Постанова

від 27.05.2020 по справі 902/845/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року Справа № 902/845/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

без виклику представників сторін

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 12 лютого 2020 р. (ухваленого суддею Міліціановим Романом Валерійовичем, повний текст складено 24.02.20) у справі № 902/845/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Престиж 2015"

про стягнення 9817,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

АТ НАК Нафтогаз України (надалі - позивач) звернулося в Господарський суд Вінницької області з позовом до ОСББ Престиж 2015 (надалі - відповідач) про стягнення 5505,1 грн. пені, 860, 82 грн. річних, 3451,41 грн. інфляційних.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.02.20 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 176 322,65 грн. на підтвердження чого у справі містяться обопільно підписані та скріплені печатками сторін акти приймання-передачі природного газу. Відповідач в свою чергу за поставлений товар розрахувався не своєчасно, з порушенням строку визначеного умовами Договору.

Детально досліджуючи наданий позивачем розрахунок пені, 3 % річних (заявлених окремо по кожному акту) та інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем порушено черговість погашення платежів, що надходили від споживача.

Натомість, всупереч обов`язковим умовам договору та положенням ст. 534 ЦК України постачальник направляв отримані від відповідача кошти на погашення суми основного боргу.

Зокрема, отримавши 6 250,38 грн. 31.03.2017 року при нарахуванні пені в сумі 60,39 грн, 3% річних - 8,63 грн, позивач відніс кошти на погашення суми основного боргу всупереч положенню п. 6.3. Договору.

Разом з тим, суд вказав, що зарахування коштів з недотриманням вимог договору, а також нарахування пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних після погашення суми основного боргу зі спливом значного проміжку часу (близько трьох років) суперечить звичайній діловій практиці та погодженому сторонами алгоритму зарахування коштів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та задоволити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що станом на дати здійснення відповідачем оплат за отриманий природний газ, позивачем не нараховувалися інфляційні, річні, пеня та штрафи, і вимоги про їх сплату не виставлялися відповідачу, а тому відповідач не мав перед позивачем заборгованості по сплаті штрафних санкцій. Правом нарахування штрафних санкцій, позивач скористався лише при зверненні до суд з даним позовом.

Стверджує, що якщо платник здійснює переказ коштів з чітким призначенням платежу щодо погашення основного боргу, черговість встановлена ст. 534 ЦК України застосовуватися не може.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції, посилаючись на п. 6.3 Договору та положення ст. 534 ЦК України, не з`ясував всіх обставин справи, та неправильно застосував норми матеріального права щодо прав та обов`язків сторін та правових наслідків неналежного виконання умов Договору.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2016 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Престиж 2015" укладено договір постачання природного газу № 4702/1617-ТЕ-1 (а.с. 18-26, т.1).

Відповідно п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року (включно) природний газ обсягом до 46 тис.куб.метрів, у тому числі за місяцями (тис.куб.метрів), а саме: за жовтень 2016 року - 2 тис.куб. метрів, за листопад 2016 року - 6 тис.куб.метрів, за грудень 2016 року - 10 тис.куб.метрів, за січень 2017 року - 10 тис.куб.метрів, за лютий 2017 року - 10 тис.куб.метрів, за березень 2017 року - 8 тис.куб.метрів.

Приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п.3.4 Договору).

Ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн. (п.5.2 Договору).

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодились, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Оплата за природний газ здійснюється шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором (п. 6.2).

Згідно п. 6.3 Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна сума заборгованості (п. 6.3 Договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє, в частині реалізації газу з 01.10.2016 року до 31.03.2017 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 Договору).

Крім того, Додатковою угодою № 1 від 23.01.2017 року до Договору про постачання природного газу сторонами внесено зміни до умов Договору, зокрема, стосовно предмету договору, кількості та фізико-хімічних показників газу, порядку та умов передачі газу, прав та обов`язків сторін (а.с. 27-28, т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 176 322,65 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу (а.с. 29-34, т. 1).

Відповідач за поставлений природний газ розрахувався з порушенням строків визначених умовами п. 6.1 Договору.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором щодо оплати отриманого природного газу стало підставою для звернення позивача в суд з даним позовом.

Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

В силу положень ст. ст. 193, 202 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Умовами п. 6.1. Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином, відповідач зобов`язаний провести остаточний розрахунок за фактично отриманий газ до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Між тим, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач за поставлений газ в період з жовтня 2016 року по березень 2017 року розрахувався з порушенням встановленого строку.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, установлених ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Однією з умов належного виконання зобов`язання є його виконання в установлений строк, недотримання якого призводить до порушення зобов`язання.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідні положення Господарського кодексу України також передбачають, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання він зобов`язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню). Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання. (ст. 230).

За змістом частини 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін за Договором, як грошових зобов`язань, так як у замовника існує обов`язок оплатити надані йому послуги, наявні підстави для застосування частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

На підставі викладеного, враховуючи розрахунок позивача та дні фактичної сплати відповідачем суми боргу, колегія суддів перевіривши правильність нарахування 3% річних, інфляційних втрат дійшла висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 860, 82 грн., 3451,41 грн. інфляційних втрат, нарахованих у відповідності із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, колегія суддів погоджується з правильністю розрахунку позивача в частині нарахування пені в сумі 5505,1 грн., яка заявлена до стягнення з відповідача.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем порушено черговість погашення платежів, що надходили від відповідача. Зокрема, отримавши кошти від відповідача, позивач зараховував їх у погашення суми вартості спожитого газу, без урахування нарахованих сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, що суперечить п. 6.3 Договору та ст. 534 ЦК України.

Пунктом 6.3 Договору визначено, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.

Відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

При цьому, можливість застосування ст.534 ЦК України ставиться в залежність від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст.534 ЦПК України застосовуватися не може.

У випадку, якщо стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України.

Правовою підставою для даного висновку є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (п.3.8), затверджена постановою Національного банку Україні від 21.01.2004р. № 22, та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (п.1.2), затверджене наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95., згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.18 р. у справі № 904/12527/16.

Крім того, суд враховує, що частиною першою статті 1089 Цивільного кодексу України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов`язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувач) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором.

Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб`єктів переказу регулюються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" N 2346-ІИ від 05.04.2001р. (далі - Закон).

У пункті 32.3 статті 32 вказаного Закону встановлено, що банки зобов`язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 Закону.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за №377/8976 (далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Відповідно до Інструкції, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

У розумінні наведених норм право визначати призначення платежу в платіжних документах згідно вказаних норм належить виключно платнику.

З аналізу доказів наявних в матеріалах справи вбачається, що платіжні доручення від 31.03.2017 на суму 6 250,38 грн, 29.06.2017 на суму 6 835,30 грн. та 01.11.2017 на суму 48 591,00 грн. згідно з зазначеними у них призначенням платежу, зокрема За природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення згідно договору №4702/1617-ТЕ-1 від 28.09.201бр.... стосувалось проведення оплати за газ за лютий-березень місяці 2017 року, що вбачається із змісту наданих суду копій банківський виписок по рахунку позивача та довідкою операції по підприємству відповідача.

Оскільки, у вищезазначених платіжних дорученнях реквізит "Призначення платежу" містять повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснювалося перерахування коштів отримувачу, відповідачем чітко визначено призначення платежу, суд дійшов висновку, що в даному випадку розподіл коштів не може здійснюватись саме позивачем відповідно до ст. 534 ЦК України.

Суд враховує, що питання віднесення платежу має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості - платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Саме вказаний порядок зарахування узгоджується із загальними засадами добросовісності та розумності поведінки сторін зобов`язання.

Разом з тим, умовами договору передбачено, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Оплата за природний газ здійснюється шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором (п. 6.2).

З огляду на наявність у відповідача заборгованості за отриманий газ, позивач платежі, здійснені відповідачем за вищезазначеними платіжними дорученнями у листопаді 2016 р. - листопаді 2017р., на підставі п. 6.2 Договору зарахував кошти на погашення заборгованості в частину стягнення основного боргу, яка виникла хронологічно раніше, в порядку календарної черговості.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає встановленим, що боржником було в добровільному порядку визначено призначення платежу, а відповідно в добровільному порядку погашений борг за отриманий природний газ від позивача, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, про відсутність підстав для застосування черговості зарахування платежів передбачених п. 6.3 Договору та ст. 534 ЦК України. А відтак, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість зарахування позивачем коштів від відповідача в рахунок погашення заборгованості за поставлений природний газ.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що стало підставою для прийняття помилкового рішення, а тому оскаржуване рішення слід скасувати.

Відповідно до ст.. 129 ГПК України, судові витрати слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Вінницької області від 12 лютого 2020 р. у справі № 902/845/19 задоволити.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 12 лютого 2020 р. у справі № 902/845/19 скасувати.

Прийняти нове рішення. Позов задоволити.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Престиж 2015" (код 40105303, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Стрілецька, 1А) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (код 20077720, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6) 5505,1 грн. пені, 860, 82 грн. річних, 3451,41 грн. інфляційних, 1921 грн. судового збору.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Престиж 2015" (код 40105303, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Стрілецька, 1А) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (код 20077720, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6) 2881,5 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/845/19 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "27" травня 2020 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.