Постанова

від 19.05.2020 по справі 904/1708/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/1708/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

представники учасників справи:

позивача - Гуртового В. Ю.,

відповідача - Журавель Г. В ., Михайлова Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 (судді: Подобєд І. М. - головуючий, Орєшкіна Е. В., Широбокова Л. П.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019 (судді: Бєлік В. Г., Манько Г. В., Назаренко Н. Г.) у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до Громадської організації "Дніпро"

про визнання права власності на будівлі та споруди,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У квітні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Громадської організації "Дніпро" (далі - ГО "Дніпро") про визнання права власності на будівлі та споруди, а саме: основна будівля літ. А-1 та прибудова літ. А1-1 загальною площею 140,5 м2; надбудова; сходи літ. А; туалет літ. Б; сторожка літ. В; склад паливно-мастильних матеріалів (далі - склад ПММ) літ. Г; навіси літ. Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, У, Ф; сарай літ. Т; абіссинський колодязь № 1; споруди № 2- 5; пристань № 6- 9; мости № 10- 14; мостіння літ. І, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Євгена Маланюка, 1-Д.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі положень частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Спірне майно самочинно збудовано на земельній ділянці, яка не була надана у користування, без проекту на будівництво, а судове рішення про визнання за ГО "Дніпро" права власності на ці об`єкти у справі № 25/60-08 скасовано.

1.3. У відзиві на позовну заяву ГО "Дніпро", заперечуючи проти її задоволення, наголосила на створенні виконавчим комітетом Придніпровської міської ради у 1968 році добровільного товариства любителів-судноводіїв "Дніпро", яке у подальшому перетворено на кооператив судноводіїв-любителів "Дніпро", правонаступником якого є ГО "Дніпро".

Упродовж усього часу діяльності ГО "Дніпро" розташовувалася у Придніпровську і займала земельну ділянку по вул. Євгена Маланюка, 1-Д (до зміни назви - вул. Кантемирівська, а до того - вул. Гаванська), із 1996 по 2009 роки земельна ділянка надавалася у користування згідно з договором, укладеним із Дніпропетровською міською радою, але у подальшому міська рада від продовження чи укладення нового договору ухилилася.

Відповідач також акцентує, що міська рада у позові зазначила про будівництво спірного майна у 1970- 1980 роках, а згідно зі статтею 24 Земельного кодексу УРСР 1970 року користувачі земельних ділянок мали право зводити житлові, нежитлові, виробничі та інші будівлі і споруди. У статті 105 Цивільного кодексу УРСР 1963 року було передбачено наслідки самочинного будівництва, але лише для громадян.

Отже, відповідач вважає, що юридичні особи, кооперативи та об`єднання громадян, у числі яких і товариство любителів-судноволодільців "Дніпро", створене виконавчим комітетом Придніпровської міської ради, мало право на зведення об`єктів і користування землею.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суди попередніх інстанцій установили відсутність згоди власника земельної ділянки на будівництво нерухомого майна, а також введення самовільно побудованих будівель і споруд в експлуатацію.

Водночас суди дійшли висновку, що вимога Дніпровської міської ради про визнання за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради права власності на спірне майно з підстав, визначених у частині 5 статті 376 Цивільного кодексу України, не може бути задоволена через сплив позовної давності для пред`явлення таких вимог.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, Дніпровська міська рада у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, наголошуючи на порушенні судами норм матеріального і процесуального права.

Скаржник вважає, що у цьому випадку відлік позовної давності починається із 01.06.2018, оскільки Дніпровська міська рада дізналася про самочинно збудоване майно лише із листа Комунального підприємства "Міські причали" Дніпровської міської ради від 01.06.2018 № 73/1, яке, у свою чергу, було створено 06.12.2017 на підставі відповідного рішення міської ради № 39/27.

Отже, Дніпровська міська рада звернулася до суду в межах строку, передбаченого Цивільним кодексом України.

Крім того, заявник касаційної скарги акцентує, що згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 у справі № 25/60-08 за ГО "Дніпро" визнано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна. Проте Дніпропетровський апеляційний господарський суд, скасовуючи зазначене рішення суду у справі № 25/60-08, установив факт самочинного, здійсненого без погодження із відповідним органом місцевого самоврядування, будівництва нерухомого майна на земельній ділянці, яка не була виділена для цієї мети.

Оскільки ГО "Дніпро" експлуатує спірний об`єкт без його введення в експлуатацію, таке правопорушення є триваючим, пов`язаним із безперервним невиконанням установлених законом правил, висновок судів про застосування позовної давності неправильний, адже позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ГО "Дніпро" просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення про відмову у задоволенні позову Дніпровської міської ради, при цьому не погоджуючись з висновком судів про наявність порушеного права позивача, наголошуючи, зокрема, що за наявними у матеріалах справи доказами на спірній земельній ділянці ще у 1970 роках було завершено будівництво човнової станції, а з 1992 року на території човнової станції знаходилося спірне майно. При цьому будівництво човнової станції відбувалося за згодою виконавчого комітету Придніпровської міської ради, а в подальшому згідно з рішенням виконавчого комітету від 13.01.1976 № 17 територія площе. 2,09 га із наявними будівлями була закріплена за спілкою судноводіїв-любителів м. Придніпровська, що свідчить про здійснення будівництва за згодою власника земельної ділянки.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради, призначено розгляд справи у судовому засіданні 07.04.2020, яке було відкладено до 12.05.2020, а у подальшому - до 19.05.2020 з метою дотримання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 і Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- згідно з довідкою виконавчого комітету Придніпровської міської ради депутатів трудящих від 09.12.1968 у м. Придніпровську було створено та із 1968 року працює добровільне товариство "любителей-судоводителей" (рос. мовою, далі - "судноводіїв-любителів") у кількості 210 членів товариства, якому надано право збору внесків для благоустрою станції човнів, утримання охорони та придбання необхідного інвентарю та обладнання (том 1, а. с. 105);

- відповідно до рішення виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів від 26.02.1988 № 95/2 "Про утворення кооперативу судноводіїв-любителів "Дніпро" утворено кооператив судноводіїв-любителів "Дніпро", постановлено зареєструвати статут цього кооперативу (том 1, а. с. 98);

- за змістом спільного листа директора та голови профспілкового комітету Придніпровської ДРЕС імені 50-річчя Радянської України Ордена Леніна Виробничого енергетичного об`єднання "Дніпроенерго" на ім`я голови Дніпропетровської міської ради народних депутатів із земель, відведених Придніпровській ДРЕС, Придніпровська ДРЕС клопотала про переоформлення кооперативу "Дніпро" права на земельну ділянку під стоянку для човнів у відведених раніше і фактично зайнятих розмірах. Рішенням виконавчого комітету Придніпровської міської ради, а у подальшому - Дніпропетровської міської ради кооперативу судноводіїв-любителів "Дніпро" виділено ділянку для організації стоянки для човнів (акт на право користування землею від 10.11.1987 № 141), на якій було виконано укріплення каменем берегової лінії, обладнано склад ПММ, які є складовою частиною човнової станції (том 1, а. с. 97);

- у листі архітектора Самарського району Головного архітектурно-планувального управління виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 24.06.1987 № Я-2 "Про закріплення меж човнової стоянки" на адресу голови човнової стоянки "Дніпро" повідомлено, що оскільки немає необхідності у знесенні стоянки, вона функціонуватиме до закінчення робіт із виконання генерального плану, після чого буде вирішуватися питання збереження стоянки на нинішній території або перенесення її на новий майданчик (том 1, а. с. 100);

- 15.09.1993 у міській раді було зареєстровано звернення голови кооперативу судноводіїв-любителів "Дніпро" (вих. № 21/247) про переоформлення правовстановлюючих документів - державного акта, виданого виконавчим комітетом Придніпровської міської ради від 13.01.1976 № 16 на земельну ділянку за адресою: 320112, Дніпропетровськ, "лодочная станция" (рос. мовою), яку займає кооператив, і видачу державного акта нового зразка на право постійного користування землею (том 1, а. с. 106);

- 27.09.1996 між виконавчим комітетом міської ради народних депутатів (орендодавець) на підставі рішення ради народних депутатів від 23.09.1992 № 34 і кооперативом судноводіїв-любителів "Дніпро" (орендар) укладено договір, за умовами якого орендодавець на підставі рішення міськвиконкому від 15.12.1994 № 1313 передав, а орендар прийняв в орендне користування земельну ділянку площею 19 655 м2 ж/м "Придніпровський" у тимчасове користування на строк із січня по грудень 1996 року. Згідно з пунктом 7 договору після закінчення його строку за умови невиконання будівельних робіт орендар зобов`язаний повернути земельну ділянку орендодавцеві. З урахуванням змн до договору строк його дії продовжений по грудень 1998 року (том 1, а. с. 99);

- згідно з розпорядженням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22.02.1999 № 155р зареєстровано статут ГО "Дніпро", видано свідоцтво про реєстрацію об`єднання громадян від 22.02.1999 № 300 (том 1, а. с. 148);

- ГО "Дніпро" є юридичною особою з організаційно-правовою формою господарювання "громадська організація", форма власності - колективна власність, місцезнаходження: м. Дніпропетровськ, Самарський р-н, вул. Гаванська, 1, ідентифікаційний код 25724839 (довідка про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 24.05.1999 № 5287);

- за змістом статуту (у редакції 1999 року) ГО "Дніпро" була зареєстрована 22.02.1999, набула статусу юридичної особи та є правонаступником кооперативу судноводіїв-любителів "Дніпро". Місцезнаходження організації "Дніпро": 320112, м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 1, причал "Дніпро";

- відповідно до реєстраційної справи ГО "Дніпро" (код ЄДРПОУ 25724839), яка зберігається в архівному управлінні Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради, засновниками цієї юридичної особи є фізичні особи у кількості 300 осіб, первинну реєстрацію юридичної особи було здійснено 22.02.1999 виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, місцезнаходження юридичної особи: м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 1;

- 06.07.2005 на замовлення ГО "Дніпро" виготовлено технічний паспорт на комплекс майна "будівлі та споруди" за адресою: вул. Кантемирівська, 1-Д, у якому на сторінці "План земельної ділянки" позначено територію земельної ділянки, у таблиці наведено експлікаційні дані об`єкта, зроблено примітку "побудовано самовільно", зазначено, що самовільно збудовані "основна будівля, літ. А-1, літ. А1-1 - площею 139,8 м2, "склад ПММ", а також зроблено примітку "Даний об`єкт нерухомості літ. А-1, літ. А-1 загальною площею 139,8 м2, літ. Г підлягає введенню в експлуатацію". На сторінці технічного паспорта "Характеристика будинку, господарських будівель та споруд" наведено характеристики розміщених на земельній ділянці будинків, господарських будівель і споруд, зокрема зазначено час побудови - 1990 рік, наведено не зазначену у викладених вище відмітках площу "склад ПММ" - 15,6 м2.

Суди попередніх інстанцій також установили, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 у справі № 25/60-08 задоволено позов ГО "Дніпро" про визнання права власності на будівлі та споруди за адресою: вул. Кантемирівська, 1-Д: основна будівля літ. А-1, літ. А1-1 загальною площею 139,8 м2; туалет (літ. Б); тимчасова сторожка (літ. В); склад ПММ (літ. Г); № 1 абіссинський колодязь; № 2 огорожа; № 3- 6 пристань; № 7- 10 мостіння.

Водночас згідно з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 за апеляційною скаргою прокурора Самарського району м. Дніпропетровська рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 у справі № 25/60-08 скасовано, прийнято нове рішення, у задоволенні позовних вимог ГО "Дніпро" про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Дніпровської міської ради про визнання права власності на будівлі та споруди (основна будівля літ. А-1 та прибудова літ. А1-1 загальною площею 140,5 м2; надбудова; сходи літ. А; туалет літ. Б; сторожка літ. В; склад ПММ літ. Г; навіси літ. Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, У, Ф; сарай літ. Т; абіссинський колодязь № 1; споруди № 2- 5; пристань № 6- 9; мости № 10- 14; мостіння літ. І), розташовані за адресою: м . Дніпро, вул. Євгена Маланюка, 1-Д , на підставі частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України із посиланням на здійснення відповідачем будівництва нерухомого майна на земельній ділянці, яка не була надана йому у користування, за відсутності проекту на будівництво.

4.4. Згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом спеціальної матеріально-правової норми, викладеної у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які є умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

4.5. Суди попередніх інстанцій установили, що 29.09.1999 між виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради і ГО "Дніпро" укладено договір № 1390 на право тимчасового користування землею, згідно з яким ГО "Дніпро" надано у тимчасове користування строком на 10 років (до 29.09.2009) за фактичним розміщенням причалу земельну ділянку загальною площею 19 655 м2 за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 1 (у подальшому адресу змінено на підставі відповідного рішення уповноваженого органу).

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про критичне ставлення до доводів ГО "Дніпро" стосовно наявності доказів на підтвердження факту існування як кооперативу судноводіїв-любителів "Дніпро" до 1990 року, так і об`єктів нерухомого майна (лист Виробничого енергетичного об`єднання "Дніпроенерго"; рішення виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів від 26.02.1988 № 95/2; договір на право тимчасового користування землею від 27.09.1996, укладений між виконавчим комітетом міської ради народних депутатів і кооперативом судноводіїв-любителів "Дніпро"; лист Головного архітектурно-планувального управління Виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 24.06.1987; погашений технічний паспорт Комунального підприємства ДМБТІ із застереженням про побудову спірних об`єктів нерухомості у 1990 році; технічний паспорт на встановлення зовнішніх меж землекористування човновій станції "Дніпро" 1994 року; довідка виконавчого комітету Придніпровської міської ради депутатів трудящих від 09.12.1968), у зв`язку з тим, що за змістом реєстраційної справи ГО "Дніпро" зареєстрована 22.02.1999 і документального підтвердження того, що ГО "Дніпро" є правонаступницею кооперативу судноводіїв-любителів "Дніпро", суду не надано.

4.6. Проте колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним, оскільки питання правонаступництва у цій справі не є предметом розгляду, а для правильного вирішення спору про визнання права власності за Дніпровською міською радою на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці комунальної форми власності, належить дослідити доводи відповідача про наявність договірних правовідносин щодо земельної ділянки під час будівництва нерухомого майна.

При цьому за змістом судових рішень суди установили, що згідно зі статутом (у редакції 1999 року) ГО "Дніпро" була зареєстрована 22.02.1999, набула статусу юридичної особи та є правонаступницею кооперативу судноводіїв-любителів "Дніпро". Місцезнаходження організації "Дніпро": 320112, м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 1, причал "Дніпро".

Крім того, суди не надали належної оцінки доводам ГО "Дніпро" про наявність договірних правовідносин щодо земельної ділянки із 1999 року та ухилення уповноваженого органу від продовження договірних правовідносин із часу закінчення строку цього договору у 2009 році.

4.7. Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

4.8. Правовою підставою звернення до суду з вимогою про визнання права власності на нерухоме майно позивач визначив положення частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Наведені у зазначеній статті положення розкривають юридичну природу самочинного будівництва, визначають можливі юридичні наслідки такого будівництва, їх дія поширюється як на власників земельних ділянок, так і на осіб, які не мають оформленого титулу на земельну ділянку.

Для особи, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України передбачено настання негативних наслідків, а саме: знесення збудованого об`єкта (частина 4 зазначеної норми); визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на збудований об`єкт (частина 5); проведення перебудови (абзац 1 частини 7); відшкодування витрат, пов`язаних із приведенням земельної ділянки до попереднього стану (абзац 2 частини 7).

За змістом частини 5 статті 376 цього Кодексу на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З урахуванням змісту статті 376 Цивільного кодексу України у поєднанні із положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на земельній ділянці, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (стаття 10 цього Закону).

За змістом статті 18 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може звертатися до суду якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Згідно зі статтями 4, 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 4 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

При цьому за змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з частиною 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову (пункт 5 частини 2 зазначеної норми).

4.9. Суди попередніх інстанції відмовили у задоволенні позову через пропуск позивачем позовної давності.

За загальним правилом наслідком пропуску позовної давності за наявності порушеного права є відмова у задоволенні позову.

Отже, суди повинні встановити наявність чи, навпаки, відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Проте суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на здійснення відповідачем самочинного будівництва, не з`ясовували, чи довела Дніпровська міська рада, звертаючись до суду із вимогою до громадської організації про визнання права власності на нерухоме майно, необхідність реалізації повноважень міської ради і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Суди попередніх інстанцій не з`ясовували питання стосовно того, за захистом якого саме права звернувся позивач із вимогою про визнання за ним права власності на нерухоме майно, ефективності такого способу захисту та дотримання балансу інтересів сторін, а також наявності доказів на підтвердження вимог позивача.

Суди не взяли до уваги і доводів відповідача про створення добровільного товариства судноводіїв-любителів (правонаступником якого є Громадська організація "Дніпро") виконавчим комітетом Придніпровської міської ради депутатів трудящих у 1968 році; використання земельної ділянки за наявності правових підстав (акт на право користування землею від 10.11.1987 № 141); часу будівництва спірного нерухомого майна; наявність згоди власника земельної ділянки на розташування та використання нерухомого майна, у той час, як відповідач посилався на наявність такої згоди згідно з рішенням виконавчого комітету Придніпровської міської ради від 13.01.1976 "Про закріплення території 2,09 га із наявними будівлями за спілкою судноводіїв-любителів м. Придніпровська", відповідних обставин суди попередніх інстанцій не встановлювали.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. У частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.4. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій передчасним і таким, що зроблено без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому рішення і постанову належить скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019 у справі № 904/1708/19 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак