Постанова

від 21.05.2020 по справі 466/8171/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 466/8171/18

провадження № 61-2465св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлаков С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Амбрелла+ ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2019 року у складі судді Невойт П. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Амбрелла+ (далі - ТОВ Амбрелла+ ) про визнання незаконними дій роботодавця.

Позовна заява обґрунтована тим, що вона є особою з інвалідністю ІІ групи і була прийнята на роботу у ТОВ Амбрелла+ на посаду прибиральниці за строковим трудовим договором з посадовим окладом, виходячи із мінімального розміру заробітної плати, однак, згодом, після різкого підняття на законодавчому рівні розміру мінімальної заробітної плати з 1 700,00 грн до 3 200,00 грн, директор ТОВ Амбрелла+ Волян М. С., без попередження про зміну істотних умов праці, перевела її на 0,5 ставки посадового окладу, зазначаючи в табелях обліку робочого часу про зменшення робочого часу на виконання покладених на нею трудових обов`язків, притому, що обсяг її роботи істотно збільшився і робочого часу вона стала затрачати більше, ніж раніше, оскільки була єдиною прибиральницею у штаті цього товариства.

Про таке порушення їй стало відомо лише після отримання довідки з Пенсійного фонду і яке підтвердилось Головним управлінням Держпраці у Львівській області під час інспекційного відвідування 24 квітня 2018 року.

При звільненні з роботи згідно частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, їй належала б до виплати вихідна допомога, згідно зі статтею 44 КЗпП України.

Просила визнати незаконним звільнення її з посади прибиральниці на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України і скасувати наказ ТОВ Амбрелла+ № 101-ОС від 31 серпня 2018 року про її звільнення, оскільки відповідач повинен був звільнити її з роботи на підставі поданої нею заяви від 09 березня 2018 року про звільнення з роботи за власним бажанням у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про працю та умов трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП України), однак, відповідач, не вирішуючи цієї заяви та повторно поданої нею заяви від 12 березня 2018 року, звільнив її з роботи оспорюваним наказом за закінченням строку трудового договору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору є законним.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 466/8171/18, витребувано її з Шевченківського районного суду м. Львова.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про працю, а саме: без попередження про зміну істотних умов праці перевів ОСОБА_1 на оплату праці у розмірі 0,5 ставки від посадового окладу, у зв`язку із чим вона подала 09 та 12 березня 2018 року заяви про звільнення, які були повністю проігноровані відповідачем. Зазначені порушення законодавства про працю були підтверджені Головними управлінням Держпраці у Львівській області за результатами інспекційного відвідування відповідача, однак, подані нею докази на підтвердження заявлених вимог не були враховані судом першої та апеляційної інстанцій. ОСОБА_1 не погоджується з висновками суду щодо посилання на обставини, встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2018 року в справі № 466/8171/18 за її позовом до відповідача.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2020 року ТОВ Амбрелла+ подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Указувало, що 09 березня 2018 ОСОБА_1 подано заяву на звільнення її з роботи з формулюванням: Прошу звільнити мене 09 березня 2018 року по причині обману керівництва з січня по жовтень 2017 року, однак не зазначено на підставі якої статті КЗпП України, що позбавляло можливості ТОВ Амбрелла+ належним чином оформити звільнення та внести відповідний запис до трудової книжки з посиланням на відповідну статтю та пункт КЗпП України, а тому ТОВ Амбрелла+ не могло задовольнити дану заяву, оскільки роботодавець не вправі самостійно, замість працівника, визначати законодавчу підставу звільнення, якщо така не вказана працівником у його заяві.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 22 червня 2015 року між ТОВ Амбрелла+ та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір про прийняття ОСОБА_1 на роботу у ТОВ Амбрелла+ на посаду прибиральниці.

У пункті 4.1 трудового договору зазначено, що за виконання обов`язків, передбачених цим договором, працівнику встановлюється заробітна плата у розмірі 1 350,00 грн.

Згідно з пунктом 7.1 трудового договору, строк дії договору визначений з 22 червня 2015 року по 21 вересня 2015 року.

Наказом ТОВ Амбрелла+ № 52-ОС від 22 червня 2015 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду прибиральниці з оплатою праці згідно штатного розпису, на термін згідно дії укладеного строкового трудового договору.

У подальшому, строк дії вказаного трудового договору неодноразово продовжувався і розмір заробітної плати змінювався, що підтверджено додатками до трудового договору, підписаними сторонами, а саме: до 01 вересня 2016 року із виплатою заробітної плати в розмірі 1 400,00 грн (додаток № 1), до 01 вересня 2017 року із виплатою заробітної плати в розмірі 1 600,00 грн (додаток № 5), до 01 вересня 2018 року із виплатою заробітної плати в розмірі 3 200 грн (додаток № 9), про що позивача ОСОБА_1 була повідомлено, що підтверджується її власноручним підписом на додатках до трудового договору.

09 березня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила звільнити її з 09 березня 2018 року з роботи по причині обману керівництва ТОВ Амбрелла+ з січня 2017 року по жовтень 2017 року .

12 березня 2018 року ОСОБА_1 знову подала заяву про звільнення її з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, оскільки адміністрація ТОВ Амбрелла+ не виконує законодавство про працю, умови колективного договору, трудового договору, з виплатою їй вихідної допомоги відповідно до вимог статті 44 КЗпП України.

Згідно з поясненнями директора ТОВ Амбрелла+ , які були надані інспектору Головного управління Держпраці у Львівській області і викладені у листі від 25 квітня 2018 року, позивача не було звільнено на підставі її заяви, оскільки позивач не вказала конкретних причин, порушень трудового законодавства, а оскільки колективний договір у товаристві не укладався, тому і не могло бути допущено товариством порушень умов колективного договору.

Оспорюваним наказом № 101-ОС від 31 серпня 2018 року позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади прибиральниці за пунктом 2 статтею 36 КЗпП України (у зв`язку із закінченням строку трудового договору) з 31 серпня 2018 року.

Перед зверненням до суду у жовтні 2018 року із вказаним позовом, позивач у травні 2018 року звернулась до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до відповідача, в якому просила: визнати незаконними дії ТОВ Амбрелла+ щодо не нарахування та невиплати їй заробітної плати в повному обсязі, щодо переведення її з 1 ставки на 0,5 ставки прибиральниці, щодо зміни істотних умов праці, режиму роботи без повідомлення про такі зміни не пізніше ніж за 2 місяці, вчинення запису в трудовій книжці без точної відповідності з формулюванням згідно чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону, укладення трудового договору на визначений строк замість безстрокового, щодо невиплати заробітної плати та вихідної допомоги в порядку статті 44 КЗпП України, та винесення актів про її відсутність на роботі від 28 березня 2018 року, стягнення з товариства 13 531,92 грн недонарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 01 січня до 01 жовтня 2017 року, 12 678,84 грн вихідної допомоги при звільненні, зобов`язання видати наказ про її звільнення за частини третьої статті 38 КЗпП України з внесенням відповідного запису у трудову книжку, та відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2018 року вказані позовні вимоги позивача задоволено частково. Зобов`язано ТОВ Амбрелла+ провести перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 січня по 01 жовтня 2017 року, виходячи із встановленого Законом України Про державний бюджет на цей період розміру мінімальної заробітної плати 3 200 грн. У задоволенні решти позовних вимог позивача відмовлено.

Задовольняючи зазначену вище вимогу позивача, суд виходив із того, що розмір заробітної плати, яку відповідач виплачував позивачу у період з 01 січня до 01 жовтня 2017 року не відповідав встановленому законом розміру мінімальної заробітної плати.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13.

Судами було встановлено відсутність передбачених трудовим законодавством підстав для звільнення працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки відповідач не погоджувався із вимогою позивача про її звільнення з роботи у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про працю та/або умов трудового договору (колективного договору в товаристві немає), а у своїх заявах від 09 та 12 березня 2018 року позивач таких порушень не вказала.

За таких обставин правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору є законним.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 червня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська