Ухвала

від 29.05.2020 по справі 909/26/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/26/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

29.05.2020 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу вх.№6503/20 від 05.05.20 Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" на дії державного виконавця Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) у виконавчому провадженні №56500055 у справі

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог ІФ"

про стягнення заборгованості в сумі 650227,09грн.

за участю:

від органу ДВС: Кузик І.І.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог ІФ" про стягнення заборгованості в сумі 650227,09грн.

Рішенням суду від 03.04.18 позов задоволено.

На виконання зазначеного рішення видано відповідний наказ.

05.05.20 позивачем подано скаргу вх.№6503/20 на дії державного виконавця Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) у справі, мотивовану тим, що винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу є передчасним, оскільки державним виконавцем не здійснено у повній мірі всіх належних виконавчих дій, спрямованих на розшук боржника та наявного у нього майна, зокрема, не проведено перевірку майнового стану боржника у встановлені законодавством строки (ч. 8 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження"); не здійснено розшук боржника, його майна (ч. 2 ст. 36 Закону); не встановлено майна боржника, яке знаходиться в інших осіб, а також майна та коштів, що належать боржнику від інших осіб (ст. 53 Закону); не вчинено дій щодо отримання інформації про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа (п. 21 ч. 3 ст. 18 Закону); не вжито заходів щодо отримання декларації боржника; не здійснено жодних дій на виконання п. 19. ч. 3 ст. 18 Закону, яким передбачено право виконавця звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням; не звертався до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення щодо умисного перешкоджання виконання рішення (ч. 2 ст. 76 Закону).

В ході розгляду зазначеної скарги ухвалою суду від 28.05.20 розгляд скарги відкладено на 29.05.20.

Представники скаржника та відповідача в судове засідання не з"явилися, хоча про дату, час та місце судового розгляду належним чином повідомлені.

За змістом ч.2ст.342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Державний виконавець в судових засіданнях щодо тверджень скаржника заперечив з підстав, викладених у запереченні на скаргу вх.№6361/20 від 25.05.20. Зокрема, вказав на те, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, ним не виявлено, а кошти на рахунках боржника відсутні, на підтвердження чого подав суду копію матеріалів виконавчого провадження. Зауважив, що ним вживалися заходи щодо отримання декларації боржника, зокрема, 02.03.20 повторно направлено постанови про відкриття виконавчих проваджень, у яких зобов"язано боржника подати декларацію. Щодо тверджень скаржника про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника зазначив, що чинний ГПК України не передбачає можливості керівника юридичної особи у такому обмеженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з"ясувавши обставини на яких ґрунтуються вимоги скарги, суд констатує наступне.

За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З системного аналізу чинного законодавства України вбачається, що виконання судового рішення є обов"язковим в силу статей 129, 129 1 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Право на виконання судового рішення згідно з практикою Європейського суду з прав людини є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004).

У відповідності до приписів статті 18 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з нормою статті 326 цього ж Кодексу, судові рішення, що набрали законної сили, є обов"язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування їх посадовими чи службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об"єднаннями на всій території України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 15.01.2010 у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України" зазначено, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У цьому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті Першого протоколу до Конвенції. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви"). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення у справі "Фуклев проти України"). Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії").

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії(частина 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

У свою чергу, приписи частини 1 статті 19 вказаного Закону надають право сторонам виконавчого провадження ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Одночасно правила статті 55 Конституції України гарантують кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", у відповідності до якої рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Вищевказані норми кореспондуються зі статтею 339 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2018 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56500055 з примусового виконання наказу суду від 24.04.2018.

21.01.2020, у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області, вищезазначене виконавче провадження передано на примусове виконання до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

Станом на час звернення з цією скаргою до суду рішення Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі не виконано.

15.04.2020 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

При прийнятті оскаржуваної постанови державний виконавець керувався нормами пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

При розгляді даної скарги суд виходить з того, що висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18.03.2019 у справі № 21/303-08.

Так, частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини 5 вказаної статті під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону).

За змістом статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до органів доходів і зборів.

Відповдіно до ч. 2 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Згідно із частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Судом встановлено, що державним виконавцем з метою виявлення майна боржника здійснено запити, зокрема, до Регіонального сервісного центру МВС України у Івано-Франківській області, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Головного управління Держпродспоживслужби в Івано-Франківській області, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта. З наданих відповідей, на адресу яких були направлені запити, вбачається відсутність інформації щодо реєстрації за боржником будь-якого майна або майнових прав.

Крім того, виконавцем здійснювались запити до Державної фіскальної служби України з метою виявлення рахунків; направлено платіжні доручення для списання з них коштів; встановлено, що кошти на рахунках відсутні; накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно боржника та арешт грошових коштів, які містяться на усіх наявних рахунках боржника, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника; здійснено декілька виходів за адресою місцезнаходження боржника, про що складено відповідні акти, якими встановлено, що за адресою вул. Незалежності 67, у місті Івано-Франківську, квартира чи приміщення № 9 у будинку відсутні.

Водночас, державним виконавцем не надано доказів направлення запитів до відповідних органів щодо наявності у боржника катерів, яхт, повітряних суден, корпоративних прав, цінних паперів, авторських прав, майнових прав інтелектуальної власності, об`єктів інтелектуальної власності, дебіторської заборгованості, а також доказів, які б підтверджували, що боржником не здійснюється господарська діяльність (як-от довідки державних установ, які здійснюють контрольні функції щодо здійснення господарської діяльності боржника та підприємств, які забезпечують таку діяльність, зокрема, органи ДФС, пожежного нагляду, пенсійного фонду, соціального страхування, інспекції праці, підприємств водопостачання, енергомереж, газопостачання, тощо).

Приписи частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" надають виконавцю право, зокрема, вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Крім того, згідно з пунктом 3 частини 5 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" боржник зобов`язаний за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини 1 статті 76 Закону України "Про виконавче провадження" за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Зокрема, відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця передбачена статтею 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В матеріалах справи міститься постанова про відкриття виконавчого провадження від 30.05.18, відповідно до якої ТОВ "Сварог ІФ" було зобов`язано подати декларацію про доходи та майно.

Боржником вказану вимогу виконавця не виконано, проте, жодних дій щодо притягнення керівника боржника до відповідальності державний виконавець не вчинив.

Суд констатує, що положеннями статей 36, 37 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ може бути повернутий стягувачеві лише після виконання покладених на нього законом обов`язків із вжиття заходів направлених на примусове виконання рішення суду та встановлення за їх результатом відсутності майна у боржника.

З огляду на те, що наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено вжиття виконавчим органом усіх необхідних та можливих заходів для належного примусового виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі, суд визнає обґрунтованими доводи скаржника щодо передчасності винесення оскаржуваної постанови.

Водночас, доводи скаржника про нездійснення виконавцем жодних дій на виконання пункту 19 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (право виконавця звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням), суд вказує на те, що статтею 337 Господарського процесуального кодексу України, яка є спеціальною нормою та регулює тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України під час виконання судових рішень у господарських справах, не передбачено можливості вчинення таких дій щодо керівника боржника юридичної особи.

Суд також звертає увагу, що скаржник у скарзі на дії державного виконавця не вказує, які саме дії виконавця є неправомірними, відтак вимога про визнання неправомірними дій головного державного виконавця Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у виконавчому провадженні № 56500055 не підлягає до задоволення.

З аналогічних підстав не підлягає до задоволення і вимога скаржника щодо зобов`язання державного виконавця вжити всіх, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", заходів щодо примусового виконання наказу, оскільки скаржником не зазначено конкретних заходів, які повинен здійснити виконавець у вказаному виконавчому провадженні. Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.12.2019 у справі № 911/2417/14.

В частині вимоги скаржника про зобов`язання органу державної виконавчої служби відновити виконавче провадження з примусового виконання наказу, суд виходить з того, що відновлення відповідного виконавчого провадження за наслідками скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві врегульовано статтею 41 Закону України "Про виконавче провадження". Зазначена стаття передбачає відповідний порядок вчинення таких дій, а тому господарський суд при розгляді скарг на дії (рішення) органу державної виконавчої служби не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця ( постанова Верховного Суду від 07.09.2018 у справі № 905/1918/15). Відтак, скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

За таких обставин, скаргу Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" належить задовольнити частково.

За приписами статті 344 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розподіл витрат, пов`язаних з розглядом скарги. Оскільки про наявність таких витрат заявник та державний виконавець не заявляли, у суду відсутні підстави для здійснення відповідної процесуальної дії.

Керуючись статтями 234, 339, 342 - 345 Господарського процесуального кодексу України суд

УХВАЛИВ:

частково задовольнити скаргу вх.№6503/20 від 05.05.20 Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" на дії державного виконавця Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) у виконавчому провадженні №56500055.

Скасувати постанову головного державного виконавця Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 15.04.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 56500055.

В решті скарги відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її підписання безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі "Судова влада України", за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі: http://court.gov.ua/fair/sud5010/

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/

Веб-адреса Господарського суду Івано-Франківської області: http://if.arbitr.gov.ua/sud5010/

e-mail суду: inbox@if.arbitr.gov.ua . Інформація за тел.: (0342) 55-94-88

Звернути увагу, що учасники справи можуть отримувати процесуальні документи в електронному вигляді. Для цього необхідно зареєструватись в системі, розміщеній на офіційному веб-порталі "Судова влада України" (https://e-court.mail.gov.ua/?_task=login&_action=plugin.registration_rules) та подати до суду заявку для отримання процесуальних документів в електронному вигляді.

Суддя Матуляк П. Я.