо якої прийнято спірне рішення, не містить частину АДРЕСА_1, як вказує позивач; третя особа жодним чином не перешкоджає позивачу вільно користуватися в`їздом до їхніх домоволодінь.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (в особі відділу у Зміївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області), будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, правом участі в судовому засіданні 19.05.2020 не скористалась, клопотання про відкладення розгляду справи не надала.

Постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020 ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 29.11.2019 у вказаній цивільній справі скасовано, справу направлено до Зміївського районного суду Харківської області для продовження розгляду (172-178).

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 23.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (а.с.182).

Ухвалою суду від 19.02.2020 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с.194).

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити, зазначивши, що всі доводи викладені в позові, а також те, що через існування спірного рішення він не може здійснити приватизацію земельної ділянки, на якій знаходиться його будинок, та в Зміївській міській раді йому сказали, що це рішення треба скасувати в суді.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що вона повність підтримує доводи, викладені в її письмових поясненнях (а.с.91-93), які підтверджуються наданими нею до пояснень копіями документів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

За паспортом громадянина України позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований в АДРЕСА_2 (а.с.4).

Згідно з копією договору від 15.12.1970 про надання в безстрокове використання земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності з житловою площею на більше 60 кв. м. - позивачу надано земельну ділянку площею 548,0 кв.м за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6-7).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.09.2009 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.10.2009 будинок за вище зазначеною адресою належить позивачу (а.с.8-9).

За змістом копії листа Відділу у Зміївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від № 13.03.2019 №130/111-19 земельну ділянку за адресою АДРЕСА_3 у 1999 році приватизував ОСОБА_3 на підставі рішення Зміївської міської ради від 24.12.1998 і оформив право власності на вищезгадану земельну ділянку площею 0,0574 га державним актом ХР 12-00-091645. У 2004 році своє право на вищезазначену земельну ділянку оформила ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 11.01.2001 (а.с.11).

Згідно з копією оскаржуваного рішення відповідача №294 від 24.12.1998 Про передачу земельних ділянок у приватну власність для обслуговування житлових будинків та будівництва м. Змієва (далі - спірне рішення ) відповідачем згідно з декретом Кабінету Міністрів України Про приватизацію від 26.12.1992 та заяви ОСОБА_3 вирішено передати безкоштовно у приватну власність земельні ділянки для обслуговування житлових будинків: ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 , площею 0,06 га (а.с.14, 105).

Для отримання державного акту на приватизовану відповідно до спірного рішення землю спеціалісти фірми Промінь провели польові та камеральні роботи, склали протокол узгодження меж земельної ділянки та план її зовнішніх меж, за яким загальна площа земельної ділянки по в`їзду АДРЕСА_3 в натурі дорівнює 0,0574 га (а.с.14-15).

В протоколі узгодження меж земельної ділянки зазначено про узгодження меж земельної ділянки із власниками суміжних земельних ділянок, в тому числі позивачем; в плані зовнішніх меж земельної ділянки (зворотній бік) напроти прізвища позивача проставлений підпис (а.с.15 зворотній бік).

Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ХР 025275, виданого 05.10.2004, власником земельної ділянки площею 0,0574 га за адресою АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 11.01.2001 є ОСОБА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 6321710100:01:012:0056; план меж вказаної земельної ділянки, складений до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ХР 025275, аналогічний плану її меж за спірним рішенням (а.с.17).

Видачі ОСОБА_4 державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ХР 025275 передувало встановлення та погодження меж земельної ділянки, які аналогічні за площею та конфігурацією плану її меж, складеного в результаті прийняття спірного рішення, межі земельної ділянки також були погодженні з суміжними землевласниками, напроти прізвища позивача проставлена підпис; акт встановлення та погодження меж земельної ділянки складений 27.04.2004 (а.с.107).

Відповідно до договору купівлі - продажу від 11.10.2004 ОСОБА_4 передала у власність по Ѕ ОСОБА_5 та ОСОБА_2 садибу за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.109), що підтверджується також витягом з державного реєстру правочинів (а.с.110) та витягом про державну реєстрацію прав (а.с.111).

Відповідно до довідки Зміївського районного відділу земельних ресурсів від 10.12.2004 власниками (користувачами) земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 , площею 0,0574 га, є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (а.с.108).

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 04.11.2010 по цивільній справі №2-4865/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання права власності на спадщину в порядку спадкування за законом та встановлення факту, що має юридичне значення, встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , позов ОСОБА_2 задоволений, встановлено, що ОСОБА_2 з березня 1994 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно мешкала у будинку АДРЕСА_3 , який належить в 1/2 частині ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_3 в порядку спадкування; визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0574 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована АДРЕСА_3 в порядку спадкування (а.с.113).

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22.04.2013 по цивільній справі № 621/627/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Зміївської міської ради про захист порушеного права землекористування, яке ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08.07.2013 залишено без змін, - в задоволенні позову відмовлено. Судом встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 по АДРЕСА_3 по лінії Б - В плану. Позивач не заперечував проти того, що по вказаній межі ОСОБА_2 не порушувала його права землекористування. Рішенням №245 від 26.08.1975 виконкому Зміївської міськради депутатів трудящих Харківської області змінено конфігурацію земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 з таким розрахунком, щоб виділити загальний в-д до домоволодінь АДРЕСА_1 і АДРЕСА_3 шириною 5 м площею 128 кв.м. вказане рішення не скасовано та не змінено, тобто, ОСОБА_1 з 1975 року, ще за життя своїх батьків, користувався своєю землею та в`їздом в установленому порядку. ОСОБА_2 придбала житловий будинок та землю з визначеною раніше батьками позивача конфігурацією, площею та межами (а.с.115-120).

Листом виконавчого комітету Зміївського району Харківської області Зміївської міської ради від 27.06.2018 №02-23/14-312 позивачу щодо встановлення меж земельної ділянки з сусідом ОСОБА_2 запропоновано звернутись до організації, що виготовить позивачу земельно-кадастрову документацію для встановлення межових знаків з сусідом; щодо виділення йому земельної ділянки для під`їзду до будинку із земель загального користування АДРЕСА_1 позивачу на підставі ст. 83 Земельного кодексу України відмовлено (а.с.10).

Розв`язуючи спір, суд виходить з таких норм права.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положеннями ст.6 Земельного Кодексу України в редакції 1990 року, який втратив чинність 01.01.2002 (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) визначено, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок в тому числі для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, в тому числі для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).

Згідно з ч.4 ЗК України 1990 року не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади.

За приписами ст.17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких

розташовані земельні ділянки. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі

згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для, зокрема будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Згідно зі ст.67 ЗК України 1990 року розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)

повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Частиною 2 пункту 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок (чинного на час прийняття спірного рішення) забороняється передача у приватну власність земельних ділянок на територіях зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За п.3 вказаного Декрету КМУ право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акту на право приватної власності на землю.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, що узгоджується з нормами Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (ст.13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч.1 ст.55).

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

За приписами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначено вище, рішенням суду у цивільній справі № 621/627/13-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що, по-перше , Рішенням №245 від 26.08.1975 виконкому Зміївської міськради депутатів трудящих Харківської області змінено конфігурацію земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 з таким розрахунком, щоб виділити загальний в-д до домоволодінь АДРЕСА_1 і АДРЕСА_3 шириною 5 м площею 128 кв.м; таке рішення не скасовано та не змінено, тобто, ОСОБА_1 з 1975 року, ще за життя своїх батьків, користувався своєю землею та в`їздом в установленому порядку. ОСОБА_2 придбала житловий будинок та землю з визначеною раніше батьками позивача конфігурацією, площею та межами; по-друге, позивач не заперечував проти того, що по вказаній межі ОСОБА_2 не порушувала його права землекористування (а.с.115-120).

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірним рішенням ОСОБА_3 в порушення ст.4 ЗК України 1990 року передано у приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), або землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади, позивачем не надано, як не надано й доказів на підтвердження відсутності в наслідок прийняття відповідачем спірного рішення нормативно-технічної можливість визначити частину земельної ділянки, яка необхідна для влаштування проїзду до земельної ділянки з цільовим використанням для будівництва та обслуговування житлового будинку позивача.

Як вбачається з акту встановлення та погодження меж земельної ділянки від 27.04.2004, складеного на замовлення ОСОБА_4 (наступного після ОСОБА_1 власника земельної ділянки, щодо якої прийнято спірне рішення) всі суміжні землевласники, в тому числі позивач, своїми підписами підтвердили погодження розташування меж такої земельної ділянки, які є повністю ідентичними плану зовнішніх меж земельної ділянки, складного у зв`язку з прийняттям спірного рішення (а.с.107 та а.с.15). Суд зауважує, що позивачем як в позові так і в судовому засіданні не зазначено, що він не підписував вказаний акт в квітні 2004 року.

Отже, з огляду на викладене та враховуючи, що конфігурація, площа та межі земельної ділянки, відносно якої прийнято спірне рішення, залишаються не змінними з 1975 року, а рішенням виконкому Зміївської міськради депутатів трудящих Харківської області №245 від 26.08.1975 змінено конфігурацію земельної ділянки ОСОБА_3 по АДРЕСА_3 саме з таким розрахунком, що загальний в`їзд до домоволодінь АДРЕСА_1 і АДРЕСА_3 дорівнює в ширину 5 м в довжину 22 м та площею 128 кв.м, яке недійсним не визнано та є чинним, доводи позивача щодо порушення відповідачем спірним рішенням ст.4 ЗК України 1990 року є хибними.

Доводи позивача щодо позбавлення його можливості приватизувати земельну ділянку, на якій розташований належний йому будинок, внаслідок прийняття відповідачем спірного рішення, також не доведені позивачем, адже відповідної відмови органу приватизації через існування спірного рішення та, як наслідок, відсутність нормативно-технічної можливість визначити частину земельної ділянки, яка необхідна для влаштування проїзду до земельної ділянки з цільовим використанням для будівництва та обслуговування житлового будинку, позивачем до суду не надано.

Щодо тверджень позивача про неналежність йому підпису, проставленого від його імені в плані зовнішніх меж земельної ділянки, доданого до спірного рішення (а.с.15, зворотній бік), а також про ненадання ним згоди на межі земельної ділянки так, як вони визначенні в такому плані, суд зазначає таке. В підготовчому засіданні судом неодноразово було роз`яснено право позивача заявляти клопотання про проведення експертизи задля доведення таких його тверджень; відповідного клопотання позивачем заявлено не було.

Одночасно суд зазначає, що законодавство, чинне на час прийняття відповідачем спірного рішення, не обмежувало право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок. Отже, незгода суміжного сусіда, в даному випадку позивача, не є перешкодою для здійснення заявником процедури приватизації земельної ділянки, оскільки погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що судом не встановлено невідповідності спірного рішення вимогам чинного на час його прийняття законодавства, які б призвели до порушення, невизнання або оспорення права (інтересів) позивача, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому в позові належить відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 19, 81,141, 263-265 ЦПК України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Зміївської міської ради Харківської області (ЄДРПОУ: 04058674, місцезнаходження: Харківська область, м. Зміїв, вул. Адміністративна, 16), треті особи: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ), Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (ЄДРПОУ 39792822, адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. Космічна, 21, 8-9 поверх), про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Зміївської міської ради - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до або через відповідний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 28.05.2020.

Суддя К.П. Бородавка